- Вид работы: Реферат
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 8,93 Кб
Італійський театр епохи просвітництва
Італійський театр епохи просвітництва
Після створення комедії дель арте Італія на протязі двох віків не внесла в історію драматичного театру чого-небудь принципово нового. Це не дивно: країна знаходилась в глибокому економічному і політичному падінні. В очах Європи Італія була чудова памятками минулого – римськими давностями, витворами творчості епохи Відродження. Але джерелом новаторської живої культури Італія вже не була.
Венеція залишалась самим привабливим містом Італії. В період, коли країна осталась розділеною між декількома зарубіжними державами. Венеція зберегла незалежність і республіканський образ правління. Правда, про минулі доходи від заморської торгівлі не доводилося і мріяти, але Венеція не дозволила Італії і Європі забути про себе. Зараз це був центр звеселянь. Венеціанський карнавал продовжувався добрих пів року. У місті постійно працювало декілька театрів. Сюди приїжджали побачити Італію «старого доброго часу».
Комедія масок стала музейним видовищем: виконавці зберегли свою майстерність, але втратили суспільну гостроту. Сценічні образи не знаходили тепер відповідності в житті, не несли сучасних ідей.
На початку ХVIII століття в суспільному і політичному житті Італії намітилася деяка поступальна хода. Були проведені реформи буржуазного толку. Розширилися торгівля, почався поступовий економічний і культурний підйом. Все більшого впливу набувала просвітницька ідеологія. Вона захоплювала нові і нові сфери духовного життя країни, неухильно витісняючи догмати і ідеали старого світу.
В області театру для Італії з особливою гостротою вставало завдання створення літературної комедії вдач, яка виражала б і обстоювала просвітницькі погляди на життя і при цьому зберігала звичну для італійського глядача яскраву театральність. Це було не просто. Актори театру комедії масок, як ми знаємо, були імпровізаторами, і їх майстерність не передбачала заучування літературного тексту. Крім того, кожен з них все життя грав одну маску і йому важко було створювати різні образи. Нарешті, комедія масок була діалектною, а комедія вдач вимагала літературної мови: у цьому бачили засіб культурного об’єднання Італії.
Гольдоні
-1793
Реформу Італійського театру здійснив Карло Гольдоні.
Гольдоні походив з багатої буржуазної сім’ї, яка була розорена і захоплювалася театром. У 11 років він вигадав першу п’єсу, в дванадцять – вперше виступив на сцені. По словах Гольдоні, думка про необхідність реформи театру з’явилося у нього в 15 років, під впливом тільки що прочитаної «Мандрагори» Макіавеллі. Здійснити таку реформу сам він навряд чи сподівався. Батьки хотіли зробити його врачем, потім він став вчитися на юриста. У 24 роки Гольдоні закінчує університет, а три роки після того, залишаючись в адвокатурі, починає регулярно писати для трупи Джузеппе Імера, що виступав в театрі Сан-Самуеле у Венеції.
Період активної творчості Гольдоні продовжувався з 1734 по 1743 рр. Наступних п’ять років він пише мало, займаючись адвокатською діяльністю і набуваючи нарешті великої практики в Пізе. Але тут до нього приходить посланець від антрепренера венеціанської трупи Джиро Ламо Медебака – і Гольдоні не може стриматись від спокуси. Він укладає з Медібаком договір, згідно з яким зобов’язується писати для венеціанського театру Сант-Анджело по 8 п’єс щороку протягом п’яти років (1748-1753).
Гольдоні зумів виконати цю умову. Більш того, в сезон 1750-1751 рр, виручаючи театр, що попав в скрутне матеріальне становище, він написав 16 комедій!
До реформи театру Гольдоні приступив рішуче і швидко, як тільки накопив певний драматичний досвід. Проте проводив він її обережно, обачно. У 1738 році він створив комедію, де була лише одна повністю написана роль («Світська людина, або Момоло, душа суспільства»); у 1743 році поставив першу повністю написану комедію. Це було лише початком реформи.
Гольдоні виходив з продуманої системи. У 1750 році він написав п’єсу «Комічний театр», в якій виклав свої погляди на драматургію і сценічне мистецтво. У п’єсі говорилося, що реформа вимагає одночасно наполегливості і обережності; дія на акторів і публіку, а також потрібно враховувати їх сьогоднішні смаки і представлення.
