Вікна та їх декорування в Англії в період з ХV по ХХ століття

Подробнее о Культорологии: Скачать курсовую работу

Вид работы: Курсовая работа (т)
Предмет: Культурология
Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 6,08 Мб

Вікна та їх декорування в Англії в період з ХV по ХХ століття

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ»

ФАКУЛЬТЕТ ДИЗАЙНУ

КАФЕДРА ДИЗАЙНУ ІНТЕР’ЄРУ ТА МЕБЛІВ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВ ТА МАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ”

на тему: «Вікна та їх декорування в Англії в період з ХV по ХХ століття»

Студента факультету дизайну інтер’єрів та меблів

Олешко Катерини Олександрівни

Курс 3, група БДІ 4-11

Науковий керівник Чебикіна Марина Володимирівна

КИЇВ-КНУТД-2014

ЗМІСТ

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ 1. Епоха Тюдорів і Якова (1485 – 1625)

РОЗДІЛ 2. Бароко (1625-1714)

РОЗДІЛ 3. Георгіанська епоха (1714-1811)

РОЗДІЛ 4. Регенство і початок ХІХ століття (1811-1837)

РОЗДІЛ 5. Федеральний стиль і ампір (1780 – 1850)

РОЗДІЛ 6. Вікторіанська епоха (1837-1901)

ВИСНОВКИ

ІЛЮСТРАЦІЇ

ПРИМІТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Разом зі зміною стилів змінювався дизайн вікон. Штори, ставні та інші елементи оформлення вікна виконували різноманітні функції: захисту, тепло збереження, естетичні.

Перші відомості про дизайн інтер’єру дійшли до нас з епохи Відродження. У цей час у мистецтві відбувалися великі зміни, світ архітектури перероджувався і саме в цей період дизайн інтер’єру був виділений як самостійний вид мистецтва. Все більше уваги почали приділяти різним аксесуарам; народжувалася нова гармонія поєднання тканин, включаючи драпіровки і оформлення вікон.

Щоб простежити цей розвиток пропоную проаналізувати подану тему на прикладі будинків Англії, де стилі і періоди мистецтва відрізнялася від інших країн західної Європи. Тому проведу хочу провести невеликий історичний екскурс.

Архітектура епохи Тюдорів в Англії схожа на готичну, але зі значними змінами на зразок глибоких і високих вікон. Каплиця Генріха VII у Вестмінстері і палац Гемптон-корт у Річмонді – пам’ятки архітектури тюдорського періоду. Зі смертю королеви Єлизавети І і приходом до влади Стюартів в країні оживають тенденції класицизму.

На початку XVII століття Ініго Джонс прищепив британському зодчеству ідеї палладіанства, в основі яких – сувора геометричність, лаконічність, функціональність, елегантність, відсутність дрібних деталей та інших архітектурних надмірностей. Бароко, а в особливості рококо, в Англії мали обмежений характер і недовгий термін існування, оскільки були тісно пов’язані з римським католицизмом та ідеалами абсолютної монархії.

Георгіанська архітектура, ера якої наступила в середині XVIII століття, в цілому відповідала загальноєвропейському класицизму. У ній головними були чіткі форми та пропорції.століття відрізняється від попередніх різноманітністю стилів, зокрема таких як: регентство, федеральний стиль, ампір. Найуспішнішими виразниками цих стилів були Роберт Адам та його брат Джеймс, метою їхньої творчості було створення єдиного, цілісного ансамблю чи то в архітектурі чи в інтер’єрі. Зростаючий інтерес до середньовічної культури, що охопив всю Європу набуває в Англії особливого значення. Англія стала однією з небагатьох європейських країн, яка відмовилася від неокласичного стилю, з його моральними і політичними асоціаціями, для втілення образу національної держави. Декоративні готичні деталі створювали традиційний образ, який сприймався як втілення національних християнських моральних принципів. В основу всього вкладався принцип раціоналізму і функціоналізму.

Вікторіанська епоха характерна так званою «війною стилів» – між неоготикою і класицизмом.

На мою думку, обрана тема є досить актуальною оскільки без вікон не можна уявити жодного будинку. Тому я буду досліджувати вікна виключно житлових приміщень.

Об’єкт мого дослідження: вікна та їх декорування в Англії у період з ХV по ХХ століття.

Предмет дослідження: дослідження форми віконного отвору, віконної рами, елементів декору вікна в інтер’єрі, застосованих матеріалів, кольорової гамми актуальних для будинків Англії в період з ХV по ХХ століття.

Мета дослідження: дослідити вікна та їх декорування в Англії в період з ХV по ХХ століття.

