Український інститут книгознавства

• Вид работы: Реферат
• Предмет: Культурология
• Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 14,84 Кб

Український інститут книгознавства

Вступ

Осягнення на новому етапі історії культурної спадщини вимагає глибокого аналізу і систематизації здобутків минулого, об’єктивного і цілісного відтворення процесу історичного розвитку української культури. Відповідно вагомого значення набувають дослідження, в яких становлення та розвиток книгознавства в Україні розглядаються з позицій сучасних здобутків історичної науки.

У розробці цілісної концепції історичного розвитку книгознавства в Україні значну роль відіграють дослідження всіх його складових, серед яких особливе місце займає Український науковий інституту книгознавства. Становлення історико-книгознавчих досліджень, виникнення історії книги Протягом ХІХ ст. в Україні сформувалися всі необхідні передумови для виникнення на початку ХХ ст. першої національної наукової школи книгознавства.

інститут книгознавство періодика

1. Освітньо-педагогічна діяльність УНІКу

Український науковий інститут книгознавства – науково-дослідна установа, заснована 1922 в Києві на базі Головної Книжкової палати (створена 1919). УНІК вивчав питання бібліології, бібліографії, історії друку. Мав 4 секції: історії, соціології й економіки книги, мистецтва і техніки книги та бібліографії.

УНІК, займаючись освітньо-педагогічною діяльністю, відчув величезну потребу в організації на Україні вищої постійної бібліологічної школи. У серпні 1923 р. УНІК подав до Наукового комітету короткий навчальний план довготермінових курсів з книгознавства, які планувалося відкрити найближчим часом. Навчальний план складався з 2-х частин: теоретичної, яка пестила фахові дисципліни (історія книги, книгопоширення, книгописання) та практичної, суть якої полягала в написанні доповідей, рефератів, спільне їх обговорення. Як бачимо, навчальний план вміщував важливі фахові дисципліни, знання яких є необхідним елементом для належної кваліфікації книгознавця.

Звертаючись до Наукового комітету, а згодом. Укрголовнауки з навчальним планом, УНІК щоразу хотів звернути увагу на важливість бібліологічної освіти. І ці спроби були недаремні. Після затвердження нового Положення про УНІК (1925 р.) Укрголовнаука визнала за доцільне створення у Києві курсів книгознавства. Погоджуючись із планом УНІКу, Укрголовнаука запропонувала розробити і деталізувати навчальний план курсів. Саме 1925 р. УНІКом складається 2-річний навчальний план для Вищої бібліологічної школи з двома напрямками: бібліографічно-бібліотечним та книготорговельно-видавничим. В навчальному плані першого року включено загальні соціально-політичні і культурно-історичні дисципліни та загальні книгознавчі дисципліни, такі як загальна історія книги, бібліологія, книжкове законодавство, методи книжкової статистики, бібліографія та її значення для книжкових працівників, класифікація книги, бібліографія головних галузей знання, сучасні головні бібліологічні установи. Спеціалізація ж починалася з другого року навчання.

Таким чином, завдання Вищої бібліологічної школи полягало в підготовці практичних кадрів для видавничої та книжкової справи.

Враховуючи гостру потребу України в наукових кадрах книгознавчого профілю, УНІК у 1926 р. затвердив положення про аспірантів у галузі бібліотекознавства та книгознавства. Згідно з положенням для підготовки наукових кадрів у галузі книгознавства при УНІКу створено Інститут аспірантури. План науково-підготовчої роботи аспірантів формувала Наукова Рада і подавала для затвердження Укрнауці. Наукова підготовка аспірантів здійснювалася протягом 3-х років. В аспіранти приймалися особи, що бажали присвятити себе науково-дослідній роботі в галузі бібліотекознавства, бібліографії та книгознавства. Аспірант користувався всіма правами, що належали науковим працівникам.

Отже, освітньо-педагогічна діяльність УНІКу заклала важливий фундамент у створенні та розвитку вищої книгознавчої освіти.

