Історія виникнення та розвиток побутових танців cередньовіччя

• Вид работы: Контрольная работа
• Предмет: Культурология
• Язык: Русский , Формат файла: MS Word 222,01 kb

Історія виникнення та розвиток побутових танців cередньовіччя

План

1. Зародження найпростіших танцювальних форм.

2. Танці раннього Середньовіччя.

3. Танці пізнього Середньовіччя

4. Побутові танці середньовіччя.

В середні століття з’являється ряд найпростіших танцювальних форм, які, розвиваючись і видозмінюючись, дають початок багатьом танцям, різним по характеру рухів і ритмічній структурі

Народна творчість відстоює свої права на існування у важкій боротьбі. Церква забороняє сміх, веселощі, прославляння земного життя. Служителі культу з особливою люттю обрушуються на танець, бачивши в ньому диявольську ману, вплив сатани і страшних сил пекла.

Але, не дивлячись на строгі заборони, під час народних свят прості люди виконують свої невитіюваті танці. У всіх країнах народ з давніх часів щорічно відзначав свято Нового року, проводи масниці, прихід весни. Ігри, присвячені оновленню природи, були зв’язані насилу землероба. Особливо урочисто святкувалося травневе весняне свято. Молодь відправлялася в ліс за букетами квітів, зеленими вітками, якими прикрашалися удома. Хід молоді закінчувався на лугу, Посередині ставили увите різнокольоровими стрічками молоде дерево. Навкруги нього влаштовували танці, хороводи.

Танці простого народу були безпосередньо пов’язані з трудовою діяльністю селян і ремісників. Під час щорічних цехових свят гончарі, шевці, бондарі, зброярі вражали глядачів швидкістю і спритністю своїх танців, дотепністю інтермедій. Широко поширені танці з м’ячами і обручами вимагали сили і вправності.

Велику роль в розповсюдженні танців грали середньовічні бродячі актори — шпільмани, жонглери, гістріони, скури. Сполучаючи в собі танцівника, актора, музиканта, акробата, розповідача, вони багато в чому сприяли розвитку народного мистецтва, вдосконаленню виконавської майстерності. У багато кого з них була добре розвинена танцювальна техніка. Вона включала акробатику, складні, майже віртуозні рухи рук. Багато що беручи з танців, створених народом, жонглери збагатили їх.

В своїй творчості бродячі актори прославляли земні радощі, от чому вони, як і російські скоморохи, піддавалися гонінню з боку духівництва. В XIII столітті відбувається розшарування жонглерів. Частина їх залишається в служінні у панів, одержуючи назву «осілих».

Свята і танці селян і ремісників різко відрізнялися від танців і свят знаті. Простий народ веселився на міських і сільських площах, феодали — в палацових залах, стіни яких прикрашалися килимами, гербами, мечами і військовими трофеями.

Танцювальна техніка, манера виконання, музичний супровід протягом середніх століть не були однорідні. Танці раннього середньовіччя в основному хороводи. Виконавці утворювали закритий круг, тримаючись за руки, або шикувалися в ланцюжок. Хороводи могли бути чоловічі, жіночі або змішані. У ланцюгового танцю був що веде або ведуча. Танцювальні рухи ще примітивні і складалися з кроків, зрідка стрибків. Руки тримали на стегнах або подавали один одному, жінки вільною рукою притримували спідницю. Танці раннього середньовіччя часто виконувалися під спів самих танцюючих. Воно нагадувало речитатив і було монотонним. Пісня складалася з куплета і приспіву. Під час приспіву починався танець. Його рухи як би ілюстрували пісню.

Основним танцем в XII столітті був кароль, тобто відкритий круг. Під час виконання кароля танцюючі співали, тримаючись за руки. Попереду танцюючих йшов заспівувач. Приспів виконували всі учасники. Ритм танцю був те плавним і повільним, то прискорювався і переходив в біг. Ряд дослідників вважає, що фарандола є одним з різновидів кароля.

