- Вид работы: Другое
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 7,45 Мб
Аналіз впливу бальних церемоній на культурне життя Російської імперії
Міністерство освіти і науки України
Управління освіти і науки Сумської державної адміністрації
Сумське територіальне відділення МАН України
Конотопське міське МАН учнівської молоді
Конотопська гімназія Конотопської міської ради Сумської області
Відділення: літературознавство, фольклористика та мистецтвознавство
Секція: мистецтвознавство
Наукова робота
Аналіз впливу бальних церемоній на культурне життя Російської імперії
Роботу виконала: Богачек Є.М.
учениця 10 класу
Науковий керівник: учитель
Ганжа Віра Борисівна
Конотоп-2014
Тези наукової роботи «Аналіз впливу бальних церемоній на культурне життя Російської імперії»
Богачек Єлизавети Миколаївни, слухача секції мистецтвознавство відділення літературознавства, фольклористика та мистецтвознавство Сумського територіального відділення Малої академії наук України, Конотопської міської Малої академії наук учнівської молоді
Науковий керівник: Ганжа Віра Борисівна, учитель культурології Конотопської гімназії Конотопської міської ради Сумської області.
Актуальність роботи. В даній роботі ми доводимо, що бали завжди грали роль вихователя й просвітника, були справжньою школою гарних манер, добрих справ, приближали до мистецтва й кращих традицій європейських культур. Сьогодні, коли ми розучилися спілкуватися, бути уважними та відноситися з повагою один до одного, забули про етикет, не завжди вміємо цінувати й розуміти прекрасне в мистецтві й природі, в людстві, вивчення сторінок цієї історії корисне й актуальне.
Об’єктом дослідження є бальні церемонії, їх правила, закони, регламент.
Предметом дослідження є бали в Російській імперії й зміни, що відбуваються під їх впливом.
Метою дослідження є вивчення історії бальних церемоній в Європі, знайомство з бальним етикетом, визначення ролі придворних, великосвітських і сімейних балів у розвитку культурних традицій Російської імперії.
Завданням дослідження є вивчення історії балу й «танцювальної науки» в Європі й у Росії; аналіз змін у культурному житті Росії під впливом правил і традицій бальних церемоній.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в упорядкуванні інформації про регламент і правила проведення бальних церемоній для подальшого використання як теоретичного матеріалу в ході відродження балів і маскарадів з метою залучення до культурної спадщини.
У 1935 році відбувся перший Віденський Оперний бал. Сьогодні Віденський Оперний бал є одним з головних щорічних світських подій в Європі і щоразу збирає більше 5000 гостей.
Перший бал, про який є відомості в історії, був даний в 1385 р. в Ам’єні, з нагоди одруження Карла VI з Ізабеллою Баварської.
Однією з центральних подій Відня в останній чверті XIX століття був Придворний бал, який давали імператор Францом-Йосиф і імператриця Елізабет.
Представники найбільш знатних та багатих родин Петербурга та Москви проводили великосвітські бали.
Суспільні бали мали багато різновидів. Як правило коло учасників таких балів було широким і різнокаліберним: чиновники, військові, поміщики, вчителі й інші.
Бальний етикет містить у собі не тільки бальні костюми, культуру поведінки на балу, правильне виконання танців, але також і оформлення бальних приміщень (залів, кімнати для куріння, буфета, ігрової кімнати).
Бали і бали-маскаради поділялися за становим, професійним, віковим категоріям, приурочувалися до особливих урочистостей, і бували придворними, громадськими, приватними, купецькими, весільними, дитячими.
Найважливішим атрибутом була наявність бездоганно чистих і білосніжних рукавичок. У дам вони часто були вище ліктя, шовкові або лайкові. Кавалери в штатському носили лайкові, а військові – замшеві рукавички. Рукавички ніколи не знімалися, навіть якщо вони порвалися – в цьому випадку рекомендувалося мати з собою запасну пару.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання учнями на уроках та заняттях гуртків, студентами на лекціях з мистецтвознавства й історії, всіма тими, хто зацікавлений у даній темі.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. БАЛ ЯК ОСНОВА ДЛЯ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ Й ЕТИКЕТУ
1.1 Історія виникнення бальних церемоній. Бали в Європі
1.2 Бальний етикет і регламент
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗМІН У КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
2.1 Сутність і функції бальних церемоній Російської імперії
2.2 Регламент і побудова бальних церемоній Російської імперії
2.3 Внесок правителів Російської імперії на розвиток балу
2.4 Аналіз змін культурного життя в Російській імперії під впливом бальних церемоній
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Так що ж все-таки таке «бал»? Чому, почувши це слово, ми майже завжди відчуваємо легкий трепет і ностальгію? Чим так прекрасно це подія, що, слухаючи хвилинні новини про віденські бали, ми відчуваємо солодке: «Ах! Потрапити б туди»?
Напевно, ми тужимо за тими шляхетними часами, за красивими відносинами, чемними бесідами, за красою церемонії балу. Чогось нам не вистачає… Можливості одним плавним рухом протягнути руку партнеру, витонченим нахилом голови прийняти запрошення на танець. І закрутитися у вальсі, віддавшись музиці. А потім, плавно похитуючи віялом, вислухати пару чемних компліментів і відповісти делікатно і доречно. Може бути, ми сумуємо по спілкуванню простому і чистому, коли твоїй душі відкривається душа іншої, і серцям стає радісно і легко.
Актуальність роботи. В даній роботі ми доводимо, що бали завжди грали роль вихователя й просвітника, були справжньою школою гарних манер, добрих справ, приближали до мистецтва й кращих традицій європейських культур. Сьогодні, коли ми розучилися спілкуватися, бути уважними та відноситися з повагою один до одного, забули про етикет, не завжди вміємо цінувати й розуміти прекрасне в мистецтві й природі, в людстві, вивчення сторінок цієї історії корисне й актуальне.
Об’єктом дослідження є бальні церемонії, їх правила, закони, регламент.
Предметом дослідження є бали в Російській імперії й зміни, що відбуваються під їх впливом.
Метою дослідження є вивчення історії бальних церемоній в Європі, знайомство з бальним етикетом, визначення ролі придворних, великосвітських і сімейних балів у розвитку культурних традицій Російської імперії.
Завданням дослідження є вивчення історії балу й «танцювальної науки» в Європі й у Росії; аналіз змін у культурному житті Росії під впливом правил і традицій бальних церемоній.
Історія дослідження проблеми. Бальні церемонії досліджували у своїх працях відомі вітчизняні та закордонні вчені: Дуков Є.В., Лотман Ю.М., Соколов Д.Н., Корнилович А.О. Проте дослідження не торкалися питання, пов’язані зі змінами, до яких призводили бали. Це зайвий раз підкреслює актуальність даної теми.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в упорядкуванні інформації про регламент і правила проведення бальних церемоній для подальшого використання як теоретичного матеріалу в ході відродження балів і маскарадів з метою залучення до культурної спадщини.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання учнями на уроках та заняттях гуртків, студентами на лекціях з мистецтвознавства й історії, всіма тими, хто зацікавлений у даній темі.
Апробація результатів дослідження проводилась на науковій конференції «Актуальні проблеми соціального, економічного, екологічного, культурного, історичного розвитку сучасного суспільства» (14 січня, м. Конотоп, додаток А). Основні положення дослідження відображено у науковій статті «Аналіз впливу бальних церемоній на культурне життя Російської імперії» (Актуальні проблеми соціального, економічного, екологічного, культурного, історичного розвитку сучасного суспільства: збірник матеріалів наукової конференції учнів-слухачів МАН. – Конотоп: МАН, 2014. – 246 с.)
Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел із 28 найменувань. Загальний обсяг науково-дослідницької роботи – 49 сторінок тексту.
РОЗДІЛ 1. БАЛ ЯК ОСНОВА ДЛЯ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ Й ЕТИКЕТУ
.1 Історія виникнення бальних церемоній. Бали в Європі
Початок балів сходить до святкувань при французькому і бургундському дворах. Перший бал, про який є відомості в історії, був даний в 1385 р. в Ам’єні, з нагоди одруження Карла VI з Ізабеллою Баварської [7].