РОЗДІЛ 1. Епоха Тюдорів і Якова (1485 – 1625)

Найпростішими вікнами в цей період були незасклені квадратні отвори, повністю відриті, розділені рядом дерев’яних чи кам’яних середників (вертикальних стійок) віконних рам. Більшість мали внутрішні ставні. Вікна зі середниками були широко поширені на початку періоду; а з XVI ст. частіше зустрічалися віконні рами з середниками і поперечними брусами: тобто вікна з вертикальними стовпами і горизонтальними брусами. Однак, верхня частина вікна змінювалась впродовж всього періоду. В багато прикрашених будинках з початку століття закінчення вікон мали листяні візерунки (Рис. 1.1.), але більшу частину XVI століття чотирицентрові арки були типовими для всіх, окрім найбідніших будинків. До кінця століття прямокутне завершення вікна стало для всіх нормою. Кам’яні або цегляні сандрики поширені впродовж всього періоду.

В найбагатших будинках вікна завжди склили, але у великих сільських будинках і міських будівлях скло стало звичайним явищам лише до кінця XVI століття. Менші будинки повинні були чекати до кінця XVIІ століття. Скло зазвичай було дуже тонким і достатньо сірим та вирізалось з видутих дисків – кронгласу. Протягом XVI століття окреме віконне скло розміщувалось по діагоналі; а в XVIІ столітті виготовлялись великі стекла, які розміщувались в прямокутниках (Рис. 1.2., Рис. 1.3). Якщо вікна розкривалися, а це могли не всі, то це здійснювалося за допомогою залізних та дерев’яних віконних стулок, прикріплених петлями до кам’яних середників (Рис. 1.4., Рис. 1.5.).[38]

З винаходом в XVI столітті тонких тканин з’явилася можливість виробляти гардини. В основному шиті з тонкого газу чи мусліну, вони захищали від прямих сонячних променів і «цікавих очей». Їх підвішували за допомогою гачків на металеві карнизи. Ці гардини зазвичай шилися в одне полотнище й стали вкрай популярні до 50-х років XVII століття (Рис. 1.6.).

Спочатку вміли ткати тільки прості тканини. Але з часом з’явилися оксамит і парча насичених багатих забарвлень. На бавовняні тканини навчилися наносити трафаретний малюнок методом ручного набивання і розписували рослинними і квітковими мотивами.

До кінця періоду з’явився новий елемент віконного декору: ламбрекен. Гірлянди і ламбрекени, запозичені від грецької культури, надавали вікнам закінчений і водночас більш вишуканий вигляд, який характерний для епохи раннього Бароко (Рис. 1.7.).[16]

РОЗДІЛ 2. Бароко (1625-1714)

Наличники вікон, особливо на фасаді з входом,виконувались з такою ж розкішшю, як і парадні двері. Особливо розкішними були вікна по центру середнього поверху, які повинні були забезпечити цілісність фасаду і виступали центром всієї композиції (Рис. 2.1.). Навіть власники скромних маєтків були готові витратити значні кошти на ошатне «венеціанське» (трьохстулкове вікно) з центральною частиною увінчаною аркою.

Великі віконні отвори спочатку підтримувалися вертикальними стійким або середниками і поперечними брусами (Рис. 2.2.). Пізніше в цей же період їх кількість і об’єм зменшились. Від початку центральна стійка залишалась масивною, в той час як інші зменшувалися у розмірі. Потім, коли кількість вікон збільшувалась, і вони стали більш вузькими, центральна віконна стійка перестала бути обов’язковою(Рис. 2.3., Рис. 2.4., Рис. 2.5.). Поперечні бруси розміщувались високо по відношенню до отвору, і їх число зменшилось від двох до одного (Рис. 2.6.).

Стулкові рами з вертикальною підвіскою, закріплені петлями, заповнювали простір між вертикальними стійками вікна і поперечними брусами (Рис. 2.7.). Поява врівноважуючих одне одного вертикально ковзаючих стулок вікон в 1670-х роках, зробили непотрібними віконні середники та поперечні бруси, дозволивши відкривати більше простору вікну (Рис. 2.8.). До 1700 року підйомні вікна стали широко використовуватися. Популярними стали більш високі та вузькі вікна. Стулкові вікна з вертикальною підвіскою рам продовжували використовуватись в невеликих будинках і в службових приміщеннях багатьох великих будинків (Рис. 2.9., Рис. 2.10., Рис. 2. 11.).[40]

«Більш вишукані», «театральні» – ось найбільш точні оцінки віконних драпіровок епохи Бароко. Карнизи і ламбрекени вийшли на перше місце в якості завершальних елементів віконного дизайну (Рис. 2.12.). Але все ж їх головним призначенням було ховати карнизи, рейки та пересувні механізми. Карнизи були дерев’яними і прикрашалися вишуканим різьбленням. Ламбрекени робили з накрохмаленою тканини, котрій надавали потрібну форму і часто прикрашали окантовкою, мереживом і бахромою (Рис. 2.13.). [18]

Позумент, або мистецтво золотого і срібного шиття, розквітло у Франції за часів правління Людовіка XIV. Пізніше гугеноти, що потерпали від гоніння за віру, тікали до Німеччини, Англії й Голландії, несучи з собою і секрети свого вигадливого ремесла.

