- Вид работы: Реферат
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 1,02 Мб
Визволення Проскурова
Зміст
проскуров мобілізація війна гетто
Вступ
. Проскурів в період Великої Вітчизняної війни (червень 1941- 1945 роки)
1.1 Мобілізація сил трудящих на відсіч ворогові
1.2 Створення патріотичного підпілля та розгортання боротьби в тилу ворога
1.3 Проскурівське гетто
. Визволення Проскурова від німецько-фашистських окупантів
2.1 Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція
2.2 Фоторепортажі воєнних років
2.3 Спогади людей, які приймали участь у визволенні Проскурова
. Нащадки – пам’ятають, визволителі – вчать
3.1 Святкування 70-ти річчя визволення
Висновок
Список літератури
Вступ
Місто Хмельницький має майже 600-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці. Дата заснування міста не відома а от, що стосується першої згадки, то достовірно можна стверджувати про існування Плоскирова (Плоскировець) вже в першій половині ХV століття. Плоскирів (Плоскирівці) виник серед грузьких заплав у місця річки Плоскої до Південного Бугу (тоді річка мала назву Бог). Саме таким місце розташуванням й пояснюється перша назва поселення.
Тривалий час Плоскирів був невеличким пунктом. Так, "Реєстр димів Подільського воєводства 1493р." Повідомляв про наявність в поселенні усього 7 димів, тобто дворів.
Наступні триста років (1493- 1793рр.) Плоскирів, перебуваючи під польською владою, отримав статус містечка й виконує функції центра плоскирівського староства. З’являються цехи, розвиваються ремесла і торгівля, проводяться ярмарки.
Під час Визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького Плоскирів та його околиці неодноразово опинялися в центрі протидії козацьких та польських військ, й неодноразово зазнавав спустошень.
Після приєднання Поділля до Російської імперії , 5 липня 1795 року імператорським указам була утворена Подільська губернія. Один із повітів губернії став називатися Проскурівським, а його центром зазначене місто Проскурів. Саме в цьому імператорському указі вперше зустрічається назва Проскурів. Цікаво, що деякий час дві назви існували одночасно, але з 1801 року остаточно утвердилася нова – Проскурів, яка була співзвучна із словом "проскура" – так українці іменують хлібець, котрий вживається у християнських обрядах.
У ХХ столітті не обминули Проскурів трагічні події Першої світової та громадянської війни.
З початку Першої світової війни Проскурів став прифронтовим містом. В цей час тут побувало чимало відомих воєначальників Російської армії, серед яких командуючий 8-ої армії Південно-Західного фронту, видатний полководець, генерал Олексій Брусілов.
В перші роки радянської влади Проскурів в1923 році стає окружним центром. Місто поступово розбудовується та стає найбільшим за населенням, військово- стратегічним значенням та помисловим потенціалом у регіоні, а згодом, від березня 1941 року – обласним центром Кам’янець – Подільської області (утворена у 1937 році).
Мирне життя перервала війна – 8 липня 1941 року німецько-фашистські війська окупували Проскурів, який визволили 25 березня 1944 року. Очевидцем визволення Проскурова став видатний англійський письменник Джеймс Олдрідж, який на той час був зарубіжним військовим кореспондентом.
Після повоєнної відбудови народного господарства й налагодження мирного життя, із 1950-х років починається розбудова фактично нового міста, яке 16 січня 1954 року було перейменовано у Хмельницький, з відповідним перейменуванням й області. Значно збільшується площа міста, особливо після приєднання приміських сіл Заріччя та Гречани. Виникає ряд заводів всесоюзного значення – трансформаторних підстанцій, "Трактородеталь", радіотехнічний, термопластавтоматів, "Катіон".
В 1991 році хмельничани одностайно підтримали проголошення незалежної України, та перейшовши на принципово інші умови господарювання, зуміли зберегти поступальний розвиток міста, переорієнтувавшись на нову економічну модель. Хмельницький став на той час одним з найбільших у Східній Європі торгівельних центрів.
1. Проскурів в період Великої Вітчизняної війни (червень 1941 -1945 роки)
Велика Вітчизняна війна 1941- 1945 років була найтяжчим із випробувань, будь-коли пережитих народами нашої Батьківщини. В цій війні вирішувалася доля першої в світі соціалістичної держави, майбутнє всієї світової цивілізації, прогресу і демократії. Німецький фашизм, який розв’язав другу світову війну, ставив за мету встановити своє панування над світом, поневолити та винищити цілі народи,т Радянський Союз став головною силою, яка заступила шлях німецькому фашизму до світового панування.
.1 Мобілізація сил трудящих на відсіч ворогові
На світанку 22 червня 1941 року фашистська Німеччина, віроломно порушивши договір про ненапад, без оголошення війни напала на нашу країну.
