- Вид работы: Дипломная (ВКР)
- Предмет: Культурология
- Язык: Русский , Формат файла: MS Word 2,55 Mb
Бiблiографiчна діяльність
План
Вступ
1. Основні види бібліографії
1.1 Процеси бібліографічної діяльності
.2 Поняття бібліографічної інформації
.3 Анотація: структура, методика анотування
2. Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачів (РБО)
2.1 Довідково-бібліографічне обслуговування читачів
2.2 Види, форми й методи інформаційно-бібліографічного обслуговування
2.3 Організація інформаційно-бібліографічного обслуговування
. Формування бібліографічної культури та пропаганда бібліотечно-
бібліографічних знань
. Технологічні особливості процесів обробки документів при переході від ручної до автоматизованої технології
Висновки
Додатки
Використана література
Вступ
Дім, в якому немає книг, подібний до тіла, позбутого душі. Цицерон
Довгий історичний шлях розвитку книжкової справи привів до відокремлення бібліографічної діяльності у самостійну галузь суспільної практики. Якщо в античному світі бібліографія мала синкретичний характер (тобто була нерозчленованою, мало розвинутою), виступала як похідне, супровідне явище історико-літературних занять з книгою, то в епоху повсюдного запровадження книгодрукування (XV-XVI ст.) вона стає фактором загального піднесення національних культур. У XVIII-XIX ст., у зв’язку з промисловою революцією та інтенсивним розвитком науки, відбувається диференціація (ділення) бібліографії на види і на сфери застосування, формується професія бібліографа-фахівця, зароджується наука про бібліографію.
Революція в світі книг, що прийшлася на XX ст., надала бібліографічній роботі риси масовості.
Підвищення ролі й значення бібліографічної інформації в соціалістичному суспільстві, особливо в сучасних умовах науково-технічної революції, послужило стимулом для загальнодержавної перебудови бібліографічної служби в нашій країні. Відбулося переосмислення самого терміну «бібліографія». Нині бібліографія розглядається як діяльність (організаційно-управлінська, виробнича, науково-методична та науково-дослідна) по забезпеченню функціонування (дії) бібліографічної інформації в суспільстві.
Основними напрямами бібліографічної діяльності є:
) створення бібліографічної (вторинно-документальної) інформації всіх видів і форм,
) доведення БІ до споживачів,
) науково-теоретичне осмислення бібліографії як суспільного явища.
Бібліографія, таким чином, є закономірним, органічним сполученням науки і практики.
Бібліографія як специфічна форма діяльності виникла у відповідь на потребу суспільства в інтенсивному використанні знань, сконцентрованих у книгах.
Винахід книгодрукування в середині XV ст. відкрив книзі широкий шлях до людей всіх країн і континентів. Водночас він поклав початок прискореному зростанню друкованої продукції. Якщо в XVIII ст. в усьому світі було видано 1,6 млн. назв книг, в XIX – 6,1 млн., то XX ст., за попередніми підрахунками, має принести людству не менше 50 млн. назв книг. Лише в нашій країні щороку виходить понад 80 тис. книг і брошур, більше 1300 журналів і близько 8 тис. газет.
Інтенсивність книгодрукування вступила в наш час у протиріччя з фізичними можливостями людини в сприйманні й переробці інформації. Саме тому соціальне важливим е питання про те, як виявляти потрібні публікації і що відбирати для читання з величезного масиву друкованої продукції. Ця проблема розв’язується за допомогою бібліографічної інформації.
1. Основні види бібліографії
Вид бібліографії – це насамперед вид діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до споживачів певного роду бібліографічної інформації. Через це поняття розкриваються характер, особливості та специфіка функціонування бібліографічної інформації в суспільстві.
До введення в дію державного стандарту на бібліографічну термінологію (1971 р.) види бібліографії ототожнювали з видами бібліографічних посібників. Цього не слід робити хоча б тому, .що посібники виступають як один із результатів і засобів бібліографічної діяльності, вони лише частина цілого, яким є бібліографія. На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» (дод.1) це принципове положення підкреслено тим, що зображення видів бібліографії розташовано в зоні бібліографічної діяльності, в той час як бібліографічні посібники – в зоні бібліографічних реалій (предметів).
Види бібліографії прийнято ділити на основні й додаткові. Основними вважаються ті види, функції яких найбільшою мірою відповідають суспільному призначенню бібліографічної інформації. Такими є державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна і рекомендаційна бібліографії. Основні види розвиваються відповідно до своїх внутрішніх закономірностей і діють в суспільстві відносно самостійно, що також свідчить про їх особливе положення серед споріднених бібліографічних явищ.
Кожен вид бібліографії має своє специфічне суспільне призначення, зумовлене конкретизацією тих завдань, що стоять перед бібліографією в цілому. Так, головними завданнями державної бібліографії є «реєстрація всіх творів друку, які вийшли на території країни»; видавнича-книготорговельної – інформування населення, працівників бібліотек і книготорговельних організацій про літературу, яка щойно вийшла або незабаром вийде в тих чи інших видавництвах; науково-допоміжної – «сприяння науковій та професійно-виробничій діяльності»; рекомендаційної – сприяння освіті, самоосвіті, комуністичному вихованню та пропаганді знань. Кожен вид, взятий окремо, в чомусь функціонально обмежений, однобічний; кожен охоплює, групує й розкриває явища бібліографії тільки в своїй площині і в своєму радіусі дії. У сукупності ж основні види з належною повнотою і всебічністю забезпечують саме ті інформаційно-бібліографічні потреби, що виникають на сучасному етапі нашого розвитку у найважливіших сферах людської діяльності.
Державна бібліографія становить найважливішу ланку системи бібліографічної інформації в нашій країні. Це зумовлено, по-перше, тим, що саме на рівні державної бібліографічної реєстрації здійснюється первинна бібліографічна обробка друкованої продукції, яка потім відбивається в системі державних бібліографічних покажчиків (в «літописах» друку). Державні ж покажчики становлять базу для розвитку інших видів бібліографії та для налагодження інформаційно-бібліографічного обслуговування читачів. По-друге, державна бібліографія сприяє ефективному використанню інтелектуального потенціалу радянського суспільства в цілях комуністичного будівництва. Адже в літописах друку специфічно фіксуються досягнення народного господарства, науки, техніки, мистецтва та інших сфер суспільної практики. По-третє, державна бібліографія у сукупності всіх своїх видань виступає як один із засобів державного контролю і регулювання видавничої діяльності в країні.
Функціонування державної бібліографії забезпечує існуюча в Україні система обов’язкового примірника. Суть цієї системи полягає в тому, що на основі діючого законодавства кожне поліграфічне підприємство в обов’язковому порядку надсилає заздалегідь визначеним державним книгосховищам, бібліографічним центрам та бібколекторам установлену кількість примірників з тиражу кожного свого видання. У сукупності ці тиражні відчислення складають комплекти обов’язкового примірника.
Різні бібліотеки одержують різні типи обов’язкового примірника: платний, безплатний, відомчий (безплатний ще називають контрольним).
Особлива роль в нашому суспільстві належить рекомендаційній бібліографії. Це зумовлено тим, що на неї покладено відповідальні ідейно-виховні, педагогічні функції, пов’язані з формуванням нової людини.
На відміну від державної бібліографії, рекомендаційна бібліографія не тільки інформує читачів про твори друку, а й кожен раз оцінює їх шляхом цілеспрямованого добору та анотування. Більше того, рекомендаційна бібліографія орієнтує читача в соціальне значущій тематиці, розкриваючи зміст і значення саме тих галузей знань і тем самостійного читання, які найбільшою мірою сприяють формуванню людини. Як метод керівництва читанням рекомендаційна бібліографія максимально наближена до запитів конкретних читачів, враховує їх вікові, психологічні та інші риси й особливості.
Специфіка рекомендаційної бібліографії полягає також у тому, що зона озброює читача ефективними методами роботи з книгою, навчає його вмінню самостійно вибирати й оцінювати твори друку, виходячи із принципів і критеріїв критики і естетики.
Поняття про загальну та спеціальну бібліографію
Терміни «загальна» і «спеціальна» бібліографія ще не мають точного визначення. Тому їх немає в державному стандарті на бібліографічну термінологію.
«Загальна» і «спеціальна» бібліографія – поняття, які вживаються в теорії бібліографії для первісного, найбільш широкого розмежування бібліографічної інформації за її суспільними функціями. (Це розмежування приводить далі – на рівні бібліографічної діяльності – до утворення конкретних видів і різновидностей бібліографії і бібліографічних посібників). Вважається, що в «загальній» бібліографії з найбільшою повнотою і чіткістю реалізуються комунікативна та пошукова функції, в «спеціальній» – оціночна.
Поняття «загальна» і «спеціальна» бібліографія відбивають не стільки конкретні бібліографічні явища, скільки науково-теоретичні абстракції, необхідні для розкриття логіки і суті переходу бібліографічної інформації з однієї форми в іншу. Тому основне місце їх за схемою «Класифікація бібліографічних явищ» в зоні науково-теоретичних абстракцій. В систематизації бібліографічної продукції ці поняття використовуються для утворення термінів «загальні» й «спеціальні» бібліографічні посібники (див. дод. 2 «Систематизація бібліографічних посібників») по аналогії з іншими термінами, що стосуються видів бібліографії: державна бібліографія – державний посібник, рекомендаційна бібліографія – рекомендаційний посібник і т. д.