. Кабінет вивчення книги і читача, що діяв у складі УНІКу

Значні напрацювання в теоретичному, методологічному та методичному вивченні читачів у бібліотеках радянської України належали співробітникам УНІКу і, зокрема, Кабінету вивчення книги й читача, активна діяльність якого припадала на 1926-1930 рр. Науковці УНІКу вперше вводять у науковий обіг термін «читачівство». Тлумачення цього терміну ні в словниках, ні в статтях того періоду ми не знаходимо. Водночас, аналіз праць^ співробітників Кабінету дозволяє зробити висновок, що він вживався в двох значеннях. По-перше, як вивчення читацьких інтересів певної групи читачів (учнів, робітників, службовців, жінок-робітниць тощо) або ж читацького загалу одного з видів бібліотек («округові», міські, районні, профспілкові, бібліотеки навчальних закладів тощо). По-друге, узагальнює визначення комплексної програми «Книга-читач», його теорії, методології, методів, над яким працювали співробітники Кабінету вивчення книги й читача, який з 1929 р. мав назву «Кабінет читачівства». Тобто, останнє розуміння поняття «читачівство» можна вважати синонімом терміну «читачезнавство».

За перший рік існування Кабінету були закладені теоретичні та методологічні основи вивчення комплексу «книга-читач», визначено мету, завдання, структуру і стратегію його діяльності. Вперше у вітчизняному бібліотекознавстві запропоновано визначення читача як соціологічної постаті, розроблено формулу процесу читання та засвоєння книги.

У подальшому співробітники Кабінету опрацьовували теоретичні основи українського радянського бібліотекознавства, а саме започаткували такі дисципліни, як «бібліотечна соціологія» і «бібліотечна педагогіка», що дозволило структуру вати бібліотекознавство на загальне та спеціальне.

Діяльність Кабінету здійснювалась у трьох напрямах: теоретичні проблеми читання, історія читачів та їх вивчення, конкретні обстеження бібліотек. Тобто опрацювання кожного з цих напрямів мало безпосередній вплив на формування теоретико-методологічних засад бібліотечного читачезнавства.

У процесі Всеукраїнського обстеження бібліотек (1927) співробітниками Кабінету було здійснено значну дослідницьку роботу, розроблялася методологія та опробовувалися методи дослідження. Результати стандартизованої «Анкети в справі дослідження стану бібліотек України та їх роботи з читачем» давали уявлення про кількість та відомчу приналежність бібліотек конкретного регіону, склад фондів, бюджет, кадри бібліотек, організацію обслуговування читачів та характеризували діяльність їх вивчення.

Таким чином, робота Кабінету вивчення книги й читача, який діяв у складі УН1К, сприяла розвитку вітчизняної бібліотекознавчої думки та заклала підвалини у формування теоретико-методологічних засад бібліотечного читачезнавства. Теоретична й методична основа дослідження читачів та їхніх читацьких інтересів, концептуально-методологічне обґрунтування поетапного процесу досліджень (підготовчий, експериментальний, обробки інформації, формулювання висновків, впровадження результатів у практику), розгалужена мережа респондентів, громадський характер діяльності, функціонування фахових видань, в яких оприлюднювалися результати наукових та практичних досліджень, стало свідченням формування української наукової читачезнавчої школи.

. Журнал УНІКу «Бібліологічні вісті»

«Бібліологічні вісті» – єдиний в 20-30-х роках у Радянському Союзі науковий журнал практично з усіх галузей книгознавства – видавався Українським науковим інститутом книгознавства з 1923 по 1930 р. Більшість надрукованих у ньому статей зберегли свою наукову цінність до сьогодні і є достовірним джерелом для вивчення історії українського книгознавства в багатьох аспектах. Важлива роль «Бібліологічних вістей» у становленні вітчизняної періодики, формуванні нового типу науково-книгознавчого періодичного видання, вироблені основних його принципів, форм, традицій в освітленні книгознавчих проблем.

