- Вид работы: Реферат
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 9,84 Кб
Благодать
Семінарія Практичного Богослів’я
Реферат
на тему: Благодать
Предмет: Бог і відкриття
Викладач: Юзюк Р.М.
Студент: Карбунар О.В.
Вступ
Я хочу у цій роботі перш за все детальніше викласти, що таке благодать . Для цього буду використовувати свою педагогіку і в плюс те що ми вивчали на уроках з предмету [Бог і відкриття] і буду використовувати літературу у якій йдеться мова про цю тему] .І зрозуміть якуж благодать нам дав Бог.
Визначення слова благодать
З єврейського слова «ген» найповніше передається грецьким словом, Грації (благодать), що символізує все те, що є гарним і добрим у творіннях, відблиском і даром над істотної краси божества. Отже, широко вживаний у Св. Письмі вислів «благодать» має суб’єктивне значення (благовоління, щедрість, вдячність) і об’єктивне (дар). Тома Аквінський ретельно зазначає що благодать в звичайному сприйнятті розуміється як доброзичливість, як дар, як вдячність. Друге значення виводиться з першого, а третє з першого й другого. Останнім і найбільшим даром Бога для людства є Ісус Христос, Єдинородний Син, Втілене Слово. Увіковіченими словами пише апостол Іван у своїй Євангелії: (Ів 3, 16)
Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав .І дав Його, як побачимо, на спасіння всіх. Можемо твердити, що Христос – це уособлена Божа благодать. Сам ап. Іван говорить, що Втілене Слово є повне благодаті й істини і ми всі одержали з Його повноти (Ів 1, 14 і 16).
14) І слово стало тілом, І перебувало між нами, повне благодаті та правди, І ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця.
) А з Його повноти ми одержали всі , а то благодать на благодать.
Види благодаті:
·благодать несотворена: сам Бог <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B3>, який уділяється людям.
·благодать сотворена: дар, даром даний Богом.
·благодать Божа: благодать, що розглядається як незалежна від заслуг Христа
·благодать Христова: та, що випливає з заслуг Спасителя.
·благодать зовнішня: та, що торкає людину ззовні (наприклад, Євангеліє <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%94> або проповіді проповідників).
·благодать внутрішня: що вливається в дух людський, діючи на його совість.
·благодать добродійна: призначена для добра того, хто її одержує.
·благодать діюча: перехідний дар (наприклад, імпульс на волю людини або ще від людини до людини).
·благодать постійна : постійний дар, що живе в злуці з душею <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D1%88%D0%B0> (наприклад, віра <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%80%D0%B0>, любов <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2> ,надія).
Благодать діюча ділиться на різні роди: побуджуюча, попереджуюча, вистачальна, успішна і інші.
благодать біблійний вчення дух
Біблійні основи вчення про благодать
Джерелом Божого об’явлення, звідси й науки віри, є Святе Письмо, доповнене й просвічене традицією, від якої ніколи не відлучається. Благодать, як кожну іншу істину віри, досліджується передусім у Біблії, що подає нам історію спасіння людини. Бог, що є автором ап. Письма, поступово проявляє свою ласку з допомогою фактів і слів від Старого до Нового Завіту. Завжди постає давня проблема відношення між обома Завітами і способом їх інтерпретації. Розділяти і протиставляти їх було помилкою, властивою єретикам , але ніколи Церкви, яка зібрала і з пошаною берегла обидва Завіти як святий скарб. Поза небезпекою відділення є ще й небезпека злиття, чого також треба уникати. Обидва Завіти, створені Божою педагогікою, відповідають органічному Божому планові, йдучи від темного до ясного, так що «Новий Завіт був укритий у Старому, а Старий став ясним у Новому» . Та було б помилкою шукати в Старому Завіті точного поняття й навчання про ласку, так само було б принаймні перебільшенням шукати їх виключно в Новому Завіті. Фактично, в Старому Завіті об’являється основний мотив заповіту чи угоди між Богом і вибраним народом в значенні, що Бог зобов’язується боронити й провадити народ своїм провидінням і своїм законом; народ зобов’язується до вірності своєму Богові передусім зберіганням заповідей і закону. Та побіч тієї схеми майже юридичної угоди є ще й інші мотиви, які представляють відношення між Ізраїлем і Богом у більш людській і теплій формі. Бог є не лише Творцем, Володарем, Господом Вселенної, але й Батьком, який знає, як згармонізувати справедливість з милосердям і любов’ю. Насамперед псалми є повні тих почувань: Бог є справедливістю і всемогутністю, є безмежною мудрістю, але має крім того й доброту, яка по-материнському схиляється над людськими слабостями, над убогими, над немічними, є бальзамом, який лікує душу, скріплює її, відроджує й робить щасливою. (Пс. 36).
