Ікона ‘Святий князь Володимир’ київського різьбара Трегуба С.В.

• Вид работы: Реферат
• Предмет: Культурология
• Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 11,04 Кб

Ікона ‘Святий князь Володимир’ київського різьбара Трегуба С.В.

ІКОНА « СВЯТИЙ КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР» КИЇВСЬКОГО РІЗЬБЯРА ТРЕГУБА С.В.

Українська культура – культура християнська. І дійсно, 988 рік, коли офіційно ствердилось християнство, став переломним в історії українського мистецтва та заклав підвалини нового світобачення і мистецької творчості. Адже майже вся наша збережена культура чи мистецька спадщина задіяна в християнотворчих процесах та у формуванні нової української людини.

Дух народу, – пише М. Грушевський, – ось що кінець кінцем визначає історичну долю і шлях розвитку тієї чи іншої людської спільності. Історія громадянства – це історія людського духу… З кожного духовного піднесення виникає ініціатива в інших сферах соціального життя – в мистецтві, політиці, індустрії" [цит. за публікацією 16, с. 62]. Тому і закономірним є те, що кожна нація в процесі свого розвитку піклувалась і піклується, передусім, про формування системи своїх національних святостей – пошани і любові до власних духовних, культурних та мистецьких здобутків.

З прийняттям в кінці Х ст. християнства, сакральне мистецтво, в тому числі й різьблення по дереву, набувають нового змісту, який наслідував візантійські традиції. Мистецькі, культурні й релігійні звязки Русі з Візантією з кінця Х ст. набули інтенсивного характеру. Відомо, що у Візантії вправна різьба київських майстрів, яку називали хитрим мистецтвом Дедала, цінилася дуже високо, що доводить майстерність тодішніх різьбярів.

Без сумніву, з дерева створювалось багато речей церковного вжитку, культового призначення, але за давністю часу до нас дійшли лише залишки таких виробів. Серед імен різьбярів Київської Русі відоме лише одне: Хитрець Авдій, иже украсы церковь резьбой в городе Холме [цит. за публікацією 11, с. 11]. Під його керівництвом у 1260р. було виконано багато робіт, прикрашених рельєфною і обємною різьбою, не лише в камені, а й в точеному золоченому дереві, про що згадує Галицько-Волинський літопис такими словами: отъ древа красна точень и позлащенъ дне и вне, дывлению подобенъ [цит. за публікацією 11, с. 11].

З покоління в покоління українська земля народжувала талановитих майстрів, що реалізовували себе на царині сакрального мистецтва. ХХ століття в силу відомих історичних причин створювало певні перешкоди для цих процесів, але й воно не змогло їх припинити. Український народ звільнився від догм бездуховної ідеології, і вже в 1991 році мистецтвознавець Валерій Малина оптимістично зазначав, що можна прогнозувати відродження на Україні і ремесла хресторобів [10, с. 15].

Народ, прагнучи у своїх почуттях внутрішнього наближення до духовних цінностей, зовнішньо намагався збагнути їх у вищих небуденних вимірах людського сприйняття – у мистецькій красі, створюючи таким чином неповторні самобутні художні образи. В результаті таких творчих досягнень, людство в цілому і кожна нація зокрема має сьогодні свою духовно-мистецьку скарбницю. Така скарбниця українського народу повинна постійно поповнюватись, зокрема, й творами народного сакрального різьблення по дереву. Одним з майстрів, що поповнюють цю скарбницю являється Сергій Вікторович Трегуб – київський народний різьбяр (мал. 1).

Все ж наслідки тоталітарного режими не оминули різьбяра. Насамперед вони проявилися в тому, що С.В. Трегуб не мав змоги безпосередньо навчатись сакральному різьбярству, так би мовити з рук в руки. В кінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя ще існувала спадковість в навчанні сакральному різьбленню. Траплялися й випадки, коли різьбярство було сімейним ремеслом. Так гуцульський майстер сакральної різьби Василь Турчиняк (+1939) любов і відчуття пластини дерева перейняв від батька.