Комуністична партія підняла весь народ на священну боротьбу із загарбниками. На заклик партії і уряду разом з усім радянським народом піднялися трудящі Хмельниччини.
В усьому і скрізь приклад подавали комуністи. У перші дні війни в армію влилося 47 процентів складу обласної, партійної організації. Наслідуючи приклад комуністів, в армію пішли тисячі радянських громадян. Масово записувалися добровольцями жителі Проскурова, Кам’янець -Подільського, а також інших районів.
Жителька міста Проскурова М.І. Рудківська в своїй заяві про добровільний вступ в армію писала: "Я – домашня господарка, мені 43 роки. Але ж в дні, коли кровожерливий Гітлер напав на нашу священну і недоторкану землю, я не можу сидіти вдома, Хочу віддати своє уміння, що набула на курсах сандружинниць, Як і мій син, лейтенант, допомагатиму Батьківщині трощити гітлерівську зграю ."
Події на фронтах розгорталися дуже швидко, тому здійснити повністю евакуацію не вдалося. 30 червня 1941 року Ставка Головного командування, оцінивши обстановку, прийняла рішення відвести війська Південно-Західного і правого крила Південного фронту на рубіж Білокоровичі -Новоград-Волинський – Шепетівка – Проскурів – Кам’янець-Подільський. Однак ворогові вдалося прорвати оборону радянських військ в районі Новоград -Волинського. 8 липня 1941 року було окуповано Проскурів.
На загарбаній території гітлерівці встановили жорсткий окупаційний режим. Вони ліквідували наукові, культурно-освітні та медичні заклади, закривали інститути, технікуми, школи, театри, музеї, бібліотеки, лікарні, поліклініки, а натомість їх приміщення перетворювали в казарми, поліцейські дільниці. Промислові підприємства руйнувалися або використовалися для обслуговування гітлерівської армії.
Важко перерахувати всі ті жахливі злочини, що їх чинили гітлерівці на тимчасово окупованій території області,Проте ні масові розстріли, ні криваві насильства, ні тортури не змогли залякати подолян і вбити віру в перемогу Червоної Армії над фашистськими загарбниками. Разом з усім радянським народом вони чинили опір окупантам, зривали їх заходи, створювали підпільні організації, йшли в партизанські загони і під керівництвом комуністів із зброєю в руках вели нещадну боротьбу проти ворога.
1.2 Створення патріотичного підпілля та розгортання боротьби в тилу ворога
Важливою складовою частиною величезної організаторскої діяльності партії по мобілізації всіх сил на розгром ворога в роки Великої Вітчизняної війни було утворення патріотичного підпілля і розгортання партизанського руху на окупованій території.
Підпільні групи у Проскурові, створені з комуністів, комсомольців і безпартійних радянських патріотів, у вересні 1941 року об’єдналися в загальноміську підпільну організацію . Її очолив міський комітет партії, до складу якого ввійшли М. А. Храновський, П. М. Семенюк, Й. І. Селіванов, Ф. В. Назаров та інші. Члени комітету до кінця 1941 року створили підпільні групи на більшості промислових підприємств міста, Меджибізькому, Фельштинському (Гвардійському) , Ярмолиньскому районах і на залізничній станції Коронівці.
У жорстоких умовах гітлерівської окупації однією із основних форм масово-політичної роботи серед населення було виготовлення і розповсюдження листівок. Для їх підготовки використовувались матеріали Радінформбюро, а також факти з місцевого життя. Так, Проскурівська підпільна організація спочатку розмножила листівки від руки по 150-200 примірників. Через деякий час її учасники придбали машинку, а потім організували свою друкарню.
У червні 1942 року проскурівські підпільники виготовили друкарським способом "Відозву до населення ", яка закликала радянських людей до партизанського боротьби проти окупантів. У відповідь на спроби гітлерівців мобілізувати для рейху робочу силу була розповсюджена листівка під назвою " Лист до матері з німецької неволі" – правдива розповідь про каторжні умови праці і знущання над радянськими людьми у фашистській Німеччині. У жовтні з’явилася третя листівка, яка розкривала звірячу розправу гітлерівців над радянськими людьми і закликала до боротьби з ворогом.
Розлючені диверсіями радянські патріотів, гітлерівці все робили , щоб загальмувати розвиток підпільного і партизанського руху. У квітні 1943 року гестапівці розгромили підпільний Проскурівський окружний комітет , а в травні загинув його організатор і керівник. Зазнали великих втрат Кам’янець-Подільська, Славутьська, Старокостянтинівська, Шепетівська підпільна організації. Але це не зупинило боротьби проти окупантів, поступово партизанський рух схопив всю область.
В червні 1943 року в Проскурові було створено новий підпільний комітет, до якого ввійшли Ф. В.Назаров, Б. Є. Дмитрук , пізніше – О. Ф. Клименко. В. П. Пітик. Комітет встановив зв’язки з уцілілими групами , партизанськими загонами і спрямував їх дії . Створений проскурівськими підпільниками партизанський загін "Народний месник " влився в з’єднання І. Є. Скубка, а новостворені загони О. І. Поліщука та О.Ф. Клименка діяли самостійно аж до приходу Червоної Армії.