До цих пір немає єдиної думки, звідки прийшло слово «бал». Так, одні історики вважають, що слово «бал» прийшло в українську мову з німецької (в перекладі – «м’яч»). Інші вважають, що це слово запозичено з французького «бал» і походить від старофранцузского дієслова «Baller» – «танцювати» [18].
У XV і XVI ст. великі танцювальні заходи при дворах і дворянських замках відбувалися дуже рідко і тільки при Марії Медичі, яка вперше запровадила у Франції маскаради, і ще більше при галантному королеві Генріху IV, бали отримали широке розповсюдження. Справжню свою форму бали зберігають з часів Людовіка XIV. З того часу бали становлять істотну частину більшості придворних свят. З 1715 р. в Парижі стали влаштовуватися бали у будівлі оперного театру (Bal de l’Opèra) (Додаток Б), і разом з тим дана можливість особам середнього стану, за визначену плату, приймати участь в цих, присвячених виключно танцям, розвагах. З тих часів бали стають суспільним розвагою для всіх станів. Як і у всіх предметах розкоші та моди, Париж давав тон у влаштуванні балів і виборі бальних туалетів.
До речі, в 1809 р. відкрився зал Шперле, який увійшов в історію, завдяки прем’єрним виконанням у ньому багатьох творів Йоганна Штрауса (батька). З ім’ям саме цього композитора пов’язують справжній тріумф, якого вальс досяг у Європі, та й в іншому світі, включаючи Америку та Австралію, де побував з гастролями Йоганн Штраус. І все-таки в історію під ім’ям «короля вальсу» увійшов не він, а його син – теж Йоганн Штраус (Додаток В). Його дивовижні, чарівні мелодії підкорили не тільки сучасників. Вальси Іоганна Штрауса (сина) живуть і сьогодні [15].
Однак справжньою бальною столицею Європи прийнято вважати Відень. Розвиток австрійського бального мистецтва було покладено під час бідермейера (це стиль, який мав особливу популярність серед успішних німецьких і австрійських буржуа в період з 1815 по 1848 рр.). Після Віденського конгресу 1815 р., який ознаменував початок пост-наполеонівської епохи. «Танці конгресу» стали синонімом пишних урочистостей і блискучих балів. І хоча публіка не була ще повністю готова до таких подій, все ж музика і танці стали хорошим розвагою для людей, які відчували спрагу світських забав під час довгого періоду переходу від монархії до демократії.
Однією з центральних подій Відня в останній чверті XIX століття був «Придворний бал», який давали імператор Францом-Йосиф і імператриця Елізабет (Додаток Г). Правила етикету на ньому дотримувалися неухильно, і потрапити можна було тільки належачи до вищого суспільства. На цей бал мали запрошення близько 2-3 тисяч гостей різних станів. Для багатьох з них це була свого роду винагорода. А вже що відбувалося на самому балу (костюми дам, поведінка гостей і т.д.) було предметом тривалих і ретельних обговорень віденців ще довго. Однак після смерті дружини в 1899 р. імператор скасував проведення балів [15].
Перервана традиція була відновлена через кілька років. Роль головного балу Відня став виконувати Оперний бал. Це сталося 21 рік по тому вже в часи Першої австрійської республіки. Але спочатку трохи про історію Оперного балу. Своє існування він розпочав у редутних залах імператорського палацу, а потім місце його проведення було перенесено в Оперу, звідси і така назва. Але відмінність Оперного балу від Придворного полягала в тому, що дами повинні були бути обов’язково в масках. На такому балу не кавалери дам, а дами запрошували кавалерів на танець. Це створювало особливий наліт таємничості та гри, завдяки чому ці бали стали дуже популярними. Проте з часом дами перестали так строго дотримуватися правил, бал дещо втратив зі своєї атмосфери, і одночасно з Придворним балом припинив своє існування.
Якщо раніше бали відбувалися в основному при Австрійському імператорському дворі, то з 1815 по 1848 рр. вони проводилися для більш широкої аудиторії в невеликих залах і громадських закладах. У 1862 році Віденський міський театр вперше отримав спеціальний дозвіл від імператора Франца Йосифа I провести власний бал. А коли через 7 років в це приміщення переїхав імператорський оперний театр, Франц Йосип заборонив проводити громадські танцювальні вечори, оскільки тепер ця будівля набула нового статусу імператорського оперного театру. Нарешті, в 1877 році імператор дав свою згоду на проведення «вечора» в оперному театрі, проте тоді офіційно не було дозволено танцювати.
Після падіння імперії Габсбургів у 1918 році, молода республіка швидко перейняла імператорський звичай влаштовувати пишні святкування в оперному театрі. І в 1935 році відбувся перший Віденський Оперний бал. З того часу бали у Віденській державній опері стали відбуватися щорічно в останній четвер перед Великим постом. Винятком стала Друга світова війна. Тоді бали були перервані аж до 1956 року, коли бал повернувся в стіни Віденської державної опери. Сьогодні Віденський Оперний бал є одним з головних щорічних світських подій в Європі і щоразу збирає більше 5000 гостей.
.2 Бальний етикет і регламент
Бальний етикет (Додаток Д) містить у собі не тільки бальні костюми, культуру поведінки на балу, правильне виконання танців, але також і оформлення бальних приміщень (залів, кімнати для куріння, буфету, ігрової кімнати).
Бали і бали-маскаради поділялися за становим, професійним, віковим категоріям, приурочувалися до особливих урочистостей, і бували придворними, громадськими, приватними, купецькими, весільними, дитячими… Популярні в свій час були бали Дворянського зібрання, бали художників та бали, що проводяться іноземними посольствами.
Запрошення на бал розсилалися не менше ніж за сім-десять днів до його початку – головним чином для того, щоб у дам була можливість підготувати відповідний наряд: на бал необхідно було бути неодмінно в новому і модному платті. Для тематичних балів (наприклад, монохромний – тобто певного кольору, костюмований, бал квітів і т.п.) вказувалося, якого типу наряд слід було підготувати.
Отримавши запрошення, протягом двох днів відповідали письмово про свою згоду взяти участь на майбутньому балу, або ж висловлювали жаль про неможливість відвідати захід – але для відмови була потрібна вагома причина. На балу не з’являлися в період глибокої жалоби, але допускалося бувати, носячи траур по кузини, в половині жалоби після дядька і врешті більш глибокого трауру.
Бальний зовнішній вигляд строго регламентувався. Сукні дам завжди були відкритими, доповнювалися бутоном живих або штучних квітів. Для дівчат рекомендувалися сукні світлих тонів, нехитра зачіска, прості прикраси. Заміжні пані мали більш багатий вибір в забарвленні, фасон суконь і носінні ювелірних виробів. Бальне взуття представляла собою м’які туфлі, частіше без каблука (Додаток Е). Використання косметики зводилося до мінімуму, не заборонялося користуватися лише пудрою, і то в помірній кількості [9].
Важливою складовою дамського бального костюма було віяло, що служило не тільки для створення свіжого подиху, але і в якості мови спілкування, нині майже втраченого (Додаток Ж).
Для кавалерів існували свої канони бального костюма: фрачна пара, білий жилет, біла (1830-ті роки) або чорна (друга половина XIX століття) краватка. Фраки були різних кольорів, лише до кінця 30-х років утвердилася мода на чорний колір. За часів правління Миколи I на придворні бали цивільні службовці одягали мундир, що покладається їхні посади (Додаток З).
Військові були у відповідному їх полкам урочистому обмундируванні, і все в бальних черевиках, лише уланам дозволялося бувати в чоботях. Наявність шпор не схвалюють, але деякі порушували це правило заради хизування.
Найважливішим атрибутом була наявність бездоганно чистих і білосніжних рукавичок. У дам вони часто були вище ліктя, шовкові або лайкові. Кавалери в штатському носили лайкові, а військові – замшеві рукавички. Рукавички ніколи не знімалися, навіть якщо вони порвалися – в цьому випадку рекомендувалося мати з собою запасну пару [11].
Приїжджають гості мали засвідчити свою повагу, у вигляді вітання, насамперед перед господарями.
