- Вид работы: Статья
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 14,21 Кб
Зміст та функції циркового видовища
Зміст та функції циркового видовища
Пожарська О.Ю.
Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв
У статті звернено увагу на необхідність аналізу видовищного мистецтва як соціокультурного явища, обумовлену потребою поглиблення уявлення про соціокультурну та естетичну значущість цирку як одного з популярних видовищних видів художньої творчості. Відзначено, що циркове видовище фіксує кризові явища в культурі конкретної країни, що виражаються у відході від давніх цінностей або їх відкиданні. Художньо-організоване циркове видовище існує як ігрове дійство, тобто система операцій і, одночасно, символічна дія. Як одна із форм культури циркове видовище акумулює певні функції, найбільшу значущість з яких сьогодні набувають естетична, компенсаторна, комунікаційна й емоційно-психологічна. Наголошено, що циркове видовище, як поліфункціональне явище, існує у будь-якому суспільстві як культурний феномен, являючи собою своєрідну форму регуляції людської діяльності. Це динамічна структура, розвиток якої обумовлений історико-культурним середовищем, яке визначає його характер і змістове наповнення.
Ключові слова: видовище, циркове видовище, видовищність, видовищна дія, гра, ігрове дійство.
цирк видовище компенсаторний комунікаційний
Постановка проблеми. Питання про зміст і функції циркового видовища як особливої форми культури і способу задоволення духовних потреб людей є доволі складною проблемою, що обумовлено широтою самого явища і різноманіттям його функцій. Складність полягає і в пошуках походження самого терміна «видовище», значення якого трактується досить по- різному: 1) випадок, подія, видиме очима, все, що розглядаємо, на що дивимося, а також театральна вистава, театр [1]; 2) те, що постає перед поглядом, привертає погляд: явище, подія, пейзаж тощо (видовище пожежі; незвичайне видовище) [9]; 2) театральна або театралізована вистава (масові видовища; видовищні заходи) [9]; 3) те, що відкривається погляду, що привертає погляд: явище, подія, пейзаж; 4) інсценування, вистава, розраховані на численних глядачів [11]; 5) спеціально організована в часі та просторі публічна демонстрація соціально значущої поведінки [7].
Отже, «видовище – завжди те, на чому зосереджена увага людей, що викликає їх активний інтерес, виражений в стійкому спогляданні того, що відбувається» [2].
Виокремлення невирішених раніше питань даної проблеми. Актуальність аналізу видовищного мистецтва як соціокультурного явища визначається тим, що видовище є приводом для осмислення майбутнього, створення зразка ідеального суспільного стану, бачення перспектив розвитку культури. Крім того, естетичні погляди особистості становлять невідємну складову її світогляду і виступають важливим показником духовного розвитку людини. Для культурології ця тема являє особливий інтерес, оскільки дає змогу поглибити уявлення про соціокультурну та естетичну значущість цирку як одного з популярних видовищних видів художньої творчості.
Огляд останніх публікацій з теми. Цирк має давню історію, однак «тривалий час завдяки неординарній специфіці художнього процесу зі сталою відсутністю письмової системи фіксації, яка стримує дослідницьку ініціативу критичної думки і виокремлення предметної сфери, цирк не поставав як затребуваний предмет аналізу, формування наукових уявлень і проблем мистецтва манежу розроблялися вкрай фрагментарно» [13, с. 16]. Перші праці теоретичного характеру відносяться до ХІХ ст. – періоду, для якого характерним є надзвичайно стрімкий розвиток та зростання популярності мистецтва цирку. У цей час зявляються численні рецензії на циркові видовища, а також книги і статті видатних артистів цирку. Однак, перша серйозна монографія на циркову тему належить радянському кри- тику-мистецтвознавцю та організатору циркового виробництва Є. М. Кузнєцову, наукова праця якого – «Цирк: Походження. Розвиток. Перспективи» (М., 1931) – стала бестселером і зазнала ряд перевидань.