1.3 Проску́рівське ге́тто
Проску́рівське ге́тто – єврейське гетто в період Другої світової війни, створене нацистською Німеччиною 14 грудня 1941 року в місті Проскурові на території СРСР, окупованій нацистами в результаті операції "Барбароса"
У територію гетто входили єврейські райони міста, що були загороджені колючим дротом: від Південного Бугу по вулиці Кам’янецькій до вулиці Подільськоі по ній до вулиці Проскурівського підпілля і до Південного Бугу. На сьогодні це – центральна частина міста.
Під гетто були відведені єврейські квартали, загороджені колючим дротом в районі вулиці. Набережної (район сучасного центрального продуктового ринку і прилеглої до нього території), канатна фабрика, артіль "Родіна". Одночасно в ньому перебувало 3 тисячі євреїв. Відібрані в євреїв речі зберігалися в будинку трикотажної фабрики по вул. Набережній. Шефом табору був німець Вертке. Охорону здійснювали поліцаї та латиші з собаками. Навколо гетто стояли вишки з автоматниками. Умови утримання євреїв були жахливі, в будинках знаходилася велика кількість людей, спали на землі, харчування було практично відсутнє. Управління громадою гетто здійснювала юденрада. В гетто була створена власна лікарня, де хворим надавалася медична допомога. Щодня із табору направляли групу людей на будівництво та ремонт шосе у Вінницькому напрямку. Розстріляно 81 тис. мирних громадян.
Євреїв, які жили в окупованому місті, почали розстрілювати ще з осені 1941 року. Машина смерті запрацювала ще сильніше через рік – восени 1942 року. Євреїв розстрілювали у два етапи. На початку жовтня розстріляли мешканців гетто, а 30 листопада 1942 року були розстріляні в’язні робітничого єврейського табору та спеціалісти, які там утримувались. Після розстрілу євреїв у Проскурові нацисти взялися за єврейське населення навколишніх сіл. Всього було розстріляно більш ніж 9500 тисяч осіб.
2. Визволення Проскурова від німецько-фашистьких окупантів
Проскурів – обласний центр Кам’янець-Подільської області, стратегічно важливий залізничний вузол та головний опорний пункт оборони нацистів – був визволений у ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції військ 1-го Українського фронту під командуванням маршала Г.Жукова, що проходила у взаємодії з військами 2-го Українського фронту під командуванням маршала І.Конєва. У визволенні Проскурова брали участь частини 1-ї армії А.Гречка, 3-ї танкової армії П.Рибалка, 2-ї повітряної армії С.Красовського.
23 березня 1944 року було звільнено Летичів, а 24 березня Червона Армія вступила до Меджибіжа. Розпочалися бої на підступах до Проскурова, де особливо відзначились воїни 304 стрілецької дивізії, яким вдалося форсувати річку Бужок, на південному березі якої в районі сіл Аркадіївці та Редвенці утворився широкий плацдарм, з якого воїни дивізії мали розвивати наступ на Проскурів.
Надвечір 24 березня Проскурів було взято у напівкільце. Почався штурм міста. Зі сходу наступали підрозділи 304-ї стрілецької дивізії підполковника Музикіна. З півночі штурмували місто бійці 51-ї танкової бригади. Разом з підрозділом 304-ї дивізії вони форсували Південний Буг і прорвалися на вулицю Водопровідну, не давши ворогу підірвати водонапірну станцію. З району с. Заріччя наступали полки 127-ї стрілецької дивізії полковника Говорова. Воїни 2-ї повітрянодесантної дивізії, якою командував полковник Чорний, з боєм зайняли с. Ружична. Через нього ворог намагався прорватися на Кам’янець-Подільський, але наш десант відрізав шлях фашистам. Всю ніч тривали вуличні бої і на ранок 25 березня 1944 року місто повністю звільнили від ворога.
Очевидцем визволення Проскурова був видатний англійський письменник Джеймс Олдрідж, який на той час був зарубіжним військовим кореспондентом. Враження про бої за місто він передав у своєму репортажі.
військових частин і з’єднань, які найбільше відзначилися в боях за місто, отримали почесне найменування "Проскурівських", а 12 інших були нагороджені орденами Червоного Прапора і Богдана Хмельницького. Москва о 21-й годині 25 березня 1944 року салютувала переможцям 12-ма артилерійськими залпами з 124-х гармат.
Під час визволення Проскурова віддали своє життя 3252 радянських воїни, однак суттєвими були також і втрати противника.