Заміжня дама приїжджала на бал з чоловіком, в його відсутність допускалося бути з подругою та чоловіком цієї подруги. Дівиці з’являлися на балу виключно в супроводі матері або літня особи, яка пильно стежила за своєю підопічною, при необхідності давала їй поради і, як було в пушкінське час, шукала їй кавалерів для танців, якщо на те була необхідність. Дівчина могла з’явитися на бал і в супроводі батька, який представляв її своїм знайомим, а йому представлялися кавалери, бажаючі танцювати з його дочкою. Як правило, господар або господиня будинку просили знайомих кавалерів запрошувати на танці дам, вимушених, найчастіше через зовнішньої непривабливості, сидіти осторонь. У будь-якому випадку не належало зовні виявляти душевні страждання, розчарування або ж поганий настрій – на балу повинно приємно посміхатися і невимушено підтримувати світську розмову.
Дама, вирушаючи на бал, брала з собою бальну книжечку – карне або Агенду – куди, навпроти списку танців, вписувала імена кавалерів, бажаючих танцювати з нею той чи інший танець. Іноді замість Агенда могла використовуватися зворотна сторона віяла. Бальні книжечки прикріплялися до поясу сукні та служили підмогою для пам’яті – дати обіцянку двом кавалерам на один танець не тільки вважалося поганим тоном, але могло призвести і до дуелі між претендентами, тому, опинившись в ситуації подібної необачності, дамі рекомендувалося пропустити танець. У разі надходження запрошення на танець одночасно від двох кавалерів, дама могла зробити вибір на користь одного з них. Вважалося зайвим кокетством хвалитися своїм заповненим Агенда, особливо перед тими дамами, які бували мало запрошені [5].
Перед балом або в його продовженні кавалер міг ангажувати даму на танець заздалегідь, і якщо на початку XIX століття кавалер, дізнавшись, що найближчі два-три танцю вже обіцяні іншим, йшов ні з чим, то в кінці XIX століття кавалер питав, на які з вільних танців він може претендувати. У дам, які користуються популярністю, Агенда був розписаний в перші хвилини початку балу. У правилах світських пристойностей 1880-х років є вказівка, що дама не повинна давати згоду більш ніж на три кадрилі, і тут же сказано, що кавалер, запрошуючи, продовжував перераховувати всі наявні в програмі кадрилі, поки дама сама не скаже, яка у неї вільна.
Згідно з правилами, кавалер починав запрошення на танці з господині дому, далі йшли всі її родички, а вже потім наставала черга танцювати зі своїми знайомими дамами.
На початку XIX століття бал відкривався полонезом, де в першій парі йшов господар з найбільш почесною гостею, у другій парі – господиня з найпочеснішим гостем.
Наприкінці століття бал починався вальсом, але придворні, дитячі та купецькі бали відкривалися величним полонезом (Додаток И).
У 30-ті роки XIX століття дама могла танцювати з будь-яким кавалером – вважалося, що факт його присутності на балу вже є гарантією благонадійності і дамі немає потреби побоюватися за свою репутацію. У другій половині XIX століття кавалер, який бажає танцювати з незнайомої йому дамою, спочатку представлявся їй через спільних знайомих.
Протягом XIX століття змінювалася кількість танців, які кавалер міг танцювати з однією дамою протягом балу – для представників 1830-х років це число дорівнювало одному, а вже в 1880-х дозволялося два-три танцю, що не наступних один за одним поспіль. Більше трьох танців могли танцювати тільки наречений і наречена. Якщо кавалер наполягав на більшому, ніж належить, кількості танців – дама відмовляла, не бажаючи себе компрометувати. На приватному балу належало, щоб господар будинку і його сини протанцювали як мінімум по одному разу з усіма запрошеними дамами.
На кадриль запрошували заздалегідь (Додаток К). В обов’язки кавалера входило до початку танцю заручитися візаві, при цьому в його ролі якщо і був родич дами, то тільки з її на те згоди. Бажаючи запросити даму на танець, кавалер підходив до неї, кланявся і вимовляв чемну фразу, на кшталт: «Дозвольте мені мати честь запросити вас на польку (мазурку, вальс)» або «Чи можу я сподіватися, що ви удостоїли мене танцювати з вами вальс (галоп, кадриль)». Дама, приймаючи запрошення, відповідала реверансом. Кавалер подавав дамі свою праву руку, дама подавала кавалерові ліву руку, і пара відправлялася брати участь в танці [5].
Не прийняти запрошення танцювати було можливо внаслідок втоми або ж якщо танець був обіцяний іншому. Відмовитися, пославшись на втому, і одразу погоджуватися танцювати з іншим, вважалося крайньою невихованістю. Якщо на балу був присутній імператор, то його запрошення приймалося завжди, незалежно від того, чи давала дама згоду на танець комусь іншому.
Отримавши відмову від однієї пані, представник 1880-х років звертався із запрошенням до її сусідки, в той час як в 1830-х дане дійство вважалося образливим для дами.
Під час танцю кавалер розважав даму легким світським розмовою, дама ж відповідала скромно і не сміла дивитися в очі танцюристу занадто часто. В обов’язки кавалера також входило запобігати зіткнення з іншими парами і не допускати падіння своєї дами – якщо таке відбувалося, кавалер допомагав дамі піднятися, проводжав її до місця, приносив свої вибачення і питав, чи не потребує вона в будь-якої допомоги.
Ставати в танець, не знаючи фігур, вести себе з дамою фамільярно (занадто притискати до себе під час танцю, просити її віяло, хустку або квіти), забути відшукати запрошену даму перед початком танцю, наступати на шлейфи суконь – все це характеризувало танцюриста не з кращого боку. Але вміння вправно і красиво танцювати, в поєднанні з хорошими манерами і знанням світла могло сприяти кар’єрі молодих людей.
По закінченні танцю кавалер довідувався у пані, куди відвести її: в буфет або ж до місця, звідки він її взяв. Обмінявшись взаємними поклонами, кавалер або віддалявся, або міг залишитися поруч з дамою і якийсь час продовжувати розмову, проте робити це так, щоб не заважати іншим кавалерам запросити даму на танець.
У 1880-х роках парі дозволено було прогулюватися за бальною залі – під ручку, при цьому дама ледь доторкалася до руки кавалера. Кавалер вів до вечері ту даму, з якою танцював останній перед вечерею танець, і цю ж даму супроводжував назад в бальну залу після трапези.
У першій половині XIX століття дама могла підходити до буфету тільки в супроводі своєї попечительки і кавалера, або кавалер приносив дамі з буфету те, що вона забажає. Наприкінці XIX століття правила спростилися і дама могла йти в буфет в компанії одного лише кавалера.
На такі танці, як мазурка або котильйон (Додаток Л), кавалер запрошував, як правило, добре знайому йому даму. Часто тривалий танець служив можливістю зізнатися у своїх почуттях. Котильйон або грецьким танцем закінчувався бал, але в другій половині дев’ятнадцятого століття завершував програму балу, як правило, вальс (Додаток М).
Гості могли виїжджати коли їм завгодно, не акцентуючи уваги на свій відхід – але протягом наступних кількох днів запрошений наносив господарям зустрічний візит.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗМІН У КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
.1 Сутність і функції бальних церемоній Російської імперії
Проведення асамблей стало справжньою школою світських манер, навіть світського способу життя. Для молодих людей була видана книга «Юності чесне зерцало, або показання до життєвого обходження», яка викладала правила поведінки в суспільстві. Цей посібник є підручником життєвої мудрості, в якому відображені моральні принципи людини, що живе в новій петровської Росії: «молодий шляхтич чи дворянин, якщо він встигає у своєму навчанні, а особливо в мовах, кінній їзді, танцях, шпажній битві, якщо може підтримати добру розмову, красномовний і начитаний, то він при таких здібностях може стати хорошим придворним людиною» [8]. Книга користувалася в Петербурзі великою популярністю і вже за життя Петра перевидавалася три рази. Таким чином, асамблеї увійшли до складу придворного церемоніалу і поступово виробили в суспільстві потребу до публічного проведенню дозвілля, сформували інтерес і прищепили смак до світського життя, пом’якшили і відшліфували звичаї російських людей. Зігравши роль початкової школи в історії російської культури, асамблея навчила російське суспільство освоювати складну науку культурного життя не по канонам дореформеної Русі, а за європейськими стандартами вищої школи.