Особливо слід виокремити праці вченого-мистецтвознавця, автора фундаментальних праць з історії радянського та світового цирку Ю. А. Дмитрієва. Солідний корпус наукових досліджень, автором яких є Ю. А. Дмитрієв («Російський цирк», М., 1953; «Цирк. Маленька енциклопедія», М., 1979; «Радянський цирк. Нариси історії: 1917-1941», М., 1963), в основному, піднімає питання історичної еволюції і жанрової теорії цирку.
Питанням створення художнього образу в цирку, циркового номера і циркового спектаклю як цілісного ідейно-художнього твору присвячені праці історика цирку М. І. Немчинського «На манежі цирку – артист» (М., 1974), «Цирковий номер – спектакль» (М., 1976), «Цирк у пошуках власного обличчя» (М., 1995), «Цирк Росії наввипередки з часом» (М., 2001). Цілий комплекс проблем цирку як масового видовища і виду мистецтва розкриває в своїх фундаментальних дослідженнях М.А. Хренов, просуваючи ідею видовищної спрямованості культури XX століття та її взаємозвязку з цирковим мистецтвом («Видовища під час повстання мас» (М., 2006), «Публіка в історії культури: феномен публіки» (М., 2007), «Кіно. Реабілітація архітипічної реальності» (М., 2006)).
Серед інших дослідників цирку слід відзначити також В. О. Барінова («Художньо-образна структура циркового мистецтва», М., 2005), М. С. Мєстєчкіна («В театрі і цирку», М., 1976), Є. М. Зискінда («Режисер в радянському цирку», М., 1970), А. З. Житницького («Актуальні проблеми теорії драматургії цирку: Драматургія коверної клоунади – генезис, еволюція, типологія, композиційні прийоми і сучасний стан», М., 1985), В. М. Сергуніна («Актуальні проблеми створення образу на манежі радянського цирку», М., 1986) та ін., у працях яких піднімаються питання функціонування циркового мистецтва як видовищної форми масової культури. Окремо слід згадати про дисертаційні роботи українських дослідників – Г. В. Курінної («Драматургія циркової вистави в контексті карнавально-сміхової культури», Х., 2008), М. А. Малихіної («Циркове мистецтво України 20-30-х років ХХ століття», К., 2016), С. М. Шумакової («Генезис і еволюція харківської школи циркового мистецтва», Х., 2015), захищені останнім часом.
Та попри наявний тривалий науковий інтерес до циркової проблематики, питання змісту і функцій циркового видовища досі цілісно не досліджено.
Мета статті – розкрити зміст та виявити функції циркового видовища як соціокультурного явища.
Виклад проблеми. Значення циркового видовища як багатогранного суспільного явища, що відображає життя людини і суспільства важко переоцінити. Циркові видовища транслюють цінності, які сприяють формуванню особистості, духовному розвитку людини і людства, адже саме видовище значною мірою синтезує все цінне, накопичене в світовій культурі.
Історія розвитку цивілізації наочно свідчить про те, що видовище завжди було своєрідним дзеркалом своєї епохи. За створюваними святковими формами можна судити про політичне, історичне і духовне життя, суспільно-економічний лад країни, визначити ідеї, інтереси і прагнення різних соціальних верств її населення. Крім того, спостереження за видовищами, у тому числі й цирковими, дає змогу зясувати, що переважає в даний момент в культурі: охоронні, консервативні тенденції або ж прагнення до змін; судити про те, як певна соціальна група ставиться до своїх основних цінностей, які вона вважає фундаментом культури, найважливішими й обовязковими для життя.
Циркове видовище фіксує кризові явища в культурі конкретної країни, що виражаються у відході від давніх цінностей або їх відкиданні, коли воно перетворюється лише на сукупність застарілих, архаїчних звичаїв, порожніх умовностей, нікому не потрібних ритуалів. У період кризи акцент у видовищі робиться більше на розважальних, художніх та інших елементах, що заповнюють дозвілля, які починають трактуватися як автономна культурна цінність.