Красиве оздоблення, що спочатку лише маскувало шви і стики драпіровок, перетворилося на декоративний елемент достойний короля і знаті. Плоскі косиці, бахрома з китицями і сутажі з тонкої шовкової пряжі обрамляли оксамит, парчу, дамаст на піці розквіту стилю бароко (Рис.2.14.). [19]

Перші штори були простими і представляли собою одне ціле полотнище. Дві завіси замість однієї вперше з’явилися в стилі бароко, що надавало вікну симетричний вигляд. Пара полотнищ зазвичай підв’язувалися смужками тканин або кріпилася до стіни металевими тримачами на денний час, а на ніч штори засмикували, закриваючи таким чином вікно.

Даніель Маро, французький художник і шпалерник XVII століття, відомий винаходом фестона – драпірування, яке при підтяжці створює хвилеподібний ефект. Цей елемент ліг в основу багатьох фесонів драпіровок і ламбрекенів, з яких найбільш відомі гірлянди і шлейфи. [20]

Віконні екрани частково затримували сонячне світло. Їх робили з дуже тонкої, напівпрозорої матерії, яку натягували на раму і просочували маслом. Раму встановлювали на вікно, і напівпрозора промаслена тканина захищала від сонячних променів. [21]

РОЗДІЛ 3. Георгіанська епоха (1714-1811)

вікно інтер’єр декор англія

Починаючи з ХVІІІ століття, в той час як стулкові вікна з горбильками та свинцевими переплетами – все ще широко поширені в простих будівлях, фешенебельні будинки мали підйомні вікна. Принцип підйомного вікна з двома рухливими переплетами зі шківами й противовісами в коробці підйомного вікна залишилися незмінними, як і устрій внутрішніх розсувних стулок.

Найпоширенішою формою стекол підйомних вікон завжди було «6 над 6», якщо розміри будинку не вимагали іншого розташування. Горбильки віконного переплету перших десятиліть ХVІІ століття були товсті та мали тупий профіль, хоча пізніше вони стануть більш тонкими. Кронглас утримувався на місці металевими «гілочками» і шпаклівкою (Рис. 3.1.). На початку XVIII століття все більше використовувалась балтійська м’яка деревина, яку було потрібно захищати фарбуючи свинцевими білилами. Таке фарбування є типовим для георгіанських вікон.

Внутрішні стулки віконниць встановлювалися урівні. Але зовнішні та віконні наличники були зазвичай фільончасті, як і інші дерев’яні частини (Рис. 3.2.). [43]

В 1774 році був прийнятий новий закон стосовно пожежної безпеки. Згідно цьому закону віконні рами повинні врізатися в стіну. Це відволікало погляд від рами і акцентувало увагу на розмірах горбильків вікна, які до кінця століття ставали все більш тонкими. Рустовані та прості обрамлення із каменю «коад», що зустрічалися після 1780-х років, повернули вагу рамі.

В 1770-х роках фасади будинків стали більш витонченими, а вікна більш високими. В результаті цього вікна на верхніх поверхах могли бути майже такого розміру як і на першому поверсі.

Підвіконники вітальні на другому поверсі часто були досить низькими, навіть знаходились на рівні підлоги, вікна відкривалися на французький балкон чи портфнетр, що розташовувався вздовж всіх вікон (Рис. 3.3.). Щоб полегшити доступ в кімнату в 1780-1790-х рр. підйомні вікна були замінені на «французькі» (складні двостулкові двері).

