Культурология

• Вид работы: Статья
• Предмет: Культурология
• Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 8,52 Кб

Співпраця Євгена Чикаленка та Дмитра Яворницького в галузі української культури на початку XX століття

Співпраця Євгена Чикаленка та Дмитра Яворницького в галузі української культури на початку XX століття

В. О. Крот

Анотація

У статті розглядається співпраця громадського діяча Є. Чика- ленка з істориком Д. Яворницьким. Проаналізовано їхні мемуари, щоденники та листування. Відзначено позитивний вплив обох діячів на розвиток української культури початку XX ст.

Ключові слова: преса, газета «Рада», історія, «Киевская старина»

яворницький мемуари культура чикаленко

Є. Чикаленко та Д. Яворницький посідають особливе місце в історії модерної України. Перший прославився як щедрий меценат, видавець щоденної україномовної газети «Рада», інший – як дослідник і популяризатор історії запорозьких козаків, збирач стародавніх скарбів, незмінний директор музею ім. А. Поля. Обидва зробили помітний внесок у справу національного відродження українців, хоча кожен працював на власній ниві. Проблема співпраці цих непересічних особистостей залишається майже недослідженою у вітчизняній історичній науці. Більше уваги українські вчені приділили вивченню взаємин Є.Чикаленка з такими діячами національного відродження, як С. Єфре- мов, [1] М. Грушевський, П. Стебницький [2] та ін. Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб, на основі мемуарів та листування, проаналізувати їхню спільну громадсько-політичну діяльність, спрямовану на захист української самобутності.

Так, Є. Чикаленко був одним із найактивніших громадських діячів національного руху. Все своє життя він присвятив боротьбі за національне визволення українського народу. Меценат залишив нащадкам надзвичайно змістовні мемуари «Спогади 1861-1907 рр.», «Щоденник 1907-1917 рр.» і «Щоденник 19181919 рр.», які недавно перевидані в Україні. Це унікальні джерела з історії українського національного руху другої половини ХІХ – початку ХХ ст. У них ми знаходимо докладні описи тогочасних подій і влучні характеристики багатьох людей, з якими йому доводилося спілкуватися. Значне місце в мемуарах Є.Чикаленка посідають такі діячі, як М. Грушевський, В. Винниченко, С. Єфремов, Б. Грінченко та ін.

Д. Яворницький кілька разів згадується в «Спогадах» та «Щоденнику» українського мецената. Вперше його прізвище зявляється, коли Є. Чикаленко оповідає про діяльність колишнього члена Кирило-Мефод- іївського братства, а згодом активного громадівця Д. Пильчикова, який з багатьох малоросів зробив свідомих українців. Серед них був і Д. Яворницький: «Памятаю, наприклад, – пише він, – як зявився у нього вперше Д. Еварницький… тоді це був кацапик, що не вмів і слова по-українському до пуття сказати. Пиль- чиков порадив йому поїхати подорожувати по землях Запорізьких… Еварницький поїхав, описав свою подорож, написав історію Запоріжжя і, врешті, став таким типовим етнографічним українцем, яких між нами майже немає» [3, 95].

Дружня співпраця між ними почалася на початку XX ст. Ініціатором відновлення стосунків виступив Є. Чикаленко. Про це довідуємося з його листа до Д. Яворницького, де він зокрема зазначає: «Дуже радий Вас бачити у себе і поновити наше знайомство – ми з Вами стрічались 20 літ тому назад в Харкові у небіжчика Дм. Пильчикова, але се було так давно, що очевидячки Ви мене забули» [5, 603]. Є. Чикаленко запрошував Д. Яворницького відвідати його маєток у с. Ко- нонівка, де часто збиралися українські діячі культури.

У 1903 р. український меценат звертався до історика, з нагоди святкування 35-річного ювілею творчої діяльності М. Лисенка і просив допомогти в зібранні коштів: «Комітет по збору грошей на дарунок уповноважив мене звернутись до Вас з проханням, щоб і Ви приклали старань, аби побільшити збір грошей. Ви їздите по Україні, маєте велике число знайомих, вони Вас добре знають і поважають, то Вам, можливо при нагоді піднімать розмову про нашого Кобзаря і направлять жертви в редакцію Киевской старины» [5, 603604]. Д. Яворницький довгий час співпрацював із цим часописом, де друкував наукові розвідки та літературні твори. Є. Чикаленко був не тільки меценатом названого видання, але й неформальним літературним редактором. Він часто критикував історика за його доволі розлогі повісті. В одному з листів до П. Стебницького він жалівся: «Яворницький прислав оповідання на 800 сторінок, але таке, що соромно читать» [2, 33].