Привабливість циркового видовища, його яскравість і барвистість, зовнішня ефективність роблять його вельми важливим знаряддям у боротьбі за масову свідомість. За допомогою ефективного циркового видовища робиться спроба прищепити стереотипні переконання, сформувати певний тип споживання духовних цінностей. «Демократизація» засобів масової комунікації породжує ілюзію «масової співучасті у видовищі», під якою М. Маклюен розуміє імітацію контакту, ілюзію ігрового спілкування розосередженої аудиторії [8]. Посилення такої ілюзії і є маніпулювання свідомістю людини, при якому відбувається своєрідна настанова на розважальність і сюжетну цікавість. Невипадково найбільш істотною характеристикою циркового видовища, що відрізняє його від інших форм культури, є, перш за все, його театральність. Театральність передбачає живу актуальну гру, перевдягання (маска, костюм і т.д.), набір засобів вираження (світло, музика, декорації) та обовязкову сценарно-драматургічну основу дії. Всі ознаки, характерні для театралізованого видовища, яке дає змогу обєднати маси людей на ґрунті єдиної культурної традиції, долучити до вічних цінностей розрізнених індивідів, і навіть його трактування (видовище, створене за законами театру), властиві також і грі. Гра як сутність культури, як давній і важливий елемент людської культури, включає в себе момент видовища – це «гра і видимість» (Ф. Шиллер), умовний хронотоп (Й. Хейзинга), звязок гри та уявлення (Г.-Г. Гадамер).
Саме театралізація життя допомагає розшифрувати ігровий зміст культури, зрозумілий лише у співвіднесенні з утопією, міфом, долею і з типом культури, в якому утопія, міф і доля можуть отримувати різний статус. У розумінні театралізації багато що визначає також етап в історії культури. Бувають епохи, коли традиційні форми ігрового самовираження особистості, на зразок театральних напрямів і професійних систем, руйнуються і гра постає в безпосередніх, тобто соціальних формах. Вона починає функціонувати не в якихось окремих сферах (художніх, театральних), а пронизувати соціальні процеси буття.
А. Банфі відносить святкування, спортивні змагання, вуличні події – всі ті явища, в яких немає рольового поділу на акторів і глядачів; 2) відокремлені видовищні явища, що мають своїх виконавців і глядачів, але з явно вираженою участю глядачів у виставі, – обряди, ритуали, церемонії; 3) видовище як самостійне явище, що має художньо організовану форму – театр в найширшому розумінні [3]. Такий підхід дав змогу А. Банфі визначити видовище через колективність, адже кожне видовище – це форма емоційно-естетичного, ідейно-емоційного спілкування, відтак ефект співучасті, колективної творчості із глядачем стає важливою характеристикою видовищного мистецтва. Це обумовлює необхідність при аналізу видовищних форм врахування очевидної залежності від візуальної здатності глядача, а також чинника публічності, масовості як суттєвих ознак видовища, у тому числі й циркового. Кожен компонент видовищної дії звернений до глядача, підпорядкований організації його уваги, його вражень (мова, пластика, речове середовище, різні ефекти і т.д.). Відтак, видовищність – це «система експресивно-динамічних ефектів і прийомів залучення глядача в дію із заздалегідь розрахованим результатом» [10].
Таким чином, художньо-організоване циркове видовище існує і як ігрове дійство, тобто система операцій і, одночасно, символічна дія. Функції вербальної, пластичної, художньо-декоративної, музичної сторін видовищної дії існують в єдиному звязку і полягають у тому, щоб налаштувати глядача на тональність дії, створити той емоційний фон, в якому організовується сприйняття. «Справді, мова, слово в видовищних мистецтвах – моторна функція в її динамічному аспекті; жест, костюм, і виразники смислового змісту, вказівки, які локалізують увагу. У цьому сенсі питання про природу видовищної форми – питання не технології, а видовищного впливу» [10].
Ігрова дія – це організований певними правилами тип видовищної дії, дії, що драматично розвивається, де гравець або доповнює іншого гравця, або відображає дію протилежної ролі. «Будь-яка гра амбівалентна, властиві їй елементи додатковості і взаємності несуть в собі можливість перетворення ігрової ситуації на видовище. Колективна емоція вихлюпується за «рампу». Виникає можливість залучення глядача, передбачення результату, яка зближує гру з видовищем» [10].