В танцювальній культурі пізнього середньовіччя намічається ряд змін. Крім повсюдно поширеного танцю хороводу з’являється парний танець. Виконавці, узявшися за руки, стоять парами, в потилицю одна інший. Пари могли утворювати круг або стояти в ряд (лінію). Ускладнюється і малюнок рухів. До кроків, легким стрибкам додаються більш різкі і високі стрибки, похитування корпусу, гострий малюнок рухів рук. Положення стопи невиворотнє. Танці виконуються під пене самих танцюючих або під ріжок, в деяких країнах — під оркестр, що складається з труби, барабана, дзвінка, тарілок. Значно розвивається пантомімний і ігровий елемент.

Найпопулярніший танець середніх століть — бранль. Його учасники тримаються за руки, утворюючи закритий круг.

Під час балів і бенкетів феодали розважали своїх гостей театральними уявленнями. Їх влаштовували звичайно під час зміни блюд, отчого вони одержали назву «междуяствий». Спочатку —это невитіюваті антре ряджених, які темпераментно танцювали шориску» — танець Маврітанії. Першими виконавцями були самі аристократи, одягнені у фантастичні костюми і маски.

В XV столітті костюмовані антре знайшли зміст і поступово перетворювалися на досить складні театральні уявлення. Феодали нерідко використовували їх для того, щоб підкреслити свою велич і могутність.

Одним з таких уявлень був «Бенкет фазана» (1454), де в текстах діалогів і пісень в незвичайно складному і майстерному декоративному оформленні прославлялася могутність християнської церкви, рицарської чесноти, доводилася необхідність хрестових походів.

При дворах королів і феодалів періодично влаштовувалися військові змагання, рицарські турніри. Переможця турніру прославляли в піснях і віршах. Він одержував нагороду з рук пані. Тур-бенкет закінчувався балом.

Танці-ходи міцно увійшли до придворного побуту, без них не обходилося жодне святкування. Часто виконувався також танець з факелами. Його учасники шикувалися в колону парами. Перша пара, в якій йшов лицар-переможець турніру, вела колону, в їй було дано право вибирати фігури і направляти рух танцюючих.

Під час феодальних святкувань на придворних балах строго дотримувалися етикет п чиношанування.

В XIV столітті придворне суспільство стало танцювати «естампи», або «естампіди», — парні танці, що супроводжувалися інструментальною музикою. Іноді «естампи» виконувалося утрьох: один чоловік вів двох жінок.

Музична форма «естампи» берет свій початок від пісень трубадурів, відомих ще в XII столітті. Велику роль грала музика. Вона складалася з декількох частин і обумовлювала характер рухів п кількість тактів, що доводиться на кожну частину. В «естампи» танцюючі могли рухатися вперед і назад плавним, ковзаючим кроком.

В «веселій естампи» кроки чергували з невеликими стрибками і підскоками.

Бранль

Бранль — французький народний танець. Народився в епоху раннього середньовіччя. Свою назву одержав від французького слова branler, що означає — рухатися, ворушитися, коливатися.

В середні століття бранль був найпоширенішим танцем. У Франції його танцювали повсюдно — в містах і селах, на ярмарках, на святах, присвячених закінченню жнив і збору винограду.

Бранль — танець хороводу. Основу його складає круг, який може розбиватися на лінії або перетворюватися на зигзагоподібні ходи. Бранль виконувався під спів танцюючих. Мелодія і текст пісень визначали характер танцю. Танцювали бранль також під акомпанемент волинки.

Танець простої і життєрадісний, бранль в різних частинах Франції виконувався по-різному і навіть носив різні назви: в Бретані — пасспьє, в Оверні — буррі, в Провансі — гавот. В провінції Пуату з бранля поступово виник менует.

Бранлей було дуже багато. Їх ділять на прості, подвійні, веселі, наслідувальні. Самі старовинні бранлі — простий, подвійний і веселий. Вже самі назви танців говорять про їх походження, про зв’язок з життям і побутом простих людей.