Різноманітність потреб суспільства в бібліографічній інформації зумовлює поділ бібліографії також за окремими формами та особливостями її функціонування. Виділяються наступні додаткові класифікаційні ряди бібліографії:
1) поточна – ретроспективна – перспективна,
) універсальна – галузева.
Поточною називається бібліографія, призначенням якої є постійна, регулярна підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про нові твори друку. Саме ця бібліографія забезпечує оперативне використання наукових досягнень й передового досвіду, сконцентрованих в книгах та інших творах друку, в інтересах дальшого розвитку соціалістичного суспільства. Поточне бібліографічне інформування провадиться на основі регулярного обліку творів друку, що виходять протягом поточного календарного року.
Найважливішими вимогами щодо поточної бібліографії е повнота і оперативність інформації. Повнота досягається ретельністю перегляду та розумним відбором із документального потоку всього вартого уваги, оперативність – максимальним скороченням інформаційного інтервалу (тобто часу міні виходом документа і його відбиттям у бібліографічному виданні).
Ретроспективною називається бібліографія, призначенням якої є підготовка і розповсюдження інформації про твори друку за який-небудь чітко визначений проміжок минулого часу (за винятком літератури поточного року). В її функції входить:
) своєрідне підведення підсумків розвитку літератури з тієї чи іншої галузі або того чи іншого виду за певний період,
) забезпечення ретроспективного пошуку в документальних масивах в процесі бібліографічного обслуговування.
Ретроспективні покажчики складаються, як правило., з розрахунком на тривалий строк використання, мають науково-прикладний характер і належать здебільшого – за суспільною ознакою – до науково-допоміжної бібліографії. Саме через ретроспективні покажчики найбільш рельєфно розкривається зв’язок, бібліографії з наукою.
Перспективною прийнято називати бібліографію, яка забезпечує інформування населення, організації та установи країни про твори друку, що готуються до видання або виходять у найближчий час. Основна її функція – сприяння оперативному використанню творів друку за їх прямим цільовим та читацьким призначенням, привертання уваги читачів до найважливіших видань суспільно-політичної, наукової, художньої та іншої тематики.
Термін «універсальна бібліографія» (від лат.universalis – всеосяжний, загальний) означає створення бібліографічних посібників, в яких представлені твори різного змісту, виявлені за такими формальними ознаками, як вид видання, територія, на якій виходили твори друку, мова публікацій тощо. Інколи універсальні покажчики носять репертуарний характер, тобто відбивають друковану продукцію тієї чи іншої країни за певний історичний період з максимальною повнотою. Проте групування бібліографічного матеріалу в універсальних посібниках не формальне, а систематичне (здебільшого за галузями знань). Наприклад, в «Літопису книг» бібліографічні записи розташовані за схемою класифікації, прийнятою для видань державної бібліографії. Галузевою називається бібліографія, призначенням якої є обслуговування окремих галузей знань і практичної діяльності.
На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» всі п’ять додаткових видів бібліографії – поточна, ретроспективна, перспективна, універсальна й галузева – показано всередині великих кіл, якими позначено основні види (державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна). Це, однак, не означає, що додаткові види є якимись складовими частинами основних. Схема показує інше: різнобічність бібліографічних явищ, їх взаємозв’язок і взаємопереходи в процесі функціонування.
В класифікації кожен вид бібліографії розглядається як окремий структурний елемент, який може виступати як в ролі основного, так і «другорядного», «додаткового» – залежно від того, за яким принципом розташовуються бібліографічні явища. Так, державна бібліографія показана на схемі в формі першого кола як основний структурний елемент видової класифікації, а універсальна та поточна (в формі малих кіл, по-різному заштрихованих) – як її сторони (грані). Це означає, що державна бібліографія в конкретних своїх проявах – в покажчиках літератури (див. третю частину схеми) – може бути одночасно універсальною за змістом і поточною за хронологічними рамками. Схема, таким чином, показує один із можливих варіантів розташування бібліографічних явищ – саме той, котрий розкриває місце кожного виду бібліографії в класифікаційному ряду, побудованому за суттєво-функціональним принципом.
Але можна перекомбінувати класифікаційний ряд за формальним принципом – наприклад, основними структурними елементами «Схеми» зробити поточну та ретроспективну бібліографію. Тоді державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна, універсальна, галузева бібліографії стануть уже відповідними гранями (сторонами) поточної та ретроспективної бібліографій.
Отже, жоден вид бібліографії не може бути однобічним, наділеним лише однією якоюсь властивістю, хоч підставою для утворення кожного виду є якраз одна яка-небудь суттєво-функціональна або формальна ознака. Це зумовлено трьома обставинами:
) відмінностями в характері самого функціонування бібліографічної інформації в суспільстві;
) різноманітністю суспільних потреб в бібліографічній інформації;
) неоднорідністю документального масиву, з яким має справу бібліографія.
Всі охарактеризовані види бібліографії в сукупності утворюють головну систему бібліографії, завданням якої є максимально повне задоволення типових інформаційно-бібліографічних потреб радянського суспільства.
Бібліографічні комплекси
Бібліографічними комплексами прийнято називати особливі угрупування бібліографічних явищ, які функціонують ніби автономно, паралельно з головною бібліографічною системою і об’єднують різні види бібліографії на основі ознак, притаманних тільки цим угрупуванням. До них належать краєзнавча бібліографія і бібліографія бібліографії. (На схемі ці комплекси зображені у вигляді умовних серповидних сегментів і винесені за межі головної бібліографічної системи).
Краєзнавча бібліографія – це науково-практична діяльність з метою підготовки і розповсюдження бібліографічної інформації, пов’язаної за змістом з певною місцевістю в країні. Бібліографія бібліографії – це діяльність з метою орієнтації суспільства в бібліографічній продукції.
Бібліографічні комплекси призначаються для забезпечення специфічних інформаційних потреб суспільства, з яких немає достатньо сконцентрованої інформації у виданнях державної бібліографії. Наприклад, відомості про краєзнавчу літературу можна знайти в кожному випуску «Літопису книг». Але виявити саме, те, що треба конкретному читачеві-краєзнавцю, за літописом дуже важко, оскільки відомості про краєзнавчі видання розпорошені у всіх розділах літопису і нічим не позначені. Тому цю роботу бере на себе краєзнавча бібліографія. Вона здійснює «зріз» всієї друкованої продукції в краєзнавчому аспекті, відбирає й систематизує краєзнавчий матеріал за читацьким і цільовим призначенням. При цьому сама краєзнавча бібліографія втілюється в конкретні форми видавничо – книготорговельної, науково-допоміжної та рекомендаційної бібліографії. Внаслідок цього читач одержує краєзнавчу і видавничо-книготорговельні, науково-допоміжні та рекомендаційні посібники, які водночас можуть бути поточними, ретроспективними, перспективними, універсальними, галузевими і т. ін.
Аналогічну роботу виконує в своїй сфері бібліографія бібліографії – організує інформацію про бібліографічні посібники.
Суб’єкти і об’єкти бібліографії
Бібліографія як галузь науково-практичної діяльності утворює цілісну складно розвинуту систему, якій притаманні своєрідна внутрішня структура, власні закономірності розвитку і функціонування. Ця система специфічно об’єднує різні компоненти (складові частини), взаємодія яких зумовлює виконання бібліографією її суспільних функцій.
) суб’єкти (люди, що забезпечують підготовку та розповсюдження бібліографічної інформації),
)об’єкти (твори друку та споживачі інформації),
)бібліографічні процеси, результати бібліографічної діяльності, 4)організаційні форми та засоби бібліографічної інформації.
Кожна система, як стверджують науковці, завжди є компонентом іншої, більш високого рівня системи, і сама, в свою чергу, утворена із підсистем (компонентів) нижчого рівня. Стосовно до бібліографії це положення виглядає так: бібліографія в цілому е частиною багато аспектної системи документальних комунікацій, до якої, крім бібліографії, входить система засобів масової інформації, система НТІ тощо. Водночас сама бібліографія складається із підсистем (компонентів) нижчого рівня, якими є державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна і рекомендаційна бібліографії. В свою чергу, кожна підсистема може ділитися на компоненти (підсистеми) ще нижчого порядку, – і так послідовно доти, поки цей поділ не дійде межі – до розкладу останніх, найнижчих, ланок системного утворення на елементи. Властивістю ж системних елементів є те, що вони не діляться далі без втрати основної якості, яка визначає сутність, природу даної системи.
Головним компонентом бібліографії як системного утворення є люди:
▪ бібліографи-професіонали, які займаються підготовкою, розповсюдженням та організацією використання бібліографічної інформації,
▪ бібліографознавці, які ведуть науково-дослідну роботу в галузі бібліографії,
▪ фахівці, що займаються бібліографією в зв’язку із своєю науково-творчою, літературною та пропагандистською діяльністю. Як правило, найкрупніші вчені були й видатними бібліографами, сприяли розвитку бібліографічної справи.
Бібліограф є головним суб’єктом бібліографічної діяльності насамперед тому, що саме через нього найбільшою мірою проявляється соціальна сутність бібліографії. В кінцевому підсумку якість і ефективність бібліографічної діяльності забезпечується бібліографом, який перетворює свої знання, погляди, ідеї, емоції, пристрасті в конкретний продукт професійної діяльності – бібліографічну інформацію.