Художньо-організоване видовище існує у формах спектаклю, вистави та ігрового дійства. На думку І. Канта, гра незалежна від кінцевої мети, вона проявляється як свобода вибору і дії, тоді як в мистецтві неможливо позбутися примусу [6]. Гра – передумова естетичної діяльності. Вона входить у видовище генетично і структурно. Як самостійне явище видовище виникло з ритуального ігрового дійства: виділявся майданчик, де лаштунками слугували кущі, звідки зявлялися і куди йшли «актори»; «режисер», який готував «акторів», добре знав вплив того чи іншого «прийому»; нарешті, розігрувався «спектакль» як система певним чином спрямованих дій; «актори», перевтілюючись, виконували свої «ролі». Це був ритуал зі своїми кодифікованими діями, які виключали імпровізацію. На спектакль ритуал перетворювала наявність глядача і перетворення актора, «маска» як умова залучення глядача [1].
Перетворення виконавця, система залучаючих вказівок, організованих відповідним чином, наявність глядача – все це характеристики циркового видовища як ігрової дії.
Таким чином, циркове видовище є досить складним і багатогранним явищем. Як одна із форм культури циркове видовище акумулює певні функції (різні в різний історичний час), найбільшу значущість з яких сьогодні набувають естетична, компенсаторна, комунікаційна й емоційно-психологічна. Розглянемо ці функції докладніше.
Естетична (або гедоністична) функція. За своєю природою мистецтво, у тому числі й видовищне, – це вища форма освоєння світу «за законами краси». Воно, по суті, виникло як відображення дійсності в її естетичній своєрідності, висловлюючи естетичну свідомість і вплив на людей, формуючи естетичне світосприйняття, а через нього й увесь духовний світ особистості. Естетична функція циркових видовищ виражається, перш за все, в естетичній організації та переоформленні часу і простору людського життя, внесення в нього елементів повноти, задоволення, гармонії, співвіднесення його з життям суспільства і природи. Зовнішня видовищність циркового видовища, яскравість, ефектність, блиск мають величезний потенціал проникнення у свідомість мас і закріплення, фіксації естетичних норм, цінностей, ідеалів. Ефективність естетичної функції циркових видовищ забезпечується тим, що ситуація причетності відбувається в умовах емоційного підйому, підкріпленого активним використанням візуальних, акустичних, дієвих засобів художньої виразності. Циркові видовища в усі часи слугували своєрідним подіумом демонстрації й утвердження естетичних ідеалів суспільства.
Компенсаторна функція виражається, перш за все, в контрастному відображенні реального, повсякденного життя. У циркових видовищах втілюється модель, образ ідеального суспільного стану. Яскрава, емоційна, розкріпачена атмосфера видовищної дії покликана, за висловом Й. Хейзінги, «через пянке відчуття краси, через задоволення – помякшити гніт реальності, без чого життя здавалося б нестерпно тьмяним» [12, с. 282]. Циркове видовище – це ідеальний світ, який став на певний час реальністю. Перебуваючи на стику мистецтва і життя, демонструючи взаємодію між двома рівнями буття – реальним й ідеальним, циркове видовище наділене особливим часом і перебуває в особливому просторі. Реалізація ідеальних уявлень в даному разі поширюється на строго обмежений часовий і просторовий проміжок видовища. Тимчасове заперечення різних обмежень, надана можливість обійти межі і норми допомагає пережити сувору реальність повсякденного життя. Циркове видовище, таким чином, претендує на подолання суперечностей існуючої дійсності, виступаючи ідеальною моделлю перетворення світу.
Різновидом компенсаторної функції є рекреаційна функція, яка знімає психологічне напруження, вводить людину у світ ілюзорного досвіду, орієнтуючи не на реалістичні, а на штучно створювані образи.
