- Вид работы: Дипломная (ВКР)
- Предмет: Культурология
- Язык: Русский , Формат файла: MS Word 84,16 kb
Діяльність зі створення і розповсюдження вторинної інформації бібліотеками України
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичні засади створення та розповсюдження вторинних документів
1.1 Загальна характеристика вторинних інформаційних ресурсів
1.2 Вторинний документ як результат аналітико-синтетичної переробки первинних документів
1.3 Реферування як процес згортання вихідної інформації
Розділ ІІ. Вторинні ресурси як результати діяльності бібліотек України
2.1 Діяльність бібліотек України у створенні та розповсюдженні вторинних інформаційних ресурсів
2.2 Аналіз діяльності Рівненської державної обласної бібліотеки у створенні вторинних документів
Висновки
Список використаної літератури та неопублікованих документів
Додатки
Список скорочень слів і словосполучень
БВ – бібліографічне видання
БД – бази даних
БО – бібліографічний опис
БП – бібліографічний покажчик
ВАСГНІЛ – Всесоюзна академія сільськогосподарських наук ім. Леніна
ДНСГ УААН – Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук
ДНТБУ – Державна науково-технічна бібліотека України
ІР– інформаційний ресурс
НБУВ – Національна бібліотека ім. В.І. Вернадського
НІД – Науково-інформаційна діяльність
НПБУ – Національна парламенська бібліотека України
РБП – рекомендаційний бібліографічний покажчик
РДОБ – Рівненська державна обласна бібліотека
РЖ – реферативний журнал
РЗ – реферативний збірник
УРЖ – Український реферативний журнал
Вступ
Актуальність теми дипломної роботи обумовлена значущістю вторинних інформаційних ресурсів у забезпеченні продуктивної діяльності бібліотек України.
Із зростанням ваги інформаційних ресурсів у суспільстві розгортаються масштаби та складність інформаційної діяльності. Результати та засоби створення якої, а також процеси підготовки інформаційних документів, об’єднують інформаційно-аналітичні дослідження.
В наш час інформація є однією з найважливіших ресурсів будь якої діяльності. Вторинні документи, як певний вид інформації є рушійною силою соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. В умовах постійних змін, що відбуваються сьогодні, підвищуються вимоги до якості створення і розповсюдження вторинної інформації. Метою створення інформаційних вторинних ресурсів є інформування споживачів про потоки і масиви первинних документів, щоб у згорнутому, реферативному вигляді викласти основний їхній зміст. Вторинним документом є результат аналітико-синтетичної переробки, інформаційною системою, одного чи кількох первинних документів з метою пристосування інформації до інформаційних потреб споживача. Як правило він подає інформацію, що міститься в первинному документі, тільки у більш скороченому вигляді.
Сьогодні діяльність бібліотек України пов’язана зі створенням, розповсюдженням реферативних, аналітичних, бібліографічних, оглядових видань. Задоволення інформаційних потреб та запитів користувачів бібліотеки шляхом створення власних інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг, а також забезпечення доступу до них є головним завданням діяльності бібліотек України.
Стан наукової розробленості теми : дипломна робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено досліджувану тему. Тема дипломної роботи є достатньо розробленою у науковій літературі.
Серед опрацьованих джерел слід виділити праці А. М. Яновського, який запропонував чіткий механізм роботи з вихідною інформацією та навів вимоги щодо роботи з вихідною інформацією.
О.П. Коршунов займався дослідженням різновидів вторинної інформації, а також вказав три сутнісні функції бібліографічної інформації, це є комунікативна, пошукова, оціночна.
Характеристику вторинних і первинних документів, їх порівняння досліджувала Н.М. Кушнаренко, С.Г. Кулешов, який подав відмінності між первинними і вторинними документами.
Згідно з науковими розробками О.А. Гречихіна та І.Г. Здорова було подано характеристику реферативній інформації.
Питанням створення системи реферування української наукової літератури, в тому числі сільськогосподарської тематики, присвячені праці М.Б. Сороки.
Г.М. Швецова-Водка подала характеристику вторинних бібліографічних ресурсів бібліотек України.
Метою дослідження є аналіз і узагальнення теоретичних та практичних основ у створенні та використанні вторинних інформаційних ресурсів в діяльності бібліотек України.
Завдання дипломної роботи:
· опрацювати профільну літературу з даної теми;
· здійснити характеристику вторинних інформаційних ресурсів;
· розглянути вторинний документ, як результат аналітико-синтетичної переробки первинних документів;
· охарактеризувати методи створення вторинної інформації;
· дослідити діяльність бібліотек України у створенні та розповсюдженні вторинних ресурсів;
· дати аналіз діяльності Рівненської державної обласної бібліотеки у створенні вторинних інформаційних ресурсів.