Під об’єктом розуміють те, на що спрямована діяльність людини (суб’єкта) .
Завданням бібліографії, як відомо, є усунення протиріч, які виникають в системі «книга – читач» («документ – споживач інформації») внаслідок невідповідностей між обсягом знань, сконцентрованих (і водночас розпорошених) в книгах, і можливостями їх виявлення та використання окремим читачем. Отже, об’єктом бібліографії є компоненти цієї системи – твори друку і читачі, зв’язок між якими в сфері бібліографічного обслуговування здійснюється опосередковано – через бібліографічні посібники. Твори друку (документи) сприймаються бібліографом як безпосередні об’єкти його професійної діяльності, читачі ж – як потенціальні (можливі) споживачі бібліографічної інформації. При цьому, однак, враховуються реальні інтереси конкретних категорій і груп читачів, і в широкому плані – інтереси даного суспільства.
Нині бібліографія оперує не тільки текстовими документами у вигляді книг, журналів, газет тощо, а й графічними (образотворчими виданнями, кресленнями, схемами, картами) та аудіовізуальними (звукозаписами, фотографіями, кіноплівками, діапозитивами тощо). Суть бібліографічних операцій з документами полягає в їх бібліографічній обробці: описанні, класифікації, розкритті змісту. Нерідко в бібліографічних посібниках документ розглядається аналітичне, тобто кожна частина документа (розділ, параграф, сторінка книги, стаття із збірника, журналу, газети) характеризується як самостійне джерело інформації й описується як окремий документ.
1.1 Процеси бібліографічної діяльності (загальна характеристика)
Бібліографічна діяльність бібліотек зводиться в кінцевому підсумку до двох основних процесів, які на практиці часто переплітаються й поєднуються між собою. Перший називається бібліографуванням творів друку, або підготовкою бібліографічної інформації для розповсюдження та використання, другий – бібліографічним обслуговуванням, або доведенням БІ до споживачів.
Бібліографування творів друку
Як процес бібліографування носить дискретний (перервний, роздільний) характер і складається із послідовних, закінчених дій, які в ряді випадків можуть набувати самостійного значення і тому сприймаються як окремі види роботи. Такими відносно автономними процесами є:
а) бібліографічний пошук,
б) бібліографічний відбір,
в) складання бібліографічних описів,
г) анотування,
д) реферування,
е) бібліографічна систематизація,
є) бібліографічна предметизація,
ж) бібліографічне групування,
з) бібліографічне редагування.
Кожен вид роботи має свої особливості і спрямований на раціональне досягнення певного результату.
Бібліографічним пошуком називається послідовне, логічно обґрунтоване виявлення творів друку (докладніше – вторинно-документальних відомостей про них) за заздалегідь визначеною групою пошукових ознак (чи за однією ознакою) шляхом суцільного або вибіркового перегляду літературних та бібліографічних джерел.
В ролі пошукових ознак виступають ті елементи бібліографічного запису, які повністю чи найбільшою мірою відповідають характеру читацького запиту на бібліографічну інформацію. Сам же процес пошуку складається, як правило, з багатьох однотипних операцій, спрямованих на виявлення відповідностей між читацьким запитом на бібліографічну інформацію і змістом або темою реальних творів друку на підставі їхніх бібліографічних описів.
Розрізняють два основних види бібліографічного пошуку:
) виявлення бібліографічної інформації про конкретні твори друку з певного питання,
) уточнення (перевірка помилкових) або пошук відсутніх бібліографічних даних про якийсь конкретний твір. Типовим і найбільш поширеним е перший вид.
Бібліографічний пошук ґрунтується на професійному знанні змісту і специфіки видань різних типів, передусім довідкових та інформаційно-бібліографічних. Глибина і якість його забезпечується рівнем загальноосвітньої та професійної підготовки бібліотекаря-бібліографа.
Суть цього виду роботи полягає у виділенні із загального масиву більш-менш однорідного бібліографічного матеріалу, виявленого шляхом бібліографічного пошуку, творів друку, які найбільшою мірою відповідають конкретним цілям бібліографічної інформації.
Розрізняють два етапи відбору – первісний, або попередній, і остаточний. Перший здійснюється на основі перегляду записів у бібліографічних джерелах і практично невіддільний від бібліографічного пошуку (обидва процеси відбуваються паралельно), другий – за принципом de visu (з лат. означає: наочно, бачене власними очима) , тобто шляхом безпосереднього ознайомлення з творами друку.
З бібліографічним відбором пов’язані такі поняття, як принципи і критерії добору, тобто ті основні, відправні вимоги щодо змісту, форми, ідейного, наукового та естетичного рівня творів друку, за якими провадиться відбір. Якісний добір літератури ґрунтується на загальноприйнятих в радянській бібліографії принципах партійності, науковості, народності. Виключно важливе значення має така вимога, як відповідність літератури актуальним проблемам комуністичного будівництва.
Під складанням бібліографічних описів розуміють письмово-документальне оформлення у строго визначеній послідовності основних, заздалегідь обумовлених відомостей про твори друку, виявлених шляхом вивчення титульних текстів, випускних даних у книжкових виданнях (або шляхом перегляду змісту періодичних видань і збірників, якщо описуються статті чи частини друкованих творів).
Процеси складання анотацій та рефератів називаються відповідно анотуванням і реферуванням.
Бібліографічна систематизація – це бібліографічна співвіднесення змісту твору друку із відповідними розділами якої-небудь схеми класифікації для визначення класифікаційного індексу або його словесного еквівалента.
Бібліографічна предметизація – це формулювання предметної рубрики на основі визначення предмета (основного змісту) твору.
Як елементи бібліографічного запису класифікаційний індекс та предметна рубрика характеризують кожен по-своєму той чи інший твір друку. Тому разом з бібліографічним описом, анотацією та рефератом вони розглядаються як види і засоби бібліографічної характеристики. Відмінність характеристики, що містить бібліографічний опис, від характеристики, зафіксованої індексом чи рубрикою, не в суті, а в формі.
Особлива роль у підготовці бібліографічної інформації належить бібліографу групуванню. Суть цього процесу полягає у об’єднанні бібліографічних записів у однотипні групи за заздалегідь визначеними ознаками.
Кожен твір друку має чимало ознак, які дозволяють, будучи зафіксованими в бібліографічних описах, по-різному упорядковувати бібліографічний матеріал, отже й по-різному орієнтувати в ньому читача. Так, покажчик художньої літератури з персональним групуванням розкриває творчість окремих письменників, їхній особистий внесок у скарбницю загальнонародної культури, тоді як такий же покажчик, з тим же складом літератури, але згрупованої за тематичним принципом, розкриває особливості й повноту ідейно-естетичного освоєння життя художньою літературою в цілому.
У зв’язку з тим, що бібліографічна інформація переслідує різні цілі й адресується різним читачам, застосовуються різні види групування: систематичне, тематичне, персональне, хронологічне, топографічне, формально-видове. В українській бібліографії найбільшого поширення дістало систематичне й тематичне групування, тобто групування за змістом творів друку.
Перевага систематичного групування полягає у тому, що воно багатогранне й з належною повнотою розкриває зміст бібліографічного матеріалу. При такому групуванні твори друку об’єднуються в розділи й підрозділи (рубрики, підрубрики), в яких легко орієнтуватися завдяки їх логічній супідрядності. Сам принцип систематичного групування передбачає розкриття внутрішньої структури галузі знання (виробництва, наукової дисципліни), котрій присвячено покажчик.
Тематичне групування має багато спільного із систематичним. Воно передбачає об’єднання в бібліографічному посібнику різних творів (нерідко з різних галузей знань) на основі їх ідейно-тематичної єдності. В посібниках з таким групуванням послідовність розділів допомагає читачеві виявити внутрішню логіку теми та шляхи її вивчення.
Персональне групування – це об’єднання у вигляді самостійних розділів («персональних гнізд») бібліографічного посібника творів, що належать одному автору, або літератури про певну особу (або одночасно як творів даного автора, так і літератури про нього). Таке групування найчастіше зустрічається в бібліографічних словниках
Хронологічне групування передбачає об’єднання творів друку за датами їх написання або публікації. В ряді випадків воно буває необхідним і не замінимим, наприклад, коли треба показати, як формувався світогляд і розвивалася творчість письменника.
Групування творів друку за місцем їх видання і – в другому випадку – за алфавітом назв географічних об’єктів, про які йде мова в даних творах, називається топографічним. Воно вживається, наприклад, тоді, коли треба показати роль окремих культурних центрів чи видавництв у розвитку літератури або видавничої справи країни, або коли треба сконцентрувати літературу про окремі населені пункти, адміністративно-територіальні райони тощо. Так будується, зокрема, топографічна частина краєзнавчого каталогу.
До формально-видового групування належить об’єднання бібліографічних записів за жанрами літературних творів і за типами та видами видань. Групування за жанрами літератури зустрічається рідко -головним чином у персональних посібниках, присвячених діячам літератури й мистецтва, та в списках художньої літератури, якщо треба показати жанрове розкриття певної теми (наприклад, розділи «Проза», «Поезія», «Драматургія» в покажчику «Велика Вітчизняна війна в художній літературі»). Групування за видами та типами видань вживається здебільшого у покажчиках видавничо-книготорговельної бібліографії.