В бранлях виконавці відтворювали рухи трудових процесів. Характерний в цьому відношенні бранль прачок, в якому рухи і удари нагадують роботу з вальком. В деяких бранлях наслідували звичці тварин або птахів (наприклад, в бранль гусаків).

Часто під час виконання танцюючі енергійно притупували ногами. Притупування бували складними по ритмічному малюнку. Особливо велике значення мали притупування в «кінському» бранлі, де їх робили під час кружляння на місці. Улюбленим танцем молоді був бургундський, або веселий бранль. Люди немолодого віку частіше за все танцювали простий і подвійний бранлі.

Бранлі могли танцювати всі, його кроки освоювалися дуже легко. В подальші епохи французька народна танцювальна культура збагатила різноманітними танцями, але на сільських святах бранлю як і раніше віддавали перевагу Виконавці співали народні пісні, перекидалися жартами.

Незабаром після твоєї появи життєрадісний бранль привернув увагу аристократії і став бальним танцем. Їм відкривався і закінчувався бал. Але придворна знать різко змінила танець. Він набуває урочисто-церемоніального, манірного характеру.

в ньому з’являються часті реверанси пані л уклони кавалерів. Змінився і сам стиль рухів: темпераментні стрибки, викидання ніг, невимушені повороти корпусу, поступилися місцем повільним, важливим, глісируючими крокам. Пишний придворний одяг додав танцю манірність.

Особливе поширення набули бранль з факелами і бранль з свічниками. В своїй праці «Орхезографін» Туано Арбо пише, що вони були побудовані на русі алеманді. Танцюючі обходили навкруги залу, вибирали того, кому вони хотіли б передати факел, вели коротку розмову, після якої кавалер передавав факел пані, а вона у свою чергу передавала його знов вибраному нею кавалеру.

Бранль — першоджерело всіх бальних танців, що пізніше з’явилися. Він зіграв велику роль в розвитку бальної хореографії.

У Франції народ дотепер із захопленням танцює невитіюваті і прості бранлі.

Фарандола

час були широко поширені по всій Європі. Вони то з’являлися, то зникали або входили до складу інших, складніших народних танців.

Мелузін Вуд — автор великої праці по історичному танцю, що вийшов в 1952 році в Лондоні, —пишет, що фарандола була однією з форм кароля, в якому танцюючі утворювали ланцюг, рухаючись під час всього танцю однією лінією.

Більшість дослідників відносить фарандолу до танців типу відкритого круга і пов’язує її походження з бранлем. нехитрі рухи фарандоли, що в основному складаються із звичайного кроку, перегони, доступні кожному.

Жодне народне свято, жодне весілля не обходилися без фарандолы, якій закопчувалося гуляння.

За дуже віддалених діб фарандола не мала складних ходів. В ній могла брати участь будь-яка кількість виконавців, які шикувалися ланцюжком і мчали вгору і вниз по сільській вулиці або площі. Ланцюг очолював чоловік, що виконував роль ведучого. Від його уміння і винахідливості залежали ходи, ритм і характер поповнення танцю. Ведучим вибирався той, хто не тільки добре знав танець, але і умів жартувати, імпровізувати рухи. Всі учасники повинні були підкорятися ведучому і слідувати його вказівкам. Ланцюг фарандоли закінчував чоловік, оскільки він при повороті міг теж виявитися ведучим. У провідного н замикаючого вільна рука лежала на стегні. Виконавці трималися за руки або за хустки, які були у них в руках. З’єднуватися хустками було особливо прийнято на півдні Франція, де цей танець був дуже поширений і зберігся дотепер.

Турніджер

Хлопці і дівчата, тримаючись за руки, під акомпанемент волинки рухаються по кругу.

Виконавці, узявшися за руки, стоять парами по кругу (дівчина зліва від хлопці).

Число пар може бути необмеженим

Основний рух танцю: крок лівою ногою вперед, права нога на підлозі (перша восьма).

Крок правою ногою вперед на низькі напівпальці, одночасно ліва підіймається на напівпальці (друга восьма).