З першого року існування журналу УНІК запрошує фахівців України, Росії, з-за кордону надсилати статті чи інформацію про книжкове життя в регіонах. З 1924 р. «Бібліологічні вісті» стають прекрасно редагованим фаховим журналом, до співробітництва в якому було притягнуто найвидатніші наукові сили в галузі книгознавства. Тираж – 1000 прим. (№4 за 1930р. – 112).

З матеріальних причин журнал не завжди виходив ритмічно. Фінансові справи були напруженими протягом усього періоду життя часопису. Всього вийшло 25 номерів журналу у 21 випуску.

У рекламних оголошеннях подавалося понад 150 прізвищ учених, письменників, художників – передбачуваних авторів журналу, хоча надрукувалося лише 60. Серед них найчастіше публікувалися статті В. Ігнатієнка, Ю. Меженка, Т. Алєксєєва, Е. Голлербеха, Й. Зелевського, А. Артюхової, С. Борового, В. Січинського, Д. Лисеченка, Д. Балики, М. Куфаєва, М. Макаренка та ін.. До співробітництва в часописі залучалися, серед інших, Л. Биковський (Подєбради), І. Борщак (Париж), М. Рубакін(Лозанна), Л. Хавкіна (Москва), тобто найвидатніші сили в галузі книгознавства.

Усього на сторінках «Бібліологічних вістей»було опубліковано понад 200 різних статей, не рахуючи рецензій, оглядів та хронікальних заміток.

Програма часопису, що відображала характер, зміст і напрями здійснюваних Інститутом робіт, передбачала в 1923 р. такі питання:бібліографія, бібліотекознавство. Бібліофілія, книжкова справа.

Журнал є цінним джерелом з історії та мистецтва книги, насамперед української, вивчення якої, по суті, тільки починалося в 20-30-ті роки. Його значний внесок в історіографію вітчизняного першодрукування сприяв систематизації та узагальненню знань про стародруки, відпрацюванню методики їх дослідження.

Не втратили своєї ваги і дослідження з історії друкарства : «Початки друкарства у словян» П. Попова, «Друкарство на Україні в XVI -XVII ст.»,

С. Маслова, «Про Київські стародруки ХУІІ-ХУИІ ст.» М. Михайленка, «Зібрання відомостей про видавництва, друкарні й книгарні на Україні», «350 літ тому і тепер», «Казковий та реальний образ першодрукаря» Г. Тисяченка, «Іван Федоров і друкарська справа на Волині в XVI ст.» В. Романовського, «Острозька друкарня в Острозі та в Дермані після Берестейської Унії (1569), її видання та діячі» К. Копержинського, «Нариси з історії Чернігівської, Троїцько-Іллінської друкарні в перші половині XIX ст.» (З нариси) В. Дубровського, «Клинцівські друкарні старовірів» М.Тищенка.

Окремий номер журналу (1924, № 5/7, в одній книжці) відведено 350-літньому ювілею українського друку. Випуск оздоблено стилізованими під стародруки заставками, ініціалами, кінцівками, ілюстраціями. Обкладинку в стилі українських заставок ХУІ-ХУН ст., за" мотивами Стрятинського «Требника» 1606 р., та марку УНІКу виготовив відомий вітчизняний художник В. Кричевський. № 3 за 1926 р. було присвячено видатному художнику-графіку Георгію Івановичу Нарбуту, № 3 за 1927 р. – Миколі Васильовичу Гоголю.

У журналі відводилося багато місця матеріалам з мистецтва оформлення книги, з історії графічного мистецтва (М. Макаренко «Мистецтво книжки», П. Попов «Матеріали до словника українських граверів», І. Крип’якевич «Причинки до словника українських граверів», «До історії львівської гравюри в XVII ст.», П. Клименко «Українські ритодруки», В. Січинський «До питання про автора гравюр українського першодруку» та ін.). Особлива увага приділялася творчості українських книжкових графіків – Г. Нарбута, М. Алексєєва, М. Хіжинського, М. Кирнарського. Подавалися огляди виставок графічних робіт, загально теоретичні статті з книжкової графіки.