Бібліографічне редагування – вид роботи, який передбачає приведення бібліографічних записів або бібліографічних посібників в цілому у відповідність з вимогами нормативно-технічної та методичної документації про бібліографічні видання, а також уніфікацію бібліографічних записів відповідно до специфіки того чи іншого бібліографічного видання. Це не механічний, а творчий процес, один із способів підвищення інформативності та дієвості бібліографічної інформації. Редагування вимагає ерудиції, широкого кругозору й високої бібліографічної культури. Воно провадиться найдосвідченішими фахівцями. Цим процесом, як правило, завершується підготовка бібліографічної інформації, призначеної для розповсюдження.
Бібліографічні процеси по-різному застосовуються на різних ділянках інформаційної та бібліотечної роботи. Так, реферування вживається головним чином інформаційними центрами, органами НТІ та центральними науковими бібліотеками при підготовці спеціальних реферативних видань; у практиці масових бібліотек реферування зустрічається рідко. Бібліографічна систематизація і предметизація застосовуються переважно в роботі з каталогами і при бібліотечній обробці друкованої продукції.
Бібліографічне обслуговування
Другий основний процес бібліографічної діяльності – бібліографічне обслуговування, або доведення бібліографічної інформації до споживачів, за формою і змістом – процес ширшого порядку. Практично він сполучається як з бібліографуванням, так і з пропагандою книги і безпосередньо виходить на читача.
Розрізняють три форми обслуговування:
)рекомендаційно-бібліографічне (РБО),
)довідково-бібліографічне (ДБО),
) інформаційно-бібліографічне (ІБО).
Суть рекомендаційно-бібліографічного обслуговування полягає у використані обслуговування ні засобів і методів рекомендаційної бібліографії в керівництві читанням. Керівництво ж читанням – «це активна форма орієнтації читачів у книжкових багатствах, спосіб розкриття змісту бібліотечних фондів, пропаганда книги в органічному зв’язку з потребами особи і запитами політичного, господарського й культурного життя суспільства».
З усіх видів бібліографічного обслуговування РБО найбільшою мірою залежить від стану пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань. Тому на практиці РБО безпосередньо об’єднується з формуванням у читачів бібліографічної культури.
З другого боку, ефективне керівництво читанням вимагає постійного вивчення літератури і бібліографічних посібників самими бібліотекарями.
Під довідково-бібліографічним обслуговуванням розуміють два види роботи:
1) виконання довідок, що містять фактографічний матеріал і бібліографічну інформацію (або щось одне: лише фактографічний матеріал або лише БІ), у відповідь на разові запити читачів (або установ та організацій);
) проведення консультацій, пов’язаних з пошуком бібліографічної інформації.
Інформаційно-бібліографічне обслуговування – сфера діяльності передусім спеціальних інформаційних центрів, створених у нашій країні в 50-70-х роках. В умовах масових бібліотек ІБО – це доведення бібліографічної інформації до її споживачів відповідно з їх постійно діючими запитами – як тими, що вже сформувалися й надійшли до бібліотеки, так і тими, що можуть ще сформуватися. Масові бібліотеки розглядаються як ідеологічні та інформаційні заклади, які працюють на науково-технічний прогрес у загальнодержавній системі НТІ. Разом з іншими бібліотеками країни вони ведуть активну інформаційно-бібліографічну роботу, яка сполучає бібліотечно-бібліографічну пропаганду книги з методами наукової інформації.
Бібліографічна продукція
Термін «бібліографічна продукція» увійшов у науковий обіг недавно. Під ним розуміється сукупність бібліографічних посібників. Раніше, до запровадження стандарту на бібліографічну термінологію, сукупність посібників називали просто бібліографією.
Бібліографічна продукція є кінцевим результатом діяльності, пов’язаної з підготовкою бібліографічної інформації для її практичного використання в науці, виробництві та культурі.
За формою розрізняють такі групи бібліографічної продукції:
) посібники у вигляді окремих бібліографічних видань;
) посібники у вигляді публікацій на сторінках книг, журналів та газет;
) посібники у вигляді механізованих та автоматизованих ІПС.
Окремо видані бібліографічні посібники – це покажчики, списки та огляди літератури (в тому числі у вигляді листівок, плакатів, книжкових закладок), бібліографічна періодика типу реферативних журналів, видання, що продовжуються (наприклад, «Календар знаменних і пам’ятних дат»).
Другу групу – бібліографічні матеріали на сторінках періодичних і неперіодичних видань – становлять списки літератури, що публікуються у книгах, журналах та газетах під рубриками: «Нові книги», «Книжкова полиця» тощо, при книжкові та при статейні списки джерелознавчого характеру, посилання (підрядкові, поза текстові, внутрітекстові) на літературно-документальні джерела в книгах і журналах. Ці посібники, пов’язані з тематикою тих видань, на сторінках яких вони вміщуються, є найоперативнішими джерелами масової бібліографічної інформації.
Систематизація бібліографічних посібників
Посібники прийнято ділити на типи і види: на типи – за їх загальним функціональним призначенням, на види – за змістом і формою (див. дод. 2).
Типи і види утворюють класи і групи. Підставою для виділення того чи іншого класу є одна яка-небудь загальна (суттєва або формальна) ознака, притаманна всім наявним посібникам. Поділ же класів на групи здійснюється на основі конкретизації загальних класифікаційних ознак згідно з цільовим і читацьким призначенням конкретних посібників та з характером і методами бібліографування творів друку, включених до посібника.
Типи посібників. В основі поділу на типи лежать суттєві ознаки, які характеризують посібник з різних точок зору, проте характеризують як щось неподільне, як тип видання, який має своє специфічне цільове та читацьке призначення і який принципово відрізняється від інших видань характером інформації та особливою структурно-композиційною будовою.
Так, за цільовим призначенням посібники бувають чотирьох типів (кожен тип є одночасно групою, яка разом з іншими групами створює клас – класифікаційний ряд): державні, видавничо-книготорговельні, науково-допоміжні і рекомендаційні, що відповідає основному поділу бібліографії за суспільним призначенням (див. схему «Класифікація бібліографічних явищ»); за читацькою адресою – двох типів: загальні і спеціальні, що відповідає первісному, найширшому розмежуванню бібліографічної інформації за суспільними функціями; за характером бібліографічної інформації – трьох типів:
) поточні,
) ретроспективні,
) перспективні, що відповідає видовій класифікації бібліографії за додатковими ознаками; за внутрішньою будовою (структурою) – також трьох типів:
) покажчик,
) бібліографічний список,
) бібліографічний огляд.
Більшість цих термінів розкрито в державному стандарті на бібліографічну термінологію. Державними називаються посібники, які відображають на основі всеосяжної державної реєстрації твори друку, що вийшли на території країни; видавничо-книготорговельними – посібники, які інформують населення країни про вихід і зміст нової, актуальної літератури; науково-допоміжними – посібники, які включають твори друку на допомогу науковій та професійно-виробничій діяльності; рекомендаційними – посібники, які включають твори друку на допомогу освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань.
Для бібліографії істотне значення має визначення типів за будовою посібника. Звичайно в посібниках розрізняють дві основні частини – бібліографічний текст і допоміжний довідковий апарат. Бібліографічний текст – це сукупність усіх бібліографічних записів у посібнику. У великих покажчиках бібліографічні записи, як правило, об’єднуються в однотипні групи – рубрики й підрубрики, а ті, в свою чергу, – у розділи й підрозділи. Отже, в багатьох випадках бібліографічний текст має свою автономну, яскраво виявлену і чітко оформлену внутрішню структуру.
Допоміжний довідковий апарат утворюють книговидавничі анотації, передмови, поради читачеві або бібліотекареві, супровідні літературно-текстові матеріали (історичні й біографічні довідки, хроніка життя та діяльності особи, якій присвячено покажчик, попередні уваги до окремих розділів, підрядкові примітки тощо), допоміжні покажчики, або «ключі» (іменні, предметні, географічні, хронологічні та ін.). Залежно від того, в якому співвідношенні знаходяться в посібнику бібліографічний текст та допоміжний довідковий апарат, як вони сполучаються між собою, наскільки складна чи, навпаки, проста будова посібника, відрізняють покажчик, список і огляд літератури.
Бібліографічний покажчик – це посібник із складною структурою бібліографічного тексту і нерідко розгалуженим довідковим апаратом. У покажчиках, як правило, подаються відомості про досить значну кількість літератури (звичайно більше 50 назв), яка потребує саме тому, що її багато, додаткового розкриття свого змісту і складу за допомогою відповідних «ключів». Покажчик неодмінно має передмову, детальний зміст тощо.
Бібліографічним списком називається посібник з простою будовою бібліографічного тексту, без допоміжного апарата, з невеликою кількістю бібліографічних записів (до 50). Якщо в посібнику менше 20 записів, його називають коротким бібліографічним списком.
Бібліографічний огляд – посібник, побудований у формі послідовної, внутрішньо організованої розповіді про твори друку. В таких посібниках літературно-оповідальний текст переважає над суто бібліографічним, описи творів подаються в літературному тексті, а допоміжний апарат зведено до мінімуму самих необхідних покажчиків (найчастіше це алфавітний покажчик творів, включених до огляду).