В кінці сторіччя з’явились різні варіанти конструкцій підйомного вікна. Стали популярними віконні отвори із заокругленим верхом і їх віконні коробки були або прямокутними або завершувались арками. Якщо коробка була прямокутною, то її верхня частина приховувалась між зовнішньою та внутрішньою кам’яною чи цегляною кладкою, а контури центрального скла – відповідали згину арки. Готичні вікна залишались популярними. Вони могли бути увінчані кілевидними арками або бути кілевидними (Рис. 3.4.). [46]

Найважливіше, що дало нам пізнє георгіанство – це концепція узгодження за кольором і стилем віконних завіс. Дамаст і парча, заткані золотою ниткою, пофарбовані у всі можливі відтінки блакитного і багряного, були присутні в оформленні вікон. Серед забарвлень, які переважали в приміщеннях того часу, були відтінки бірюзового і коралового. [22]

Ламбрекен пізнього георгіанства мав елегантні обриси був ретельно і вишукано декорований (Рис. 3.5.). Надалі в арсенал художників і декораторів цього періоду увійшли аплікація і вишивка. Спадаючі хвилями фестонні завіси, які підтягувалися догори за допомогою шнурів, були «писком моди» в Європі. [23]

В період пізнього Георгіанства драпіровки стають більш «текучими». Композиції з таких драпіровок м’яко струїлись. Ефект руху посилювали стрічки, тасьма, гірлянди, що ввійшли в моду як елементи декору візерунчастих тканин (Рис. 3.6.). Драпірування були широко поширені – як у багатих будинках, так і в оселях людей середнього достатку (Рис. 3.7.)

В Англії стають популярними італійські штори. Їх підтягували по діагоналі до верхніх зовнішніх кутів, таким чином досягаючи ефекту хвиль. Порт’єрна тканина при цьому драпірувалася красивими пишними складками. Цей прийом і сьогодні присутній в арсеналі дизайнерів інтер’єру. [24]

Промаслені тонкі фіранки епохи Бароко також продовжували використовувати для захисту від сонця. Часто розписані вручну складним орнаментом або жанровими сценками, вони стали передумовою для виникнення рольштор, які увійшли в ужиток наприкінці періоду пізнього Георгіансгва. Рольштори виготовляли з натурального лляного або бавовняного полотна; їх піднімали чи опускали за допомогою роликового механізму. Вони служили для захисту від яскравого сонця.

Віконні драпірування стають більш складними, оскільки дизайнери починають оформляти вікна згідно пропорціям, відкритим в XVI столітті італійським архітектором Андреа Палладіо, які отримали назву паладієвих принципів (венеціанський стиль). Ці пропорції були запозичені з класичної античної архітектури і могли застосовуватися до різних елементів дизайну, в тому числі до декорування вікон.[25]

РОЗДІЛ 4. Регенство і початок ХІХ століття (1811-1837)

Нові поняття про чарівність і витонченість призвели до широкого використання французьких вікон від підлоги до стелі. Будинки, з яких відкривався прекрасний пейзаж, частіше за все мали еркери (вікна з виступом) з дерев’яною або сталевою верандою.

Віконниці широко використовувались впродовж всього періоду. Альбоми того часу ілюструють величезну кількість вигадливих пристроїв. Підйомні або ковзаючи панелі лишалися рідкістю. В основному використовувались стандартні відкидні віконниці багатостулкового типу, які ховались в потаємні або наклонні ящики (Рис. 4.4.). Такий тип був присутній до кінця 1840-х роках, коли ставні почали зникати з використання. [49]

Драпіровка вікон як і раніше залишалася розкішною. Тепер для неї використовувалися численні шари завіс, часто в асиметричному стилі (Рис. 4.5.). Нерідко на вікні могло висіти по чотири або п’ять шарів занавісок: верхня портьєра, нижня гардина з легкої тканини, додаткова фіранка і штори. Іноді до цієї композиції додавалася гірлянда (Рис. 4.6.).

Популярність додаткових занавісок з прозорої тканини продовжувала рости протягом всього періоду. Зазвичай їх шили з шовку або бавовняного мусліну нейтральних кольорів. Як альтернатива використовувалися «скляні» фіранки, також виготовлені з мусліну. Вони були типовими для менш урочистої обстановки і вішалися впритул до скла, закриваючи нижню половину вікна. Відповідно до припущень істориків, ці фіранки служили захистом від настирливих комах, які проникали через відкриті вікна, в той же час частково захищаючи від сонячного світла. [1531]

Зникнення ламбрекенів призвело до розробки більш складного оформлення верхньої частини вікна і карнизів. Французькі циліндричні складки, буфи створювали красиву форму, а карнизи перетворилися в декоративні елементи декору. Для оформлення латунних і дерев’яних наконечників та кронштейнів переймали античні мотиви, наприклад листя лавру й аканта, а також зверталися до воєнної тематики – зображення списів і орлів. [30]

«Безперервна драпіровка» – прийом який дозволяв маскувати декілька окремих вікон під одне за допомогою довгої оборки або карниза й ідеально підходив для асиметричних силуетів тієї епохи. Оформлення кожного вікна окремо було асиметричним, проте в поєднанні з іншими вікнами утворювалась «дзеркальна картинка».