На сторінках журналу обговорювалися питання про сутність і склад книгознавства, про завдання окремих книгознавчих дисциплін, про дослідження читацтва. Особливий інтерес становлять статті М. Куфаєва, Д. Балики, М. Рубакіна, Ю. Меженна та ін.

Досвід зарубіжного книгознавства висвітлено у матеріалі Л. Биховського «Книжна справа в Чехословаччині» (1926, № 2), де подано картину розвитку книговидавничої справи, книжкової торгівлі, бібліографії, книгознавства в цій країні. Особливу увагу автор приділив діяльності директора Чеського бібліографічного інституту Л. Жівного, познайомив з розробленою цим ученим схемою книгознавчих наук.

Чимало вміщувалося і оглядів, рецензій на фахову закордонну літературу.

Висвітлювалися в «Бібліологічних вістях» питання сучасної книжкової справи («Новини друкарської техніки» Є. Рихліла, «Хто винен в подорожчанні книги» М. Алексєєва, «Теорія ритму будування книги і газети» С. Срединського, «Стандартизація матеріалів для друку та манускриптів», «Бібліометр або книгомір», «Стандартизація паперових форматів» С. Кондри, «Минула та сучасна техніка друкарська», «Про технічні правила складання» І. Галактіонові, «Стан книжкової торгівлі» Д. Лисиченка, огляди видавничої діяльності).

Цікаво проаналізувати в кількісному відношенні тематику основних статей журналу, без урахування рецензій та хронікальних заміток. Це певною мірою відображає і направленість дослідницької діяльності Інституту. Тематика публікацій журналу різнопланова, охоплює всі розділи книгознавства. Умовно зміст статей можна розподілити так: історія книги та друкарства – 33 статті; мистецтво книги – 29 статей; бібліографія – 21 стаття; бібліотекознавство – 21; стан книжкової справи закордоном – 14; преса – 13 (історія преси – 10); літературознавство – 11; про діяльність окремих книгознавців – 8; теоретичні проблеми книгознавства – 7; видавнича діяльність – 7; вивчення читача – 5; книгознавчі наради, святкування – 4; папірні – 4; історія цензури – 3; поліграфія – 3; музеї – 3; книжкова торгівля – 2; статистика друку – 1; мовознавство – 1.

У журналі були постійні рубрики: «Miscellanea» (друкувалися статті з історії стародруків, друкарської справи, преси, замітки про рукописи, екслібриси та ін.); «Рецензії. – Огляди» – відгуки на вітчизняні та зарубіжні книги з питань бібліотечної справи, бібліографії, книгознавства, мистецтва книги; під рубрика «По закордонних часописах» (особливо насичена в 1929-1930 рр.); «Персоналія» (іноді вона називалася «Памяті згаслих») – друкувалися некрологи відомих діячів книги, зокрема І. Калиновича, Г. Саливона (Г. Тисячинка), О. Попільницького, О. Ловягіна.

До кінця 1927 р. редакторами часопису були М. Іванченко, Ю. Меженко і Я. Стешенко, а з 1928 р. Ю. Меженко, С. Кондра, М. Алексєєв. Ця зміна позначилася на змісті та структурі журналу. Найцікавішими, на наш погляд, були випуски 1924-1927 рр.

. Видавнича діяльність Українського наукового інституту книгознавства

Український науковий інститут книгознавства (УНІК) розпочав свою діяльність в жовтні 1922 р. Як перша й головна наукова установа республіки в галузі книгознавства того часу УНІК започаткував розробку теоретичних і практичних основ вітчизняного книгознавства. Можна цілком впевнено говорити про існування в 20-х роках української школи книгознавства.