Яка дорога, о Боже, твоя ласка; людські сини прибігають під захист твоїх крил. Насичуються ситтю дому твого, потоком солодощів твоїх їх напуваєш. Бо в те джерело життя, у світлі твоєму побачимо світло Продовж твою ласку тим, що тебе знають, і справедливість тим, праві серцем …
Уважне і спокійне читання псалмів освітило б в райдужних образах усю красу, яку богослов’я й пізніша ескіза знаходять у сфері ласки як життя в злученні з Богом. В цій красі особливо блищить або виражається:
·батьківство Боже до народу як до законного сина (вже в Пт: Вх 4, 22; 34; Вт 8, 5; 14, 1; 32, 6 і ін); це законне синівство є не лише збірне, але й особисте, як бачиться, наприклад, з об’явлення Натана про Давида (2 Цар 7, 14):
Я буду йому Батьком, а він буде мені Сином…
Візьмемо до уваги тільки цей уривок.
·наче подружжя, відношення між Богом і людьми (Ос 1-3; Єр 2, 2; Єз 16, 8; і в натуралістичному стилі в Пісні Пісень);
·внутрішній Характер релігії (зовнішня форма, яка з бігом віків ізскажалась в формалізмі аж до фарисейства, осудженого Христом);
·таємниче діяння Бога в душі й усієї людської психології на оздоровлення людини від гріха.
Оздорови мене, о Господи, і я стану здоровим (Єр 18, 6)
Наверни мене навернуся, бо Ти, Господи, є моїм Богом (Єр 31, 18)
Нахили наші серця до Себе, щоб ми ходили Твоїми путями (3 Цар 8,58)
Вилікуй душу мою, бо я згрішив перед Тобою (Пс 40, 5)
Серце чисте сотвори мені, о Боже, і дух потужний у нутрі моїм (Пс 50, 12).
Я дам їм інше серце і вкладу в них новий дух, я вийму з їхнього тіла кам’яне серце й дам їм серце тілесне, щоб вони за моїми заповідями ходили… (Єз 11, 19)
Ті й інші свідоцтва Старого Завіту є обіцянкою, і вступом царства ласки, відновленого Христом з Новим Завітом. Але не можна думати, що в Старому Завіті не було праведних і святих осіб, й тому наділених Божою благодаттю. однак, справедливо зазначує, що ті упривілейовані душі належать вже до Нового Завіту, тому що
«будуть оправдані…вірою в Христа»
В синоптиків <https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%84%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%8F&action=edit&redlink=1> панує ідея і благовістя Царства Божого, урочисто відкритого Христом, ціле ж Євангеліє названо «Євангелієм Царства» (Мр 1, 15).
І говорив:Збулися часи, і Боже Царство наблизилось . Покайтеся, і віруйте в Євангелію!
Це Царство складне, видиме і невидиме, дочасне й вічне, індивідуальне й соціальне, вже сутнє, але також майбутнє . Синоптики неустанно підкреслюють духовні характеристики того Царства. До нього вступається дорогою зміни мислення, духа , що в Вульґаті <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%B0> перекладено «каяттям»). Таку переміну, заповідану Хрестителем, підкреслює сам Ісус (Мт 4, 17):
Із того часу Ісус розпочав проповідувати й промовляти: Покайтеся бо, наблизилось Царство Небесне!
Це каяття є зв’язане з хрещенням, яке веде до віри й спасіння. Крім того, синоптики свідчать, що Ісус Христос вимагає обов’язковости внутрішньої праведності яку предсказували вже пророки проти зовнішнього лицемірства фарисеїв:
Направду кажу вам, що коли ваша праведність не перевищить книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне (Мт 5, 20).