За рахунок використання усталених прийомів, притаманних церковному мистецтву, Сергію Вікторовичу вдається надати своїм кращим творам духовної глибини, в чому йому допомагає віртуозне оволодіння різними техніками різьблення по дереву. В своїй творчості С.В. Трегуб використовує й гравіювання, й барельєфне та горельєфне різьблення, що місцями переходить у круглу скульптуру. Увага до деталей, вмілі композиційні рішення надають іконам та хрестам у його виконанні гармонійної довершеності. Сергій Вікторович інтуїтивно звертається до різних джерел як деревяного так і камяного різьблення. Крім цього, майстру за взірці слугують не лише різьблені твори, а й ікони, як писані, так і мозаїчні, кругла скульптура, що не заважає художнику перевтілювати їх в малій пластиці. Не зважаючи на звернення до надбання не лише різних часів і народів, але й різних видів мистецтва, народному різьбяру вдалося створити памятки, в яких простежується власне своя манера, особистий почерк митця, твори якого можна назвати впізнаними. Можливо, цьому допомагає й те, що автор є воцерковленою людиною і намагається триматись тієї ж духовній хвилі, що й його попередники. Віра в поєднанні з неабияким талантом, творчим хистом та майстерністю дозволили С.В. Трегубу зробити твори, які можуть слугувати окрасою сучасного сакрального декоративно-прикладного мистецтва

Народився Трегуб Сергій Вікторович в 1973 році в місті Києві. В столиці нашої держави художник живе і працює й зараз.

Сергій Вікторович не отримав спеціальної художньої освіти, відповідно його можна вважати народним майстром. Митцю пасує крилатий вислів Дона-Амінадо: У самородка все від Бога і нічого від середнього учбового закладу.

Різьбленням по дереву С.В. Трегуб почав займатись з 1993 року. Освоївши абетку ремесла майстер починає працювати над створенням творів сакрального змісту. Початком цього етапу творчості художника є 1996 рік.

У 1997 році різьбяр створює свій перший повноцінний твір – складень, деревяний триптих, в центрі якого було поясне зображення святителя Миколая, обабіч – преподобних Сергія Радонежського та Серафіма Саровського в повний зріст.

Найкраще, на мій погляд, київському різьбяру вдаються іконографічні хрести, в оформленні яких, зокрема, використовуються образи шанованих в Києві та Україні святих – Богородиці «Нерушима стіна», архангела Михайла, преподобних Антонія і Феодосія Печерських та ін. (мал. 2).

Тисячолітній ювілей святкування Хрещення Русі Сергій Вікторович не міг оминути своєю увагою. У 1988 році Трегуб С.В. створює різьблену ікону рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Русі. В цій роботі творчо переосмислюється монументальний памятник св. князю Володимиру в Києві.

Вибір київського різьбяра невипадковий, адже постать Володимира Святославовича є визначною як в історії Києва так і всієї України. За його князювання було завершено обєднання східнословянських земель у складі Київської Русі, активно розвивалися політичні, економічні та культурні відносини з Візантією та західноєвропейськими країнами та, головне – запровадження на Русі, як державної релігії християнства (988 – 989рр.).

Це один з перших творів митця, в роботі над яким ще відчувається пошук власної манери та деяка незрілість. Та це шлях, який має пройти кожен художник. Ікону виготовлено з вільхи, накладну рамку – з дуба. Вільха – легка, мяка, однорідної будови деревина світло-червоного кольору широко використовується майстром. Вільха добре ріжеться і полірується та майже не розтріскується при висиханні. Вільха без зайвих зусиль обробляється ріжучими інструментами, прорізки виходять чистими, з гладкою, трохи оксамитовою поверхнею.

Для рами ікони святого Володимира автор використав дуб – деревину з високими фізико-механічними властивостями, стійка по відношенню до процесів гниття.

Дослідження різних художніх прийомів обробки дерева наводить на думку, що їх формальний розвиток виходить з двох джерел: по-перше – з властивостей самого матеріалу і якості засобів виробництва та по-друге – з художнього устрімлення майстра, яке стоїть не лише в залежності від запитів даного періоду, його економічних та історичних умов, але й підпорядковується також духовному життю тієї епохи, до якої належить даний твір. Спостерігається паралельний розвиток цих тенденцій, то доповнюючих одне одного, то вступаючих у суперечки. Мова йде про постійну боротьбу творчого духу з вимогами матеріалу та техніки, які ставлять йому перешкоди і відомі межі [6, ст. 5-6].