Проте, незважаючи на серйозні претензії до літературних творів Д. Яворницького, він все таки заохочував його писати на історичну тематику. У листі до вченого від 30 грудня 1908 р. Є. Чикаленко писав: «Ви самі здорово знаєте, яке велике значення в ділі відродження національної свідомості має історична белетристика. От, в сій справі надумав я звернутись до Вас, шановний Дмитро Івановичу. Ви фаховий історик, спеціально знаєте, краще всіх історію Запоріжжя. У Вас неабиякий белетристичний талант, чому б Вам не взятися за якусь велику повість з запорозького життя. Я певен, що у Вас се вийде цікаво, захопить читача і наверне його до бажання ґрунтовніше познайомитися з минулим нашим, з нашою історією» [5, 604-605]. Д. Яворницький, відповідаючи на пропозицію Є.Чика- ленка, ділився з ним своїми літературними планами: «Ще торік я розпочав був історичну повість із запорозького життя… Опріч початку тієї повісті у мене зовсім готове от що є Поміж панами. Далі у мене є невелика повістинка Люта помста. Є ще невеликі оповістки Русальчине озеро, Драний хутір і інше. І все це я можу надіслати Вам, коли схочете» [6, 254].

Одержавши схвальну відповідь від Д. Яворниць- кого щодо готовності посилати до «Ради» свої історичні оповіданні, Є. Чикаленко застерігав історика про можливість серйозного редагування його творів, а можливо й подальшого допрацювання. Він просив ученого не ображатися і вказував на те, що праці таких відомих письменників, як М. Коцюбинський, В. Виннчен- ко, І. Карпенко-Карий, правилися його рукою [6, 605]. У листі від 5 лютого 1909 р. Є. Чикаленко висловив думку щодо надісланих до редакції творів: «Написані вони чудовою мовою, якою після М. Вовчка та Сторо- женка, писав хіба один П. Мирний. Змістом вони дуже цікаві, характеристики дієвих осіб зроблені дуже влучно, мітко. Але… але у їх єсть хиби, які помічаються майже у всіх ваших белетристичних оповіданнях: вони дуже розтягнуті, розвезимті і водяві» [6, 606-607]. Він радить історику повикидати повторення, вступні сцени та пропонує власне редагування.

Одне з оповідань Д. Яворницького – «Русалчине озеро» – було надруковане у 55-у номері «Ради», але із суттєвими поправками редакції, за що Є. Чикаленко просив вибачення. Історик з розумінням поставився до цього неприємного факту, він не образився на Є. Чикаленка особисто, але закидав редакції «Ради» неуважність прочитання його оповідань. Варто відзначити, що, попри цей інцидент, він продовжував надсилати твори. Прихильність Д. Яворницького до газети «Рада» виявилася не тільки в бажанні публікувати тут свої праці, але й у готовності підтримати її матеріально, загітувавши нових передплатників. У «Щоденнику» за 1910 р. Є. Чикаленко описав свою подорож до Катеринослава і зустріч з Д. Яворницьким. Вона була зумовлена важким матеріальним становищем газети «Рада», що виходила на кошти Є. Чикаленка. Часопис мав щорічний дефіцит у 20 тис. руб. і для подальшого існування слід було або збільшити кількість передплатників, або знайти нових меценатів [4, 115].

Відтак, Є. Чикаленко розгорнув пропагандистську кампанію серед українського громадянства на підтримку «Ради». Д. Яворницький як доволі авторитетна в Катеринославі особа чим міг допомагав йому у цьому. Так, на зібранні катеринославської громади було заявлено, що нічим не можна допомогти газеті за відсутності коштів. «Д. Яворницький доводив, що, навпаки, можна помогти і без грошей, аби була охота: кожен з присутніх може зібрати по десятку нових передплатників і треба заходитись, щоб назбирати таке число» [4, 116]. Ініціатива історика козацтва виявилась ефективною. У запису щоденника Є. Чикаленка від 17 вересня 1910 р. зазначено: «Сьогодні Д. І. Явор- ницький прислав гроші за десятьох передплатників, яких він розшукав у Катеринославі. Значить вже мої видатки на подорож до Катеринослава повернулися. Я щиро подякував Д. І. Яворницькому і прохав його, якщо він вважає можливим, розіслати від катеринославської громади заклик до всіх громад.., може й інші громади заходяться збирати передплатників» [4, 117]. У листі до Є. Чикаленка від 17 вересня вчений подав йому список цих осіб, які вирішили підтримати газету [6, 260]. Перед цим Д. Яворницький повідомив видавця «Ради», що на її підтримку катеринославська громада зібрала 500 крб. «З цього приводу була нарада у Дмитра Дорошенка, почалася вона з того, що я написав на листу 100 крб. За мною А. Синявський 50, далі І. Труба 50, потім В. Біднов 50 і далі, далі… Так ото ж Ви не журіться і не покладайте рук, а працюйте собі і працюйте поки душа жива і поки живе серце у грудях» [6, 260].

