Міністерство освіти і науки України Криворізький авіаколедж Національного авіаційного університету Тема: ” Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку ” Викладач: Бошкова В.О. Лекція: Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку ” План 1. Поняття суспільства 2. Поняття соціальної системи 3. Основні елементи суспільства Л.1.С.109-115 Л.2.С.53-69 1. Поняття суспільства Протягом всієї історії розвитку соціальної думки мислителі прагнули знайти відповіді на корінні питання спільного буття людей: як виникає суспільство і як воно існує? Що змушувало і змушує людей об’єднуватись? Яким чином це відбувається, якщо в індивідів, що складають суспільство, такі різноманітні і навіть протилежні інтереси та мотиви діяльності? Почнемо розглядати ці питання з термінології. Суспільство, суспільний, соціальний – поняття широко відомі. Латинське дієслово «соціо» означає зв’язувати, об’єднувати, починати спільну працю. Звідси – первісне значення суспільства як спільноти, союзу, співтовариства. Спільнота є формою сумісного буття або взаємодії людей, зв’язаних спільним походженням, мовою, долею або поглядами. Перші об’єднання людей ґрунтувалися на родинних і сусідських зв’язках, на звичці, на взаємному тяжінню і почуттях симпатії один до одного, врешті-решт через страх залишитися наодинці перед загрозою ззовні. Але з поступом історії, із зростанням населення, з ускладненням системи спільного життя виникають певні соціальні структури, що набувають власних законів розвитку. Вони підтримують цілісність та єдність суспільства, забезпечуючи його стабільність і можливість саморозвитку. Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку .здатності людей відокремлюватися від природи, зберігаючи разом з тим 1 зв’язок з нею. В суспільно-філософській та соціологічній літературі виділяють три групи факторів саморозвитку суспільства: – трудова діяльність людей; – соціальність, колективний характер людського життя, субстратом якого є культура, над біологічна форма наслідування; – духовний потенціал людства (наявність свідомості, інтелекту, пізнавальної діяльності). Суспільство визначається в соціології як системно організована сукупність всіх форм і способів взаємодії і об’єднання, що породжується доцільною і цілеспрямованою діяльністю великих груп людей. В такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природних явищ і дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії.
Найпростішою моделлю суспільства загалом, вважає соціолог П.СорокІн, є взаємодія двох індивідів. Щоб суспільство могло існувати, потрібна принаймні наявність двох людей, між якими існує зв’язок взаємодії. Людський світ, на думку П.Сорокіна, можна уявити собі у вигляді величезного моря, в якому окремими хвилями є окремі процеси взаємодії і створювані ними соціальні групи. Це і є найпростіша модель суспільства або суспільного явища, на які розкладається все суспільне життя і всі складні явища. Індивіди постійно вступають у взаємодію в процесі праці, з метою самозахисту, гри, здобуття знань, народження та виховання дітей тощо. Ця взаємодія є первинним актом соціальності. Суспільство немов би нарощується над взаємодією індивідів. Причому найсуттєвішою відмінністю людського співтовариства від тваринного стада є той факт, що в процесі взаємодії в людському суспільстві історично створюється розподіл соціальних ролей, коли кожна людина не тільки подібна до іншої, але й виступає разом з тим в ролі робітника, банкіра, фермера тощо. Основою взаємодії та польового розподілу є необхідність задоволення матеріальних та духовних потреб. Суспільство – це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій індивідів, їх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Суспільство є системою спілкування, взаємозв’язків і взаємодій індивідів. Але разом з тим суспільство є такою системою, що здатна по саморегуляції, до розвитку за власними законами. 2. Поняття соціальної системи Суспільство є складним соціальним утворенням, всі елементи якого мають свою власну розгалуженість на складові. Такі об’єкти можна дослідити лише засобами системного аналізу. Основним поняттям системного підходу є поняття системи. Система – це певним чином упорядкована сукупність елементів, що створює цілісну єдність. Під соціальною системою розуміється цілісне утворення (суспільство, соціальна спільнота, група тощо), основними елементами якого є люди, їхні зв’язки, взаємодії, відносини. Мікромоделлю соціальної системи є особистість — цілісність соціальних рис, характеристик, якостей індивіда як члена суспільства, групи, спільноти. Основними характеристиками системи (в тому числі соціальної), що враховуються системним аналізом і стають вимогами даного підходу, є наступні: . 1. Система внутрішньо упорядкована і диференційована, має багаторівневу ієрархічну будову (частини, елементи, відносно самостійні підсистеми), причому її структура історично змінна. Елементами соціальної системи є індивіди, групи, спільноти, соціальні інститути та організації. 