Незважаючи на велике різноманіття прийомів обробки поверхні при рельєфному різьбленні, порядок виконання в усіх випадках залишається приблизно однаковим: нанесення малюнку, надріз та підрізка контуру, вибірка фону начорно, виявлення мілкого рельєфу, шліфування виробу та його покриття захисним шаром.

Знання властивостей матеріалу, технології його обробки разом з використанням численних технік різьблення дають змогу С.В. Трегубу створювати високохудожні, композиційно довершені твори сакрального мистецтва.

Розміри образу святого Володимира складають 300х150х20 мм, рельєф сягає 12 мм висоти. Поперечну балку хреста вклеєне. Великого князя київського зображено в повний зріст обличчям до глядача. Правою рукою святий тримає важкий чотирираменний хрест, в лівій руці – великокнязівська шапка. Вдягнено фігуру в княже вбрання, на ногах – чоботи.

Рухи святих, зображених на сакральних творах не є випадковими: Святі не жестикулюють – вони предстоять Богу, священнодіють і кожен їх рух та саме положення їх тіла носить характер сакраментальний, ієратичний. Звичайно вони повернуті прямо до глядача чи на три чверті. Ця особливість характерна для християнського мистецтва з самого початку його зародження. Святий присутній не десь в просторі а тут – перед нами. При молитві, ми маємо бачити його перед собою, мов би зустрічаючись з ним обличчям до обличчя [17, ст. 219]. Відповідно, не випадково С.В. Трегуб фігуру князя подає в вищезазначеному ракурсі.

Сергій Вікторович, як зазначалось, виконав ікону за мотивами памятника князю Володимиру У Києві, точніше верхньої його частини (мал. 4). Памятник йому було встановлено на середній терасі Михайлівської (зараз Володимирської) гірки у 1853 році. Перший проект скульптора В.І. Демут-Малиновського виконав у бронзі скульптор П.К. Клодт, а креслення пєдесталу для нього склав архітектор К.А. Тон – усі три зодчі з Перетбурга. Велетенська, заввишки 4,26 метра, бронзова фігура Володимира стоїть обличчям до Дніпра на восьмигранному цегляному, обкладеному чавунними плитами 16-метровому постаменті, що має вигляд каплиці.

Отже, перед київським різьбярем стало завдання – втілити в невеличкому рельєфі монументальну круглу скульптуру. В цілому, майстер справився з поставленою задачею, та все ж робота має певні недоліки. Святого князя Сергій Вікторович зобразив на рельєфі більш коренастим, в порівнянні з памятником має правитель і більш широкі скули. Фігура сприймається більш грузлою, хрест – більш масивним, що послаблює враження від образу. Є й в роботі і позитивні моменти: різьбяру вдалося пластичне вирішення складок одягу, які підкреслюють фігуру, справився майстер зі складним для рельєфу ракурсом лівої руки князя, доречним виглядає й відмова від зображення князівського меча. Гарно доповнюють образ князя декоративні елементи, що прикрашають одяг та дубова рамка, що оживлена орнаментом подвійного пагону, що вється.

На відміну від памятника князю Володимиру Святославовичу, в рельєфі С.В. Трегуб намагається зобразити саме святого, тому в іконі навколо голови правителя вирізьблено німб з подвійною окантовкою – символ святості, що запозичений християнським мистецтвом ще з давніх релігій. Кожна фігура в сакральних творах С.В. Трегуба має навколо голови німб, що в сенсі християнської ідеології означає сяйво Божого Світла. Вже євангеліст Матфей проголосив глибокий зміст німбу: Тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця свого (Мт.13:43). Недаремно німб має форму кола – давнього солярного знаку. Світло – це атрибут Бога (Пс. 27:1, Іс. 60:19-20), але якщо іконопис має широкі можливості для передачі Божого Світла, то для різьблення по дереву німб залишається чи не єдиною можливістю для передачі програми світла в образі.

Ікону святого Володимира Великого підписано. Приховану в імені силу визначають багато релігій і давніх культур, з яких достатньо назвати Єгипет, Китай та європейський світ.