Петровські бали несли в собі просвітницьку функцію. Оскільки, для пізнання «танцювальної науки» аристократія вимушена була активно знайомитися з різними видами мистецтва: музикою, щоб краще відчувати характер танцю й точно тримати ритм, живописом, щоб уявляти собі, як виглядають благородні пози, фехтування, бо воно сприяє більш комплексним рухам рук, ніг, корпусу та голови.
За своєю соціальною функцією бал робив можливим руйнування соціальних бар’єрів. На петровських асамблеях були присутніми як дворяни, купці, так і торговці, майстри, проте сиділи вони в своїй частині столу. Кожна соціальна група була по-своєму костюмована, мала характерну зачіску й займала в залі окреме положення.
Основна частина бальної культури була орієнтована на станово об’єднуючі функції. Це було дуже важливо для такої складно ієрархічної держави, якою була Російська імперія.
Згодом встановилася ще одна функція, розважальна. Так мазурка (Додаток Н), що була названа Ю. Лотманом «кульмінацією балу», могла переростати в ціле дійство, що містить багато елементів популярних побутових ігор. Наприклад, в одній із фігур мазурки дами мали підкидати свої платки вверх, а кавалери піймавши їх мали танцювати з володарками [21].
За традицією, в Росії не було прийнято влаштовувати бали, як і інші багатолюдні розваги, під час великих постів, а також під час трауру. Традиційно бальний сезон тривав із Різдва й до останнього дня масляної. В інший час року бали влаштовувалися лише в особливих випадках.
Внаслідок відмінностей місця, часу проведення, складу учасників, специфіки костюму, виділяють різні за призначенням та найменуванням бали: придворний, приватний, великосвітський, суспільний, великий, маленький, костюмований, сімейний та інші.
Найбільш офіційними були придворні бали, досить чопорні та нудні. Участь в даних балах була обов’язковою для запрошених. Для даних балів була обумовлена парадна форма: чоловікам – з нагородами, дамам – в сукням спеціального фасону.
Представники найбільш знатних та багатих родин Петербурга та Москви проводили великосвітські бали (Додаток П). Нерідко сюди приїздили й члени імператорської сім’ї, але без всякої офіційності – просто в гості. Від участі в подібних церемоніях можна було відмовити.
Суспільні бали мали багато різновидів. Як правило коло учасників таких балів було широким і різнокаліберним: чиновники, військові, поміщики, вчителі й інші.
Найвеселішими та невимушеними були зазвичай сімейні бали. Їх прив’язували до сімейних свят, запрошували всю рідню й близьких знайомих [4].
2.2 Регламент і побудова бальних церемоній Російської імперії
Бал – чисельне зібрання великої кількості людей для танців. Бальні церемонії відрізняються від інших танцювальних зібрань видатним блиском, більшою строгістю етикету й заздалегідь визначеним порядком.
Обов’язковим для балу був оркестр чи ансамбль музик. Бал завжди закінчувався вечерею й дуже включали додаткові, окрім танців, розваги: невеликий концерт, спеціально запрошені артисти, живі картини, навіть любительські спектаклі [10].
Живі картини – популярна бальна розвага кінця 18 – початку ХХ століття. Воно представляє собою костюмоване інсценування популярних творів літератури та живопису. Особливою популярністю вони користуються на сімейних балах та вечорах. Показували живі картини перед танцями чи в перервах між ними. І лише з часом постало питання форми світського життя [12].
Головними цілями балу ставали культурний розвиток, спілкування молоді, місцем, де культурна важливість поступалася місцем дворянському побуту. Таким чином за мету організації балу ставили виховання манер та навичок спілкування кавалерів і дам. Саме це і привело до створення певного ритуалу проведення бальних церемоній, системи послідовності окремих частин, розмежування бажаних та обов’язкових елементів. З’явилася граматика балу, а сам він став такою собі театралізованою виставою, кожному елементу якої відповідали певні емоції, переживання, фіксовані стилі поведінки.
І саме через те, що бал мав строгий ритуал, через який він більше нагадував парад, стала більшою можливість відходу від правил, «бальних вольностей», яких ставало все більше ближче до закінчення вечора і котрі будували бал як боротьбу «порядку» та «свободи». Проте основою такого соціально-естетичного явища як бал були танці [6].
Вони ж задавали і стиль та тон бесіди, адже вимагали простої та неглибокої, проте захопливої та гострої розмови. Навпаки бальні «теревені» були далекі від інтелектуальності та освіченості, якими були просто переповнені бесіди в салонах Парижу XVIII століття і на відсутність якого так скаржився свого часу А. Пушкін .
Бал початку XIX століття починався полонезом, який функціонально замінив перший танець менует. Останній відійшов у минуле разом із королевою Франції.
року «світська» та «люб’язна», французька манера виконання мазурки поступилася англійській. Вона в свою чергу вимагала від кавалерів томного, лінивого виконання рухів, котрі тільки підкреслювали, що йому нудно танцювати, і що це взагалі робиться проти його волі. Кавалер відмовляється від «мазурочного базікання», натомість замінюючи його мовчанням [16].
Отож видно, що бал мав строгу структуру. Це було єдине ціле, підпорядковане руху від строгої форми святкового балету до різних варіативних форм хореографічної гри. Проте саме суворість законів балу обмежували свободу всередині нього, що і викликало потребу в ще одному елементі, котрий зіграв би роль «організованої дезорганізації». Таким елементом став маскарад.
Проходив бал наступним чином: гості під’їжджали до парадного входу. Карети зустрічали швейцар і лакей, котрі допомагали гостям. Роздягнувшись, гості проходили до великої зали, де їх обов’язково зустрічали господарі дому. Після звуків оркестру починалися танці, послідовність яких була відмінною в залежності від історичної епохи. Вечеря була сервірована в окремому приміщенні або в тому ж залі де танцювали. Також на кожному балі був буфет із різними стравами й обов’язком кавалерів було слідкувати, щоб дам все було, що вони забажають. Найбільшу залу будинку відводили для танців. Декілька гостьових було обставлено спеціально для гри в карти – це було основним заняттям для не танцюючих людей. Ще декілька кімнат мали м’які меблі й призначалися для тихих бесід.
Першим танцем був полонез, який з часом ставав ще більш святковим. Далі танцювали менует, котрий викликав іронію в епоху Катерини ІІ. На балах Катеринівського часу стали танцювати й кадриль – танці, в яких стали допускатися різні вольності та комбінації різноманітних фігур. Але не дивлячись на це, кадриль з часом стала символом гарного тону й серйозним етикетним танцем.
В останнє десятиліття XVIII століття на танцювальну культуру надзвичайно впливала естетика Просвітництва. У цей час з’являється новий танець – вальс, що змінив структуру й характер балу. Моду на вальс порівнювали з модою на куріння тютюн: всі засуджували «вульгарний» танок, проте всім хотілося спробувати хоч раз. У близькості танцювавших і в з’єднанні їх рук проглядували аморальність. Досить непристойними для XVIII століття були довгі повороти, що вважалися недолугими, принижуючими жінку, оскільки партнер притримував даму за талію й стояв до неї обличчям у анфас. І, хоча Катерина ІІ незлюбила вальс, він був допущеним на бали як дань новому часу, витіснивши великосвітську урочистість, на зміну якій приходили природність у поведінці, свобода й розкутість почуттів [17].
Таким чином, бальна культура поступово перетворилася на розважальний захід. На думку Ю.М. Лотмана, вальс підходив для цієї цілі найкраще: «Вальс створював особливо зручні умови для ніжних пояснень: близькість танцюючих сприяла інтимності, а дотики рук дозволяли передавати записки» [21]. Ще однією новизною вальсу було підкорення дами кавалеру, в той час як у церемоніальних танцях партнерша грала ведучу роль.