Під час Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції, як згадував маршал Радянського Союзу Жуков, відбулися найжорстокіші танкові бої з часів Курської дуги. Саме в ході цієї операції була оточена і частково знищена 1-ша танкова армія вермахту. У результаті операції радянська армія вийшла у передгір’я Карпат, перерізала основні комунікації противника і розсікла його стратегічний фронт на дві частини. 20 німецьких дивізій втратили понад половину особового складу. Для закриття розриву німецьке командування змушене було перекидати війська із Франції, Німеччини, Румунії, Югославії, а також висунути із Угорщини 1-шу угорську армію.
.1 Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція
Проскурівсько-Чернівецька операція (4 березня 1944 – 17 квітня 1944) – наступальна операція радянських військ 1-го Українського фронту у взаємодії з військами 2-го Українського фронту, проведена з метою розгрому основних сил німецької групи армій "Південь" на Правобережній Україні 1944 року. Складова частина Дніпровсько-Карпатської стратегічної наступальної операції на Східному фронті Другої світової війни
У результаті Рівненсько-Луцької операції 1944 війська 1-го Українського фронту зайняли вигідний рубіж для удару із сходу у фланг і тил німецьких військ групи армій "Південь".
На початок березня 1944 перед 1-м Українським фронтом Маршала Радянського Союзу Г. К. Жуков (13-та, 60-а, 1-а гвардійська, 18-а, 38-я армія, 4-а, 3-а гвардійська і 1-а танкова армія, 2-а повітряна армія) оборонялись 4-а і 1-а танкова армія групи армій "Південь" (з 5 квітня – "Північна Україна"; генерал-фельдмаршал Е. Машнтейн, з 31 березня генерал-фельдмаршал В. Модель), підтримувані 4-м повітряним флотом.
За задумом радянського командування 1-а, 3-я гвардійські, 60-а загальновійськові та 4-а танкова армія повинні були завдати головний удар встик 1-ї і 4-ї танкових армій противника в напрямку на Чортків, а допоміжний – лівим крилом фронту: 18-та – на Хмільник, 38-а – у фланг уманського угруповання противника. 13-а армія мала забезпечувати наступ ударного угруповання фронту із сходу.
Лівофлангові 18-а і 38-а армії мали завдати удар на північний захід – на Кам’янець-Подільський. Після форсування Дністра з ходу вони повинні були наступати на захід і вийти на державний кордон. 13-й і 60-й арміям наказувалося з опануванням кордоном Берестечко, Броди, Городище, Бучач продовжувати наступ на захід з метою звільнення Львова та Перемишля. Для цього належало перегрупування зробити таким чином, щоб посилити праве крило фронту. Прискореному порядку повинна була доукомплектувати 3-я гвардійська танкова армія з метою використання її для звільнення Львова та Перемишля. Одночасно отримав директиву Ставки і 2-й Український фронт. Йому ставилося завдання переслідувати відходили війська противника, не даючи їм можливості організувати оборону по Південному Бугу. Головна угруповання військ фронту повинна була вийти в район Могилів-Подільський, Ямпіль, захопивши переправи на Дністрі.
Завдання, поставлені Ставкою, показують, що на другому етапі основна мета операції полягала в розгромі спочатку флангових 1-ої та 4-ої танкових армій противника, а потім і всієї групи армій "Південь" загальним наступом військ 1-го і 2-го Українських фронтів. Видна роль відводилася і лівофлангові арміям 1-го Українського фронту, які повинні були з ходу форсувати Дністер і опанувати Чернівці. На підставі директиви Ставки командувач фронтом віддав приватні накази арміям. Це було 13 березня.
березня1944 перейшли в наступ війська головного угруповання фронту, 5 і 11 березня – 18-та і 38-а армія. 7-10 березня передові частини танкових з’єднань вийшли на рубіж Тернопіль, Проскурів і перерізали залізну дорогу Львів – Одеса – головну комунікацію всього південного крила німецьких військ. Командування німецьких армій групи армій "Південь" ввело в бій великі сили (9 танкових і 6 піхотних дивізій) і зробили ряд контрударів. У сформованій обстановці радянське командування вирішило тимчасово припинити наступ військ на головному напрямку, щоб відбити контрудари противника, підтягти сили і підготувати потужніший удар.
березня Ставка Верховного Головнокомандування уточнила задачу 1-му Українському фронту: головним силам з ходу форсувати річку Дністер, опанувати Чернівці і вийти на державний кордон СРСР, військам лівого крила наступати на Кам’янець-Подільський, а військам правого крила – на Броди, Львів. До 21 березня 18-та і 38-а армія звільнили Хмільник, Вінницю, Жмеринку і відтіснили розбиті частини 1-ої танкової армії противника до Кам’янець-Подільського, 13-а армія вийшла на підступи до Бродів.
