Еволюційний шлях розвитку книги

• Вид работы: Курсовая работа (т)
• Предмет: Культурология
• Язык: Русский , Формат файла: MS Word 43,15 kb

Еволюційний шлях розвитку книги

Міністерство освіти і науки України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра документознавства та інформаційної діяльності

Еволюційний шлях розвитку книги

Курсова робота за спеціальністю 6.020105

"Документознавство та інформаційна діяльність"

Виконала

Коваленко Тетяна Василівна

Науковий керівник

кандидат філологічних наук,

доцент Малюк Ольга Юріївна

Луганськ

2009

Зміст

Вступ

1. Розвиток древньої книги

1.1 Книга в Древньому Єгипті

1.2 Антична книга

1.3 Древня книга Китаю

1.4 Книга в Древній Індії

2. Розвиток друкарства

2.1 Початок друкарства

2.2 Друкарство в XVII – XIX сторіччях

2.3 Друкарство на Русі

2.4 Сучасна книга

Висновки

Список літератури

Вступ

Книга з’єднує в собі історію двох почасти самостійних, але дуже тісно із собою сплетених видів просторових мистецтв – графічного й книжкового.

Графічний, нарисний початок панує в книзі, матеріалізує для нас майже все її духовне наповнення в зображеннях і символах, в орнаментах, і самих знаках книжкового шрифту. Книга – це конструкція. Її технічна сторона – вибір і обробка матеріалів, їхні фізичні якості – добротність, вага, фактура поверхонь, колір, контрасти фарб – невід’ємна частина нашого сприйняття книги як предмета мистецтва. Тут важливий і її формат – великий або маленький, і пропорції, і способи виготовлення – ручний або машинні, і сам пристрій книжкового блоку, його властивості розкриватися нам на зустріч віялом паперових аркушів.

Щодо цього мистецтво книги ближче всього до прикладних і промислових видів мистецтва. Ще сторіччя назад терміна, як "мистецтво книги" не існувало, говорили про "мистецтво в книзі". Передбачалося, що книга – предмет технічний, готова форма й художник її може тільки збагатити й прикрасити, внести й розмістити в ній свої малюнки, візерунки, знаки, як розміщають картини в готовому будинку. Книга мислилася лише вмістищем більш-менш значних добутків: графічних, декоративних, мальовничих.

Цілісне ж сприйняття художнього ладу книги змушує бачити всі її знакові, орнаментальні й образотворчі елементи не ізольовано, а в певному зв’язку, у системі композиційно-просторових, значеннєвих і функціональних відносин із цим цілим – із самою книгою, що має власну, мінливу зі століття в століття "архітектуру".

Простір книги організований як шлях, і створює певні умови для руху по ньому. Архітектонічні властивості книги можуть бути майже незалежні від внутрішніх якостей її тексту, його стилю, характеру, змісту. Багато епох книжкового мистецтва залишили блискучі пам’ятники, насичені духом свого часу, що яскраво втілили його стиль, але ніяк що не відбивають конкретного змісту, ув’язнених у них творів. Лише в останні півтора-два століття книга стала відображати свій зміст.

Економічні й технологічні фактори, зміст і призначення літератури, що публікується – все це впливало на розвиток мистецтва книги. Зміна функції книги міняло прикраси, способи ілюстрації. Для різних епох той або інший вид літератури міг виявитися визначальної, одержував найбільше художнє втілення в структурі книги й впливав на загальний характер книжкового мистецтва. У різні епохи панували книги різної тематики: магічної, богослужбової, тріумфально-панегіричної, а в наслідку книжкове мистецтво розділилося на складну систему жанрів відповідно до жанрів і видами формуючу книгу літератури. Тому важливо знати історичний шлях книги, щоб розуміти її цінність як носія інформації, так і як історичної пам’ятки.

Предмет дослідження – книга.

Об’єктом дослідження є еволюційний розвиток книги.

Метою курсової роботи є дослідження еволюційного розвитку книги.

Для досягнення мети необхідно розв’язати такі завдання:

1. Прослідити розвиток книги від древньої ( у Древньому Єгипті, Древньому Китаї, в Древній Індії) до сучасної.

2. Визначити причини введення друкарства та його розвиток.

Методи дослідження – описовий та метод спостереження.

Джерельною базою дослідження є наукові статті, навчальні та навчально-методичні посібники, підручники.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури. Загальний обсяг роботи 27 сторінок.

1. Розвиток древньої книги

1.1 Книга в Древньому Єгипті

Народження книги потрібно зв’язати з першим винаходом, що дозволив згорнути пописану поверхню й потім у міру читання розвертати її частинами. Їм став писальний матеріал – папірус, що з’явився в III тисячолітті до н.е. у Древньому Єгипті. Він же визначив першу конструкцію книги – світок, простий рулон, у який скручувалася довга папірусна стрічка. Папірус – матеріал пружний, легкий, але в теж час міцний. Останнє було дуже важливо в очах єгиптян, тому що ідея тривалості збереження за межами коротких строків людського існування була однієї з визначальних у єгипетській культурі. Зокрема, більшість давньоєгипетських книг, що дійшли до нас, пов’язане із заупокійним культом.

Авторитет книги в Древньому Єгипті був дуже високий і був обумовлений її магічним значенням. Високо також стояв авторитет переписувача, творця книги. Єгипетська книга була предметом не буденним, а таємничим. Іноді тексти попереджали про нерозголошення таємниці магічної книги. Як магічний предмет книга не обов’язково призначалася для читання. Книга могла бути сховищем таємниці, схованим від всіх людей. Деяким текстам приписувалося таємниче походження: вони були знайдені у священному місці, упали вночі з неба в храмі та інше. Такого роду легенди підвищували авторитет якого-небудь медичного рецепта. Повага до книги в Древньому Єгипті ґрунтувалося й на вірогідності її тексту, без змін перехідного із сувою в сувій, що підтверджував переписувач. Твір священних книг приписувалося безпосередньо божеству. Бог Той, винахідник і заступник письма, що зображувався з письмовими приладдя в руках, вважався в єгиптян автором незліченних книг. Значна частина магічних книг була пов’язана із заупокійним культом. Книги заклинань супроводжували померлого в гробницю й повинні були допомагати йому на шляху в загробний світ. Поряд із заупокійними текстами багато книг було присвячено й побутової магії – очищенню води, змовам проти хвороб і отруті, подоланню ворогів та інше.