Виставки, лекції, підготовка книгознавчих кадрів, міжнародні зв’язки , анкетне соціологічне дослідження бібліотек, видання єдиного тоді в країні наукового книгознавчого журналу «Бібліологічні вісті», створення архіву українського друку перших пореволюційних років та надзвичайної цінності колекції книгознавчої літератури, підготовка бібліографічних покажчиків – ось неповний перелік наукових та виробничих інтересів УНІК. Проте головними в роботі інституту були наукова та видавнича діяльність.

Не весь науковий доробок інституту було втілено в публікаціях, хоча навіть кількісні характеристики випуску наукових праць окремими виданнями є репрезентативними для такої невеликої дослідної організації, як УНІК. Слід зважати й на складний фінансовий, поліграфічний стан у республіці в 20-х роках. І все ж інститут зумів видрукувати лише за 1924-1930 р. близько 60 книжок і брошур.

Найвагомішими за цей час є видання чотирьох томів «Трудів УНІК»: Т. 1. Українська книга ХУІ-ХУПІ ст. / За ред. М.О. Макаренка, С.І. Маслова (1926 р., XVIII + 436 с); Т. 2. Бібліотека і читач на Україні. Праці кабінету вивчення книги й читача. 36. Перший / За ред. Д.А. Балики (1930, 244 с); Т. 3. Шпілевич В.В. Бібліографія української літератури та літературознавства за 1928 рік. Праці бібліографічної секції / За ред. Ю.О. Меженка (1930, 299 с); Т. 4. Ігнатієнко В.А. Бібліографія української преси 1816-1916. Праці бібліографічної секції/ За ред. Ю.О. Меженка (1930, 286 с).

Розквіт видавничої діяльності інституту припадає на 1925-1927 рр. Ще чотири видання з Тематики УНІК – праці Ю. Меженка та Ю. Ковалевського, випущені в 1919-1923 рр. – інститут зараховував у свій актив, бо вважав себе продовжувачем Головної книжкової палати, де були підготовлені ці праці.

Привертає увагу серія видань УНІК «Науково-популярна бібліотека книгознавства» за редакцією Ю. Меженка, яка виходила в Державному видавництві України. Вийшло 6 випусків серії:

. Маслова О. Рукописна книга.

. Попов П. Друкарство, його початок і поширення в Європі.

. Балика Д. Бібліотека в минулому.

. Маслов С. Українська друкована книга ХУІ-ХУШ вв.

. Рихлік Є. Друкарська техніка.

. Ігнатієнко В. Українська преса (1816-1923 рр.)

Перші п’ять випусків вийшли в 1925 р., шостий – у 1926. Інші за браком коштів залишилися ненадрукованими. Ілюструвати матеріал книг передбачалося серією діапозитивів (ф. 47, од.зб. 19, арк.. 45), але їх виготовлення було збитковим для видавництва і тому не було реалізовано. В інституті коштів на видання книг не було взагалі, асигнувань Укрнауки ледве вистачало на випуск «Бібліологічних вістей».

У серії «Українські бібліологи» вийшла лише одна книга – «Сергій Маслов. 1902-1927» (до 25-річчя наукової діяльності вченого). Решта виданих інститутом книжок являли собою, фактично, відбитки статей з «Бібліологічних вістей», «Трудів УНІК» та ін. Друкувалися вони тиражем не менше 250 прим, кожна, мали обкладинку, титул, заставки, кінцівки, свою нумерацію сторінок. Основна частина накладу надходила до УНІК і використовувалась як обмінний фонд для комплектування книгознавчої бібліотеки. Деякі відбитки друкувалися більшим тиражем.