Зросла популярність драпірування зі шлейфом. Думки дизаннерів того часу щодо довжини завіс значно різнилися: від декількох витончених сантиметрів до метрів тканини, що ефектно стелилися підлогою. [31]

Думки істориків щодо причин, згідно яких використовувалися додаткові метри тканини – «збирачі пилу» також різняться. Одні вважають, що довгі завіси уособлювали розкіш: чим більше тканин могла собі дозволити людина, тим багатшою вона була. Інші вважають, що це робилося з чисто прагматичних рішень: для захисту від протягів. Ця версія здається нам найбільш вірогідною, оскільки саме тоді перестали використовувати балдахіни на ліжках.

Інший декоративною деталлю, що широко використовувалася в цей період, була підкладка, яка створювала ефект додаткового шару драпіровки, якщо її використовували під основну тканину, яка відверталася так, щоб була видна підкладка контрастного кольору.

Рольштори слугували художнім елементом інтер’єру. Вони використовувалися як полотна для мальовничих пейзажів і набивних малюнків. Такі штори, іноді оздоблені бахромою або облямівкою, були невід’ємною частиною оформлення вікон тієї епохи.

З історичної точки зору можна сказати, що оформлення вікон розвивалося по спіралі: періоди багатства і розкоші змінювалися періодами підкресленої простоти, а між ними були перехідні періоди. [32]

РОЗДІЛ 5. Федеральний стиль і ампір (1780 – 1850)

Вікна в федеральному стилі мали такі особливості, а саме:

– більш тонкі віконні переплетіння оснащувались профілями четвертного валика;

– засклені секції стали більшими;

верхні частини вікон часто із замковим каменем із мармуру, каменю або дерева були плоскими;

антамблемент прикрашався у вишуканому стилі братів Адамів;

до початку ХІХ ст. були розповсюджені вікна з двома переплетами по девять секцій в кожному, пізніше – ввійшли в моду подвійні, інколи потрійні ковзаючи переплетіння по шість секцій у кожній.

Архітрав у стилі братів Адамів має небагато деталей, але при цьому вікна обрамляються утопленими в стіну арками (Рис. 5.1.). В будинках знаті другий поверх часто мав вікна на всю висоту стіни (Рис. 5.2.), що виходили на балкон. Оздобленння внутрішніх віконних косяків поєднувались з оздобленням дверних коробок та камінів. Палладіанські вікна кінця ХVІІ століття (Рис. 5.3.) мали пілястри з вишуканими профілями і фрамугами з ажурним візерунком. На верхніх поверхах використовували напівкруглі і овальні вікна. Слухові вікна (Рис. 5.4), як правило, були увінчані фронтоном. Відмінною рисою раннього класицизму Джефферсона було використання круглих та напівкруглих люнетів. По мірі того, як стиль наближався до оригінального грецького Відродження, форма вікон ставала простішою (Рис. 5.2.). Наприклад, палладіанські вікна (Рис. 5.3.) набули прямокутну тричастинну форму. Єдиними прикрасами перемичок була проста центральна панель і кутові квадрати. Модними залишалися французькі двері. [52]

Римські артефакти, знайдені під час розкопок Помпеї і Геркуланума в XVIII столітті вплинули на тенденції внутрішнього оздоблення вікон. Завдяки цим знахідкам стали популярні певні кольори, в першу чергу землисті, включаючи колір глини, теракотовий і зелений, що підкреслювалися чорним. Нові декораторські ідеї надходили і від промислових підприємств. Так, фарфор фабрики «Веджвуд» надихнув на використання різних відтінків блакитного, який був незвичайно модний в той час. На кольорові тенденції в інтер’єрі вплинули гобелени французької фабрики «Обіссон і Гобелінс». [26]

Поява карниза у вигляді пагоди, в якому чітко простежується вплив Китаю, приписують Томасу Шератону. Його ескізи меблів, опубліковані в 1793 році під назвою «Книга ескізів для червонодеревника і драпірувальника», були прикрашені античними мотивами, різьбленням і позолотою. [27]

Парні симетричні штори були типові в даний період (Рис. 5.5.). Спрощений дизайн штор призвів до необхідності удосконалення стержневих карнизів. Поява в цей період першого карниза зі шнуром і роликом, який тепер відомий як розсувний механізм, допомогло попередить швидке зношення штор (Рис. 5.6.). Ці нові карнизи дозволяли зашторювати штори з нахлестом. Крім того, декоративні карнизи і кільця робили силует вікна більш ошатним. [28]

По мірі того, як прозорі тканини набували популярність, під верхні штори почали вішати додаткові муслінові занавіски, прикріплюючи їх до віконної рами для забезпечення захисту від сонячних променів і створення в кімнаті приватної атмосфери.