Давньоєгипетська книга ретельно відбувалася, поряд з текстом у ній широко застосовувалися ілюстрації.

Давньоєгипетська книга являла собою свиток гнучкого зеленуватого матеріалу, поверхня якого була пописана із внутрішньої сторони. Висота його відповідає приблизно висоті сучасній книзі, довга розгорнутої стрічки, досягає звичайно декількох метрів. Для листа або читання стрічку розташовували горизонтально на колінах, поступово перемотуючи з одного рулону на іншій. Єгипетський переписувач писав тростиною із трохи розм’якшеним кінцем, як пензликом. Лише в III в. до н.е. її поміняє калам – спеціально очинене, загострене очеретяне перо. Для листа використовували чорну й червону фарби, розтерті на спеціальній палетці. Червоним виділяли заголовок, окремі важливі місця тексту, і колофон – завершення тексту, де подавали відомості про рукопис: ім’я переписувача, джерело тексту, час його переписки або ім’я замовника. В ілюстрації застосовували, крім чорної й червоної, і інші фарби. Помилки в листі легко виправляли за допомогою вологої губки, видаляючи написане.

До початку II тисячоріччя до н.е. єгиптяни писали зверху долілиць, розташовуючи вертикальні рядок справа наліво. Заголовки, а також повторювані, загальні частини тексту писалися над цими колонками, горизонтально. Із часу XII династії писали звичайно горизонтальними рядками, причому їхній напрямок, як і послідовність стовпчиків, могли варіюватися. Траплялося, що стовпчика йшли зліва направо, а знаки в них з права наліво. Організувати поверхню свитку допомагали розділові лінії. Вертикальні рядки розділялися звичайно тоненькими лінійками. Ілюстрація в давньоєгипетській книзі строго конструктивна. Її графіка відрізняється відточеною чіткістю ліній, колір ясно обмежений контуром.

Від звичного кодексу древній свиток відрізнявся деякими якостями:

1. Злитість поверхні. Хоча свиток являв собою склеєні аркуші папірусу, стики не були виявлені. Вони загладжувалися до повної нерозрізненості. Рух ока по свитку був плавним.

2. Замкнутість. Текст ховався усередині свитку. Читання було пов’язане з розгортанням, проникненням у якусь глибину.

1.2 Антична книга

Книги в Древній Греції й Древньому Римі писалися в основному на папірусі, хоча матеріал цей був чужоземним, привізним для цих країн. Форма античної книги була почасти визначена єгипетською традицією, втіленої вже в рулоні папірусу, придбаного для її написання.

Антична книга носила цілком світський характер, тому що в релігійних обрядах стародавніх греків і древніх римлян писане слово не грало тої ролі, що на Сході. Античність не знала магічного й містичного змісту книги. Вихідною формою літературного тексту мислилася усна. Класична грецька література вважається скоріше записаною, ніж написаною. Вона умовно зафіксована, але вимагає реалізації в усному виконанні. Текст знаходив зміст, лише озвучуючись. Звідси й скромний діловий характер античної книги. У ній були не часті ілюстрації й прикраси.

Грецький текст писався не широкими колонками з лівої сторони направо. Звичайно два таких стовпчики містилися на кожному аркуші папірусу, з яких склеювався свиток. Текст книги відрізнявся граничною злитістю. Слова були не відділені друг від друга, всі букви однієї висоти. Для зручного читання робили вузькі стовпчики по 10-15 знаків у рядку. При читанні свиток розвертали так, що в поле зору виявлялися чотири таких стовпчики – інакше книгу доводилося б щохвилини перекручувати. Дуже скромні в античній книзі розділові знаки. Риска або крапка над першою буквою позначали абзац. В античній книзі робили широкі поля зверху й знизу, широкі пробіли між вузькими колонками – усього 30-35% її було зайнято текстом. Свиток більше 5-6 метрів був незручний для користування, тому місткість античної книги була не велика. Більші твори розділяли на кілька свитків. Основні відомості про текст і автора містилися наприкінці свитка, на його останньому аркуші – есхатоколе. Тут називалося ім’я автора, заголовок твору, номер тому, число рядків і склеювань, а також побажання читачеві. Іноді короткі відомості про книгу поміщали на першому її аркуші.

В елліністичну епоху написане слово стало об’єктом уваги й вивчення, воно знайшло більш високий статус. Книга перетворилася в об’єкт дослідницької роботи. Таке відношення до книги змінило її форму й оформлення. У Древньому Римі книги одержали широке поширення, збиралися у великі приватні бібліотеки, стали предметом спеціалізованої книжкової торгівлі й виготовлялися на продаж значними для рукопису тиражами. На цей час книга була вже не просто рулоном пописаного папірусу, а зручною для читання й зберігання, ретельно зробленою, витонченою річчю. Торці сувою відшліфовувалися пемзою, внутрішній кінець сувою прикріплювався до дерев’яного валика, на який книга намотувалася. Кінці валика офарблювалися, а іноді золотилися. До початку сувою міг також прикріплюватися валик або підклеювався пергамент, що захищає край. Книга вкладалася у футляр зі шкіри або пергаменту пурпурний або шафранний кольори, до кінця його прикріплювався пергаментний ярлик із заголовком. Сам папірус від захисту від книжкового хробака промащувався кедровим маслом.