Об’єктом дослідження є вторинні інформаційні ресурси бібліотек України.
Предметом дослідження діяльність бібліотек України у створенні і розповсюдженні вторинної інформації
Методологічна база дослідження обумовлена об’єктом і предметом дипломної роботи. Теоретичний матеріал розглядається з позиції джерелознавчого аналізу. Методологічне підґрунтя для прикладної частини роботи склали загальнонаукові методи аналізу, синтезу та системного підходу.
Наукова та практична значущість дипломної роботи полягає в тому, що узагальнюються матеріали, що стосуються вторинних інформаційних ресурсів, їх характеристики, видів та методики створення та розповсюдження. Проаналізовано вторинну продукцію, яка являється результатом діяльності бібліотек України.
Структура бакалаврської роботи обумовлена логікою розгляду теми. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та неопублікованих документів та додатків.
Перший розділ називається «Теоретичні засади створення та розповсюдження вторинних документів», в ньому подано відомості про вторинну інформацію, її види, методики створення та розповсюдження, дана характеристика вторинних інформаційних документів, як результатів аналітико-синтетичної переробки первинних.
У другому розділі, який має назву «Вторинні ресурси, як результати діяльності бібліотек України», здійснено аналіз діяльності бібліотек України у створенні та розповсюдженні вторинних інформаційних ресурсів.
Розділ і. Теоретичні засади створення та розповсюдження вторинних документів
1.1 загальна характеристика вторинних інформаційних ресурсів
Інформація (від латинського «information» – роз’яснення), з самого початку означала відомості передані людьми усним, письмовим або іншим способом. А десь із середини ХХ століття стала загально-науковим поняттям. Єдиного загально визначення інформації не існує. У Законі України «Про інформацію» наводиться таке визначення: «Під інформацією розуміються документовані або публічно оголошувані відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі» [1]. Найбільш вираженою властивістю для інформації є здатність вносити зміни. Практична цінність інформації залежить від того, яку роль вона відіграє у прийнятті рішень, а також від уміння її використати.
Інформація може розглядатися, як об’єкт результату творчої (інте-лектуальної) праці людини. Це виходить із співставлення Законів України “Про інформацію”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про авторське право та суміжні права”[38, c.118].
Слід зазначити, що інформація є правом власності громадян, організацій ( юридичних осіб ) і держави. Вона може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право здійснювати будь – які законні дії [2, с.21]. Інформаційний ресурс (ІР) є об’єктом, який поєднує знання та інформацію. Він формуються на основі початкової та похідної інформації, перш за все як запас ретроспективної інформації. Інформаційні ресурси – це сукупність інформації на традиційних та машинописних носіях, що зберігаються в інформаційних установах. Це документи і масиви документів в таких інформаційних системах, як бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, депозитах, музейних сховищах тощо. В структурі ІР виділяють 2 елементи: первинно-документальні інформаційні ресурси; вторинно-документальні інформаційні ресурси.
Створення, розвиток і використання ІР – дуже складний і багатогранний процес. Інформаційними ресурсами держави є сукупність бібліотечних, в загальному сенсі, фондів інтелектуальної праці людства, поєднана з інформаційною структурою суспільства, включаючи інформаційно-комунікаційні мережі держави. Важливою складовою інформаційних ресурсів є інформаційні документи. Відмінність інформаційних документів від інших документів полягає в тому, що вони є результатом опрацювання інформації, що міститься в інших (первинних) джерелах інформації.
Інформаційний документ має такі властивості: містить інформацію з первинних документів у згорнутому, узагальненому вигляді; містить відомості про сам первинний документ, на основі якого створений; є результатом аналітико-синтетичної обробки первинного документа; є не тільки результатом, але й засобом інформаційної діяльності, за допомогою якого і здійснюється пошук, зберігання і поширення інформаціції [36, с.133].
Людина, створивши інформацію як зв’язок між людиною і простором, використовує її як інструмент для досягнення цілей самих різних видів діяльності, створюючи інформаційні моделі вибірково, співвідносячи їх з тією або іншою діяльністю, відбиває тільки ті явища, які мають для нього цінність. Інформація у вигляді особливого ресурсу присутня практично у всіх видах діяльності [5, c.7].