Справедливість, бажана Ісусом, є внутрішньою, чистосердечною і простою, як у дітей (Мт 18, 3). Справедливість-праведність має свій вершок у любові до Бога й ближнього: це є найбільша заповідь, яка включає в собі ціле Об’явлення (Мт 22, 37). Але вона здійсняється тільки в Христі й через Христа, до якого закликується кожну людину належати з вірою, любов’ю й молитвою . Любов Христа має переливатися на ближнього, в якому Він живе й терпить (Мт 25, 31 і далі). Ці положення переростають в органічні прояви ласки в св. Павла й ап. Івана з двома відмінними характеристиками, які себе не виключають, але навпаки, себе взаїмно доповняють. Ап..Павло бачить у ласці особливо сотеріологічну функцію ліки на гріх, а ап. Іван бачить її з більших висот, а саме – як злуку з Богом. ап. Павло виходить з погляду на гріховне людство, яке сталось таким через упадок його глави, начала – Адама, якому він протиставить Христа, що прийшов спасти те, що загинуло (Рм 5). Від Адама походить царство гріха, до якого є склонні всі нащадки , а від Христа, навпаки, – маємо царство справедливости й святости, яке люди можуть здобути, коли відродяться в Христі хрещенням і належатимуть до Нього вірою:
Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям (Рм 6, 4)
Це відродження в хрещенні є даром Божим (благодатю), завдяки цьому якщо людина стає членом духовного Тіла Христа, Христос же їх живить даром надприродного життя. Віра є початком оправдання, що розвивається під діянням Христа з допомогою Святого Духа ну і більше того, нове життя означає зодягнутися в Христа (Рм 13, 14; Гл 3, 27), щоб стати новою людиною (Кл 3, 9), новим сотворінням:
Тому, коли хтось у Христі, той є новим сотворінням. Старе минуло, настало нове (2 Кр 5, 17)
Апостол Павло, представляючи себе як зразок християнина, твердить постійно, що в ньому перебував Христос, та й він живе в Христі (Гл 2, 20; Фл 1, 21); цю життєдайну злуку можна б назвати чудесним співжитям. живущі у Христі, оселившимся Духом Святим(Кр 3, 16; Еф 2, 21), охрещена особа живе надприродним життям, яке ап. Павло звичайно називає висловами дух, благодать, харизма, представляючи їх вступом до життя вічного (Рм 6, 22). Додамо ще гарний текст Третього Листа до Тита:
Він спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновлення Святого Духа, якого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, нашого Спаса, щоб ми, оправдані Його благодаттю, стали, згідно з надією, спадкоємцями життя вічного (Тит 3, 5) ап. Іван хоч і говорить про відкуплення, спокутування гріха <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D1%96%D1%85> через Христа (1 Ів 2, 2), однак охочіше розвиває тему життєдайної злуки: нова людина, яка належить до Втіленого Слова родиться від Бога і тому є дитиною Божою (Ів 1); треба відродитися з води й Святого Духа, щоб увійти в Царство Божого (Ів 3). Життя, почате хрещенням, оживляється священнодействием: цілий 6-тий розділ Євангелія від Івана <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%94_%D0%B2%D1%96%D0%B4_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0> присвячений темі «Хліб життя», необхідності споживати тіло й пити кров Сина Чоловічого (Христа), щоб мати життя в собі. Це життя Син зачерпує від Отця й переливає в душі вірних. ап. Іван <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD> не занедбує й поняття Павла про Духовне Тіло, бо навіть зображує його в гарному образі виноградини й гілля, який вимагає обов’язковості бути в Христі, щоб Христос був у вірних. Саме Він робить їх здатними дати овочі або плід святості й життя вічного (гл. 15). Так Павло <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE>, як і Іван, сходяться в понятті про дане законне синівство в Христі. Цікавим однак, є ще один текст ап. Петра в його Другому Листі:
Бо Його Божа сила дала нам усе до життя та побожності, завдяки пізнанню того, хто нас покликав своєю славою і силою! Завдяки їм нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи (2 Пт 1, 3-4 і 23)
Основним поняттям тут є те, що Бог дарував нам обіцяні добра в Христі, щоб ми стали учасниками Божої природи, тобто щоб були піднесені до Божої висоти і стали дітьми Божими. В сильному виразі «учасники Божої природи» не можна не бачити тієї життєдайної злуки, про яку говорять ап. Павло й ап. Іван. Отці Церкви й богослови бачать у тому ласку в її найглибшому значенні – введення до життя вічного.
З цих свідчень Нового Завіту можна зробити висновки:
·що Бог при помочі Христа Відкупителя викликає в нас духовне оновлення, яке є дійсним не лише морально, але також онтологічно(дійсністю) , (йдеться про відродження, про відродження, про нове сотворіння, нову людину, нове життя);це нам все дано по благодаті.
·оновлення, це добровільне уділення Божого життя є незаслуженим нами даром від Бога понад вимогами людської природи, й тому є надприродним. Пригадується ап. Павло: «Бо ви спасенні благодаттю через віру й це не від нас: це дар Божий. Він не від діл, щоб ніхто не міг похвалитися» (Еф 2,8);
Коли ж діти, то й спадкоємці Божі, співспадкоємці Христа… (Рм 8,15)
·без Божої благодаті ми б не мали б спасіння від Бога через Ісуса Христа (який по благодаті взяв наші гріхи .)
·благодать як вище зазначено у моїй роботі це дар Божий доброта і передання цього дару , доброти і так далі.
Бібліографія:
·Библия , Украинское Библейское Общество, Russian BIBLE United Bible Societies 2008-070-98 series__1 220 ст.
·Генрі Клеренс Тіссен Лекція з систематичної теології____78 ст.
·Библия українського переводу Анатолія Демінка.
·Конспект по предмету Бог і відкриття.20 ст.Карбунар Олександр.