Якраз з цього Гольдоні виходив в своїй практиці драматурга-реформатора. Його п’єси з’являлися в першому варіанті зі звичними масками, написані були частенько на діалекті. Потім маски зникали або трансформувалися до невпізнання – і, скажімо, замість умовного Панталоне перед глядачем з’являвся теж не молодий, теж комічний і взагалі дуже багато чому, що навчився у свого театрального попередника, але досить достовірний змальований сучасний купець. Гольдоні рухався від давно вже загубилених соціальних прикмет маски комедії дель арте до певного соціального типажу. За визначенням А.В. Амфітеатрової, Гольдоні переводив маски і амплуа.
Свої комедії Гольдоні інколи називав комедіями середовища, або колективними комедіями, замість того, щоб іменувати їх «комедіями вдач». Це специфічна термінологія по-своєму виражала багато особливостей його мистецтва.
Гольдоні із захопленням першовідкривача створює картини міського побуту, життя різних станів, строго слідуючи принципу «колективної комедії». Такі вже згадані «Кавова», «Нова квартира» (1760), «Кьоджинськи перестрілки» (1762), «Віяло» (1763) і ряд інших п’єс. Особливо цікавим «Кьоджинські перестрілки». Змальовувати настільки «низькі» шари не намагався ще не один драматург того часу: це весела комедія з побуту рибаків.
Ще на поступах до «колективної комедії», в своїй ранній п’єсі «Слуга двох панів» (сценарій – 1745, писаний текст – 1749), Гольдоні створив першокласний, насичений виключно комічними можливостями образ Труффальдіно. Це був перший, але досить упевнений крок по шляху ускладнення образу комедії дель арте. Драматург з’єднав в одному своєму героєві два Дзанні: спритного пронозу і добродушного розтяпу. Характер Труффальдіно виявився витканим з суцільних протиріч.
Гольдоні – наглядовий і безсторонній критик вдач. Він уміє помітити смішне, негідне, дурне в людині, що належить до будь-якого круга. Та все ж дворянство виявляється першим об’єктом його кепкування, а саме кепкування в цих випадках втрачає добродушність. Дворянин, що не бажає приймати нові норми життя, що чіпляється за свої феодальні привілеї, – досить часта фігура в Гольдоні. Феодальне створення, не підкріплене минулою економічною могутністю, а деколи і просто безсиле, таке, що не знаходить реальної опори в житті, показано у нього, як дурна і жалюгідна чванливість. У тих же випадках, коли дворянин володіє реальною владою і бажає спожити її на шкоду тим, що оточують, Гольдоні здатний запропонувати методи дієвіші, ніж просте кепкування. Він вірить, що всяку людину можна виправити, але маркіза Флоріно (комедія «Феодал») вдається надоумити, лише грунтовно нам’явши йому боки. Ця розв’язна молода людина отримує прочуханку від власного селянина, що відстоює честь свою і своєї дружини.
Навчавши інших італійської мови, він сам добре вивчив французьку і в 1771 році, на святі з нагоди весілля дофіна (майбутнього короля Людовика XVI), в театрі «Комеді Франсес» була поставлена написана ним по-французьки комедія «Буркотун-добродійник». Прийнята вона була захоплено. Це був останній театральний успіх Гольдоні.
Під час революції Гольдоні втратив королівську пенсію. Потім вона була повернена йому Конвентом по доповіді драматурга Марі-Жозефа Шенье. Але Гольдоні дізнатися про це не встиг – він помер на день раніше.
Гоцці
-1806
Карло Гоцці почав свою боротьбу з Гольдоні як пародист, учасник літературної групи «Академія Гранеллеськів» (у приблизному переводі «Академія Пустослів»). У реформі Гольдоні Гоцці небезпідставно бачив замах на сталі уявлення про іскуство і на соціальні засади сучасного світу. Гоцці був за старий, феодальний світопорядок, за те, щоб кожен соціальний прошарок знав своє місце, і народні комедії Гольдоні здавалися йому недопустимими вже тому, що автор виводив на підмостки низи суспільства як рівноправних героїв спектаклю. Неприйнятна була для нього і система моралі, яку проповідував Гольдоні: спроба перевірити за допомогою розуму всі сторони людських стосунків повинна, на його думку, привести до краху моралі. Дійсною підставою моралі може бути, по Гоцці, лише віра.
