- Вид работы: Статья
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 8,78 Кб
Особливості ведення полеміки та богословський метод ‘Треносу’ преосвященного архієпископа Мелетія Смотрицького
Особливості ведення полеміки та богословський метод «Треносу» преосвященного архієпископа Мелетія Смотрицького
Ієродиякон Яків (Костріков)
У пропонованій статті зроблено спробу проаналізувати метод ведення богословської полеміки преосвященним архієпископом Мелетієм Смотрицьким, визначити характерні риси дискусії. Аналіз зроблений на матеріалі «Трактату про сходження Святого Духа».
Ключові слова:Тренос, метод, АНющие, схоластика.
Безсумнівно «Тренос» преосвященного архієпископа Мелетія Смотрицького є неповторною і безцінною пам’яткою української полемічної літератури. Це не лише твір видатного українського релігійного діяча та апологета православної віри Мелетія Смотрицького, не лише наша культурна спадщина, яка зберігає та відображає наше історичне минуле, традиції, тощо, це – один з найкращих зразків українського, рідного богослів’я. І навіть незважаючи на те, що твір був написаний більше чотирьохсот років тому, аргументація використана у ньому, залишається релевантною і сьогодні. Думки та позиції преосвященного архієпископа Мелетія можуть сміливо бути використані сучасними представниками Православної Церкви. Але незважаючи на всю значущість твору «Тренос» для української культури та богослів’я, залишається відкритим питання про те, чи є богослів’я твору чимось оригінальним, чи є лише одним з зразків традиційних тогочасних дискусій. Що нового приносить до традицій української апологетики преосвященний архієпископ Мелетій Смотрицький? Безумовно, догматичні системи Православної і Римсько-Католицької Церков доволі чітко сформувалися задовго до життя та діяльності автора, тому з точки зору змісту висловлених думок важко говорити про щось нове, але сам метод богослів’я заслуговує ретельного розгляду.
Актуальність теми. Сьогодні, в годину трагічних подій та особливо гострих випробувань які спіткали Україну, суспільство особливо потребує ствердження у власній національній ідеї. Кожному громадянину необхідно відчувати впевненість в тому, що його держава є абсолютно самобутньою, що майже у всіх сферах людської діяльності є українські представники, які створювали щось нове, оригінальне. Тим більше потрібне це українському богослов’ю, яке постійно намагаються сховати під «тінню» російського.
Стан дослідження проблеми. «Тренос» неодноразово ставав об’єктом зацікавленості дослідників. Можна назвати П.К. Яременка [7], В.Г. Короткого [3], які використовують його, як одне з джерел при дослідженні життєвого шляху та діяльності його автора, але ці дослідники не приділяють достатньої уваги аналізу самого твору. Як зразок літератури раннього бароко «Тренос» став об’єктом дослідження С.В. Бабич [2]; його місце та значення для західної філософії визначив П.М. Кралюк [4,5], але необхідно зазначити, що богословський метод «Треносу» не ставав об’єктом системного вивчення, що створює певний простір для пропонованого дослідження.
Мета дослідження – проаналізувати характерні риси ведення полеміки та богословської методики, притаманної преосвященному Мелетію, визначити оригінальні моменти дискусії. За для реалізації мети дослідження пропонується аналіз матеріалу найбільш розлогого і важливого 5-го розділу «Треноса» – «Трактату про сходження Святого Духа».
Предметом дослідження є полеміка з приводу filioque, викладена в «Треносі», а об’єктом – богословський метод, використаний автором.
«Трактат про сходження Святого Духа» мав просту й чітку мету. Автор спробував розглянути обгрунтованість доктрини filioque, сутність якої полягала у вченні про сходження Святого Духа від Сина (а не лише від Отця згідно з православним віросповіданням). Дискусії навколо цієї доктрини, прийнятої католицькою церквою в XI столітті, актуалізувалися після Ферраро-Флорентійського Собору (1438 – 1445 рр.) та Берестейської унії (1569). Безумовно, преосвященний Мелетій Смотрицький не був першим українським автором, який звернувся до цієї теми. Критику цієї доктрини зустрічаємо у «Книзі про єдину істинну православну віру» Василя Суразького (Острог, 1588). Завдання, яке ставить перед собою автор «Треноса», полягало у доведенні, що ні Святе Писання, ні Отці Церкви, ні «західні доктори» особливо, Фома Аквінський не підтримували доктрини filioque й дотримувалися канонічного тлумачення вчення про сходження Святого Духа. Чітко визначивши мету, М. Смотрицький розглядає чимало супутніх проблем: питання співвідношення божественної сутності та іпостасей, властивостей сутності та іпостасей, можливостей раціонального осмислення Святої Трійці. Спостерігається своєрідне зміщення акцентів із суто теологічної до філософської проблематики. Недаремно М. Смотрицький вводить поняття «метатеологія»[1, с. 157], означаючи ним своєрідну філософізацію теологічного дискурсу. З одного боку, ідеться про традиційний ідеал схоластики, прикладом чого можуть бути твори «В який спосіб Трійця є одним Богом, а не трьома?» Северина Боєція (480-525 рр.), написаний з позиції дослідження відповідних категорій, або «Про таємницю Святої Трійці» Бонавентури, вершину схоластичної філософії. До речі, з твором Бонавентури був знайомий і сам М. Смотрицький. З іншого боку це – спроба відійти від класичних формулювань, знайти спрощене тлумачення, чітко та доступно викласти важливу проблему. Так виявляються ренесансні віяння у творі, адже недаремно М. Смотрицький згадує Еразма Ротердамського, із творчістю якого він був прекрасно знайомий[5, с. 71 – 72].