В 19 столітті бальний етикет лише ускладнився, а танці, навпаки, зробилися простішими, тому співати їх могла навіть людина, що зовсім не вчилася танцювати. Танцювали мазурку, вальс, польку, а зі старовинних танців – полонез і французьку кадриль. В різні роки виконувалися також лансьє, краков’як, міньйон, проте вони швидко відходили в минуле. Більшість танців XIX століття були швидкими, що пояснювалося в тому числі й змінами жіночого костюму: відмова від жорсткого корсету й важкого каркасу для спідниць.
.3 Внесок правителів Російської імперії на розвиток балу
Вперше бали з’явилися в Росії ще на початку XVII століття, саме тоді відбувся перший бал, присвячений весіллю Лжедмитра та Марини Мнішек. Його учасниками були лише найближчі люди, ті, хто має безпосередній зв’язок із Кремлем. Проте через швидке падіння Лжедмитра з престолу таким заходам не вдалося вкоренитися і про них було забуто майже на століття [19].
Керівним початком у житті людей допетровського часу була ідея аскетизму, відкидала мирське задоволення. Народна музика, пісня, танець, казка, яка-небудь гра були відкинуті, як дійства ідолослужіння. До того ж, допетровська Русь жила за «Домострой» – зводу правил суспільної поведінки – і в її громадському житті було багато відсталості.століття стало переломним моментом у історії Російської імперії. Саме про цей період говорять як про боротьбу традиційної та петровської Росії. Вона розвивалася відповідно до загальних закономірностей провідних європейських країн. І надзвичайна заслуга в цьому належить саме Петру I (Додаток Р), який активно слідкував за розвитком тих країн, котрі значно перевершили Росію в соціально-економічному розвитку на початку XVII ст. Закордонні традиції згодом стають своєрідним еталоном, якого прагнуть досягти. Саме таким став бал, започаткований Петром I у вигляді асамблей. Хоча до цього часу немає єдиної думки, були асамблеї саме балами чи лише їх прототипами. Але поняття «асамблея» ширше за поняття «бал». Термін «асамблея» у перекладі з французької означає «загальні збори якоїсь організації» «бал, громадське зібрання в епоху Петра I». У першій половині XVIII століття асамблеї проводилися в багатьох європейських країнах, ідею організації асамблей Петро I привіз із Франції, де він в 1717 році познайомився з пристроєм паризьких громадських зібрань [27].
листопада 1718 року був оприлюднений Указ про асамблеї, в якому цар звелів придворним веселитися й давати бали й зібрання під назвою асамблеї, на яких сходилися б чоловіки й жінки. Перша асамблея відбулася у генерал-адмірала Апраксіна, друга – у таємного радника Толстого. Такі зібрання продовжувалися всю зиму, тричі на тиждень. Спочатку танці сприймалися як повинність, тому Петро I особистим прикладом намагався заохотити дворян прийняти новий спосіб спілкування й робив це з притаманною йому енергійністю й завзятістю, відвідуючи майже кожну асамблею й часто розпоряджаючись танцями. Кожна кімната господарського дому була присвячена окремому заняттю: в одній влаштовувалися танці, в другій грали в шашки та шахи, в третій готувалися столи з трубками, тютюном і дерев’яними скіпами.
року Петро I постановив, щоб на асамблеї з’являлися всі чиновники, а також дворяни, купці, корабельні майстри з їх жінками та підрісшими дітьми. Проте кожна соціальна група мала окремий одяг та характерну зачіску. Наприклад, дворяни одягалися в каптани з фалдами і вузькі панталони, обов’язковим було носіння шпаги і рукавичок; на голови надягали довгі перуки з завитими буклями. Кожна соціальна група займала в залі своє особливе положення, яке могло відзначатися навіть ґратами. І все ж бал, охоплюючи осіб різних станів, істотно зменшував станову й внутрішньостанову дистанції.
На асамблеях багато дозволялося: ділові розмови, спілкування з дамами, пусті міркування, прийняття міцних напоїв і танці. Так, кожен міг запросити на танець кого хотів – і знатну даму, і навіть царицю. Своєрідним звичаєм був вибір «Цариці балу», якій господар будинку підносив бронзовий позолочений жезл. Вона могла вибрати собі «Царя душі», якому дарувала квітка. Обов’язком «Царя душі» було влаштування наступного балу в своєму палаці [14].
У Петровську епоху асамблеї відкривалися церемоніальними танцями: дами стояли на одній стороні, кавалери – на іншій. При виконанні менуету, на відміну від західних правил, чиношанування не дотримувалося. Більш того, протанцювавши один раз, кавалер або дама могли повторити танець з новими партнерами, вибраними за власним бажанням. «Польський» менует, колишній найпоширенішим танцем того часу, був схожий на полонез.
Після церемоніальних танців нерідко починалися танці-ігри, в яких виконавці виявляли винахідливість і вміння швидко розучувати нові рухи. На чолі веселих жартівливих танців нерідко бував сам цар. Петро I ставав у першу пару і затівав такі мудровані фігури, що за ним не встигали інші танцюючі. Для учасників, які не справлялися з рухами, Петро Великий ввів штрафні санкції: «Государ оголосив, що якщо хто тепер зіб’ється, той вип’є великий штрафний стакан. Тоді справа пішла відмінно на лад». «Штрафним стаканом» була величезна фігурна чаша, підтримувана двоголовим орлом («Кубок великого орла»), в яку містилася пляшка вина.
Закінчувалася асамблея прощальним танцем. Відкривав його також Петро I з маршальним жезлом в руках. За ним слідували інші гості, у всіх в руках були запалені свічки. Так формувався новий спосіб людського спілкування [26].
Але це нововведення не підтримала церква, тому щоб переламати традиційне неприйняття асамблей служителями культу, Петро I залучає до цього світського заходу й чорне духовенство.
Згідно з Указом у Синоді, з 1723 засновувалися асамблеї в московських монастирях. 29 грудня була проведена перша асамблея у архімандрита Донського монастиря. На неї були запрошені президент Синоду архієпископ Новгородський Феодосій, архієпископ Крутицький Леонід, архієпископи московських монастирів, чиновники синодальної контори. Це теж мало неоднозначні наслідки. Митрополит Казанський Сильвестр в доносі засуджував цю дію [28].
Слід відзначити ще один цікавий момент: поява жінок на асамблеях. Це було незвичайним для того часу, тому що до XVIII століття російська жінка, особливо зі знатної родини, вела самітницький спосіб життя, на асамблеях же дами й кавалери, як було прийнято в Західній Європі, вільно спілкувалися один з одним, танцювали і вели бесіди. Дами були на балу в сукнях з шторної або парчової матерії з довгими шлейфами. Дамські наряди прикрашалися мереживами і дорогоцінним камінням, а взуття було на підборах у півтора вершка. З уведенням у побут асамблей однією з головних турбот придворної знаті стає вивчення нових танців, освоєння найтонших законів придворного і світського етикету. Танець входить до числа обов’язкових предметів і вивчається в усіх навчальних закладах [24].
Якщо в петровську епоху асамблея була для більшості учасників справжньою мукою, то вже за часів правління Анни Іоанівни інтерес до танців зростає. За Катерини 1 невміння танцювати вважалося недоліком виховання, тепер і чоловіків і жінок обучали танцям в обов’язковому порядку. До середини XVIII століття російське суспільство навчилося хорошим манерам і вміли відмінно танцювати, тож у всіх відношеннях російські бали могли порівнюватися з будь-якими європейськими, а де в чому навіть перевершити їх.
За часів правління Анни Іоанівни з балів були прибрані тютюн і спиртні напої, а замість шашок і шахів стали грати в карти, назавжди було знищено покарання у вигляді осушення «Кубка великого орла», а сповіщання про бал уже проводилися не барабанним боєм, а спеціальними, заздалегідь присланими, письмовими запрошеннями [2].