Після перелому в історії існування УНІК (1931) його видавнича діяльність скорочується. Провідною стає не наукова робота, а критичні нападки на праці попередників, самокритика – як у друкованих працях, так і в доповідях на зборах і засіданнях. Часто самі ці доповіді, опубліковані в пресі або окремими виданнями, являли собою «науковий доробок» УНІК, наприклад доповіді «Проти електики та ревізіонізму в книгознавстві забільшовицьке переозброєння» К. Довганя (К., 1932) або «Проти еклектизму в питаннях читачівства» Н. Біркіної (К., 1933).

Усього за нашими підрахунками, з 1931 по 1936 рр. УНІК видав 12 книжок: 1931 – 2, 1932 – 4, 1933 – 2, 1934 — 2, 1935 — 2. Найвагомішими в .науковому аспекті були три роботи К. Довганя, хоча й вони не далеко відходили від тематики інших.

Але бюджетні асигнування дедалі зменшувалися, а прибутку УНІК не мав. Інститут ставав непотрібним, бо не презентував наукової думки. У 1936 р. Науково-дослідний інститут книгознавства було реорганізовано в Науково-методичний кабінет бібліотекознавства в Радянській Україні на той час.

5. Співробітники УНІКу – жертви політичних репресій

Серед працівників УНІК і тих, хто співпрацював з Інститутом чи то як член комісій, чи як автор публікацій у журналі «Бібліологічні вісті», першими зі звинуваченнями в націоналізмі, навіть фашизмі, в створенні та участі в терористичних організаціях «БУД», «СВУ» були заарештовані ще в 1929 р. колишній голова бібліографічної комісії УНІК академік С. Єфремов, член комісії історії книги П. Балицький, член комісії мистецтва книги Ф. Ернст, бібліограф Я. Стешенко та ін. Проте тоді ще не розстрілювали, а Павла Балицького, Ярослава Стешенка навіть звільнили через кілька місяців після арешту. З’являються перші публікації в пресі зі звинуваченнями в нерозумінні Інститутом завдань книгознавства як «марксистської соціології книги і знаряддя класової боротьби» (М. Годкевич, К. Довгань).

Фактичний розгром УНІК відбувся в 1931 р. Безпосереднім поштовхом до цього став лист аспірантів Інституту до газети «Пролетарская правда» від 16 квітня 1931 р. зі вказівками «на буржуазно-ідеалістичні позиції наукового керівництва й брак зв’язку з радянською книжковою практикою». На засіданні Київського товариства войовничих матеріалістів-діалектиків 29 травня – 1 червня і засіданні кафедри нацпитання ВУАМЛІН (Харків), на Г Всеукраїнській бібліографічній нараді 6-9 червня в Києві гострій критиці було піддано «ідеалістичні та націоналістичні засади буржуазного» українського книгознавства, діяльність УШК у цілому та окремих його працівників зокрема. Ці та їм подібні заходи позначилися в першу чергу на кадровому складі Інституту. До кінця року він змінився майже весь. Змушені були звільнитися Юрій Олексійович Меженко, Варфоломей Андріанович Ігнатієнко, Микола Омелянович Макаренко та ін. Тяжкі звинувачення і «самокритика», «роззброєння» зафіксовані в таких виданнях УНІК: «Класова боротьба в книгознавстві: Стенограма засідання Київського Т.В.М.-Д.» (К., 1932), «Проти буржуазних теорій у книгознавстві: Наукові записки УНІК. Т.І» (К., 1933) та багатьох публікацій у періодичній пресі. У книгознавстві з’явилися навіть спеціальні терміни негативного відтінку – «меженківщина», «єфремовщина», «ігнатієнщина».