Найбільшим досягненням у виробництві декоративного текстилю тої епохи став винахід ткацького верстата Жозефом Жакардом в 1804 році. Складний механізм верстата дозволяв створювати на тканині витончені візерунки. Раніше це можна було зробити тільки вручну, а це вимагало кропіткої роботи.

До кінця періоду чітку симетрію в оформленні вікон змінив асиметричний силует, який пізніше, набув особливої популярності.[29]

РОЗДІЛ 6. Вікторіанська епоха (1837-1901)

Удосконалені технології виготовлення скла дозволили виготовляти більш міцне і дешеве скло великих розмірів. Для встановлення таких стекол потребувалось менше горбильків віконного переплету. Для оздоблення віконних отворів вікторіанських підйомних вікон частіше почали використовувати декоративну цегляну кладку, штукатурний гіпс, збірні керамічні деталі. До середини ХІХ ст. на кожному кінці нижньої перекладини верхньої ковзаючої рами підйомного вікна (Рис. 6.1.) з’явилися два невеликі виступи – кронштейни, які посилили раму і підтримали більш важке скло. З 1851р. будівельники використовують більше скла, тому характерною рисою того часу були еркери з шикорою центральною підйомною рамою та двома вузькими вікнами по боках (Рис. 6.2., Рис. 6.3.). Пізніше деякі підйомні вікна стали виготовляти з використанням невеликого скла та товстих горбильків (Рис. 6.4.), так щоб верхня ковзаюча рама притіняла сонячні бліки (Рис. 6.5.), а під рамою встановлювався суцільний лист скла. З’явилася велика кількість віконної фурнітури (Рис. 6.6, Рис. 6.7., Рис. 6.8, Рис.6.9.).

Стулкові вікна часто з свинцевим переплетом повертаються в моду в цей період. В більш скромних будинках стали часто використовувати вікна в готичному або тюдорівському стилі. У великих будинках декоративні візерунки поверх склепінчастих вікон відсікали частину сонячного світла, захищаючи інтер’єр і меблі від вигорання, жалюзі на під ємних вікнах слугували з такою ж ціллю. Ризиковані будівельники, що жадали застосувати готику, популяризовану книгою Джона Раскіна «Каміння Венеції» (1851), встановлювали підйомні чи стулкові вікна в прямокутні отвори, викладаючи арку з різнокольорової цегли.[54]

Вікторіанська епоха була складним періодом, в якому можна виділити декілька етапів. Історики сходяться на думці, що це був час надмірностей. Багатошаровий силует драпіровок, який став домінуючим в той період, відображав марнотратний характер вікторіанського інтер’єру (Рис. 6.10). Як і в минулому, оформлення вікна часто складалося з чотирьох або п’яти шарів завіс (Рис. 6.11.).

Деталі з використанням тканин і бахроми були однією з головних тенденцій епохи. Контрастна тканина часто застосовувалася по краях завіс і оборок. На зміну важким воланами прийшли бахрома і кісточки (Рис. 6.12.). [32]

Мереживні тканини все частіше використовувалися для нижніх гардин і «скляних» фіранок. Машинне виробництво зробило ці тканини більш доступними для середнього класу. Мереживні або прозорі штори збиралися на мідних карнизах і вільно звисали вниз, або прикріплялися до віконної рами іншим карнизом по нижньому краю.

Відомі дизайнери того часу радили своїм клієнтам використовувати гардини на підкладці або з підкладочним матеріалом. Підкладка не тільки подовжувала шторам життя, але й дозволяла зберігати тепло й попереджала вицвітання предметів інтер’єра під сонячними промінням. [33]

На думку відомого дизайнера Джона Лоудона, штори не захищали від протягів, якщо не використовувався карнизний ламбрекен. Цей дерев’яний короб закривав верхню частину штор, яка могла пропускати холодне повітря. Карнизи тієї епохи були невеликими і не так багато прикрашалися, як в більш ранні періоди, однак вони по колишньому були позолочені й іноді прикрашалися латунними візерунками. [34]

Ламбрекени – варіант оформлення карниза – був популярний в епоху Ампіру та раннього Вікторіанства, але до кінця XIX століття вийшов із моди (Рис. 6.13.). Ці громіздкі конструкції були занадто важкими для інтер’єрів того часу і затримували багато світла. Стали з’являтися нові візерунки тканин для віконних штор. Для створення м’яких хвиль і надання додаткового об’єму використовувалося все більше тканини. Так з’явилася австрійська штора з дрібними частими фестонами. Щоб вікно виглядало вишукано і елегантно, австрійську штору часто поєднували з гірляндою і ламбрекеном зі шлейфом. [35]

Рольштори, які тепер оснащуються пружинним механізмом, залишалися важливим видом віконних завіс, які створювали затишок і захищали від сонця. У цей період також стали набувати популярності дерев’яні горизонтальні жалюзі та ставні-жалюзі.