Права нога, напівзігнута в коліні, проходить вперед в IV повітряну позицію на croise, одночасно ліва нога робить маленьке pliй (третя восьма).

Бурре

Старовинний французький танець, в основі якого лежать видозмінені і ускладнені рухи бранля. Батьківщина буре — Овернь. Спочатку це був місцевий танець, потім він став виконуватися в Бурбонне, Анжу, Беррі і звідси розповсюдився по всій Франції. Існують парні і хороводи різновиди буре.

Акомпанементом до буре був частий спів самих виконавців, гра на волинці, удари каблуками, вигуки.

Схема танцю може бути різною. Але частіше за все буре має лінійну побудову. Чоловіча і жіноча шеренги стоять один проти одного. Перша пара починає рух, інші по черзі його повторюють. Танець може бути круговим, але рухи залишаються ті ж, що і при лінійній композиції.

В бурре велике значення має рух рук. Під час танцю вони то опускаються, то підіймаються вгору, то лежать на стегнах. Жінка може притримувати спідницю.

Рухи ніг дуже прості і складаються з двох стрибків то па одну, то на іншу ногу. Стрибки чергують з pas marchй і pas de bourrйe.

В різних місцевостях Франції виконання буре і характер нею рухів мали своп особливості. Овернци танцювали в дерев’яних черевиках (сабо), рухи були повільними, важкоатлетами, з сильним ударом каблука на третю четверть. В Бурбоне буре виконувався в подвійному ритмі з підстрибуванням і викиданням ноги в повітря, па другу четверть робився акцент ударом каблука об підлогу.

Ригодон танець музичний середньовіччя

Старовинний народний танець, популярний на південному сході Франції — в Дофіні, Провансі, Лангедоке.

Деякі історики вважають, що свою назву він одержав на ім’я вчителя танців Ріго, ніби що склав цей танець.

Відомий німецький дослідник Курт Закс бере під сумнів таку версію.

Він затверджує, що в основі назви — італійські слова rigodone, rigalone, rigoletto, що значить — танець хороводу. Існують думки, ніби назва «ригодон» походить від старонімецького слова riegen або французького rigoler — танцювати.

Вірне всього ригодон зараховувати до старовинних французького контрдансам.

Як і пригнічуюче більшість танців, ригодон походить від бранля. От чому, розвинувшися в самостійну форму, він зберігає риси, властиві іншим танцям.

Живий характер ригодону ріднить його з такими танцями, як буре і монтаньяр.

Бассданси

Бассданси — збірна назва безстрибкових старовинних придворних танців, основу яких складають елементи народної хореографії.

Бассданси часто називають «прогулочними» танцями. І дійсно, вони більш схожі на церемоніальний хід або чинну ритуальну процесію.

В літературі по старовинних танцях бассданси підрозділяються на французькі і італійські (як, наприклад, в передмові Лаура Фонту до праці Туано Арбо, паризьке видання, 1888).

В італійських бассдансах був змішаний ритм, перехідний з потрійного в подвійний, рухи — більш прискорені.

Французькі бассданси носили урочистий характер. Кроки були ковзаючими. Під час танцю пані вправно управляли своїми довгими шлейфами, красиво їх заокруглюючи,  прагнучи при цьому не піднімати їх з підлоги.

Розкішний наряд кавалера доповнювався пелериною і шпагою. Перед початком танцю він знімав головний убір, пропонував пані руку і вів її в кінець залу, звідки починався танець.

В італійських бассдансах уклони кавалера робилися вліво, капелюх знімався лівою рукою.

Туано Арбо, як і багато французьких вчителів танців, вважає, що уклони в бассдансах потрібно робити управо.

Композиційний малюнок прогулочних танців міг будуватися у вигляді хороводу, ланцюга, ходу. Гордовита постава виконавців, що рухалися плавними ковзаючими кроками, додавала танцю урочисто строгий вигляд.

Бассданси гущавині всього виповнювалися під хоральні мелодії самих танцюючих, рідше — під акомпанемент лютні, флейти, арфи або труби.

Література