Доречно порівнювати «Тренос» із тогочасними зразками так званої «другої схоластики» – традиції, яка розвивалася поряд із гуманізмом та апелювала до релігійного консерватизму. Одним із представників цієї школи був єзуїтський мислитель Франсиско Суарес (1548 – 1617), один із найвідоміших неосхоластів та коментаторів спадщини Фоми Аквінського. Цікаво, що погляди Суареса були відомі на теренах України, зокрема, представлені в творах київського богослова Інокентія Гізеля (1600 – 1683)[6, с. 38]. Але «Тре- нос» преосвященного Мелетія Смотрицького не можна назвати суто «схоластичним» твором. На відміну від представників схоластики (як класичної, так і «другої»), преосвященний Мелетій першочергово орієнтувався на власний авторський світ, не уникав суб’єктивного, емоційного, навіть ірраціонального. Достовірний метод схоластики, який акцентував увагу на об’єктивному знанні, не знайшов схвального відгуку в преосвященного Мелетія. Автор «Треноса» намагається вибудувати логічно довершений дискурс філософського знання. Такий метод загалом відповідає парадигмі української філософської думки – прагнення використання популярного жанру, синкретизму різних (часто навіть поєднуваних) підходів, акцент на етичних складових філософських запитів. Необхідно зазначити, що твір побудовано як плач Церкви-матері над своїми синами[3, с. 101].
Але чи був самостійним преосвященний архієпископ Мелетій Смотрицький у своїх поглядах? На початку «Треноса» автор згадує понад сотню авторів, до творів яких він звертався. У розділі про сходження Святого Духа ми знаходимо посилання на декілька десятків джерел. У першу чергу, це твори Отців Церкви – Григорія Назіанзіна, Іоанна Золотоустого, Діонісія Ареопагіта, Василя Великого, Іоанна Дамаскіна, Максима Сповідника, Афанасія Великого, Кирила Олександрійського та багатьох інших. Згадуються також Фома Аквінський та Еразм Ротердамський. Використосував автор і чимало інших творів (зокрема, присвячених церковній історії). «Тренос» вирізняється високими науковими стандартами, поширеними в наукових колах XVII ст.: чіткими посиланнями на джерела, перекладами латиномовних та грекомовних цитат, поділом на відповідні розділи.[4, с. 89]
Зауважимо, що спадщину Отців Церкви М. Смотриць- кий переважно цитує саме за латинськими (а не слов’янськими) перекладами, вдаючись до оригінального грецького тексту лише під час дослідження найважливіших понять. Значну частину у тексті «Треноса» займає латиномовна термінологія. Мелетій Смотрицький вживає без перекладу поняття essentia (сутність), proprietas (властивість, якість), causa (причина), effectus (наслідок), Persona (Особа), Hypostasys (Іпостась), existentia (буття), substantia (субстанція), realatio (відношення), natura (природа), illatio (висновокта чимало інших. Цікаво те, що вживає він і польський термін – istota. Поняття istota у Смотрицького вживається найчастіше. Ним він позначає і концепт сутності, і буття, і субстанцію[5, с. 73].
Перебуваючи під впливом західноєвропейської філософської та богословської традицій, М. Смотрицький актуалізує проблему сприйняття доктринальної спадщини релігійних авторитетів минулого. Для нього проблема філіокве виявляється одразу в кількох площинах: в історичній, у суто богословський і в семантичній (логіко-герменевтичній)[2, с. 45]. Автор «Треноса» розумів, що питання сходження Святого Духа від Отця й від Сина повинно вирішуватись у логічній площині, не з позицій доведення істинності доктрини, а з позиції доступного тлумачення суті. Тому й висновки М. Смотрицького неоднозначні. Чимало Отців Церкви, яких він цитує, формулювали відповідь не зовсім чітко, а тому їхні твори ще необхідно розтлумачити. Складність догмату про Святу Трійцю, на думку апологета, полягає в обмеженості людського мислення, тобто складності знаходження відповідних форм висловлення.