Уже наприкінці I століття н.е. у Римі з’являється нова форма книги – кодекс, книга із сторінками, що перегортаються. Її винахід пов’язаний з поширенням нового писального матеріалу – пергаменту, який більше підходив для такої конструкції, тому що папірус по згинах легко ламався. Однак кодекс, якому належало майбутнє, у римську епоху не став основним, визначальним типом книги. Він з’явився як свого роду іграшка, книга-подарунок, звичайно невеликого формату, причому місткість його виявлялася помітно більшою, ніж у звичного сувою. Імовірно, з ошатним маленьким кодексом було зв’язано й розвиток ілюстрування в пізньоантичній книзі. У цей період, очевидно, ілюстрації не були сильно поширені, до наших днів дійшли в лічених і переважно пізніх зразках. Ілюструвалися наукові праці, наприклад книги по ботаніці, астрономії. Романи й п’єси також забезпечувалися іноді ілюстраціями.

1.3 Древня книга Китаю

У Китаї з початку I тисячоріччя до н.е. для письма використовувалися бамбукові планки, рідше – дерев’яні. На кожній з них міститься вертикальний ряд – рядки ієрогліфів. Дощечка довжиною звичайно від 30 до 60 см уміщала кілька десятків ієрогліфічних знаків. Зв’язування таких планок являють собою найдавнішу форму китайської книги. У кожному зв’язуванні містилася одна глава твору, назва її позначалося наприкінці рядка або на звороті планки. Писали на бамбуку дерев’яною паличкою або кистю, чорнилом служив сік лакового дерева.

У цю епоху в Китаї створюються філософські системи, які визначили духовний розвиток на багато століть уперед, пишуться трактати, що стали незабаром класичними. При дворах правителів ведуться історичні хроніки, збираються великі бібліотеки, керовані вченими-чиновниками. Філософія й книжкова справа стають справами державної важливості.

В III столітті до н.е. поряд з бамбуком у Китаї починають застосовувати для книг новий матеріал – шовк. Шовкові книги мали форму сувоїв. Внутрішній кінець довгої смуги тканини прикріплювався до палички, на яку сувій намотувався. Читали таку книгу вертикальними рядками праворуч ліворуч, поверхня шовку заповнювалася правильними рядами ієрогліфів. Писали по шовку волосяною кистю, що вмочали в розтерту з водою туш. У шовковій книзі були ілюстрації, часом багатобарвні. Білий або жовтуватий шовк розліновувався жовтими, або червоними лініями, пізніше з’явився шовк із готовою розліновкою – витканою.

В II столітті н.е. входить у вживання ще один писальний матеріал – папір. Паралельно зі зміною письмового матеріалу вдосконалювалися й знаряддя листа. В I тисячоріччі н.е. починає застосовуватися м’яка кисть особливої конструкції, що забезпечує строгу красу китайської каліграфії. Виробляються типи листа: "лисію" – "канцелярський лист", "кайшу" – "статутний лист", "цаошу" – "трав’яний лист" і ще кілька типів почерку. Про ілюстрації в китайській рукописній книзі відомо дуже мало.

1.4 Книга в Древній Індії

Індійська форма книги, що носить назву "потхи", виготовлялася зі спеціально оброблених пальмових листів – просушених, виварених, відполірованих. Вихідний матеріал визначав форму аркуша – вузьку й довгу. Стопка таких аркушів жовтого кольору, обрізаних із чотирьох сторін для одержання прямокутної форми, і становила книгу. Писали уздовж довгого краю аркуша, прожилки якого служили напрямними лініями, заміняючи графлення. У середній частині аркуша ближче до лівого краю, переписувач залишав вільний квадратик, у якому робився отвір. Через нього пропускався шнурок, що скріплює аркуші й дозволяє зберегти їхній порядок і цілісність всієї книги. В аркушах дуже довгих могло бути два таких отвори, тоді вони скріплювалися двома шнурками. Плетіння складалося із двох дощечок того ж розміру, що й аркуші, вони захищали рукопис зверху й знизу. Шнури пропускалися й крізь них і обмотувалися навколо зв’язування, а при читанні – розв’язувалися й послаблялися.

Писали на пальмовому аркуші чорнилом, приготовленими з рослинного соку, а на півдні Індії текст процарапували металевим штифтом. При читанні в поглиблення втиралася фарба, що проявляла знаки. Писали в Індії кількома мовами й користувалися різними системами письма – уже алфавітними.

У більш пізніх, уже середньовічних книгах палітурні дошки лакувалися, обрізи іноді золотилися.

"Потхи" найбільш відкрита форма книги, що дозволяє користуватися нею в розбивку, а також додавати, витягати окремі аркуші, заміняти їх або міняти порядок. Аналог сучасної картотеки. Ця форма книги виявилися дуже стійкою: "потхи" виготовлялася в Індії й країнах Південно-Східної Азії ще в минулому столітті.

2. Розвиток друкарства

Відродження, великі відкриття, науково-технічна революція, капіталістичний промисловий розвиток – ці всесвітньо-історичні процеси вимагали різноманітних знань і відомостей.

Вирішальну роль тут зіграла поява друкарства. Крім створення матеріальної бази для закріплення й швидкого поширення наук, нової інформації, ремесел і виробництв, що виникали, друкарство сприяло становленню й удосконалюванню національних і міжнародних літератур, грамотності в цілому, писемності, а це у свою чергу – всієї системи освіти й виховання людини.

Перше, що сприяло виникненню друкарства, був папір, винайдений в Китаї й потрапивший у Європу. В XII-XIII століттях так звані "паперові млини" з’являються в Іспанії. Паперова маса готувалася з ганчір’я, що подрібнювалося в кам’яних жерновах. До початку європейського друкарства не менш двох третин рукописних книг виготовлялося вже на папері, що був різного сорту, різної якості.