Особливе місце в систематизації бібліографічних посібників належить іменним, географічним, предметним та іншим покажчикам до книжкових видань і таким же допоміжним покажчикам до бібліографічних посібників. Ці покажчики не є самостійними посібниками, а розглядаються як довідковий апарат або як частина довідкового апарата літературного або бібліографічного видання. Покажчики до книжкових видань розкривають зміст літературно-документального тексту, покажчики ж у бібліографічних посібниках – зміст бібліографічного тексту. За цими покажчиками можна наводити певні довідки. Наприклад, за іменним – виявити відомості й матеріали про осіб, що згадуються в книзі чи бібліографічному посібнику; за географічним – фактографічний і бібліографічний матеріал про окрему місцевість та населені пункти; за предметним – літературний і бібліографічний матеріал з конкретних, нерідко дуже вузьких, питань з певної галузі знань.
Види посібників. В основі видової систематизації бібліографічних посібників лежать додаткові ознаки й властивості, притаманні тим чи іншим посібникам. Кожна ознака об’єднує кілька видів посібників, які у сукупності охоплюють всю систему бібліографічних видань і публікацій, всі існуючі бібліографічні посібники.
Оскільки кожен посібник наділений різними ознаками, видові групи можуть перехрещуватися між собою, тобто один і той же посібник може належати за різними ознаками до різних видів. Наприклад, універсальний за змістом «Літопис книг» є одночасно реєстраційним за повнотою охоплення творів друку, сигнальним – за способом бібліографічної характеристики, республіканським – за сферою розповсюдження, систематичним – за способом групування бібліографічного матеріалу, первинним – за походженням бібліографічної інформації і т. д.
Основні види посібників показано в таблиці, їх, звичайно, могло б бути й більше, оскільки бібліографічні посібники наділені безліччю різних ознак і за кожною ознакою можна утворити ту чи іншу видову групу. Робиться це, однак, лише тоді, коли в цьому є практична необхідність.
Систематизація бібліографічних посібників і видова класифікація бібліографії (див. схему «Класифікація бібліографічних явищ») – явища не одного й того ж порядку, хоча між ними є багато спільного. Класифікація бібліографії – це розмежування видів діяльності, спрямованої на забезпечення суспільства бібліографічною інформацією; систематизація ж посібників – це розмежування конкретних бібліографічних творів за їх індивідуальними змістовими й формальними ознаками. Тому й поняття «вид бібліографії» і «вид бібліографічного посібника» неоднозначні.
Жанри посібників. Слід відрізняти жанр посібника від виду. Різниця між ними полягає у тому, що за жанровою ознакою, на відміну від видової, не можна розділити на групи всю сукупність бібліографічних посібників. Існує багато посібників, у яких немає жанрових особливостей.
Виділяються такі бібліографічні жанри:
) репертуарні покажчики,
) бібліографічні монографії,
) бібліографічні путівники,
) типові каталоги,
) тематичні плани видавництв,
)рекламні буклети,
) бібліографічні словники,
) календарі знаменних і пам’ятних дат,
) семінари,
) кола й плани читання,
) бесіди про книги,
) бібліографічні пам’ятки,
) методико-бібліографічні збірники.
Репертуарними покажчиками називаються посібники, в яких обліковується певний вид друкованої продукції за весь період її існування в тій чи іншій країні. Першим виданням такого характеру був «Опыт российской библиографии» В.С. Сопикова (1765-1818). У п’яти томах цього покажчика зареєстровано всі книги й журнали, що вийшли в Росії від початку книгодрукування до 1813 року,- понад 13 тис. назв.
До бібліографічних монографій належать великі за обсягом покажчики науково-допоміжного призначення, в яких та чи інша тема розкривається на основі глибокого вивчення і всебічної бібліографічної обробки значного масиву літературно-документальних джерел. Бібліографічна монографія по-своєму підсумовує наукове вивчення тієї чи іншої проблеми й розкриває перспективи (можливості) її дальшої розробки.
Бібліографічні путівники – це посібники довідкового характеру, в яких відомості про літературу з певної галузі знань або теми супроводжуються методичними порадами і рекомендаціями щодо використання.
Типовими каталогами називаються систематичні рекомендаційні покажчики літератури на допомогу комплектуванню бібліотек певного типу, наприклад «Каталог районной библиотеки», який у свій час служив взірцем при організації систематичних каталогів у масових бібліотеках.
Видавничо-книготорговельна бібліографія знає такі бібліографічні жанри: тематичні плани видавництв, в яких подаються бібліографічні відомості про всі видання, що вийдуть у зазначеному календарному році, й рекламні буклети (аркушеві видання у вигляді нерозрізаного зошита). В останніх, на відміну від тематичних планів, подаються відомості лише про окремі, найзначніші видання, які уже вийшли або вийдуть в тому чи іншому видавництві. Здебільшого це тематичні добірки літератури, яка потребує активної пропаганди, та проспекти передплатних видань.
Бібліографічними словниками називаються посібники, присвячені діячам науки і культури, а також громадським діячам, в яких біографічні відомості про тих чи інших осіб доповнюються списками їх творів та літератури про них. Весь літературно-бібліографічний матеріал про кожну особу збирається в окремій, так званій персональній, рубриці, а самі рубрики («персональні гнізда») розташовуються в алфавіті прізвищ осіб.
Календарі знаменних і пам’ятних дат – це видання журнального типу, в яких подаються за тематичними розділами літературно-бібліографічні матеріали до найважливіших подій в історичному минулому і в сучасному суспільно-політичному й культурному житті країни та зарубіжних країн.
Семінарії – посібники, що знаходяться на стику науково-допоміжної і рекомендаційної бібліографій і призначені для навчальних та наукових цілей. Можуть бути присвячені певній особі або окремій науковій проблемі, наприклад посібники О.І. Гончара «Григорій Квітка-Основ’яненко» (К., 1993). Складаються здебільшого з двох частин, в першій з яких вміщується огляд найважливіших першоджерел з теми семінарію та довідкові матеріали про життя й діяльність особи, якій призначено семінарії, в другій – теми для самостійних наукових розвідок із списками основної літератури.
Кола читання – рекомендаційно-бібліографічні посібники широкого цільового й читацького призначення, зміст яких присвячено певному циклу взаємопов’язаних чи близьких між собою тем.
Плани читання – невеликі рекомендаційно-бібліографічні посібники, адресовані бібліотекарям і конкретним групам читачів з метою надання допомоги у керівництві читанням та прищеплення читачам навичок систематичного читання.
Бесіди про книги – рекомендаційно-бібліографічні посібники оглядового характеру, призначені головним чином для використання в усній пропаганді книги.
Бібліографічні пам’ятки, або книжкові закладки: короткі, але достатньо аргументовані бібліографічні рекомендації, що читати далі з теми чи іншої книги.
Методико-бібліографічні збірники – видання на допомогу масовій роботі бібліотек.
1.2 Поняття бібліографічної інформації
Бібліографічна інформація (БІ) – це інформація про твори друку, яка дозволяє стежити за літературно-документальним потоком, орієнтуватися в друкованій продукції, оперативно виявляти й відбирати для практичного використання конкретні публікації. Для бібліографічної інформації достатньо мати загальні відомості про твори друку, взяті з титульних сторінок відповідних видань (або з бібліографічних джерел – каталогів, покажчиків літератури тощо). Такими відомостями є: прізвище автора; назва твору; рік і місце видання (або джерело Публікації); назва видавництва; обсяг твору (в сторінках); додаткові дані, що уточнюють основні відомості про видання (жанр літературного твору, прізвище редактора, назва установи або організації, яка підготувала видання, тощо).
Бібліографічну інформацію називають ще вторинно-документальною інформацією, або інформацією другого ступеня. Це означає, по-перше, що БІ оперує не конкретними. Знаннями, які містяться в джерелах первинної інформації (книгах, журналах, газетах тощо), а лише відомостями про ці джерела. По-друге, для того щоб перетворитися з абстрактного поняття в предметно-реальне явище, БІ має бути зафіксованою на папері (або на якомусь іншому матеріалі) у вигляд рукописного або друкованого тексту, – тобто набути вигляду документа.
Отже, власне бібліографічна інформація не дає наукові й прикладні знання, як це притаманно книзі, статті чи іншим творам друку; вона лише повідомляє, в яких творах можна знайти ті чи інші знання. Не випадково бібліографію, емблемою якої ще в давнину був золотий ключ, колись тлумачили як «ключ до всіх знань». Ключ до знань, але не самі знання – в цьому суть бібліографічної інформації.
Людство навчилося користуватися бібліографічною інформацією ще задовго до того, коли були осмислені її природа, значення та місце в житті суспільства. Про це свідчать літературні пам’ятки, що дійшли із сивої давнини і відповідають сучасним уявленням про конкретні форми бібліографічної інформації, зокрема переліки книг, зроблені на глиняних плитках (найдавніша, датована 2000 роком до н. е., знайдена при розкопках в Ніппурі – столиці Шумеру), уривки з «Таблиць» вченого і поета Стародавньої Греції Каллімаха (III ст. до н. е.), вітчизняний список «істинних» і «фальшивих» книг в «Збірнику Святослава» (1076 р.) та ін.