Є. Чикаленко неодноразово звертався до Д. Явор- ницького, з клопотаннями про допомогу в громадських справах. Маючи намір відкрити відділення свого магазина «Киевская старина» в Катеринославі, він просив історика «замовити словечко кому слід, щоб не тягнули сієї справи по канцеляріях» [5, 611]. У відповідь вчений зазначив: «З проханням на імя губернатора треба Вам підождати, бо тепер наш Клин- берг умер, віце-губернатор Гревениц цього діла не знає і навряд дасть Вам дозвіл» [6, 257].

Є. Чикаленко високо оцінював громадську діяльність Д. Яворницького. Він вважав, що «Просвіти» в Катеринославі збереглися лише завдяки йому. «Він офіціально числиться в октябристах, вони його виставляли навіть своїм кандидатом від Катеринослава в ІІІ і IV Думу, але він обидва рази зрікся. Крім того, він здавна приятелює з князем Урусовим.., має добрі відносини з катеринославським губернатором Кліккенбер- гом, а потім і з Якуніним. От завдяки цим добрим відносинам з губернаторами Яворницький і добуває дозволи на відкриття нових Просвіт по селах. Він доводить губернаторам, що Просвіта та взагалі українська свідомість не тільки не шкідлива, а навіть корисна: по самому Яворницькому губернатори можуть упевнитись, що українство не робить з людей ворогів держави, а селян Просвіта відбиває від аграрних роз- рухів та всяких хуліганських вчинків своїми невинними забавами, театральними виставами, співами та читанням дозволених цензурою книжок» [4, 257].

Свідчення Є. Чикаленка про співпрацю Д. Явор- ницького з партією «октябристів» дещо перебільшені. Як зазначає дослідниця життя і творчості історика козацтва С.Абросімова, він відвідував засідання катеринославського відділення партії «октябристів», куди його запрошував М. Родзянко, був навіть редактором реакційної газети «Русская правда», але швидко відмовився від такої «честі» і спрямував свою діяльність на пропагування української історії [7, 283].

Отже, співпраця між Є. Чикаленко та Д. Яворниць- ким розвивалася в кількох напрямах: по-перше, в галузі літератури, адже вчений друкувався у журналі «Киевская старина» та газеті «Рада», а по-друге, в громадсько-політичній сфері, адже обидва брали активну участь у культурно-національномі русі – Є. Чикаленко в Києві, а Д. Яворницький – Катеринославі. Останній не відмовляв першому в підтримці, що засвідчує їхнє листування. Хоча між ними були і певні розбіжності. Є. Чикаленко називав Д. Яворницького «етнографічним українцем», тобто, людиною, яка не виробила чітких політичних переконань. У той же час Є. Чика- ленко був національно свідомим українцем, поборником Української державності. Втім, попри розбіжності в поглядах, вони плідно співпрацювали на ниві національного відродження.

Література

2.Миронець Н., Старовойтенко І. Євген Чикаленко і Петро Стебницький на спільному шляху до втілення національної ідеї. Листування 1901-1922 рр. – К., 2008.

3.Чикаленко Є.Х. Зібрання творів: у 7 т. – Т. 1: Спогади. Уривки з моїх споминів за 1917р. – К., 2003.

4.Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917). – Т. 1. – К., 2004.

5.Епістолярна спадщина академіка Дмитра Яворницького. – Вип. 2: Листи діячів культури до Д.І. Яворницького / Упор. С. Абросимова, Н. Василенко. – Дніпропетровськ, 1999.

6.Епістолярна спадщина академіка Дмитра Яворницького. – Вип. 4: Листи Д. Яворницького до діячів культури. / Упор. С. Абросимова, Н. Василенко. – Дніпропетровськ, 2005.

7.Абросімова С. Д. Яворницький //Історіографічні дослідження в Україні. – Вип. 15. – К., 2005.