Звичай наряжання був відомий на Русі ще з глибокої давнини. Свята зимового та літнього сонцестояння, Петров день, масляна й на початку XIX століття не проходили без ряжених. Церква терпіла наряжання лише як дань старовинному звичаю, проте не ухвалювала, як і всілякі лицедійства. Рядилася лише молодь: людям сімейним і високопоставленим це вважалося соромно. І лише Іван Грозний час від час нехтував своєю високою посадою й влаштовував на святах танці в масках і костюмах [26].
До наших днів зберігся улюблений маскарадний костюм Петра І – костюм голландського шкіпера.
Єлизавета полюбляла наряджатися й думала, що їй до лиця чоловічий костюм. Саме тому вона вводить у моду особливий ти маскараду – «Метаморфоз». На них особи, котрих вона сама ж призначала, мали з’являтися в одязі протилежного полу [13].
Катерина ІІ, вдягнувши чоловічий одяг, маски й плащ-доміно, любила приїжджати на бали в чужій кареті й спостерігати за парами зі своєї ложі, а також приймати участь у танцях і дуже любила зав’язати інтрижку з ким-небудь по маскарадному звичаю.
Були й тематичні карнавали, як от, наприклад, в 1721 році, в честь Ніштадського миру зі Швецією, повозки мали вигляд позолочених галер і фрегатів з вітрилами, гарматами, вишукано вдягненими матросами-гребцями, а в 1763 році Москва три дні спостерігала грандіозний маскарад «Торжествуюча Мінерва», на честь коронації Катерини ІІ [19].
Останній вибух інтересу до маскарадів і костюмованих балів стався на початку ХХ століття. В ці роки найбільше цінувалася історична точність костюмів, а бали ставали тематичними: античними, рококо, етнографічними.
В 1903 році в Зимовому дворі відбувся грандіозний історичний бал (Додаток С), всі учасники якого вдяглися в руські придворні костюми XVII століття, виконані з виключною точністю й багатством. Імператор Микола ІІ разом із дружиною Олександрою Федорівною прийняли участь у цьому святі, наряджені в царські костюми XVII століття [26].
Дуже хорошим танцюристом, особливо в мазурці, був Олександр І.А дружина Миколи І, Олександра Федорівна, по праву вважалася однією з кращих танцюристок Європи. В першій половині XIX століття лишили про себе захоплюючі спогади й інші чудесні танцюристи: графи Милорадович і Салогуб, М.А. Наришкіна.
Великим фанатом маскарадів був і Микола І. В Анічковому палаці він влаштовував бали й маскаради для вузького круга найближчих, і на них не заборонялося веселитися й дуріти. Популярністю користувався зал Енгельгарда в Петербурзі, де частим гостем був сам Микола І. Смак імператора був законом для вищого кола й на маскаради стали збиратися представники найзаможніших та аристократичних кіл [1].
.4 Аналіз змін культурного життя в Російській імперії під впливом бальних церемоній
В російському столичному дворянстві початку XVIII – кінця XVIIII ст. час поділявся на дві невід’ємні частини: перебування вдома, присвячене сімейним та господарським справам, натомість другу частину займала служба – це і воєнна, і статська служба, тобто вірне підданство державі та государю. І лише згодом до цього переліку додалася графа, що певним чином відносилася до статської служби, проте планувалося, як виховний і розвиваючий захід. Так, це саме Бал.
Проаналізувавши вищевикладений матеріал можна побачити, що з плином часу ставлення до балу змінювалося від нерозуміння його цілі та мети, небажання дарма витрачати час і гроші до прагнення показати себе й свою родину в найкращому світлі, вивести підростаюче покоління у світ і знайти дітям гарну партію. Згодом бали захопили народ настільки, що вони почали проводитися аж надто часто. А в силу того, що вальс був одним із найпопулярніших танців і це позначилося на творах кращих композиторів того часу, на балах проводилися змагання на найбільш довершений і досконалий музикальний твір. Музику для вальсу писали і Шуберт, і Карл Вебер, який надав вальсу додаткову грацію і вишуканість, а композитор Ланнер зробив вальс тріумфальним видом танцю.
Таким чином бал, з одного боку, виявляється повною протилежністю воєнній службі – область невимушеного, світського спілкування, місце, де границя між службовими повноваженнями дещо стирається. А з іншого боку, бал був областю представницькою, формою соціальної організації, однією з небагатьох дозволених на той час формою колективного побуту.
Бал – це не просто явище культури, це життя суспільства з усіма його проявами, та їх роль у розвитку культури й функції змінювалися в ході часу та впливом історичних подій.
Бал як явище в різному ступені відноситься до трьох сфер: побутової, естетичної й хореографічної. Він дозволяє більш детально уявити побут і культуру першого стану Російської імперії.
Бали епохи Петра І увійшли в культуру Росії вже не як забави, а як елемент повчальної системи, також виникли передумови появи світського етикету й знищення минулого стилю життя жінок.
Головною особливістю цього історичного періоду було формування державної культурної політики, створення системи соціокультурних установ, розвиток нових форм вільного проведення часу, розвиток нових видів дозвільних занять, формування нового святкового календаря, поглиблення станового характеру культурно-дозвільної діяльності, подальший розвиток народної художньої творчості.
бальний церемонія етикет росія
ВИСНОВКИ
Підводячи підсумки можна сказати, що сформований в XVIII столітті механізм перетворення російської міської культури за європейським зразком найбільше позначилася на системі святково-розважальної культури, до якої увійшли елементи «високої» класичної та романтичної культури, породженої європейськими країнами в Новий час. Модернізовані і ритуальні форми розважальної культури якби вставляються в ужиток найбільш впливових, заможних і освічених верств російського суспільства, що призводить до становлення загальноєвропейської ментальності росіянина, яка визначила модель соціокультурної пам’яті. В результаті масову свідомість виявляється зануреним в ціннісно-нормативні системи, що належать різним цивілізаційним періодів. У ньому переплелися європейські ідеї і цінності з культурно-історичною пам’яттю, вигодуваний ідеями та цінностями візантійського християнства і слов’янського політеїзму
У бальному церемоніалі розгорталися соціальні пристрасті і дискурсивні ходи (серія проходок окремих пар, демонстрація майстерності кожного танцюючого). На балу через особливі церемонії проходило винесення «Я» зовні і ототожнення його з зовнішністю. Підтвердженням цьому може служити система спілкування чоловіків і жінок на балу, вибір жінкою чоловіка, вибір «цариці балу». У цій частині бальною культури проглядалася ностальгія за непрожитих російською культурою часів середньовічної лицарської естетики. Його «екстравертність» була спрямована на виявлення здатності учасників балу до оволодіння комплексом станових норм. На ці ж цілі була спрямована і атрибутика балу (сукні, прикраси, безліч свічок, квіти, гучна музика, танцювальні фігури).
Через світські церемонії особистість стала усвідомлювати свою колективну, станову і культурну приналежність. Свідомість учасників таких ритуалів-церемоній з сценарної задумом організаторів повинно було підніміться вгору над життєвою метушньою й нудьгою буденною. Таким чином, свято, а тим паче бал перетворювалися на оригінальну форму допомоги в пізнанні соціального життя і визначення свого місця в ієрархічно збудованому соціокультурному просторі. Починаючи з петровських асамблей організатори балів стали приділяти особливу увагу їх церемоніальності, так як це дозволяло виробити форми спілкування кавалерів і дам, визначити тип соціальної поведінки дворянської культури.
Проведення асамблей, балів стало справжньою школою світських манер, світського способу життя. Бали вчили культурно спілкуватися, культурно проводити вільний час, вчили чітко дотримуватися правил етикету, з повагою ставитися до дам, виховували вміння одягатися зі смаком і вимагали суворих правил дотримання особистої гігієни. Музика й танці виховували почуття прекрасного, вчили слухати й чути, співчувати й бути прихильнішими. «Вихід у люди» завжди залишався важливою подією в житті людини, справжнім святом. Бальні церемонії, які проводилися в суворих рамках, за своїми законами й правилами, потребувало від кожного вміння пристойно поводитися серед інших людей.