Противники надмірності Вікторіанського періоду виступали за простоту стилю і повернення до принципів готичної епохи. Ця група отримала назву «Естетичний рух», його засновником став Вільям Морріс. Він і його соратники, такі як Чарльз Істлейк, виступали проти задушливого, надмірно драпірованого інтер’єра Вікторіанскої епохи. Їх інтер’єри були прості і функціональні, а шпалери і тканини служили лише фоном для них.

Ідеї «Естетичного руху» переважали аж до кінця XIX століття, поки їм на зміну не прийшла нова течія, яка під впливом французького стилю знову ввела в моду драпірування, багато прикрашені карнизи, багатошарові штори й інші прикраси минулих епох.[36]

ВИСНОВКИ

Таблиця 1

Період, хронологічні рамки	Форма віконного отвору	Віконна рама	Елементи декору вікна в інтер’єрі	Матеріали	Кольорова гама
Епоха Тюдорів і Якова (14851625)	Квадратний, закінчення у вигляді трилисника або прикрашався листяними візерунками. З ХVІ ст. – типові чотирицентрові арки, до кінця ХVІ ст. -прямокутне завершення вікна.	Переважно незасклена, повністю відкрита, розділена рядом дерев’яних чи кам’яних середників, мають дерев’яні ставні. З ХVІ ст. – з середниками і поперечними брусами. Протягом ХVІ ст. – скло виготовляється з кронгласу і розміщується по діагоналі, отвори для скла зазвичай були ромбовидними, за розмірами трохи більшими за 5,53 дюйма; з ХVІІ ст. – виготовляється великі стекла, що розміщувалися в прямокутних отворах.	Гардини, гірлянди, ламбрекени.	Тонкий газ, муслін, оксамит, парча, бавовняні тканини з трафаретним малюнком ручного набивання або розписані рослинними і квітковими мотивами.	Насичені, багаті кольори.
Бароко (16251714)	Великі за розмірами, більш високі та вузькі.	Підтримується вертикальним стійками або середниками і поперечними брусами, до кінця періоду їх кількість і об’єм зменшились. Центральна стійка залишається масивною, в той час як інші елементи зменшуються в розмірі, але до кінця періоду перестає бути обов’язковою. Поперечні бруси розміщуються високо, їх число зменшилось з 2 до 1. Стулкові рами з вертикальною підвіскою заповнюють простір між вертикальними стійками вікна і поперечними брусами. Поява врівноважуючих одне одного вертикально ковзаючих стулок в 1670х рр., роблять непотрібними віконні середники та поперечні бруси. До 1700 р. широко використовуються підйомні вікна. Продовжують існувати й стулкові вікна.	Карнизи прикрашені декоративним різьбленням, ламбрекени, гірлянди, шлейф, фестон. З’являються перші штори: дві завіси замість однієї надають вікну симетричний вигляд; пара полотнищ зазвичай підв’язуються смужками тканини або кріпляться до стіни металевими тримачами.	Накрохмалена тканина, окантовка, мереживо, бахрома, плоскі косиці, бахрома з китицями, сутажі з тонкої шовкової пряжі, оксамит, парча, дамаст.	Темні насичені відтінки.
Георгіанська епоха (17141811)	Віконний отвір більш високий, на верхніх поверхах міг бути майже такого розміру як і на першому поверсі. В кін. XVIII ст. верх віконного отвору стає заокругленим або прямокутним. Готичні вікна увінчуються кілевидною аркою.	Поширені стулкові вікна з горбильками та свинцевими переплетами – в простих будинках, підйомне вікно з 2ма рухливими переплетами зі шківами й противовісами в коробці – в фешемебельних. Найпоширеніша форма розташування скла «6 над 6» (в підйомних вікнах). Горбильки віконного переплету – товсті та мають тупий профіль, хоча пізніше стають більш тонкими. Кронглас утримується металевими «гілочками» та шпаклівкою. Внутрішні стулки віконниць встановлюються урівні. Зовнішні та віконні наличники зазвичай фільончасті, як і інші дерев’яні частини. З 1774р. – віконні рами врізаються в стіну. Рустовані та прості обрамлення із каменю «коад». Підвіконники досить низькі, на рівні підлоги, вікна відкриваються на французький балкон чи портфнетр. Підйомні вікна замінені на складні двостулкові двері.	Штори, фестонні завіси, що підтягуються догори за допомогою шнурів. Драпіровки стають більш «текучими». В побут ввійшли італійські штори, які підтягуються по діагоналі до верхніх зовнішніх кутів. Промаслені тонкі фіранки. Рольштори.	Балтійська м’яка деревина. Дамаст і парча заткані золотою ниткою, вощений ситець, набивний кленкор, що прикрашаються відтисками гравюр із зображенням англійського саду. Стрічки, тасьма, гірлянди Портьєрна тканина. Лляне полотно.	Всі можливі відтінки блакитного, багряного, бірюзового і коралового.