Комунікативна функція. Спілкування – це найбільш загальна, універсальна категорія суспільства, що сприяє звязку індивідів один з одним, а також з оточуючим соціальним і природним середовищем. Спілкування в принципі є обовязковою умовою функціонування будь- якого соціального організму, при цьому звязки спілкування не лише повторюють систему функціональних відносин різних компонентів суспільства, а й взагалі є його найважливішим структурним вираженням. У цьому сенсі спілкування, будучи системоутворюючою ознакою суспільства, завжди є певною просторовою і тимчасовою характеристикою. Оскільки циркові видовища локалізують процес спілкування як в часі, так і в просторі, то це передбачає й особливе святкове спілкування. Емоційно піднесена атмосфера циркових видовищ – зняття заборон, тимчасова непокора традиційним нормам, послаблення соціального контролю – створює ідеальні умови для вільного, анонімного спілкування, яке в принципі неможливе в буденному житті.
Емоційно-психологічна функція циркових видовищ тісно взаємоповязана з комунікативною. Синтез міжособистісного і масового спілкування, особлива атмосфера святковості, яскравість барв, видовищність, надлишок вражень генерують своєрідний механізм емоційно-психологічного зараження. Багаторазове посилення емоційного настрою особистості народжує потребу в свідомому залученні до колективної діяльності. Циркові видовища – період публічного представлення художньої творчості, змагання талантів,завоювання визнання. Циркове видовище – час емоційного підйому, особливого святкового настрою, що сильніше впливає на людину, ніж події повсякденності.
Слід також виокремити й інші, не менш важливі функції циркового видовища: соціально-інтегративну, функцію трансляції соціального досвіду й ідеологічну.
Соціально-інтеграційна функція. Соціальна сутність циркових видовищ проявляється, в першу чергу, в тому, що вони являють собою особливий тип соціальної дії людей, що обєднує їх ідейно, утверджує світогляд даного суспільства. Будь-який акт святкової поведінки індивіда є соціальним за своєю природою, оскільки включений в контекст соціальної дійсності, в функціонування суспільної системи. Соціально-інтеграційна функція циркових видовищ може розглядатися в різних аспектах: як підвищення рівня, стимулювання групової консолідації; як прийом організації спільної життєдіяльності людей; як прийом самоідентифікації членів групи, класу, суспільства. Потреба у виникненні й існуванні циркових видовищ обумовлена динамікою суспільного життя. За допомогою видовища спільність періодично стверджує себе, свою єдність.
Різновидом соціально-інтеграційної функції є аксіологічна функція. Аксіологічна функція видовищного мистецтва полягає в оцінюванні його впливу на особистість в контексті визначення ідеалів (або заперечення певних парадигм), тобто узагальнених уявлень про досконалість духовного розвитку, про ту нормативну модель, орієнтація на яку і прагнення до якої задається артистами цирку як представниками соціуму. З допомогою художніх цінностей циркове мистецтво впливає на людину, формуючи її ідеали, суспільні уявлення, мораль і т.д. Це підтверджує зміни ідеалів суспільства, зафіксовані у циркових номерах.
Функція трансляції соціального досвіду. Як будь-яка форма видовища, циркові видовища зберігають і передають традиції, норми, естетичні ідеали та моральні цінності. Циркові видовища активізують й інтенсифікують культурне життя, перш за все тому, що відкрито заявляють основні, домінантні для спільноти цінності, характерні для даної культури та етапу її розвитку, історичного буття. Циркові видовища є одним з інститутів, «покликаних охороняти, пропагувати й оновлювати цінності культури, навколо яких дане співтовариство організує своє свідоме життя» [5, с. 72-73]. Циркові видовища, таким чином, являють собою самодостатнє семіотичне поле, в якому, як у дзеркалі відображається побут, звичаї, цінності, ідеали суспільства в конкретній просторово-часовій ситуації.
Ідеологічна функція. Видовища є своєрідною ідеологічною системою, яка забезпечує постійний вплив на людей, відображає світоглядні, ідейно- моральні та естетичні позиції суспільства. Ідеологічність закладена в самій природі видовища, і з давніх-давен активно використовується структурами влади з метою управління життям суспільства як найяскравішого і дієвого культурного соціально-психологічного механізму. З часів античності відома двоїста природа видовища: воно належить і світу людини і світу соціальноїсистеми, відносно яких йому, видовищу, доводитися відіграти, як правило, прямо протилежні ролі. Сутнісне наповнення видовища, в тому числі і циркового, концентрація індивідів, локалізована в єдиному просторі-часі, ефект соціального й емоційно-психологічного зараження створюють необмежені можливості використання видовищ як потужного засобу формування громадської думки і маніпулювання суспільною свідомістю.