Той, хто складав ці списки та переліки книг, займався, якщо вжити сучасну термінологію, бібліографуванням – підготовкою бібліографічної інформації для її практичного використання. Отже, вже тоді формувалася бібліографічна діяльність, до якої в кінцевому підсумку зводиться поняття «бібліографія»- в його сучасному розумінні.
Термін рідко вживався навіть в творах античних письменників, а із загибеллю античної цивілізації на багато століть зник зовсім.
Вдруге він народився у Західній Європі, у XVII ст., і вже означав «книго описання», тобто складання «інвентарів» та «описів» книжкових зібрань.
Вирішальну роль у становленні бібліографії як специфічної галузі діяльності відіграло книгодрукування, яке зумовило перш за все розвиток книготорговельної бібліографії. З середини XVI ст. видавці та книготоргові почали укладати каталоги, які інформували про книги, наявні у продажу. Водночас значного розвитку набула каталогізація бібліотечних фондів. Термін «бібліографія» перейшов на всі бібліографічні праці, взяті як окремо, так І в сукупності (раніше їх називали «каталогами», «лексиконами», «бібліотеками», «тезаурусами» і т. ін.).
Ще пізніше, починаючи з XVIII ст., коли постала необхідність дати явищам бібліографії науково-методичне обґрунтування, термін «бібліографія» набув ще одного значення: його стали пов’язувати з наукою про книгу, з теоретичним узагальненням бібліотечно-бібліографічної практики.
Вчені сформулювали нове визначення терміну: бібліографія як науково-практична діяльність з підготовки і доведення бібліографічної інформації до споживачів. Це зробило всі інші тлумачення терміну, що існували досі, застарілими. Проте поряд з новим поняттям, зафіксованим у державному стандарті у науково-популярній та публіцистичній літературі ще нерідко вживається поняття бібліографії в розумінні покажчик або список літератури.
Форми існування бібліографічної інформації
Бібліографічна інформація може бути явною, доступною кожному читачеві, і завуальованою, «схованою» від читача. Останнє означає, що якийсь час (в принципі нічим не обмежений) вона існує в потенції, в «тайниках» документального масиву, в формі окремих, неорганізованих відомостей про твори друку (документи). Завдання бібліографа полягає в тому, щоб зробити цю інформацію явною. Для цього він виявляє всі передбачені нормами бібліографічної інформації відомості про твори друку й документально фіксує їх у чітко визначеній логічній послідовності.
Отже, бібліографічна інформація є результатом цілеспрямованої бібліографічної діяльності її виникає в процесі взаємодії суб’єкта і об’єкта цієї діяльності (людини і джерел первинної інформації). Ця обставина має принципове значення для розуміння питання, чому бібліографічна інформація в конкретних своїх формах стає ідейною, соціальне активною. Такою її роблять люди, які займаються бібліографічною діяльністю, і значною мірою твори друку, в яких відбиваються характер і напруга класової боротьби.
Сучасна бібліографічна інформація має справу по лише з книгами, журналами, газетами та іншими пилами друкованої продукції, а й з такими документами, як звукозаписи на платівках і магнітних стрічках, фотографії, кіноплівки, діапозитиви, карти, креслення тощо. За обсягом вона може складатися із відомостей про десятки й сотні документів і може обмежовуватися відомостями про один який-небудь документ (або лише про якусь частину документа).
Елементарною одиницею бібліографічної інформації е так зване бібліографічне повідомлення, яке слід розуміти як упорядковану сукупність основних відомостей про той чи інший твір друку, необхідних і достатніх для його ідентифікації та пошуку.
Бібліографічне повідомлення виступає як зовнішня форма існування БІ і може бути двох видів – усним і письмовим. Бібліографічне повідомлення, зафіксоване в письмово-документальній формі, називається бібліографічним записом.
Елементи бібліографічного опису
Бібліографічний опис складається з елементів, кожен з яких характеризує твір друку. Елементи утворюють заголовок і текст бібліографічного опису.
За державним стандартом 7.0-77 бібліографічний запис складається з бібліографічного опису, анотації, класифікаційних індексів, предметних рубрик, шифру зберігання та ряду інших даних.
Бібліографічний опис – це набір основних відомостей про твір друку, за якими його можна ідентифікувати, а також скласти уявлення про його зміст, читацьке й цільове призначення, обсяг, довідковий апарат тощо. Елементи бібліографічного опису строго уніфіковані, завдяки чому бібліографічна інформація може бути закладена в пам’ять ЕОМ (електронно-обчислювальної машини). Бібліографічний опис не тільки сприяє пошуку та ідентифікації того чи іншого твору – він ще певним чином характеризує його. Тому бібліографічний опис в цілому кваліфікується також як засіб бібліографічної характеристики.
Бібліографічний опис є основним елементом бібліографічного запису. Всі інші елементи – анотація, індекс, рубрика тощо – включаються до запису за потребою. Тому бібліографічний запис може складатися лише з одного бібліографічного опису. В цьому випадку понятійний зміст термінів «бібліографічний опис» і «бібліографічний запис» збігаються.
У бібліографічному описі використовують такі умовні розділові знаки:
.- крапка і тире
. крапка
, кома
: двокрапка
; крапка з комою
/ коса риска
// дві косі риски
( ) круглі дужки
[ ] квадратні дужки+ плюс
= знак рівності
Кожну ділянку бібліографічного опису розділяють знаком крапка і тире (.-), який допускається заміняти знаком крапка (.).
Складаючи бібліографічний опис, використовують різні скорочення, які регламентовані відповідними стандартами.
Бібліографічна практика знає ще один, головний, спосіб існування (і водночас – розповсюдження) бібліографічної інформації – бібліографічний посібник.
Згідно стандарту на бібліографічну термінологію, «бібліографічний посібник» – це упорядкована сукупність бібліографічних записів». Кількість записів у посібнику в принципі не має обмежень і в кожному конкретному випадку зумовлюється реальною потребою в тій чи іншій бібліографічній інформації. Кожний запис в посібнику має відповідне місце, зумовлене змістом і формою посібника, і вступає у взаємодію з іншими. Завдяки цьому підвищується інформативність кожного окремо взятого запису і посібника в цілому. Отже, упорядкованість записів означає не тільки їх формальну спільність, а й спільність ідейно-тематичну, змістову, означає добір творів друку у відповідності із замислом посібника, його читацьким та цільовим призначенням.
Бібліографічна інформація виступає як бібліографічної посередниця між читачем і творами друку (а в ширшому плані – між споживачами інформації і документами). В якійсь мірі вона усуває протиріччя, що виникають в системі «книга – читач» (або «документ – споживач інформації») в процесі суспільного функціонування творів друку.
Бібліографічна інформація – явище двостороннього зв’язку. Одним боком вона повернена до читача: орієнтує його в океані первинної інформації; другим – до джерел первинної інформації: впорядковує відомості про твори друку. Як в першому, так і в другому випадках бібліографічна інформація спрямована на задоволення документально-інформаційних потреб суспільства. В цьому її соціальна природа й соціальне призначення.
Розрізняють три основні суспільні функції бібліографічної інформації:Комунікативна функція БІ (від лат. communicatio – повідомлення) пов’язана з доведенням до читачів загальних відомостей про існування тих чи інших творів, а також про зміст творів, уже відомих читачеві.
Пошукова функція полягає у вирішенні завдань, зумовлених бібліографічним пошуком тих чи інших документів. Ця функція може бути реалізованою, наприклад, за допомогою алфавітного каталогу. Двом функціям – пошуковій і комунікативній – властивий формальний підхід до бібліографічного матеріалу (джерел первинної інформації).
Оціночна функція БІ пов’язана з безпосереднім практичним використанням творів друку й орієнтується на задоволення запитів конкретних груп читачів. Вона носить ціннісний характер і реалізується всією сукупністю бібліографічних засобів: прямими оцінками творів друку, характером подачі бібліографічного матеріалу, його організацією тощо.
Бібліографічний опис має бути точним, чітким, повним і водночас лаконічним, доступним для швидкого огляду. Тому особливого значення надається уніфікації бібліографічного описання, тобто приведенню описів до єдиної форми. Уніфікація описання створює можливості для впровадження в бібліотечно-бібліографічні процеси електронно-обчислювальної техніки.
Вимоги щодо уніфікації описання фіксуються у спеціальних інструкціях і стандартах.
Бібліографічне описання здійснюється за принципом de visu, як правило, мовою тексту видання, що описується. Лише в окремих випадках, зумовлених особливостями бібліографічних посібників (наприклад, у виданнях книжкових палат), допускається описання іншомовних видань російською мовою або мовою тієї республіки, на території якої знаходиться установа, що займається бібліографуванням. У практиці масових бібліотек, які не займаються публікацією бібліографічних матеріалів, допускається запозичення готових описів із авторитетних бібліографічних джерел без перевірки de visu.
Основним джерелом відомостей для бібліографічного описання є самі твори друку – їхні титульні сторінки, обкладинки, випускні дані тощо. Відомості, взяті не з титульних сторінок, беруться в квадратні дужки – [ ]. Елементи опису подаються у загальноприйнятій для всіх описів логічній послідовності, яку не можна порушувати; кожен елемент наводиться з присвоєним йому розділовим знаком, який проставляється перед елементом (див. «Аналітичну схему»).