Винайдено друкарство було в Німеччині в середині XV століття Іоганном Гутенбергом, хоча передумови складалися ще за кілька століть до нього. Він створив перше типографське встаткування, винайшов новий спосіб виготовлення шрифту й зробив словолитну форму. Із твердого металу робилися штампи (пунсони), вирізані в дзеркальному зображенні. Потім вони вдавлювалися в м’яку й податливу мідну пластину: виходила матриця, що заливалася сплавом металів. До складу сплаву, розробленого Гутенбергом, входили олово, свинець, сурма. Сутність цього способу виготовлення букв полягала в тому, що їх можна було відливати в якої завгодно кількості. У виробництві книги це має істотне значення, якщо врахувати, що для однієї середньої книжкової сторінки потрібно приблизно двісті букв. Для встаткування друкарні був потрібний уже не прес, а друкований верстат і складальна каса (похилий дерев’яний ящик з осередками). У них містилися букви й розділові знаки. Іоганн Гутенберг побудував такий друкований верстат.

Книги, видані до 1500 р., прийнято називати інкунабули, по-латинському – "у колисці", тобто в колисці друкарства. Європейські книги, надруковані з 1500 по 1550 р. включно, звичайно йменуються палеотипи, тобто стародавні видання.

До 1500 р. у Європі було видано більше десяти мільйонів екземплярів книг, у тому числі й слов’янській мовою.

Епоха інкунабул і палеотипів – це час удосконалювання друкованої майстерності. Починається практика друкованої ілюстрації в книзі. Стали застосовувати ксилографію – гравюру на дереві. Одна з перших ілюстрованих книг – С. Бранта "Корабель дурнів" (Базель, 1494) – була прикрашена гравюрами Альбрехта Дюрера. В Італії була винайдена гравюра на міді, що стала родоначальницею глибокого друку. Гравюру різної техніки стали застосовувати для друкування заставок, ініціалів, ілюстрацій і інших прикрас книги. Шрифт інкунабул по малюнку нагадував почерк рукописних книг (текстура, готичний мінускул).

Власник друкарні у Венеції, знатна і багата людина, налагодив випуск книг, які називають альдини. Його ім’я – Альд Мануций ( 1450-1515). Він поставив справу підготовки книг на наукову основу. У друкарні Альда художники, наслідуючи античним зразкам, придумали простий і гарний шрифт антиква. Почав застосовуватися похилий шрифт курсив. Саме Альди ввели у звичай виділяти ту або іншу думку в тексті різними шрифтами.

Щоб конкуренти не могли підробити його видання, Мануций розсилав каталоги із вказівкою цін, поміщав на книгах видавничу марку. На ній був зображений дельфін, що оповився навколо якоря. Перші типографи найчастіше виступали одночасно й видавцями й торговцями.

Інкунабули були порівняно недорогими. Один єпископ у листі Папі повідомляє, що друковані книги раз у п’ять дешевше рукописних.

Феодальні монархи й папство всіма мірами намагалися підкорити собі видавництво, що розвивалося. Ще в 1515 р. Папа римський видав буллу (указ), у який уводив цензуру – політичний і цензурний контроль всіх книг, що готувалися до печаті. Періодично друкувався (друкується й нині) папський "Індекс" – список книг, заборонених до видання, поширення й читання. Книги, що потрапили в "Індекс", спалювалися на багаттях, а в 1546 р. у Парижі був спалений зі своїми книгами друкар Етьєн Частці. Друкарню або книжкову крамницю дозволялося відкривати тому, хто придбає "королівський привілей" (ліцензію). Книгоноші мали право торгувати тільки календарями й картинками. Поліцейські чиновники брали чималі штрафи й хабарі. У Німеччині була заснована ціла комісія інквізиторів для спостереження за книжковою торгівлею.

До кінця XVI сторіччя в багатьох європейських країнах склалася сувора ієрархія в книговиданні. Виділялися великі, привілейовані видавці, видавці й типографи середньої величини, і дрібні друкарі. Між ними йшла тверда конкуренція. "Контрафакції" – піратські видання – були далеко не рідким явищем. Іноді боротьба за право видання тої або іншої книги закінчувалася сутичками. Ринок, що формувався, у книжковій справі диктував свої закони, іноді навіть жорстокі.

2.2 Друкарство в XVII – XIX сторіччях

XVII століття з його посиленням політичної боротьби, століття революцій, що насуваються, і демократизації суспільства зажадав випуску як можна більшої кількості, як можна більше дешевих видань.

Якщо в XVI столітті основну масу книг становили релігійні видання, розраховані на деяких утворених людей, той в XVII столітті потік політичних книг, брошур і листівок збільшилося в багато разів. XVI століття було часом панування книг латинською мовою, а в XVII столітті переважають книги на народних мовах – французькому, німецькому, італійському, голландському, англійському.

XVIII століття – час торжества ідей буржуазно-демократичних революцій, перемоги капіталістичних відносин у соціальній і економічній сферах життя країн Європи й Північної Америки. Неодмінною умовою суспільного розвитку стали воля інформації, доступність утворення для всіх, у тому числі й для широких мас споживачів. Епоха вимагала випереджального розвитку науки, техніки, практичних занять. Для реалізації цих історичних умов була необхідна книга технологічно зроблена, універсальна по змісту, вільна по напрямку. Галузі діяльності, безпосередньо пов’язані із книгою, зокрема книговидання, книговиробництво, книгорозповсюдження, грали усе більше вирішальну роль в історії людства.

На початку XVIII століття на книжковому ринку панували аристократичні книги, у моді була легковажна чуттєвість, пристрасть до різноманітних "красивостей", манірності. В оформленні цих видань переважав стиль рококо. Видавці любили випускати книги мініатюрні, вигадливо обрізані у вигляді овалу, квітки, серця й т.д. Все це були книги еротичного або сентиментального змісту. Розкіш видання й малюсінькі тиражі робили ці книги дуже дорогими.