Регенство і початок ХІХ століття (18111837)	Віконні отвори віталень на другому поверсі надто витягнуті.	Віконні переплетіння стають тонкими і відрізняються чіткими і складними контурами. Застеклення підйомних або стулкових вікон квадратним склом з доповненням вузьких кромок – «бічних віконниць». Використовується червоне або інше кольорове скло. Стандартні відкидні віконниці багатостулкового типу, які ховались в потаємні або наклонні ящики, такий тип популярний до кінця 1840х рр.. Широке використання французьких вікон.	Численні шари завіс часто асиметричні. Вішається по 4 або 5 шарів завіс: верхня портьєра, нижня гардина, додаткова фіранка і штора, іноді додаються гірлянди. «Скляні» фіранки вішаються в притул до скла, закриваючи нижню половину вікна. Ламбрекени зникають з ужитку. Використовуються французькі циліндричні складки, буфи, карнизи. Латунні та дерев’яні наконечники і кронштейни оздоблюються в античному та воєнному стилі, використовуються зображення списів і орлів. Популярна «безперевна драпіровка» декілька окремих вікон маскуються під 1 за допомогою довогої оборки або карниза. Драпірування зі шлейфом. Довжина завіс значно різниться. Використовується підкладка, яка вивертається так, щоб була видна підкладка контрастного кольору. Рольштори використовуються як полотна для мальовничих пейзажів і набивних малюнків.	Шовк, бавовняний муслін.	Нейтральні тони.
Федеральний стиль і ампір (1780 – 1850)	Основні особливості: більш тонкі віконні переплетіння оснащувались профілями четвертного валика; застелені секції стали більшими; до початку ХІХ ст. розповсюджені вікна з 2 переплетами по 9 секцій в кожному, пізніше ввійшли в моду подвійні, інколи потрійні ковзаючі переплетіння по 6 секцій у кожній.	Карниз у вигляді пагоди, а також карниз зі шнуром і роликом (тепер відомий як розсувний механізм). Парні симетричні штори. Під верхні штори вішають муслінові занавіски прикріплюючи їх до віконної рами. Загальною тенденцією є симетричний силует.	Прозорі тканини, муслін.	Землисті відтінки, колір глини, теракотовий, зелений, чорний.
Вікторіанська епоха (18401901)	Віконні отвори в готичному або тюдорівському стилі.	До середини ХІХ ст. на кожному кінці нижньої перекладини верхньої ковзаючої рами підйомного вікна з’являються 2 кронштейни, що посилюють раму і підтримують більш важке скло. З 1851 р. використовується більше скла, характерною рисою стають еркери з широкою центральною під’ємною рамою та 2 вузькими вікнами по боках. Пізніше, деякі підйомні вікна виготовляють з використанням невеликого скла та товстих горбильків. Повернулися в моду стулчасті вікна часто з свинцевим переплетом. Повертаються до вжитку вітражі. Велика кількість віконної фурнітури.	Драпіровки з 4 або 5 шарів завіс. Мереживні або прозорі штори, що збираються на мідних карнизах вільно звисаючи вниз або прикріплюються до віконної рами іншим карнизом по нижньому краю. Гардини на підкладці. Ламбрекени, але до кінця ХІХ ст. вийшли з моди. Карнизи невеликі за розмірами і не так багато прикрашалися. Для створення м’яких хвиль і надання додаткового об’єму використовуються все більше тканини (так з’явилася австрійська штора з дрібними частими фестонами). Австрійська штора часто поєднується з гірляндою і ламбрекеном зі шлейфом. Рольштори. Горизонтальні жалюзі та ставні жалюзі.	Більш міцне і велике скло. Бахрома, кісточки, мереживні або прозорі штори.	Контрастні кольори, що підкреслювались золотом.

ІЛЮСТРАЦІЇ