Що ж нового для української філософської думки можна віднайти в одній з найголовніших праць преосвященного Мелетія Смотрицького?
По-перше, М. Смотрицький вводить в українську православну традицію елементи аристотелізму. Особливо відчутний цей вплив у розділі «Аналогія», де автор «Треноса» розглядає паралелі між трьома силами душі (ця ідея вперше з’являється в трактаті «Про душу» Аристотеля) та особами Святої Трійці. Саме це порівняння М. Смотрицький трактує скептично, вважаючи, що «немає ні на небі, ні на землі того, що б виразило сутність Бога».
По-друге, чи не вперше в історії української філософської думки преосвященний Мелетій чітко формулює проблему віри й розуму (у західноєвропейському розумінні). Саме в цьому контексті він робить спробу своєрідного синтезу, який він позначає терміном «метатеологія».
По-третє, автор застосовує метод логічного аналізу, що є досить виразною ознакою схоластики, аналізуючи зовнішнє та внутрішнє розділення божественних властивостей. М. Смотрицький дуже чітко обґрунтовує розділення між особами, не як між речами, а як між особливими способами буття, виокремлюючи внутрішнє розділення (між сутністю та іпостасями) та зовнішнє (між самим іпостасями). Автор «Треноса» звертає увагу на те, що це розділення існує лише в нашому мисленні, адже в дійсності Бог єдиний в Своїх іпостасях.
По-четверте, преосвященний архієпископ Мелетій Смотрицький позитивно оцінює західну богословську традицію, звертаючись, зокрема. до спадщини Фоми Аквінського. Учителі західної церкви для нього – це «благословенні доктори», які мають таке ж саме значення для християнства, як і східні. Хоча «Тренос» був написаний у дусі традиційного православного богослов’я і безумовно, в антикатолицькому дусі, але помітна певна різниця між ортодоксальним традиціоналізмом і прагненням автора до істини. Можливо, вже після повернення в 1608 році до Вільно (де навчався з 1594 по 1600 рік), у преосвященного Мелетія Смотрицького почали визрівати ідеї загальної християнської єдності, виявом яких, зокрема, й була спроба певного синтезу[7, с. 97]. Складно говорити про усвідомленість авторської позиції, проте викладені вище ідеї могли стати поштовхом до подальшого прийняття унії. церков тренос смотрицький православний
У чому полягає значення богословського розділу «Треноса»? У тексті не знаходимо довершеної філософської системи, чіткої логічної структури чи спроби критичної оцінки популярних на той час наукових поглядів. Натомість бачимо спробу максимально обгрунтованого вирішення складного питання. Звісно, «Тренос», «Книга про єдину істинну віру» Суразького, «Апокрисис» Христофора Філалета – це максима православного богослів’я того часу, яке мало змогу успішно конкурувати із католицьким та протестантським. У кожній конфесійній традиції існують певні межі, вийшовши за які, значення цієї традиції одразу втрачається. «Тренос» преосвященного архієпископа Мелетія Смотрицього майстерно балансує на межі такої традиції. Всі спростування полеміст подає в історичному контексті, щоб ширше зобразити аспект піднятої проблеми, що не властиво православній традиції того часу, богослів’я якої буле більше абстрактним, пов’язаним з недоступними реаліями божественного буття, а ніж з конкретними подіями у матеріальному світі, такий раціоналізм більше притаманний західній думці. А майстерне використання силогізмів та інших прийомів логіки, в свою чергу, підкреслюють тяжіння автора до схоластики.
1.Бабич С. В. Творчість Мелетія Смотрицького в контексті раннього українського бароко – Львів, 2009. – 84с.
2.Короткий В. Г. Творческий путь Мелетия Смотрицкого / В.Короткий – Минск: Наука и техника, 1987. – 192 с.
3.Кралюк П. М. Духовні пошуки Мелетія Смотрицького. – К.: Український Центр духовної культури, 2002. – 345 с.
4.Кралюк П. М., Щепанський В. В., Якубович М. М. «Тренос» Мелетія Смотрицького в дискурсі західної філософської думки / П. М. Кралюк, В. В. Щепанський, М. М. Якубович. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. – 220 с.
5.Стратій Я. М. Інтерпретація проблеми сутності душі та її здатностей у «Трактаті про душу» Інокентія Гізеля // Інокентій Гізель: вибрані твори у трьох томах. – Київ-Львів: Свічадо, 2011. – Т.3. – С.31 – 51.
6.Яременко П. К. Мелетій Смотрицький. Життя і творчість / П. К. Яременко. – К.: Наукова думка, 1986. – 160 с.