Гоцці був не просто теоретичним і художнім противником просвітницького культу розуму – емоції грали в його поглядах і діях помітно велику роль, чим холодний, тверезий розум. Вихідець із старовинної патриціанської сім’ї, колись багатої, але потім грунтовно збіднілої, Гоцці жив минулим. Він не слідував новим модам ні в чому – ні в думках, ні в укладанні життя, ні навіть в одязі. Венецію він любив за те, що вона була населена духами минулого. Слова ці були для нього просто красивою метафорою. Він вірив в існування світу духів, а на старості років всі свої багаточисельні побутові неприємності відносив за рахунок того, що духи мстять йому – людині, що взнала і повідомила іншим їх таємниці.
Ретроград Гоцці відчував щиру любов’ю до мистецтва і мав величезний талант. Своєю першою казкою для театру – фьябой – він поклав початок новому і надзвичайно плідному напряму в мистецтві. За 5 років, які Гоцці віддав роботі над фьябамі, він створив 10 творів цього жанру: «Любов до трьох апельсинів», «Ворон» (1761), «Король-олень», в тому ж році – «Турандот», «Жінка-змія» (1762), «Зобеїда» (1763), «Щасливі жебраки», «Сіяння чудовиська» (1764), «Зелена пташка», «Дзєїм, король джинів» (1765)
Після цього він написав ще 23 п’єси в манері іспанської «комедії плаща і шпаги» і немало подібних творів перевів, але колишнього успіху вже не мав, хоча і в твори своєї нової манери продовжував вводити маски комедії дель арте.
Гоцці хотів зробити театр місцем «безневинних розваг» традиційного толку. Цього, проте, не вийшло. Він створив новий театральний жанр, зв’язаний, правда, з комедією масок, але помітно від неї відрізняється. Перш за все, його комедія була писаною, а не імпровізаційною. Використовувані їм традиційні маски приховували вельми всілякі характери, а деколи і взагалі зникали з переднього плану. Гоцці хотів присікти нові естетичні віяння, але вони вже досить затвердилися в практиці театру, і йому залишалося лише по можливості перетворити їх і обернути собі на користь.
Йому допомогла традиція французького ярмаркового театру. Свого часу італійська комедія дель арте зробила великий вплив на французький жанр комічної опери, що процвітав на ярмарках.
Гоцці дуже ненавидів просвітителів, щоб знатися на їх поглядах. Йому здавалося, що він захищає від них кращі людські ідеали: честь, благородство, відчуття вдячності, безкорисливість, дружбу, любов, самовідданість…Але, по суті справи, в цьому відношенні жодних розбіжностей між ним і просвітителями не було. Багато п’єс Гоцці звучали як заклик до вірності кращим традиціям народної моралі, і в цьому сенсі Гоцці робив теж справу, що і його вороги – просвітителі. Такі казки, як «король-олень», служать кращим підтвердженням цьому. Андіана, вибрана королем Дерамо дружини, продовжує любити його і тоді, коли його душа втілюється в тіло жебрака. Це казкова трагікомедія – один з кращих в світовій драматургії творів, написаних в славу високої духовності і відданої, безкорисливої любові.
Деякі казки Гоцці придбали не зовсім те звучання, яке мав намір додати їм автор. Так, в казці «Зелена пташка» Гоцці немало місця приділив нападкам на просвітителів. Але стріли його не попадали в ціль: адже просвітителі не були винні в проповіді егоїзму і невдячності, в чому він їх звинувачував. І об’єктивно з-під пера драматурга вийшла чудова, побудована по власній логіці казка про невдячних, розпещених дітей, яких життєві випробування навчили відзивчивості, благородству і вдячності.
Гоцці вийшов на театральні підмостки «для критики і алегоричного зображення людських вдач і помилкових учень» свого віку. І якщо в критиці «помилкових учень» він не досяг успіху, то як критик вдач він зробив немало влучних і справедливих випадів проти сучасних йому буржуа.
Майже всі фьяби драматурга мали успіх, інколи величезний, але за межами Венеції вони не ставилися і дуже скоро зійшли з сцени. Сам Гоцці, написавши за 5 років десять фьяб, відмовився від цього жанру. Ще багато років він писав для сцени, але без колишнього натхнення, а в 1782 році після розпаду трупи Саккі, зовсім залишив театр.
Помер Гоцці в тому ж віці, що і його суперник Гольдоні, – 86 років, помер вже ґрунтовно забутий. П’єси ж Гольдоні знов завоювали венеціанську сцену.
реформа театр комедія