Проте справжні репресії були ще попереду. В 1930-х р. заарештовуються з різних причин (не в зв’язку з УНІК, хоч як це дивно) багато колишніх співробітників Інституту, серед них Микола Миколайович Іванченко, в минулому вчений секретар УНІК, арештований в 1929 р. за участь у масонській організації на початку 20-х років, за що одержав одразу п’ять років концтаборів. М. Макаренко, голова комісії мистецтва книги УНІК, видатний археолог, мистецтвознавець, заарештований за відмову підписати угоду на знесення Михайлівського Золотоверхого собору в 1934 р., а також за необережні висловлювання на похоронах Данила Щербаківського в 1927 р. одержав спочатку три роки заслання, заарештований уже там в 1936, розстріляний в січні 1937 р. за контрреволюційну діяльність і участь у терористичній (зрозуміло, вигаданій КДБ) організації, яка нібито ставила метою повалення Радянської влади. Варфоломей Ігнатієнко, голова бібліографічної секції та комісії УНІК, арештований у 1937 за участь в організації українських соціалістів-революціонерів (теж міфічній) на початку 20-х років. Визнав себе винним. Розстріляний 11 листопада 1937 р., хоча його дружині, на її численні запити, давали багато років інші відповіді й навіть видали довідку через ЗАГС про смерть її чоловіка в 1943 р. від емфіземи легенів, звідси й помилка в енциклопедіях щодо дати смерті. Репресованими також були співробітники УНІК Сергій Георгійович Кондра, Теофіл Павлович Алексєєв, Михайло Кирович Козоріз, Иозеф Олександрович Залевський, Павло Іноземцев та інші, а також численні автори публікацій в «Бібліологічних вістях», серед них В. Дубровський, В. Романовський, П. Курінний, Ю. Михайлів та ін.

Сьогодні ці особи, як правило, всі офіційно реабілітовані, але їх імена, їхні наукові твори невідомі багатьом сучасним дослідникам. Повернути ці імена в науковий обіг, віддати шану діяльності й трагічному життю наших попередників – наш обов’язок.

Наразі в Україні немає узагальнюючого дослідження, де розглядалися б шляхи становлення та розвитку, розкривалися загальні особливості процесу формування історичного книгознавства як самостійної наукової дисципліни. Ґрунтовного опрацювання й систематизації потребує значний масив наукових праць з історії рукописної та друкованої книги, опублікованих протягом ХІХ ст. На сучасному етапі ці матеріали використовуються лише в якості джерел історичних відомостей, в той час як історико-книгознавча думка вимагає історіографічного осмислення їх з позицій розвитку науки, формування тематики, предмету й методики дослідження книгознавства.

Особливо актуальним це завдання видається з огляду на те, що в здобутках української науки про книгу, зокрема в її історичному аспекті, багато методів, поглядів, теоретичних концепцій, систематичних наукових досліджень, які збагачують не лише книгознавство, а й цілий комплекс гуманітарних наук – мистецтвознавство, літературознавство, мовознавство, історію церкви й релігії, історію культури України

Список використаної літератури

1. Гуменюк М.П. Біля джерел української радянської бібліографії (з архівних матеріалів про Ю.О. Меженка / МП. Гуменюк // 3 історії книги та бібліографії. – 1990. – С. 52-63.

. Гуменюк М.П. Журнал «Бібліологічні вісті» (1923-1930) / М.П. Гуменюк // Книгознавство та бібліографія. – К. : Наукова думка, 1983. – С. 75-81.

. Ісаєвич Я. Українське книгознавство: етапи розвитку / Я. Ісаєвич // Вісник львівського університету. – 2006. — Вип. 1. – С. 7-9.

. Ковальчук Г. Видавнича діяльність Українського наукового інституту книгознавства / Г, Ковальчук // Бібліотечний вісник. – 1997. – № 6. – С. 28-31.

. Ковальчук Г. Журнал УНІКу «Бібліологічні вісті» / Г. Ковальчук // Бібліотечний вісник. – 1997. – № 2. – С. 26-28.

. Кріль М. Історична бібліографія в радянській Україні / М. Кріль, І. Смогоржевська // Вісник львівського університету. – 2006. – Вип. 1. – С. 196-203.

7. Український науковий інститут книгознавства // Бібліотекознавство та бібліографія. Вип. 31. – Харків, 1992.