Відповідно, наявність імені на священному зображені – це необхідність, невідємний атрибут сакрального мистецтва. Спроба богословя імені була ще в тексті Пастиря Ерма (сер. ІІ ст.): Імя Сина велике та невимірне, і воно тримає весь світ. Імя Христа, за суттю повязане з Його особою, актуалізує Його діяльну Присутність, що ховається від нашого погляду. Імя виявляється могутньою зброєю зі злом, та написане на іконі надає їй сакральний характер [7, ст. 74].

Наявність рамки на кожній іконі, виготовленій С.В. Трегубом – це не лише рамка у звичному розумінні декоративного елементу, в якій вставляється картина, скоріше – іконні поля.

Сергій Вікторович продовжує реалізовувати свій талант, створюючи різьблені твори сакрального мистецтва й сьогодні,чим поповнює скарбницю мистецького надбання українського народу. Зараз твори Сергія Вікторовича знаходяться в церквах та приватних збірках не лише України, а й Росії, Греції, Швейцарії.

Один із сучасних мистецтвознавців написав, що „безобразне виганяє образ. Спочатку – Божий (…), а потім – й просто людський. (8, с.81). Поряд з таким сумним явищем, ікона відкриває нам світ краси, гармонії та світу, в якому людина та космос знову набувають втраченого райського стану. Вдивляючись в світ творів С.В. Трегуба, згадуєш слова, що образ насамперед торкається серця і лише потім розуму [7, ст. 5]. Серед потоку переповнюючих наш світ зображень сакральне мистецтво свідчить про справжнє духовне бачення. В поглядах святих розкривається його мова – мова любові. Вона нечутливо одухотворяє всі образи та вносить в них радість відкриття сакрального християнського мистецтва.

ЛІТЕРАТУРА

князь володир трегуб ікона

1. Будзан А.Ф. Українська народна різьба по дереву. Довідник Українського декоративного музею етнографії та художнього промислу. – К. 1956
2. Від ремесла до творчості, упор. Легенький Ю.Г. – К. Час. 1990
3. Галайба В. Памятник святому князеві Володимиру. – К. Україна, №7-8/2003, ст. 26
4. Гриджук О.Є. Термінологічна лексика художньої різьби по дереву (автореферат дисертації) – Івано-Франковськ. Університет ім. В.Стефаника. 2001
5. Гурська А. Мова та граматика Гущин А.С. Памятники художественного ремесла Древней Руси X – XIII веков. – М., Л. Государственная академия истории материальной культуры. 1936
6. Кверфельдт Э.К. Приемы художественной обработки дерева. – Л. Издание общества поощрения художеств. 1928
7. Кено Мишель. Икона. Окно в вечность. – Минск. ORTDRUK, рік випуску не вказано
8. Клочко Д. Безобразное в ожидании цензуры //Artline, К.,№ 2/1998, с. 80-81
9. Макаренко М. Скульптура і різьбярство Київської Русі предмонгольських часів // Київські збірники історії й археології, побуту і мистецтва. Вип.1. – К. 1930, ст. 27-96
10. Малина В. Камяні хрести півдня України // Образотворче мистецтво. – К. №4/ 1991, ст. 13-15
11. Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва, ред. Г.Блох. – Львів. Вид-во Львівського університету. 1969
12. Овчинников А.Н. Символика христианского искусства – М. 1999
13. Павлик П. Українське сакральне мистецтво (традиції, сучасність, перспектива) // Народна творчість та етнографія – К. №2-3 / 2000, ст. 52-56
14. Рыбаков Б.А. Прикладное искусство и скульптура // История культуры Древней Руси. Домонгольский период, т.2 – М., Л. 1951, с. 396-464
15. Степанова С. Матеріали до вивчення української деревяної різьби // Мистецтвознавство – Харків. 1928
16. Українське сакральне мистецтво. Традиції, сучасність, перспективи // Матеріали міжнародної наукової конференції – Львів. Львівська академія мистецтв. 1994
17. Успенський Л.А. Богословие иконы Православной Церкви – М. Молодая Гвардия. 1997
18. Шумега С.С. Технологія художніх виробів з деревини – Львів. Світ. 2001