Опис книги, наведений у «Аналітичній схемі», у бібліографічному посібнику матиме такий вигляд:
Бойко О.П., Кубрак С.Я. Книга і культура =The book and culture: Від папірусного сувою до мікрофіші: Нариси з історії писемності і книги / Центр, наук; Передмова Л.М. Хмари; За ред. В.Д. Костенка; Худож. Ф.А. Масловатий. – 2-ге вид., доп. Р.І. Михайловим,- Львів : Вища школа, Вид-во при Львів, ун-ті, 1993.-388 с., іл.; 24 см + дод. (15 с.; 24 см).- (Книга на службі миру і прогресу; Вип. 9).- Бібліогр. : с. 377-383. Покажч. імен: с. 384-386.- ІСБН В опр.: 15 грн. 8000 пр.
На відміну від каталогізаційного опису, опис у бібліографічних покажчиках не має абзаців (опріч початкового і абзацу для специфікації), а також інтервалів між зонами і елементами, – всі елементи опису подаються у вигляді суцільного тексту. Переважна більшість елементів опису пишеться з великої букви. Допускається скорочення слів згідно з правилами, визначеними у спеціальних стандартах (за винятком слів, що становлять заголовок опису).
Є ще кілька правил, що стосуються описання книг:
1) основна назва твору в описі повинна відповідати назві, що стоїть на титульній сторінці;
) при наявності на титулі двох і більше назв окремих творів, включених до видання, і при відсутності загальної назви для книги у описі повторюються назви всіх творів у тій же послідовності, що й на титульній сторінці;
) порядкові номери видань зазначаються арабськими цифрами, наприклад, «2-е вид.»;
) назви місць видань пишуться повністю, у називному відмінку.
При наявності на титулі книги двох місць видання у описі зазначаються обидва; при відсутності таких відомостей взагалі – проставляються слова: «Б. м.» (Без місця). Назви видавництв, як правило, пишуться у скороченій формі. Якщо видавництво не зазначено, проставляються слова: «Б. в.» (Без видавництва). Відсутність року видання позначається словами: «Б. р.» (Без року). Слова «Б. м.», «Б. в.», «Б. р.» не беруться в тексті опису ні в лапки, ні в квадратні дужки. Назви видавництв не перекладаються.
Якщо в книзі є аркуші ілюстраційного матеріалу, що не ввійшли до загальної пагінації, їх зазначають в зоні кількісної характеристики слідом за відомостями про пагінацію і ілюстрації.
У заголовку опису ім’я автора пишеться з інверсією, тобто спочатку проставляється прізвище, потім ініціали. В усіх інших випадках імена автора, редактора, художника та інших осіб пишуться у загальноприйнятій для книжкових титулів послідовності: спочатку ініціали, потім прізвище. У тих випадках, коли у заголовку опису замість ініціалів подається повне ім’я автора, ім’я відокремлюється від прізвища комою, що показує на вжиту тут інверсію.
Непорушним правилом професійного оформлення бібліографічних записів є додержання рекомендацій державного стандарту. Не можна нехтувати не тільки жодним елементом опису, а й жодним розділовим знаком.
У масових бібліотеках книги описуються найчастіше під прізвищами індивідуальних авторів, під колективним автором і під назвою твору.
Правила передбачають різні варіанти оформлення описів під прізвищами авторів. Так, твори, що належать одному або двом авторам, описуються тільки під прізвищами цих авторів. Твори трьох авторів можуть описуватися під прізвищами всіх трьох авторів або під прізвищем одного автора, зазначеного у виданні першим, з додатком слів «та ін.». Твори чотирьох і більше авторів описуються під назвою, а прізвища авторів розміщуються у зоні відомостей про авторство – відразу за навкісною рискою, але не більше трьох. Після третього прізвища проставляються слова «та ін.».
Описи видань під колективним автором використовуються здебільшого у каталогах та картотеках; у бібліографічних виданнях вони зустрічаються рідко (виняток становлять «літописи» книжкових палат). У заголовку таких описів наводиться офіційна назва колективу (установи або організації) в називному відмінку, нерідко із зазначенням країни. Книги кількох колективних авторів описуються під назвою одного колективу, зазначеного на титульній сторінці першим. Всі останні елементи тексту опису розташовуються за правилами описання під індивідуальним автором.
Свої особливості має описання багатотомного видання. До всього видання застосовується зведений опис, що складається із загальної частини і специфікації. Якщо описується не все видання, а окремий том, який має конкретну назву, застосовується спосіб описання під індивідуальним автором; відомості про видання в цілому в таких випадках виконують роль серії й беруться в дужки. Наприклад:
Паустовский К. Повесть о жизни: [Время больших ожиданий; Бросок на юг; Книга скитаний].- М. : Худож. лит., 1990.- 574 с,- (Собр. соч.; Т. 5).
Вживається також варіант скороченого опису багатотомного видання, в якому нема специфікації, а саме видання характеризується в цілому, без розкриття особливостей кожного тому. В зоні кількісної характеристики в цьому описі зазначаються лише номери першого й останнього томів.
Об’єктом аналітичного описання є твори надруковані в збірниках або серіальних виданнях. Аналітичний опис складається з двох частин:
) відомостей про твір, що описується,
) відомостей про видання.
В якому твір, що описується, надруковано. Ці частини відокремлюються крапкою і тире (.-), при цьому друга частина починається словами: «В кн.». Наприклад:
Стельмах М. Наша любов і святиня.- В кн.: Шевченко, Тарас. Кобзар. К., 1989, с. 3-8.
В аналітичних описах розбивка тексту опису на зони за допомогою крапки і тире не вживається. Крім того, опускається назва видавництва; в зоні кількісної характеристики зазначаються не кількість сторінок, у виданні, а сторінки, на яких надруковано твір, що описується. При описанні публікацій, що входять до авторських Зібрань творів, прізвище автора в другій частині опису не повторюється; опускаються також слова «В кн.:», а назви видань пишуться скорочено. Наприклад:
Мирний, Панас. Лихо давне й сьогочасне. – Твори : В 3-х т. К., 1986, т. 1, с. 356-405.
Астафьев В. Пастух и пастушка: Современная пастораль.- Собр. соч.: В 4-х т. М., 1979, т. 1, с. 299-438.
Винятком з цього правила є описання публікації в зібраннях творів, що належить іншому авторові (вступна стаття, післямова тощо). Наприклад:
Колесник П.Й. Великий художник-реаліст.- В кн.: Мирний, Панас. Твори : В 3-х т. К., 1976, т. 1, с. 5-24.
Описання творів (статей), опублікованих у журналах та газетах, здійснюється за такою схемою: в першій частині опису зазначаються прізвище автора і назва статті (або тільки назва статті, якщо немає автора), в другій – назва журналу або газети. Після назви журналу, яка може бути записана скорочено, проставляються рік видання і номер журналу та сторінки, на яких опублікована стаття, а після назви газети – рік видання, число і місяць. Якщо в газеті більше шести сторінок, зазначаються також сторінки. Наприклад:
Беспалова 9. К. Библиография как деятельность. – Сов. библиогр., 1990, № 6, с. 10-18.
Описання частин твору, яке є різновидністю аналітичного описання, включає:
1) скорочений опис твору в цілому,
) опис частини твору, який подається з нового рядка.
Якщо треба описати сторінку тексту, яка не має назви, то назва формулюється бібліографом відповідно до змісту сторінки, що описується, й проставляється в другій частині після зазначення-скороченого слова «Сторінка» і пагінації. Наприклад:
Мавричева К.Г. Н.А. Рубакин – М.: Книга, 1992. С. 95 : Літературознавець В.Я. Кирпотін про М. О. Рубакіна.
За таким же способом описуються рецензії і реферати: їх описи приєднуються до скорочених описів творів, про які йдеться в рецензії або рефераті (після відповідної примітки: «Рец.:» або «Реф.»).
У тому випадку, коли рецензія описується як самостійний твір (за способом описання статей із журналів і газет), її опис доповнюється основними відомостями про твір, на який вона складена. Ці відомості, взяті в квадратні дужки, подаються слідом за назвою рецензії (або за прізвищем рецензента, якщо рецензія не має назви) з відповідною поміткою: «Рец. на кн.:», «Рец. на повість:», «Рец. на ст.:». Наприклад:
Мороз Л. Життя – горіння. [Рец. на кн.: Плачинда С. Олександр Довженко. К., 1980] -Дніпро, 1991, № 10, с. 143-147.
В тих випадках, коли елементи опису недостатньо розкривають зміст та особливості того чи іншого видання, опис супроводжується анотацією або рефератом, які подаються після бібліографічного опису з абзацу.
Об’єктом бібліографічного опису є книга, брошура, однотомне чи багатотомне видання, а також окремий том (випуск) багатотомного чи серіального видання, нормативно-технічний і технічний документ (стандарт, технічні умови, техніко-економічні нормативи і норми, патентні документи, промислові каталоги, прейскуранти на матеріали, обладнання та вироби), депонована наукова робота, неопублікований документ ( звіт про НДР, неопублікований переклад, дисертація тощо).
Загальний вигляд бібліографічного опису статті:
Автор, назва статті // Відомості про документ, в якому є ця стаття.- Місце видання: Видавництво, рік видання. – Сторінки, на яких надрукована стаття.
Подання інформації про автора, назву статті, про книгу, в якій є ця стаття, вихідні дані видання наводять згідно з п.2.7.1-2.7.6.