В XVIII столітті з’явилися альманахи – невеликі збірники кишенькового формату, що містили різні повідомлення, статті, нариси, вірші. Були альманахи, що складалися з галантних анекдотів і новел для читання в модних салонах, але були й збірники революційних статей. Поступово деякі альманахи стали виходити у світло періодично й перетворилися в те що ми називаємо журнал.

Велику роль у розвитку книжності епохи Освіти зіграли енциклопедії. Енциклопедія означає систематизований звід знань. Тип енциклопедичних видань виявився дуже популярним в умовах Освіти. Перше видання під цією назвою відомо з 1620 р. (Нідерланди). Найбільший успіх мало видання Дідро й Д’аламбера, що вживали в 1751-1780 гг. за назвою "Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел". Енциклопедії одержали поширення у всіх країнах. В 1772 р. початку виходити Британська енциклопедія в Лондоні, а з початку XIX сторіччя енциклопедії виходять у Німеччині, Іспанії, Росії.

Капіталістичне книговидання в XIX столітті було рішучим кроком у русі вперед у порівнянні з феодально-абсолютистськими порядками попередньої епохи. У першу чергу треба відзначити прогрес в області технічного переозброєння друкарства. Мова йде про введення механічних двигунів в основні процеси виробництва книг. З історії техніки широко відомі імена Дж. Уатта, Дж. Стефенсона, Дж. Фультона й багатьох інших, буквально подвижників парового двигуна, що у корені змінив всю виробничу обстановку XIX століття, а за цим і все життя людства.

Книгопродавець Фрідріх Кениг і математик Андрій Бауэр в 1811 р. у Лондоні побудували першу у світі швидкопечатну машину, пов’язану з паровим двигуном. Технічно її ідея полягала в тому, що замість колишнього преса, що рухається нагору-донизу, як у верстаті Гутенберга, талер-плита, на якій установлюється друкована форма (готовий набір, кліше), рухався вперед-назад (поступально). Були одночасно винайдені й валики, що наносять фарбу, і великий механічний циліндр, що притискає до форми аркуш паперу. Верстат Кенига й Бауэра являв собою технічно зроблене для того часу спорудження, що гранично виключило ручну працю й колосально підвищила продуктивність праці ( 3-5 тис. аркушів-відбитків у годину). Характерно, що з деякими вдосконаленнями (самонаклад аркуша, автоматична подача фарби, електричний мотор) ця машина працює й у сучасних друкарнях. Уперше була пущена в хід в 1814 році для друкування газети "Таймс".

Однак для газет і комерційних книжкових видань цього було недостатньо. Пошуки нових технічних ідей тиснення привели до думки про ротатор – передавач друкувального пристрою не по лінії нагору-донизу або назад, а по колу, безупинно. Впровадження обертального механізму з’явилося наступним кроком на шляху прогресу. Нова машина була сконструйована англійцями А. Эплгейтом і Р. Хоэ в 1846-1848 гг. і названа ротаційною. Вона давала 12000 відбитків у годину. Спеціально для цієї машини стали застосовувати папір не в нарізаних аркушах, а у вигляді безупинно намотуваного рулону. На цих машинах друкували з наборної форми, і окремі літери швидко зношувалися. Це було істотним недоліком ротаційних машин. Крім того, машина була громіздка, незграбна й не зовсім зручна в експлуатації. Для того, щоб розмістити її в будинку друкарні, ламали перекриття, а робітники назвали її "Мамонт". Ці недоліки стали особливо помітні з появою більше економічних рулонних машин, які поступово майже повністю витиснули з газетного виробництва листові машини.

Іншою найважливішою проблемою, що вирішувалася в ході технічної революції в друкарстві XIX століття, було вдосконалення друкованого відтворення зображень (ілюстрацій). Тут історія починається з репродукційної торцевої гравюри на дереві, винайденої англійцем Томасом Б’юіком в 1790 р. для ілюстрування власного твору "Загальна історія чотириногих".

Перевага техніки торцевої гравюри перед звичайною ксилографією полягає в тім, що розпиляна поперек деревних шарів пластина менш зношується при типографському тисненні, а продуктивність росте. В XIX столітті торцева гравюра на дереві була основною технікою виготовлення ілюстрацій для книги.

У ті ж роки народжується технологія плоскої печатки для виробництва в першу чергу ілюстрацій – літографія. Власник невеликої нотопечатні в м. Мюнхені Алоіз Зенефельдер експериментуючи, в 1799 р. запатентував друкування із гладкої поверхні пористого каменю, де попередньо спеціальною, жирною фарбою наносився зроблений від руки малюнок. Літографія також пережила незвичайний успіх. З’єднуючись із іншими формами друкування, вона дала ряд продуктивних технологій (наприклад, хромолітографію – багатобарвну печатку). Слідом за торцевою гравюрою вона панувала в книговиробництві XIX століття. Особливо продуктивною вважалася гравюра на сталі, оскільки менше зношувалася при тисненні. Для двоколірної печатки використовувався спосіб маскування, коли на одному аркуші текст друкувався двічі, з різних для кожного кольору друкованих форм.

Могутній імпульс в подальшому розвитку книговиробництва дав винахід фотографії. В 1839 р. француз Л.Ж.М.Дагер запропонував спосіб одержання фотозображень, названий їм дагерротипією. Цей спосіб був удосконалений Ж.Н.Ньєпсом і одержав назву фотоцинкографія. Застосовується він і в сучасній поліграфії. В 80-ті роки американський винахідник Отмар Мергенталлер запропонував практичний і порівняно простий агрегат, що він назвав лінотип, тобто строкоотливну машину, що з’єднує в собі операції набору матричних форм для кожної літери за допомогою клавіатури виключення рядків, що набираються, нарешті, виливка набраного тексту. В останні роки XIX століття була винайдена офсетна ротаційна печатка. "Офсет" – слово англійського походження, воно означає "перенос" і в буквальному значенні переводиться як "печать з переносом" або "непряма печать". Офсетна ротаційна печать через проміжні валики переносить фарбу, що перешкоджає стиранню друкованих форм.