І виходить, справа не тільки в красивих сукнях, безлічі дзеркал і свічок – якщо не звернутися до краси спілкування, то можна бал і не затівати: казка так і не прийде. А якщо поміркувати, то благородні манери НЕ одягнеш, як бальна сукня, на один вечір. Щоб казка відбулася, доведеться постаратися (Додаток Т). Попелюшка теж не відразу потрапила на бал, спочатку їй довелося гарненько попрацювати. Адже бал – це не просто присутність красиво одягненої людини в красивій обстановці. Бал – це можливість. Можливість свята, можливість дружнього спілкування, можливість випробувати щастя, а музика і танці лише засоби, які допомагають всьому цьому здійснитися.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ассамблеи Петровского времени. Энциклопедия культур / [Електронний ресурс]
2. Башуцкий А. Ассамблеи / А. Башуцкий // Журнал общеполезных сведений. – 1838. – №1.
3. Богословский М.М. Быт и нравы русского дворянства в первой половине XVIII в. / М.М. Богославский. – М.: ЗАО Издательство «Центрполиграф», 1906. 123 с.
4. Бокова В. Балы и праздники в России / В. Бокова. – М.: ЗАО Издательство «Центрполиграф», 2000. 234 с.
. Васильева-Рождественская М.В. Историко-бытовой танец / М.В. Васильева-Рождественская. М.: ЗАО Издательство «Центрполиграф», 1963. – 130 с.
. Гольцев В.А. Законодательство и нравы в России XVIII в. / В.А. Гольцев. СПб.: Изд-во «Питер», 1896. 456 с.
7. Грицкевич В.П. Історія музейної справи до кінця XVIII століття / В.П. Грицкевич. – 2-е вид.,- СПб.: ГУКІ, 2004. – 408 с.
. Домострой. Юності чесне зерцало. – СПб.: Вид-во. дім «Азбука-класика», 2008. – 208 с.
9. Друскин М.С. Очерки по истории танцевальной музыки / М.С. Друскин. Л., 1936. – 245 с.
. Дуков Е.В. Бал в культуре России XVIII – первой половине XIX века / Е.В. Дуков // Развлекательная культура России XVIII – ХIХ вв. Очерки истории и теории. СПб.: Изд-во «Питер», 2000. 235 с.
11. Дуков Є.В. Громадські бали та концертна культура XVIII в. / Є.В. Дуков // Концерт в історії західноєвропейської культури. М.: ЗАО Издательство «Центрполиграф», 2003. – С. 171-184
12. Забелин И. Е. Домашний быт русского народа в XVI и XVII ст. / И.Е. Забелин. – М.: ЗАО Издательство «Центрполиграф». 2001. – 237 с.
13. Захарова О.Ю. Веселье без перерыва. Балы и маскарады Елизаветы Петровны / О.Ю. Захарова // Родина.- 1995.- №6. – С. 86-90.
14. Захарова О.Ю. История русских балов / О.Ю. Захарова. – М.: ЗАО Издательство «Центрполиграф», 1998. – 254 с.
15. Захарова О.Ю. Бал XVІІІ – начало XX века: танцы, костюмы, символика / О.Ю. Захарова. – М.: ЗАО Издательство «Центрполиграф», 2011. – 19 с.
16. Князьков С.А. Время Петра Великого / С.А. Князьков. М.: ЗАО Издательство «Центрполиграф», 1909. – 678 с.
. Колесникова А.В. Бал в России XVIII – начало ХХ века / А.В. Колесникова. – СПб.: Изд-во «Питер», 2005. – 250 с.
. Компан Ш. Танцевальный словарь, содержащий в себе историю, правила и основания танцевального искусства / Ш. Компан. – М.: ЗАО Издательство «Центрполиграф», 1790. – С. 39-40.
. Корнилович А. О первых балах в России / А.О. Корнилович // Полярная звезда. – 1823. – С.16-18.
20. Короткова М.В. Традиции русского быта: энциклопедия / М.В. Короткова. – М.: Дрофа Плюс, 2008. – 320 с.
21. Лотман Ю.М. Беседы о русской культуре. Быт и традиции русского дворянства XVIII – начала XIX в. / Ю.М. Лотман. – СПб.: Изд-во «Питер», 1994. – 400 с.
22. Образовательный портал «Слово» / [Електронний ресурс]
23. Петровские ассамблеи / [Електронний ресурс]
24. Рябцев Ю.С. История русской культуры: художественная жизнь и быт XVIII – XIXв. / Ю.С. Рябцев. – М.: Гуманит. Изд. Центр ДЛАДОС,1997. – 432 с.
25. Соколов Д.Н. Светский этикет или руководство к познанию правил общежития / Д.Н. Соколов. – СПб.: Изд-во «Питер», 1847. – 209 с.
26. Терещенко А. Історія культури російського народу / А. Терещенко. – М.: Ексмо, 2006. – 736 с.
27. Тетенькина Т.Г. Веселая старина: об увеселениях русского двора при Петре I; о первых балах в России. / Т.Г. Тетенькина. Калининград, 2005. – 156 с.
28. Указ «О достоинстве гостевом, на ассамблеях быть имеющем» / [Електронний ресурс]
ДОДАТОК А
Сертифікат участі у науково-практичній конференції
ДОДАТОК Б
Бали в будівлі оперного театру (Bal de l’Opèra)
ДОДАТОК В
Йоганн Штраус (син) – «король вальсу»
Йоганн Штраус-син – австрійський композитор, диригент і скрипаль, визнаний «король вальсу», автор численних танцювальних творів і декількох популярних оперет
Народився в родині відомого австрійського композитора Йоганна Штрауса-старшого.
Кінець 1860-х – початок 1870-х років: розквіт генія. У цей період він створює свої найкращі вальси: «На чудовому блакитному Дунаї» (1866) та «Казки Віденського лісу» (1868).
р. – нова оперета «Летюча миша» спочатку великої популярності не має, але все ж багато років не сходила зі сцени віденських театрів. Тріумфальний успіх приходить через 20 років, після появи нової редакції.
р. – новий шедевр: оперета «Циганський барон», за сюжету повісті «Саффі» Мора Йокаї.
ДОДАТОК Г
«Придворний бал», який давали імператор Франц-Йосиф і імператриця Елізабет
ДОДАТОК Д
Елементи бального етикету
Елементи танцювального етикету, необхідні для участі в балі:
1. Учасникам балу необхідно стежити за поставою і положенням рук.
. Необхідно бути чемним як по відношенню до своєї партнерки, так і до всіх інших.
. Слід уникати зіткнень з іншими парами і намагатися не зачіпати за нерухомі конструкції і устаткування залу.
. Не рекомендується давати згоду на танець декільком партнерам, покидати зал перед початком танцю, знімати рукавички під час танцю.
. Не рекомендується виходити з танцю до його закінчення, якщо на те немає вагомих причин .
. Під час танцю недоречно зайве далеко розходитися або демонстративно наближатися один до одного, а також відверто обніматися .
. Забороняється танцювати інший танець, ніж оголошений ведучими.
. Забороняється порушувати напрямок руху танцю.
Елементи світського етикету, необхідні для участі в балі:
. На офіційну церемонію не спізнюються – це неповага до Господарям та Почесним гостям.
. Одяг учасників балу повинна бути ошатною: дами у вечірніх сукнях, кавалери в костюмах, рукавички бажані.
. На балу вітається ввічливість, галантність, чемність .
. При обміні вітаннями, спочатку кавалери вітають дам поклоном, потім дами, після кніксену, можуть протягнути руку для поцілунку або рукостискання.
. Бал супроводжується певною манерою розмовляти. Неприпустимий гучний, різкий розмова, заборонено вживання ненормативної лексики. Кавалерам рекомендується робити дамам компліменти.
. На балу важливо не тільки гарно танцювати, але також граціозно ходити і стояти. Не слід притулятися до стін і колон. Кавалерам не варто тримати руки в кишенях. Ні в якому разі не можна жувати! Є цукерки, фрукти та інші, слід тільки в спеціально призначених для цього місцях.
. При вході в бальний зал слід відключити мобільні телефони і зняти навушники.
. Ні в якому разі не дозволяється бігати по залу, особливо через його центр .
Елементи бального етикету, необхідні для участі в балі:
. Одяг учасників повинна відповідати класу відповідальності балу.