березня війська фронту, відбивши контрудари противника, відновили наступ на головному напрямку, де були (вперше у війні) зосереджені три танкові армії. 23 березня передові частини 1-ої танкової армії звільнили Чортків, 24 березня з ходу форсували річку Дністер, 29 березня – річку Прут і звільнили Чернівці. 4-а танкова армія, зробивши обхідний маневр із заходу, 26 березня оволоділа Кам’янець-Подільським. 3-я гвардійська танкова армія виходила в район Кам’янець-Подільського із сходу. (28 березня виведена в резерв для укомплектування). 1-а танкова армія противника була відсічена від 4-ої танкової армії, а з виходом правофлангових з’єднань 2-го Українського фронту до Хотина виявилася оточеною на північ від Кам’янця-Подільського.
Однак недостатня кількість сил, особливо танків, в 1-му Українському фронті не дозволив створити суцільний внутрішній фронт оточення, швидко розчленувати і знищити угруповання супротивника. Ціною важких втрат вороже угруповання (23 дивізії, у тому числі 10 танкових) пробились уздовж лівого берега Дністра до Бучача, де 7 квітня з’єдналися з військами, що наносили контрудар на південь від Львова. Гітлерівське командування перекинуло на правобережну Україну війська з Франції (у тому числі 2-й тк СС), Німеччини, Румунії, Югославії та Угорщині (1-а армія). Відбивши контрудари противника, 17 квітня війська фронту, за наказом Ставки Верховного головнокомандування, перейшли до оборони на рубежі західніше Торчина, Бродів, на схід від Бучача, Станіслава, Надвірної, далі вздовж кордону з Чехословаччиною та Румунією.
Під Проскуровом доля звела двох полководців, Жукова та Манштейна, визнаних кращими стратегами війни. І навряд чи це було простою випадковістю. Ще в січні Хмельниччину почали визволяти війська 1-го Українського фронту, якими командував Микола Ватутін. Але за пару місяців темп наступальних операцій дещо знизився. Тож уже в березні командування фронтом перейшло до Георгія Жукова. Задум був такий: не просто пожвавити наступ радянських військ, а потужно прорвати оборону противника і здійснити грандіозний кидок на південь.
Генерал-фельдмаршал Манштейн розумів, що цей рубіж є одним із останніх перед виходом до кордонів СРСР. А тому навколо Проскурова сконцентрували понад півтисячі танків, численну артилерію та піхоту. Місто було стратегічно важливим для окупантів, адже тут розташовувалися штаби німецьких армій "Південь" та 1-ї танкової. На 25 складах зберігались стратегічні військові, продовольчі, матеріальні запаси гітлерівців. Тож вони мали намір боронити все це до останнього.
Але ж і маршал Жуков добре розумів, що у Європу радянські війська повинні увійти потужно і переможно.
Успішний старт такого походу мав розпочинатись тут, у західних українських областях. Не даремно Жуков пізніше згадуватиме, що саме тут відбулися найжорстокіші танкові бої з часів Курської дуги. Німці захищалися вперто. Два тижні радянські війська не могли прорвати оборону на підступах до Проскурова.
Два тижні війська у важких боях намагалися зламати німецькі оборонні рубежі на північних підступах до Проскурова. В одному із таких боїв загинув командир авіаційного полку Герой Радянського Союзу полковник Л.Шестаков.
Зробити це вдалось лише 24 березня, коли 304-а стрілецька дивізія почала стрімку атаку на передмістя Хмельницького Лезневе. Одночасно частини 127-ї дивізії атакували Гречани, а розвідники 2-ї повітрянодесантної дивізії з боєм увірвалися в Ружичну. Так радянським військам вдалося оточити Проскурів і відрізати противнику шляхи відступу.
Атаки почалися одночасно з різних напрямків. Ворог намагався вирватися з міста. Запеклі бої точилися на вулицях при підтримці артилерії і масованих ударах з повітря. На ранок 25 березня Проскурів був визволений. За це своїми життями заплатили 3252 радянські воїни.
2.2 Фоторепортажі воєнних років
Вранці 4 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту під командуванням Г. К. Жукова знову перейшли у наступ, розпочавши Проскурівсько-Чернівецьку операцію. Армія прорвала оборону противника і здійснила небачений кидок на південь.
Сильно укріпленим виявився Проскурів. Навколо міста генерал-фельдмаршал Манштейн сконцентрував понад 500 танків, артилерію, піхоту. Проскурів був важливим стратегічним пунктом для німців. Адже в ньому дислокувалися штаби групи гітлерівських армій "Південь" та 1-ої танкової армії. Місто стало центром по забезпеченню армійських підрозділів провіантом, пальним та амуніцією, що зберігалися на 25 складах. Через нього проходила важлива залізнична лінія, яка забезпечувала технікою та провіантом всі південні формування німецької армії. Німці збиралися до останнього утримувати важливий для них у стратегічному відношенні пункт. Ними завбачливо було створено розгалужену систему мінних полів, сконцентровано значну чисельність артилерії та вкопано в землю танки для стрільби прямою наводкою.