Наведені функції тісно переплетені і взаємоповязані між собою, посилення або виокремлення будь-якої з них призводить до дестабілізації циркового видовища як цілісного явища. Так, наприклад, штучне акцентування ідеологічної функції (що часто відбувається в тоталітарних суспільствах) призводить до ослаблення комунікативної та компенсаторної функцій, емоційного спаду, втрати інтересу до подій; посилення компенсаторної, емоційно-психологічної функцій – до вихолощення духовної сутності циркового видовища, зводить його до рівня споживчої розваги.
Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що циркове видовище, як поліфункціональне явище, існує у будь-якому суспільстві як культурний феномен, являючи собою своєрідну форму регуляції людської діяльності. Це динамічна структура, розвиток якої обумовлений історико-культурним середовищем, яке визначає його характер і змістове наповнення.
Циркове видовище характеризує образність, умовність як спосіб відмежування художнього образу від соціальної дійсності, синтез жанрів і видів мистецтва; це репрезентація, яка передбачає особливий спосіб сприйняття – співпереживання, відчуття естетичної реальності.
Цирк як полілогічне явище, завдяки численним звязкам з мистецтвом, соціумом, життям, є запорукою гармонії та інтеграції в суспільстві. Перспективи розвитку загальнолюдської культури повязані з можливістю видовища, зокрема й циркового, відігравати важливу роль піднесення й утвердження духовності, традицій і цінностей, сприяючи таким чином оновленню та відродженню культури.
Список літератури
1.Авдеев Д. А. Происхождение театра / Д. А. Авдеев. – Ленинград; Москва, 1959. – 264 с.
2.Андреева И. М. Театральность в культуре / И. М. Андреева. – Ростов-на-Дону, 2002. – 185 с.
3.Банфи Л. Избранное / Л. Банфи. – Ленинград, 1965. – 291 с.
4.Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. Т. 1: А-З В. И. Даль. – Москва, 1956. – 700 с.
5.Жигульский К. Праздник и культура / К. Жигульский. – Москва: Прогресс, 1985. – 336 с.
6.Кант И. Сочинения: в 6 т. Т. 5 / И. Кант. – Москва, 1966. – 564 с.
.Кісін В. Б. Режисура як мистецтво та професія. Життя. Актор. Образ: Із творчої спадщини / В. Б. Кісін. – Київ: КМ Academia, 1999. – 268 с.
8.Маклюэн М. Понимание Медиа: внешние расширения человека / М. Маклюэн; пер. с англ. В. Г. Николаева. – Москва: Гиперборея; Кучково поле, 2007. – 464 с.
9.Ожегов С. И. Словарь русского языка: 70 000 слов / С. И. Ожегов; под ред. Н. Ю. Шведовой. – 22-е изд., стер. – Москва: Русский язык, 1990. – 921 с.
10.Ратнер Я. В. Эстетические проблемы зрелищных искусств / Я. В. Ратнер. – Москва: Искусство, 1980. – 135 с.
11.Толковый словарь: в 4 т. / Д. Н. Ушаков и др. – Москва: Сов. энцикл.: ОГИЗ, 1935. – Т. 1: А-Кюрины / сост. Г. О. Винокур, Б. А. Ларин, С. И. Ожегов, Б. В. Томашевский, Д. Н. Ушаков; под ред. Д. Н. Ушакова. – 1562
12.Хейзинга Й. В тени завтрашнего дня / Й. Хейзинга. – Москва: Прогресс. 1992. – 462 с.
13.Шумакова C. М. Генезис и эволюция харьковской школы циркового искусства: дис. на соиск. ученой степени канд. искусств.: 26.00.04 / С. М. Шумакова. – Харьков, 2015. – 288 с.