. Всім учасникам необхідно виконувати прохання та вимоги Головного та зального церемоніймейстера, Господині і Господаря балу.
. Перший танець, вальс першого відділення відкривають Господар і Господиня балу, всі гості вступають в цей танець після того, як Господар і Господиня зроблять три тури вальсу.
. Запрошення до танцю починається з поклону, яка запрошує. Відповідь на запрошення також супроводжується поклоном.
. Після запрошення кавалер виводить даму в танцювальну зону з дотриманням всіх правил етикету.
. При русі «під руку» рука пані не повинна обвиватися кільцем навколо руки кавалера, не слід також виснути на лікті кавалера.
. По закінченні танцю кавалер повинен проводити даму на те місце, де він її запрошував або будь-яке інше місце за бажанням дами.
. Не рекомендується залишати зал перед початком танцю.
. Не рекомендується залишати танцювальний ордер ( партнера) під час танцю
. Необхідно, безумовно, виконувати вимоги Головного та зального церемоніймейстера.
ДОДАТОК Е
Приклади суконь і додаткових елементів одягу, регламентованих бальним статутом
ДОДАТОК Ж
Мова віяла:
– віяло розгорнуть, дама відмахується – «я заміжня»;
– віяло закривається – «ви мені байдужі»;
– відкривається один пелюсток – «будьте задоволені моєю дружбою»;
– віяло повністю розкритий – «ти мій кумир».
– Якщо співрозмовник просить віяло (хоча це дуже непристойне прохання):
– подати верхнім кінцем – симпатія і любов;
– подати ручкою – презирство;
– подати відкритим, пір’ям вперед – напрошуватися на любов.
ДОДАТОК З
Для кавалерів існували свої канони бального костюма
ДОДАТОК И
Полонез
Полонез – танок істинно лицарський, танець, в якому кожен жест кавалера підкреслював його схиляння перед прекрасною дамою. Це було своєрідне освідчення в коханні, але пояснення не пристрасне, а стримане, сповнене великої внутрішньої гідності і такту.
У Росії танець назвали і полонезом, і польським. Лист пояснював назву танцю так: «Він абсолютно позбавлений швидких рухів, він створений скоріше в цілях дати образ пихи, ніж зваблювання, він мав своїм призначенням (характерне виняток!) відзначити чоловіка, виставити напоказ його красу, його франтівського вигляд, його войовничу і разом з тим чемну поставу… Навіть сама назва танцю по-польськи – чоловічого роду. Тільки по очевидному непорозуміння переводять його словом жіночого роду».
ДОДАТОК К
Кадриль
Кадриль виконується парною кількістю пар. Цей народний і бальний танець складається з шести фігур.
Протягом XVIII-XIX століть, коли кадриль була дуже популярна, вона зазнала чимало змін. Старовинні кілька претензійні назви фігур (Le Pantallon, Ete, La Poule, La Trenis, La Pastourelle) згодом були замінені простими порядковими номерами, спростилися переходи, деякі рухи поступово зникли або були замінені звичайними кроками, якими ходять в повсякденному житті. Сучасники з жалем писали: «Перш її танцювали, а нині в ній ходять». Колись настільки красивий салонний танець почав помалу втрачати властиву йому легкість і витонченість і до кінця XIX століття виходить з моди.
ДОДАТОК Л
Котильйон
Котильйон – бальний танець французького походження
На балах він був свого роду кодою вечора – як би прощальним виступом всіх учасників в улюблених танцях. До кінця століття котильйон з’єднував всі основні танці, стаючи центром танцювального вечора; нерідко він виконувався між фігурами кадрилі. Музичною основою котильйон служили популярні на той час танці (вальс, мазурка, полька).
Котильйон нагадував масову танцювальну гру, розмаїття якої залежало від провідної пари, очолюваної кавалером – кондуктором (розпорядником). Ударами в долоні він давав сигнал оркестру міняти танці, голосно називав фігури, стежив за узгодженістю рухів пар.
Вальс
Танець австрійського походження. Був відомий як народний ще в XVI ст. Бальна публіка зацікавилася вальсом після того, як в 1787 р. в поставленої у Відні опері «Рідкісна річ, або Краса і чеснота» композитора В. Мартіні Солера його станцювати кілька пар. Спочатку вальс танцювали досить повільно; поступово ритм його прискорився. Те, що під час танцю кавалер брав даму за талію, було дуже незвичайним на погляд людини XVIII ст. адже в більшості танців тієї епохи партнери стикалися лише кінчиками пальців. Через це спочатку багато хто визнав вальс «аморальним» танцем.
ДОДАТОК Н
Мазурка
Мазурка – польський народний танець. Характеризується швидким темпом, трьохдольним розміром.
Виконавцям танцю надавалася велика свобода: не дивлячись на строго встановлені фігури і рух, кожен міг варіювати їх за власним бажанням. У мазурці провідна роль належить кавалерові, він вибирає фігури, рухи, змінює темп. Дама повинна вміти легко летіти по залу, вміти схоплювати руху і переходи, пропоновані кавалером.
Нарядні одягу дам, національний польський чи військовий костюм кавалера надають мазурці особливу пишність і красу. Кавалер під час танцю дуже спритно то надягає, то знімає конфедератку і приклацує шпорами наприкінці найбільш ефектних рухів.
У XIX столітті мазурка виходить далеко за межі своєї батьківщини, стаючи одним з найпопулярніших бальних танців багатьох країн. Правда, вона мало доступна широкому колу любителів, так як вимагає спеціального навчання, великий тренування, вміння красиво поєднувати різні па і фігури.
ДОДАТОК П
Великосвітські бали Москви й Петербургу
ДОДАТОК Р
Укази Петра І
Петро I, повернувшись до Москви із закордонної подорожі по Голландії, Англії, Австрії, Німеччини з «великим посольством», видав указ у серпні 1698 про обов’язкове гоління бороди. Бажаючі зберегти бороду повинні були відтепер платити податок, звільнялися від сплати податку лише духовні особи. Всі, хто сплачував податок, отримували мідний знак, який свідчить про те, що носіння бороди оплачене.
У грудні 1699 послідував указ Петра I про обов’язкове носіння іноземного сукні всім, крім священиків, селян і візників, біля воріт Кремля були виставлені манекени зі зразками нової одягу: німецького, угорського, саксонського, французького. Чоловікам пропонувалося носити перуки, сорочки з мереживними манжетами і комірами з оборками, камзоли, каптани, зшиті з щільного шовку або оксамиту, короткі чоловічі штани – кюлоти, білі шовкові панчохи, модні туфлі або високі чоботи-ботфорти. Невід’ємними атрибутами костюма дворянина були капелюх, рукавички, кишеньковий годинник на ланцюжку і тростину. Жіночий одяг складалася з нижньої, глухої сукні з глибоким вирізом – декольте, зашнурованого знизу-вгору корсета і верхньої сукні. Багатий жіночий костюм доповнювали високі зачіски, віяла, дорогі прикраси – сережки, брошки, кільця, браслети, кольє, діадеми.
У грудні 1699 Петро І видав указ про зміну літочислення в Росії. Петро I наказав вважати 7208 від Створення світу за старим календарем 1700 роком від Різдва Христового за новим календарем як у православній Європі. З 1 січня 1700 Росія стала жити за новим юліанським календарем, тільки для церкви Петро I дозволив зберегти старе літочислення.
Указ царя містив приписи щодо святкування Нового року: вітати один одного й дарувати подарунки, будинки прикрашати ялиновими, сосновими і ялівцевими гілками, влаштовувати феєрверки та гарматну стрілянину. На допомогу бажаючим оволодіти правилами мовного етикету в 1708 році була видана книга «Приклад, як пишуться компліменти різні», в якій були представлені зразки різних поздоровлень і листів різноманітного змісту.
ДОДАТОК С
Зимовий бал 1903 року
ДОДАТОК Т
Бал у гімназії
В конотопській гімназії вже ввішло в традицію щорічно проводити бал. Він проводиться для учнів 1 (5), а також 4 (9) класів
Пропоную вашій увазі світлини одного з таких балів. Лютий 2013 року.