Два тижні наші війська у важких боях намагались зламати німецькі оборонні рубежі на північних підступах до Проскурова. В одному із таких боїв загинув командир авіаційного полку, Герой Радянського Союзу, полковник Л. Шестаков. Вирішальним стало 24 березня. У цей день 304-а стрілецька дивізія раптовою атакою оволоділа Лезневим. Частини 127-ї дивізії атакували Гречани, а розвідники 2-ї повітряно-десантної дивізії з боєм увірвалися в Ружичну. Таким чином, місто було оточене, шляхи відступу ворогу відрізані. За цих умов відтягувати час було небезпечно, тому радянське командування вирішило звільнити Проскурів в ніч на 25 березня.
Атаки на місто почалися одночасно з різних напрямків. Підрозділи 107-го корпусу захопили залізничну станцію, аеродром, обласну, а потім міську лікарні. Через кам’янецький і фельштинський переїзди воїни 2-ї повітряно-десантної дивізії пробились до центру міста, інші військові з’єднання вийшли на Заріччя і форсували Південний Буг (біля нинішнього Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту). Атакований з усіх боків ворог намагався вирватися з міста. Запеклий бій точився в усіх куточках міста при підтримці артилерії і масованих ударів з повітря. Проскурів звільнили під ранок 25 березня.
Під час боїв за місто було знищено 1700 солдатів та офіцерів противника, 15 танків, 38 гармат, 1060 автомашин та бронетехніки, захоплено чимало трофеїв.
В оперативному зведені Радінформбюро про визволення військами м. Проскурова та інших населених пунктів Кам’янець-Подільської області 25 березня 1944 року вказується: "Війська 1-го Українського фронту після упертих боїв 25 березня штурмом оволоділи містом і великим залізничним вузлом Проскурів – сильним опорним пунктом німців і, продовжуючи розвивати наступ, з боями зайняли понад 150 населених пунктів…".
Люди радо зустрічали визволителів. У боях за оволодіння містом радянські воїни проявили масовий героїзм: 31 частині та з’єднанню присвоєне почесне найменування "Проскурівських", а 14 полків і дивізій були нагороджені орденами. Найбільше відзначилися війська генерал-полковника А. Гречка, танкісти генерал-полковника П. Рибалка та льотчики генерал-полковника С. Красовського.
24 березня о 10-й годині вечора у Москві на честь визволення міста Проскурова було дано 20 залпів із 224-х артилерійських гармат.
2.3 Спогади людей, які приймали участь у визволені Проскурова
Нинішня весна для Хмельниччини видалась урочистою, бо майже щодня невеличкі села і райцентри, селища і міста святкували ювілейну річницю визволення від фашистських загарбників. Однак у подіях сімдесятирічної давності не було ані святковості, ані особливих урочистостей. З області поволі, з боями, серйозними втратами, важкими випробуваннями витісняли чужинців. Після трьох з половиною років окупації на початку січня 1944-го розпочались бої за її визволення. Для десятків тисяч подолян окупація стала суворим випробуванням. Табори для військовополонених, єврейські гетто, тисячі розстріляних, закатованих, відправлених на роботу до Німеччини… Донині всі, хто пережив ті часи, згадують їх із неприхованим болем.
Ярмолинчанка Любов Костянтинівна Бернада – вже одна з небагатьох, кому довелось побачити, як починалась окупація рідної землі. В долі цієї дівчини відобразилась доля всього її покоління: ті люди не вважали себе героями, а просто захищали свою землю. До війни Люба почала працювати в Ярмолинецькій лікарні. Пригадує, як збиралась у неділю разом із подругами піти на танці, а вже в понеділок вісьмох молодих медсестер викликали у військкомат. Того ж дня всі пішки вирушили до Проскурова, де вже почали організовувати воєнні госпіталі. Потім Любу приписали до частини, яка мала розташуватись у Тернополі. Але фашисти дістались туди буквально в лічені дні. Довелось відступати. Із солдатських окопів і госпітальних палат їй, як і мільйонам інших бійців, було видно переважно кров, поранення, смерті… Їм, рядовим війни, важко було осягнути ті масштабні операції, які розроблялись у генштабах обох сторін. А вони, ці операції, були справді грандіозними і вирішували долі мільйонів людей. Як і та, що отримала назву Проскурівсько-Чернівецької. Так розпочалась війна для рядової медсестри. Знадобилися довгі чотири роки, щоб пройти тими ж воєнними дорогами, але вже у зворотному напрямку – до Проскурова і до Ярмолинців. Та це далеко не повна ціна визволення. В боях практично за кожен великий населений пункт області радянські війська втрачали тисячі солдатів. Подільська земля була рясно полита їхньою кров’ю.