Основним підсумком технічної революції в друкарстві з’явилося те,що було покладено початок поліграфії як особливому роду діяльності людини в процесі створення книг.

Книги XIX століття розділялися на дві категорії: книги розкішні для заможних покупців і книги дешеві, непоказно оформлені для широких мас. Розкішні дорогі видання друкувалися на "слоновому" паперу із золоченим обрізом, з багатобарвними літографіями й гравюрами. Вони особливо славилися своїми плетіннями з рясним тисненням. Шкіряне плетіння поступилося місцем переплету-картонажу. Для цього було винайдено спеціальні синтетичні матеріали: коленкор, дерматин, ледерин.

Дорога книга випускалася нарочито малими тиражами, про що широкомовно повідомлялося в рекламі. Для залучення бібліофілів на кожному екземплярі ставився порядковий номер. Після друкування тиражу набір розсипався, тому що покупець повинен був бути впевнений, що придбав бібліографічну рідкість. Із цією же метою на титульному аркуші вказувалося, що книга більше видаватися не буде.

Масові видання друкувалися "комерційними" тиражами (до 150 тисяч екземплярів) на газетному папері, у паперових обкладинках "кольору вершкового масла". У поспіху виготовлені, а скоріше знову ж заради реклами, "прибуткові" видання надходили в продаж нерозрізаними. Нерідко та сама книга друкувалася одночасно у двох видах: у розкішному виданні для багатих бібліофілів і випусками у вигляді брошур для масового покупця.

До видання розкішних книг, журналів, альманахів, навіть серійних покетбуків усе ширше залучалися художники.

Особливо високої майстерності в цьому напрямку досягли ілюстратори класичних добутків світової літератури – Шекспіра, Байрона, Ґете, Диккенса, Сервантеса й ін. В XIX столітті вже майже не зустрічався видавець-гуманіст, під погрозою розправи й руйнування друкуючий книги авторів, у чиї ідеї він свято вірить, або книгопродавець-просвітитель, що переправляв через границю заборонені брошури й що ризикує потрапити на ешафот. Їм на зміну прийшов ґрунтовний комерційний діяч "товстосум", що не гидував часом і передруком і перекручуванням тексту, що робив на книзі гроші.

2.3 Друкарство на Русі

Неможливо представити сучасне суспільство без книг. Однак люди прожили більшу частину своєї історії без них. Накопичені знання одне покоління передавало іншому усно, або ж показуючи, як треба працювати, щоб забезпечити себе їжею, житлом, одягом. Коли люди перестали жити більшими групами, коли зложилися перші держави, обсяг, і розмаїтість знань стали занадто великі, щоб їх можна було зберегти в пам’яті. Та й передаватися такі відомості повинні були вже не тільки родичам або найближчим сусідам. Потрібно було винайти писемність і розмножувати написане. Уже в Древньому світі з’явилася писемність.

У середині XVI в. в епоху царювання Івана Грозного друкарство проникає в Московську державу. Введення друкарства в Москві – результат соціально-економічного розвитку феодального суспільства Русі XVI в. Розвиток виробництва й ремесла створювало необхідні технічні передумови для установи в Москві друкарні й переходу від рукописного способу розмноження книг до більше зробленого й продуктивному – друкарства.

Епоха друкарства – напружена боротьби за зміцнення централізованої держави й глибоких змін у всьому укладі російського життя. Центральна державна влада зміцнилася, великі завоювання Московської держави не тільки розширили територію держави, але й підсилили його в боротьбі з колишніми загарбниками-монголами. Московська держава в цей період приєднала великі царства Казанське й Астраханське. Одночасно з розширенням державних кордонів йшло розширення діяльності церкви. У знову завойовані області посилали численних православних проповідників-місіонерів, будували церкви й монастирі. Природно, що для нових церков знадобилися богослужбові книги в більшій кількості, чим їх могло дати рукописне виробництво. Крім того, рукописні книги завжди страждали недоліком, зв’язаним зі способом їхнього виготовлення, – достатком помилок і неточностей. На цю обставину вже давно звертали увагу утворені люди. Учений чернець Максим Грек, викликаний із Греції в Москву при Василеві III як перекладач, виявив у рукописних книгах безліч помилок і намагався внести виправлення в переклади. На церковному соборі 1551 року, що получили назву Стоглавого, цар Іван IV говорив: "Божественні книги переписувачі пишуть із неправлених перекладів, а написавши, не правлять же; опис до опису прибуває, і недописи, і крапки непрямі".

Єдиний спосіб усунення цих недоліків полягав у тому, щоб перейти від ручного виробництва книг до механічного; так зародилася думка про заклад у Москві друкарні.

У політичному плані введення друкарства в Москві було одним з тих державних заходів, які проводив Іван Грозний в 60-х рр. XVI в. з метою зміцнення самодержавства (реформа суду, створення стрілецького війська, губні й земські установи й т.д.).

У післямові до Апостола 1564 р. – в одному з основних джерел по історії початкового московського друкарства – вказуються дві причини, що спонукали Івана Грозного ввести друкарство в Москві: потреба у великій кількості церковних книг для знову споруджуваних храмів у Москві й інших містах, особливо в місті Казані "і в межах його", і необхідність виправлення "розтлінних" книг.

У завойованій в 1552 р. Казані уряд Івана IV насильно вводив християнство серед татар і всіляко заохочував тих, хто приймав хрещення. Щоб задовольнити зрослий попит на церковну літературу, Іван Грозний повелів купувати святі книги на торгу "і у святих церквах полагаті".