2. Кожна соціальна система може бути елементом більш глобального 3. Система завжди більша від суми складаючих її елементів. Тут діє так званий «ефект складання»: наприклад, проста сума певних дій індивідів переростає в суттєво нову, системну якість – соціальну життєдіяльність, яка не може бути зведеною до індивідуальної життєдіяльності. Суспільство – не сумативна, а цілісна система, через взаємодію своїх елементів вона має таку якість, якої не має жодний її елемент. 4. Будь-яка система має певний системоутворюючий фактор (або їх може бути декілька), що обумовлює змістовну сторону системи, її структуру, і сітку законів і відносин між елементами. 5. Система орієнтована на саморозвиток, спроможна на постійне власне самозбереження та відтворення. Суспільство як цілісна соціальна система складається з множини індивідів, їх соціальних зв’язків, взаємодій у відносинах. Однак це не просто сума названих елементів. Інтегруючись, вони створюють абсолютно нову, системну якість. Саме тому суспільні структури набувають характеру над індивідуальних, над особистих структур, а суспільство виступає особливою реальністю, що функціонує за власними закономірностями. Внаслідок своїх інтегральних якостей суспільство набуває самостійно і відносно незалежного способу функціонування і розвитку щодо складаючих його індивідів. Які ж саме структури і підсистеми має суспільство, як вони взаємозв’язані і які функції виконують? 3. Поняття соціальної структури У сумативному вигляді суспільство складається з таких основних елементів, як індивіди, соціальні спільноти, соціальні відносини, соціальні інститути та організації, соціальні норми і цінності (система культури). Але суспільство є цілісною, а не сумативною єдністю, тому соціологія прагне знайти механізм внутрішньої упорядкованості суспільства, основний систе-мостворюючий фактор, принцип ієрархічного поділу суспільства на складові. Поняття структури суспільства багатозначне. Воно наповнюється різним змістом в залежності від загальносоціологічного напрямку, в якому використовується, від тієї позиції, якої дотримується соціолог-дослідник і, нарешті, від конкретного завдання соціологічного дослідження. Трактування основного системостворюючого фактора і характеру об’єднання елементів в системи, має достатньо умовний характер. Соціальні системи можуть бути взаємно перегруповані, одні й ті самі індивіди можуть бути елементами різних систем. Так, одна й та сама соціальна система (наприклад, сім’я) може розглядатися і як соціальна група, і як система соціального контролю, і як соціальний інститут, і як соціальна організація. В сучасній соціологічній літературі застосовують різні прийоми та принципи для структурування суспільства. Перш за все, в соціології розрізняють структуру суспільства в широкому та вузькому значенні. Структура суспільства у вузькому значенні позначається поняттям «соціальна структура суспільства». Під соціальною структурою суспільства розуміється диференціація суспільного цілого на різноманітні соціальні групи та спільноти. Поняття «соціальна спільнота» вважається базовим поняттям в соціології. Соціальна спільнота – це сукупність малих і великих групоутворень -націй, класів, верств, страт, професійних та кваліфікаційних груп, релігійних конфесійних громад, трудових колективів, соціально-демографічних, поселенських і територіально-регіональних спільнот, сімейних, освітніх груп, неформальних угрупувань тощо. Соціальну спільноту характеризують спільні для її членів умови життєдіяльності даної спільноти до певних соціальних інститутів, спільне походження, доля, мова, єдність життєвих позицій і поглядів. Суспільство об’єктивно розподілено на різноманітні соціальні спільноти (класи, страти, соціальні групи), що свідчить про неоднакове соціальне положення людей у суспільстві, про різноякісність і нерівнозначність їх соціального стану, набору соціальних ролей, які вони виконують. Виокремлення різних соціальних спільнот може здійснюватися не лише за соціальними ознаками (професійними, культурними, освітніми), але й за природними (стать, вік, раса). Але врешті-решт в основі формування усталених соціальних угрупувань лежать об’єктивні процеси суспільного розподілу праці. Виділяють, наприклад, соціально-територіальні спільноти (мешканці міста і мешканці села), соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери), соціально-етнічні (сім’я, рід, плем’я, народність, нація, етнос). В марксизмі основним критерієм соціального структурування було відношення до засобів виробництва, до власності. На цьому ґрунтується класовий поділ суспільства – на рабів і рабовласників, селян і феодалів, пролетаріат і буржуазію. У сучасній соціології поряд з поняттям «клас» застосовується термін «страта». Теорія стратифікації виділяє певні верстви і спільноти (страти за ознаками культури, освіти, стилем життя, родом занять, відношенням до власності і до влади, рівнем прибутку, соціальним, професійним престижем, доступом до інформації та ін.) Визначення структури суспільства в широкому значенні має два