Сьогодні про це згадують учасники тих подій. Але з року в рік їх дедалі менше. В обласному центрі 70-ліття перемоги зустріли лише четверо ветеранів. Серед них – Марія Кузьмичова, яка брала безпосередню участь у визволенні міста, та троє членів проскурівського підпілля, котрі усіляко допомагали нашим військам наближати перемогу, – Марія Ченаш, Юхим Нетяга та Анастасія Герасимова.
3. Нащадки – пам’ятають визволителі – вчать
3.1 Святкування 70-ти річчя визволення
З нагоди 70-річчя визволення Хмельницького від фашистських загарбників до Меморіалу Слави на проспекті Миру зібралася міська громада: представники громадських об’єднань, депутати, керівники підприємств і установ, профспілок, духовенство, очільники міста, області та Хмельницького району, військовослужбовці, ветерани, школярі та студенти. Хвилиною мовчання вони вшанували пам’ять радянських воїнів, які загинули, визволяючи наше місто від загарбників. Портрети 12 з них, яким було присвоєне звання Героїв Радянського Союзу, були вперше виставлені на території Меморіалу. Скорботна пісня "Степом, степом…", а згодом духовний гімн "Боже великий, єдиний, нам Україну храни" у виконанні міського академічного муніципального хору розпочали урочисту церемонію вшанування загиблих воїнів-визволителів, а також відзначення скорботної і водночас радісної ювілейної дати визволення міста. Численні учасники церемонії поклали до Меморіалу вінки та квіти на знак пам’яті про героїзм у роки Великої Вітчизняної та глибокої, вічної подяки за мирне сьогодення. До 70-ліття визволення Проскурова у міському Будинку культури відбулись урочисті збори з нагоди передачі місту Естафети пам’яті "Перемога у кожному з нас!". Під звуки Державного гімну України до святкової зали були внесені прапори України, міста й ветеранської організації. Почесній президії зборів, яку склали заслужені ветерани Великої Вітчизняної війни та Збройних Сил, представники обласної, міської та районної влади, піднесли подільський коровай. Заступник голови обласної ради Віктор Адамський зачитав учасникам зборів вітальне послання виконуючого обов’язки Президента України Олександра Турчинова з нагоди 70-ліття визволення міста з закликом: "Нехай єднає нас надія на мир і злагоду в Україні, віра у щасливе майбутнє нашої незалежної держави!". Пам’яті загиблим воїнам-визволителям, героям Проскурівського підпілля були присвячені виступи заступника міського голови Григорія Давиденка, представника обласної державної адміністрації Василя Климчука від імені голови ОДА Леоніда Пруса, голів обласної та міської оргaнізацій ветеранів України Володимира Купратого та Гаптульмуніра Садикова. У виступах наголошувалося, що дух героїзму, боротьби з ворогами має бути пронесений молодими поколіннями як дух переможців. Саме цьому має слугувати й Естафета пам’яті "Перемога у кожному з нас!", розпочата на Луганщині, котра нині дійшла до Хмельниччини.
Символ цієї естафети – капсулу зі священною землею братських могил Хмельницького району передали місту його посланці (на фото). Разом з представниками обласного центру Григорієм Давиденком і Гаптульмуніром Садиковим вони підписали акт про передачу Естафети, яка буде продовжена територією нашого краю. На завершення зборів відбувся урочистий концерт кращих виконавців і художніх колективів міста.
Хмельниччани цінують і шанують своїх ветеранів. Сьогодні їхні уроки патріотизму і відданості Батьківщині виявилися вкрай актуальними і потрібними. І подоляни знову доводять, що є гідними синами і доньками країни, такими, якими у роки воєнного лихоліття були їхні діди та прадіди.
Рівно 70 років назад навесні 44 року наше місто було визволено від німецько-фашистських загарбників.
Тоді Проскурів був стратегічно важливим залізничним вузлом і вороги до самого завершення боїв не збиралися віддавати об’єкт. Цими днями вшановували тих, хто віддав життя за визволення рідного міста.
Біля меморіалу Слави в обласному центрі зібралися ті, хто пам’ятає про подвиг тодішніх солдат навіть через покоління. Сивочолі ветерани разом з дітьми та онуками поклали квіти до підніжжя пам’ятника та хвилиною мовчання вшанували тих, хто обороняв Проскурів.
Біля меморіалу Слави з нагоди семидесятиліття визволення міста відкрито меморіальну дошку, на якій закарбувалися прізвища тих героїв, хто мужньо боронив рідне місто від фашистів. Близько трьох з половиною тисяч подільських солдат поклали голови у нерівній боротьбі з ворогом.
В ці дні естафета пам’яті героїв Великої Вітчизняної Війни проходить по всіх куточках Хмельниччини. Пройшли урочистості і в міському Будинку культури. На жаль, з кожним роком свідків тих страшних подій стає все менше, тож їхні спогади для нащадків є неоціненним скарбом.