Але тоді виникло ще одне утруднення – більшість книг виявилися непридатними, були перекручені "недосвідченими й нерозумними" переписувачами, містили різні помилки. "Псування" книг породжувало єресь, вело до релігійного вільнодумства. В умовах загострення класової боротьби в XVI в. несправні церковно-службові книги використовувалися в політичних інтересах супротивниками пануючих порядків.

З середини XVI в. уряд Івана IV почав шукати кошти і людей для освоєння типографського мистецтва. Спроби завести в Москві друкарство за допомогою іноземців не увінчалися успіхом. За словами Івана Федорова, великий князь Іван Васильович "начат помышляти, как бы изложить печатные книги, якоже в грекех, в Венеции, и во Фригии и в прочих языцех". З досвідом видавничої справи за кордоном міг познайомити наших книгопечатників освічений письменник-публіцист Максим Грек. Навчаючись наприкінці XV – початку XVI в. в Італії, він був близький до знаменитого в той час видавця Альда Мануція. В 1518 р. на прохання Василя III він приїхав у Росію для виправлення перекладів церковних книг. У Москву він привіз із собою й зразки видань друкарні Альда. Російським книгопечатникам були, зрозуміло, відомі й інші друковані книги, створені як у західних, так і в югославянских країнах. Вони зуміли творчо, з урахуванням національних традицій, властивих російському книжковому мистецтву, переосмислити чужий досвід, а в ряді випадків вносили й нове в техніку печатки.

Однієї із самих загадкових сторінок в історії вітчизняного друкарства є питання про Анонімну друкарню й безвихідні видання, що одержали таке найменування у зв’язку з відсутністю в них вихідних відомостей.

Значення анонімних видань по-різному оцінюється вченими. Одні бачать у них пробні видання перед випуском "Апостола" 1564 р., інші – продукцію приватної друкарні. Як би те не було, безвихідні видання підготували появу "Апостола" – шедевра поліграфічного мистецтва.

1 березня 1564 р. велінням Івана Васильовича IV і благословенням митрополита всєя Русі Макарія вийшла перша російська точно датована книга "Апостол", і Іван Федоров з Петром Мстиславцем увійшли в історію як російські першодрукарі. Дослідниками встановлено, що, хоча Іван Федоров і Петро Мстиславец використовували техніку набору, верстки, печатки, аналогічну анонімним виданням, вони трудилися в самостійній друкарні. Очевидно, що заклад нової "друкарни" вимагав довгого часу. З післямови до "Апостола" відомо, що робота над ним велася протягом року з 19 квітня 1563р. по 1 березня 1564 р. Для надрукування "Апостола" необхідно було відлити шрифти, зробити встаткування. Тривалий час зайняла й підготовка тексту "Апостола". Він був відредагований при участі митрополита Макарія.

2.4 Сучасна книга

З початком XX століття безперервний процес розвитку видавництва й книгорозповсюдження, незважаючи на кризи, викликані революційними потрясіннями й війнами, вступає в еру, коли соціальна й економічна могутність капіталізму стає всеосяжним і непереборним.

Початок XX століття відзначено крайньою нерівномірністю економічного, соціального, культурного стану народів і держав. Наприкінці XX сторіччя слабко розвинені країни по суті зникли з карти планети. Це спричиняло не просто поширення грамотності, а досягнення всіма націями, кожним громадянином окремо досить високого рівня освіченості. За цим треба створення загальнодоступної печатки, книговидання.

Прогрес науки, техніки, промисловості, культури, побуту всіх народів привів до створення ефективних засобів спілкування й зв’язків. Відкрилися можливості для розвитку книги як найдавнішого й звичного всім інструмента комунікації. Однак загальний прогрес сприяв швидкому розквіту інших засобів інформації. Сучасні мас-медіа користувалися перевагою нових споживачів. Тим самим вони постали поза конкуренцією.

В 60-70 роках ХХ сторіччя в капіталістичних країнах відбулася модернізація поліграфічного виробництва, що забезпечила великий ріст виробничих можливостей. До друку активно впроваджувалася електронна, лазерна техніка, фізико-технічна технологія, що дозволило істотно раціоналізувати редакційно-видавничий процес, поліпшити потік книжкової продукції, канали книгорозповсюдження. У процесі модернізації виробництва більші можливості дає комп’ютер. Впровадження комп’ютерної техніки привів до створення єдиних автоматизованих систем керування книговиробництвом. Сфера "комп’ютерного обслуговування" видавничої справи взяла на себе функції зберігання в електронній пам’яті програм поліграфічного виготовлення книги замість матриць і стереотипів і передачі цих програм по замовленнях видавців.

Видавничі фірми розвинених країн витрачають чималі гроші на впровадження нових досягнень науки й техніки в книговиробництво, що забезпечує підвищений динамізм, більш високу конкурентоспроможність і командне положення в галузі.

Особливий успіх, починаючи із середини XX століття, прийшовся на книги в м’яких обкладинках – пейпербеки. На їхню частку доводилося більше 30 відсотків обороту на ринку промислово розвинених країн. Довгий час вони вважалися найбільш перспективним видом видань. Успіх пояснювали тим, що масовий споживач волів купувати пейпербеки тому, що вони в середньому в півтора разу дешевше книг у плетіннях, а також тому, що їх видавали серіями або випусками звичного стандарту.

Значну роль на Заході грали усілякі адаптовані видання, пристосовані до способу життя ділової людини. Завоювали успіх на ринку видання, розраховані на споживання не шляхом читання, а шляхом перегляду. Це, наприклад, так звані дайджести – книги-скорочення. Так, "Анна Каренина" могла бути скорочена до восьми сторінок тексту.

Нарешті, покетбуки, де все настільки підлягло принципу стандартності, що навіть обсяг добутку класика може бути "підігнаний" під серію.