найпоширеніших варіанти. По-перше, це поділ суспільства на макро- і мікрорівень. До-друге, це застосування сферного членування суспільства. Розглянемо названі підходи до будови суспільства детальніше. Суспільство як ієрархічна система має власні підсистеми різного рівня загальності. Макрорівень охоплює суспільство загалом, людство в цілому. На цьому глобальному рівні суспільство включає в себе всезагальні форми соціальної організації – культуру, соціальні інститути, основні сфери суспільної життєдіяльності. Мікрорівень, представлений сукупністю індивідів, тут розглядаються в основному міжіндивідуальні зв’язки та зв’язок індивідів. Ще один спосіб структурування суспільства зумовлений тим, що між суб’єктами соціальної структури завжди мають місце певного типу соціальні відносини. Саме вони лежать в основі різних сфер суспільства, а відтак – і в основі сферного членування суспільства, ~: – Суспільне життя відбувається в трьох основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності – в економічній, соціально-політичній і духовній. Суспільні відносини охоплюють всі сфери суспільного життя. Економічні відносини включають, в себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну тощо; соціально-політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові; духовні – моральні, релігійні, художньо-естетичні, наукові. Суб’єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти, саме їх інтереси та потреби лежать в основі суспільних відносин. Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства: – функцію забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання добробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя); – функцію регулювання і організації суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства, упорядкування і нормалізація політичних, правових, моральних, релігійних відносин); – функцію акумуляції і зберігання людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам’яті і в засоби духовного росту особистості. Економічна сфера є вихідною структурою суспільства. Справа в тому, що основне призначення суспільства – відтворити існування живих людсь- ких істот, які є субстратом суспільства. Матеріально-економічна сфера є процесом перетворення і освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя. І Економічна сфера орієнтована в першу чергу на забезпечення вітальних (життєутворюючих і життєзберігаючих) потреб індивідів. Але це не означає, що суспільство функціонує лише як економічна система. Суспільне життя в своїй сутності є творчим процесом, процесом розвитку людьми соціальних умов свого життя. В цьому процесі розвивається і сама людина, збагачуються її можливості, вдосконалюються здібності. Така особливість людського буття визначається в соціальній теорії поняттям «суспільне виробництво». Суспільне виробництво не обмежується лише економічною сферою, матеріальними виробництвом, воно є разом з тим і розвитком різноманітних суспільних відносин та соціальних інститутів (тобто є виробництвом форм спілкування, процесом формування і розвитку духовної сфери людства, суспільних форм свідомості (це так зване «духовне виробництво»). Отже, основні сфери життєдіяльності суспільства в їх взаємозв’язку – це і є реальний процес суспільного виробництва як виробництва життя, його умов і його суб’єкта – соціального індивіда. Соціально-політична сфера суспільства – це сфера, в якій здійснюється взаємодія індивідів та соціальних спільнот, це сфера продукування способів і форм спілкування, правші взаємостосунків між людьми. Ця сфера пов’язана з формуванням в історії різноманітних соціальних систем, соціальних спільнот та інститутів (конкретно-історичних суспільств, держав, класів, націй, численних соціальних груп), політичних партій тощо. Однією з найважливіших функцій суспільства є функція організації, упорядкування, нормалізації суспільних відносин. Саме регулятивну функцію виконують соціальні інститути. Вони «обслуговують» всі сфери суспільства, забезпечуючи соціальну консолідацію і стабілізацію життя всього суспільства. Соціальні інститути – це і певні установи, і сукупність соціальних норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до цих норм. В залежності від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата тощо); політичні, або інститути влади (держава, армія, інститут права, партії, профспілки та ін.); інститути в сфері культури (традиції і звички, мораль, інститути освіти, сім’ї, церкви). Духовна сфера є сферою духовного виробництва, процесом формування і функціонування об’єктивних форм духовного життя – мистецтва, моралі, релігії, філософії, культурних цінностей, суспільних цілей та ідеалів, науки, виховання, освіти. Кожне суспільство в своєму розвитку ґрунтується на певній системі цінностей, норм, ідеалів. Якщо ідеали суспільства, його культура, форми менталітету народу підпадають під загрозу ерозії, то негативного впливу зазнають суспільні відносини, відповідним чином трансформується цивілізація. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати. |