В цей нелегкий час, коли країна на межі збройного конфлікту, пам’ять про героїв і тих часів, і сучасних вічно буде жити в наших серцях. Головне, щоб їхній неоціненний подвиг не був марний та ми не змарнували той шанс, який здобули такою важкою ціною – кров’ю безстрашних патріотів.
Висновок
років тому, 25 березня 1944 року, радянські війська, блискуче провівши Проскурівсько-Чернівецьку операцію, звільнили тодішній Проскурів (нині Хмельницький) від фашистських загарбників. Звільняли частини 1-ї гвардійської армії генерал-полковника А.А. Гречка при взаємодії з танкістами 3-ї гвардійської танкової армії генерал-полковника П.С.Рибалка та льотчики 2-ї повітряної армії генерал-полковника С.Я.Красовського.
В окупаційній неволі область перебувала два роки та майже дев’ять місяців; з 29 червня 1941 року по 4 квітня 1944 року – 1011 днів і ночей, місто Проскурів – з 8 липня 1941 року по 25 березня 1944року.За час свого кривавого панування у Проскурові фашисти розстріляли і закатували 81 тисячу мирних громадян і військовополонених. У Проскурові боротьбу з фашистами очолював М.А.Храновський. У вересні 1941 року підпільні групи були об’єднані у підпільно-партизанську організацію. Проскурівськими підпільниками було проведено: 589 диверсійних актів, знищено 22 ворожих військових ешелони, 37 танків, 16 літаків, понад 900 гітлерівців, зіпсовано більше 200 паровозів, звільнено від відправки до Німеччини більше 1000 юнаків і дівчат. Визволителі Проскурова зробили гідний внесок у літопис Великої Вітчизняної війни. Той трагічний і водночас героїчний період повною мірою довів велич народу, його незламність та волелюбність, прагнення до свободи на рідній землі. Тридцять військових частин і з’єднань, які найбільше відзначились в боях за місто, отримали почесне найменування "Проскурівські", 12 частин нагороджені орденами Червоного Прапора та Богдана Хмельницького.
Ми повсякчас пам’ятаємо про непоправні втрати і важкі випробування, що випали на долю Хмельничан та воїнів-визволителів. Їх героїчний шлях – це невичерпне джерело нашої сили духу та вірив щасливе майбутнє, і з вдячністю схиляємось перед ними у шані за їх мужність і стійкість.
Література
Бугай Е.М. Из когорты мужественных: сборник очерков и зарисовок / Е.М.Бугай, М.Е.Макухин. – Львов : Каменяр, 1978. – 279 с.
Гордость и слава Подолии : очерки о Героях Советского Союза – уроженцах Хмельницкой области / сост. М.Е.Макухин. – Львов : Каменяр, 1985. – 262 с.
Доманк А.С. Подвиг доктора Михайлова / А.Доманк, М.Сбойчаков. – М.: Советская Россия, 1971. – 284 с.
Доманк А.С. Шепетовские подпольщики / А.С.Доманк, М.И.Сбойчаков. – М. : Издательство политической литературы, 1972. – 160 с.
Єсюнін С. Місто Хмельницький : історія, події, факти / С.Єсюнін. – Хмельницький, 2004. – 112 с.
Збережемо пам’ять про подвиг : спогади земляків – учасників Великої Вітчизняної війни у записах їхніх онуків і правнуків. – Хмельницький : Видавництво Сергія Пантюка, 2003. – 140 с.
Макухин М. Мартовские громы / М.Макухин. – Хмельницкий : Подолие, 1995. – 188 с.
Мачківський М. Пароль "Проскурів": художньо-документальний роман / М.Мачківський. – Хмельницький, 1997. – 542 с.: ілюстр.
Нетяга Е. Патриоты : воспоминания / Е.Нетяга. – Шепетовка, 2012. – 199 с.
Подвиг їх безсмертний… : біографічний довідник / упоряд. Г.І.Степанець, А.М.Гордова. – Хмельницький, 2010. – 71 с.
Подоляни в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945рр.) : збірник документів, матеріалів та світлин / упоряд. В.Г.Байдич, О.М.Завальнюк, Ю.В.Олійник, В.В.Галатир. – Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2013 – 492 с.
Проскурівсько-Чернівецька операція – видатна подія другої світової війни : збірник документів і матеріалів. – Хмельницький, 2009. – 385 с.
Савчук О. Долі фронтові : сторінки з радіокниги / О.Савчук. – Хмельницький : Поділля, 1999. – 139 с.
Сваричевський А. Йшла війна Поділлям : нариси, статті, дослідження / А.Сваричевський. – Хмельницький : Евріка, 2004. – 88 с.
Слободянюк П.Я. Воєнне лихоліття на Поділлі (1941-1945рр.) : монографія / П.Я.Слободянюк, М.П.Вавринчук, Ю.В.Олійник, П.С.Смоленюк, Ю.В.Телячий. – Кам’янець-Подільський : Медобори, 2006. – 312 с.