Тут не позбавлено значення та обставина, що сучасному книговидавцеві доводиться витримувати жорстоку конкуренцію з новітніми засобами мультимедіа, де все підлягло стандарту форми (дискети, касети). Книжкова продукція змушена випливати цим же шляхом.

Бестселер у перекладі означає "що найбільш продається", тобто лідируючий по кількості продажів. Бестселери існували завжди. В історії книги, безсумнівно, бестселером є Біблія, або, скажемо, безсмертний роман Сервантеса "Дон Кихот". Але щире століття бестселера наступило в епоху багатомільйонних тиражів, коли за успіх книги став боротися сам видавець. До такої книги пред’являється основна ринкова вимога: вона повинна вразити читача.

Першим бестселером нашого часу називають відомий роман Э.М.Ремарка "На західному фронті без змін", що вийшов в 1929 р. Роман потряс читачів правдою про війну. Він витримав підряд 180 видань і перекладів.

Висновок

Дослідження еволюційного шляху розвитку книги дозволяє зробити наступні висновки:

· перші книги виготовлялися з III тисячоліття до н.е. у Древньому Єгипті, Древній Греції, Древньому Римі з папірусу; у Китаї з початку I тисячоріччя до н.е. для письма використовувалися бамбукові планки, рідше – дерев’яні, в III столітті до н.е. поряд з бамбуком почали застосовувати для книг новий матеріал – шовк, індійська форма книги, що носить назву "потхи", виготовлялася зі спеціально оброблених пальмових листів – просушених, виварених, відполірованих;

· в середині XV століття в Німеччині Іоганном Гутенбергом було винайдено друкарство. Перше, що сприяло виникненню друкарства, був папір, винайдений в Китаї й потрапивший у Європу;

· книги, видані до 1500 р., прийнято називати інкунабули, по-латинському – "у колисці", тобто в колисці друкарства. Європейські книги, надруковані з 1500 по 1550 р. включно, звичайно йменуються палеотипи, тобто стародавні видання;

· у середині XVI в. в епоху царювання Івана Грозного друкарство проникло в Московську державу;

· в 60-70 роках ХХ сторіччя в капіталістичних країнах відбулася модернізація поліграфічного виробництва, що забезпечила великий ріст виробничих можливостей. До друку активно почала впроваджуватися електронна, лазерна техніка, фізико-технічна технологія, що дозволило істотно раціоналізувати редакційно-видавничий процес, поліпшити потік книжкової продукції, канали книгорозповсюдження.

Отже, для різних епох і різних стилів той або інший вид літератури був визначальної. Книга відбивала настрої епохи. Мистецтво книги розвивалося у взаємозв’язку з економічною, політичною, соціальною структурою суспільства. Всі ці фактори, однак, не будучи самі по собі художніми входять у мистецтво книги як задані умови, що підлягають художньому осмисленню й вираженню.

Історія книжкового мистецтва містить у собі сферу виробництва з усіма можливостями й особливостями кожного етапу її історичного розвитку – від високого ремесла неквапливого середньовічного переписувача до останніх чудес сучасної поліграфії. Такий аналіз також повинен урахувати й певні умови суспільного буття й призначення книги. Адже залежно від того, чи включалася вона в ряд предметів богослужбових або ділових, призначалася для цілей морально повчальних або ж наукових занять, претендувала на порушення високих естетичних переживань або тільки на розвагу, самим рішучим образом змінювалися її вигляд і структура, ритм і просторовий лад.

Література

1. Баренбаум И.Е. Історія книги. – М.: Книга, 1984. – 246 с.

2. Баренбаум И.Е. Книгознавство й електронна книга // Книга: Дослідження й матеріали: Сб. 76. – М.: ТЕРРА, 1999.

3. Борхес Х.Л. Про культуру // Борхес Х.Л. проза різного років: Збірник. – М.: Веселка, 1989.

5. Гончарів А.Д. Художник і книга – М., 1964.

6. Ялинників М.П. Книгознавство як наука: від шістдесятих до двохтисячного // Книга: дослідження й матеріали: Сб. 80. – М.: Наука, 2002.

7. Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Качани українського друкарства. – Л.: Центр Європи, 2000.

8. Історія книги /Під ред. Гаварова А.А., Куприянова Т.Г.

9. Книга: Енциклопедія / Ред.кіл.: Барендаум И.Е., Беловицкая А.А., Говорів А.А. і ін.; Гл.ред. Жарков В. – М.: Більша Російська енциклопедія, 1999.

10.   Куфаев М.Н. Проблеми філософії книги: Вибране. – М.,1981.

11.   Люблинский В.С. Подвиг Гутенберга // Книга: дослідження й матеріали: Сб. 80. – М.: Наука, 2002.

12.   Палеха Ю.І., Леміш Н.О. Загальне документознавство. Навчальний посібник. – Київ.: Ліра-К, 2008.

13.   Сидоров А.А. Мистецтво книги – М. 1979.

14.   Швецова-горілка Г.М. Функціональна сутність і властивості книги // Книга: Дослідження й матеріали. – М., 1995.

15.   Тимошик М. Переосмислити історію виникнення українського друкованого слова спонукає книга Я.Запаска, О.Мацюка та В.Стасенка "Качани українського друкарства" // Вісник кн. Палати. – № 7. – 2002.

16.   Ткаченко О.А. Перші журнальні видання в Європі // Бібліотечний вісник. – № 5. – 1999.

17.   Швецова-Водка Г.М. Книга й документ: співвідношення понять // Книга: Дослідження й матеріали. – М., 1994.

18.   Немировский Е.Л. Іван Федоров і виникнення друкарства в Москві й на Україні.- М.: АСТ- Пресс книга, 1975.

19.   Прибытков В. Іван Федоров: Життя Чудових Людей.- М.: Молода Гвардія, 1964.- 304 с.

20.   http:// ru.wikipedia.org Вільна енциклопедія Іван Федоров [електронний ресурс]