Скорочення слова Сторінка подається українською мовою як С., англійською та французькою як Р., німецькою як S. (наприклад: C.12-32; P.12-32; S.12-32).
Примітки:
1. Бібліографічні посилання і списки стереотипних і перекладних видань допустимо наводити у тому вигляді, як вони є в оригіналі.
. Назви періодичних видань ( журналів, вісників, бюлетенів, збірників, серійних видань) наводять у вигляді загальноприйнятих скорочень чи абревіатури, які є достатніми для ідентифікації видань.
Бiблioгpaфiчний oпиc джepeл, oпyблiкoвaниx y вcecвiтнiй кoмп’ютepнiй мepeжi Internet (Woгld Wide Web).
Пocилaння на eлeктpoннi джepeлa – явище нове й ocтaтoчнo нeвнopмoвaне. Пpaктикyють такі cтилi цитувань: MLA, APA та ISO. ISO – це cтaндapт ISO 690-2, прийнятий Miжнapoднoю opгaнiзaцiєю cтaндapтизaцiї, пpoтe ще не aдaптoвaний до нaцioнaльниx нopм не aнглoмoвниx країн. Biн пepeдбaчaє oпиc джepeлa вiдпoвiднo до вимог ГОСТу 7.1-84, пicля якого в [ ] зaзнaчaють, пicля cлoвa Цuт. aбo Cited дaтy вiдвiдaння cтоpiнки в Internet. Пicля цього зазначають: Дocтyпний з: aбo Available from: i в < > URL aдpecy cтоpiнки.
Приклади оформлення бібліографічного опису у переліку посилань ( у звітах про ндр), у списку використаних джерел (у дисертації), у списку опублікованих робіт ( в авторефераті):
Монографія (один, два або три автори)
Василенко М.В. Теорія коливань: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1992.- 430 с.
Буров Є. Комп’ютерні мережі / За ред. В.Пасічника. – Львів: БаК, 1999.- 468 с.
Опанасів В.В., Василевський О.Н. Розрахунки електричних кіл на програмованих калькуляторах.- К.: Техніка, 1997.- 85 с.
Меликов А.З., Пономаренко Л.А., Рюмшин П.А. Математические модели многопотоковых систем обслуживания. – К.: Техніка, 1991.- 265 с.
або
Меликов А.З. и др. Математические модели многопотоковых систем обслуживания.-К.: Техніка, 1991.-265 с.
Монографія ( чотири, п’ять і більше авторів)
Гелле К. та ін. Історія Норвегії / Кнут Гелле, Столе Дюрвік, Ральф Даніельсен та ін./ Пер.з норв.Н. Іваничук, І. Сабор, М. Красавіна.-Львів: Літопис, 2001.- 351с.
Львівщина на порозі XXI століття: Соціальний портрет / С.А.Давимука, А.Ф.Колодій, Ю.А.Кужелюк, В.М.Подгорнов, Н.Й. Черниш – Львів,2001.-351с.
Багатотомне видання
Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Книга 1.- Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1997.- 424 с.
Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. / НАН України.-К.: УРЕ ім.М.П. Бажана,1990.
Збірка наукових праць
Обчислювальна і прикладна математика: Зб. наук. пр.- К.: Либідь, 1993.- 99 с.
Задорожний Б. Проблеми загального та германського мовознавства: Зб.праць / ЛНУ ім. Івана Франка. – Львів, 2000.- 250 с.
Словники
Библиотечное дело: Терминол.словарь / Сост. И.М. Суслова, Л.Н. Уланова.-2-е изд. – М.: Книга, 1986.- 224 с.
Довідники
Плиса В.Й.Страхування: Довідник.- Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.- 197 с.
Перекладні видання
Гроссе Э., Вайсмангель Х. Химия для любознательних / Пер.с нем.-М.: Химия, 1980.- 392 с.
Складові частини (статті) з:
книги
Дюрвік С. 1536-1814 // Історія Норвегії / Пер. з норв .Н. Іваничук, І. Сабор, М. Красавіна.- Львів: Літопис, 2001.- С. 91-167.
Черниш Н. Стан духовної культури та життєві орієнтації населення // Львівщина на порозі XXI століття: Соціальний портрет.- Львів, 2001.- С.3 24-351.
збірника
Хоронжий А. Соціальний контроль в умовах ринкових відносин //Трансформація економічної системи в Україні: Наук. зб. / За ред. З.Г. Ватаманюка.- Львів: Інтереко, 2000.- С. 382-384
журналу
Коржанський М.Й. Про принципи кримінального права України // Право України.- 1995.- №11.- С. 69.
Табак Ф.Український фольклор у творах Карла Францоза // Народна творчість та етнографія.- 1969.- №1.- С. 24-29.
Бобак Я., Черник Я. Генетичні нестабільності ліній Lozenge Drosophila melanogaster // Вісн. Льв. ун-ту. Сер. біол. Вип. 26.- 2000.- C.39-46.
іноземного журналу
Perez K. Radiation therapy for cancer of the cervix // Oncolgy.- 1993.- Vol.7, №2.-P. 89-96.
енциклопедії
Костюченко В.А. Дитяча література // УЛЕ.- Т.2.- К.:УРЕ ім. М.П. Бажана,1990.
тези доповідей
Пономаренко Л.А., Жучкова И.В. Оптимальное назначение приоритетов при организации доступа в локальных сетях АСУТП // Труды Междунар.конф.”Локальные вычислительные сети” (ЛОКСЕТЬ 88).- Т1.-Рига: ИЭВТ АН Латвии, 1995.- С. 507-515.
Камишин В.В. та ін. Система оцінки науково-технічних програм та напрямків за допомогою експертного опитування методом “ДЕЛЬФІ” //VIII Междунар. науч.-практ. конфер.”Система научно-технической информации: проблемы развития и функционирования”/ Тез. док. и сообщ., 30-31 мая 2001 г.- К.: УкрИНТЭИ, 2001.- С. 71-76.
Депоновані наукові праці
Тріщ Б.М. Оптимізація температурних полів і напружень у квадратній пластині з отвором / ЛНУ ім. Івана Франка.- Львів, 2000.-14 c.- Деп. в ДНТБ України 11.12.2001, №239 – Ук01.
Дисертації
Луус Р.А. Дослідження обладнання з пневмо-вакуумним приводом для захоплення, переміщення і фіксації при обробці пористих будівельних виробів: Дис. канд. техн. наук: 05.05.04.- К.,1992.- 212с.
Автореферати дисертації
Куницький Р.Й. Соціальний захист населення в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.01.01.- Львів,1995.-37 с.
Звіт про НДР
Проведення досліджень і випробувань теплотехнічних властивостей камер типу КХС: Звіт про НДР (заключний) / Київський політехнічний інститут (КПІ).- №ДР0096U001456; Інв. № З 1154799.- К., 1999.- 90 с.
Стандарти
ДСТУ 3008-95 Документація. Звіти у сфері науки і техніки: Структура і правила оформлення.- К.: Держстандарт України.-1995.- 37 с.
Авторські свідоцтва
Линейный импульсный модулятор: А.С. 1626362.Украина, МКИ НОЗК7/02/ В.Г. Петров.- №4 653428.21; заявлено 23.03.92; опубліковано. -№13.- 4 с. ил.
Патенти
Пат.4601572 США, МКИ G 03 B 27/74.Microfilming system with zone controlled adaptive lighting:Пат.4601572 США,МКИ G 03 В 27/24/ D.S.Wise (США); McGraw-Hill Inc.-№ 721205; Заяв. 09.04.85; Опубл. 22.06.86; НКИ 355/68.- 3 с.
Каталоги
Каталог млекопитающих СССР. Плиоцен-современность / АН СССР, Зоол.ин-т / Под ред.И.М. Громова, Г.И. Барановой.- Л.: Наука. Ленингр. от-ние,1981.- 456 с.
Відомості з Інтернету (рекомендовано)
Гpaбинcький I.M. Miжнapoднi eкoнoмiчнi вiднocини: Плани пpaктичниx зaнять для cтyдeнтiв l-гo кypcy. – Львiв, 2000.- [Цит. 2001, 5 ciчня].- Дocтyпний з: <#”540040.files/image001.gif”>
Додаток 2
Систематизація бібліографічних посібників
Основа поділу
Групи
Типи посібників
1
Цільове призначення
Державні Видавничо- книготорговельні Науково-допоміжні Рекомендаційні
2
Читацька адреса
Загальні (для широкого кола читачів) Спеціальні (для окремих груп читачів)
3
Характер БІ
Поточні Ретроспективні Перспективні
4
Структура
Покажчики Списки Огляди
Види посібників
1
Зміст
Універсальні Комплексні Галузеві Тематичні Персональні (бібліографічні)
2
Повнота охоплення творів друку
Реєстраційні Вибіркові
3
Змістова та функціональна специфіка
Регіональні Покажчики бібліографічних посібників
4
Спосіб бібліографічної характеристики
Сигнальні Анотовані Реферативні
5
Місцеве видання і сфера розповсюдження
Місцеві Загальнодержавні Міжнародні
6
Спосіб групування матеріалу
Алфавітні Хронологічні Систематичні Комбіновані
7
Походження БІ
Первинні Зведені Кумулятивні
8
Мова
Мономовні Полімовні
9
Форма тиражування
Друкарські Машинописні
Додаток 3