Слід зазначити, що в роботі з інформацією слід дотримуватися певних правил та вимог. А.М. Яновський проаналізував проблеми отримання достовірної і достатньої для прийняття рішень інформації. Він запропонував чіткий механізм роботи з вихідною інформацією. Навів вимоги щодо роботи з вихідною інформацією:
I. Вимоги до якості інформації:
· Достовірність – наближеність інформації до першоджерела або точність її передачі (відсутність навмисних або випадкових перекручувань).
· Об’єктивність – інформація, очищена від неминучості перекручування, які виникли при передачі, а також від суб’єктивних викривлень (перекручувань) психологічного плану. Слід пам’ятати, що інформація, яка отримана по неформальних каналах, наприклад, розвідувальним шляхом чи шляхом промислового шпигунства, не обов’язково є правильною у кінцевій інстанції.
· Однозначність – полягає в тому, що достовірну і об’єктивну інформацію слід піддавати неодноразовій перевірці і не поспішити з висновками.
· Своєчасність – інформація потрібна в даний час. Змінюється ситуація як в зовнішньому так і в внутрішньому середовищі і інформація стає застарілою.
· Пертинентність – відповідність інформаційній дійсності, інформаційним потребам користувача.
· Актуальність – важливість інформації в даний (конкретний) момент часу, в прийнятті конкретного рішення [52, с.12].
II. Вимоги до кількості інформації :
· Повнота надання інформації – інформація без “інформаційних дір”, тобто має бути виявлена інформація, яка характеризує поставлену проблему в усіх її аспектах.
· Достатність надання інформації – кількість наданої інформації має бути достатньою для розв’язання поставленої задачі, але без надлишкових відомостей.
III. Вимоги до цінності інформації:
· Цінність (значимість)- ціннісна характеристика інформації для вирішення конкретного питання.
· Вартість – включає всі витрати по факту отримання інформації [52, с.12].
Отож, перерахувавши всі характеристики і вимоги до інформації, слід зазначити, що яка б не була інформація, а також неважливо з яких джерел вона виявлялася, її слід перевіряти.
У документальній сфері, по відношенню до інформації, закріпилися терміни: первинна і вторинна. Для забезпечення взаємодії між елементами «інформація – споживач», людина створює інформацію, про інформацію, – так виникає вторинна інформація і працює на всеосяжність інформацією всіх сфер життя. Вторинна інформація – це спосіб відображення факту первинного інформаційного явища в свідомості людини [5, c. 6].
Вторинна інформація виникає на основі первинної інформації, яка й є для неї родовою субстанцією. Вона засвідчує факт існування первинної інформації, як будь-яка інформація, вона – комунікативна, але в неї з’являється й нова функція – ідентифікаційна, яка присутня в усіх різновидів вторинної інформації і формується за рахунок збереження в новій інформації елементів попередньої "старої" інформації. У вторинній інформації збережено від первинної – основні смисли (зміст, семантика) документа або ще й інші його ознаки (знак, формат та ін.) [5, c.7].
В свою чергу вторинна інформація поділяється на вторинну фактографічну і бібліографічну інформацію. Поняття "фактографічна інформація", по відношенню до вторинної інформації, невдале, бо по суті, будь-яка інформація відображає певний факт. Відмінності між різними видами вторинної інформації повинні бути проведені на інших підставах. Виходячи з цього, виділяємо бібліографічну і вторинно-семантичну інформацію, останнім терміном ми замінюємо термін вторинна фактографічна інформація. На основі існування вторинно-семантичної і бібліографічної інформації в документальній комунікації виникають два різновиди вторинних документів:
• ті, які передають тільки зміст (семантику) вихідних первинних документів, ми називаємо їх семантичними
• ті, які відтворюють і змістовні, і формальні характеристики первинних документів, вони отримали назву бібліографічних.
Щодо бібліографічної інформації, то за О.П. Коршуновим, вона є безпосередньо різновидом вторинної інформації. Він вважає, що феномен бібліографічної інформації пов’язаний з документом і без документа існувати не може. О. П. Коршунов називає три сутнісні функції бібліографічної інформації – комунікативну, пошукову, оціночну.
Бібліографічна інформація – це інформація про документ, опублікований шляхом видання чи депонування, яка створюється з метою інформування споживачів про існування документа, його зовнішні ознаки, зміст та інші властивості.
Бібліографічна інформація від своїх попередників, від інформації як такої (первинної інформації) і від вторинної інформації, успадковує комунікативну та ідентифікаційну функції, але виникнення соціального явища "бібліографічна інформація" стало можливим тільки при формуванні у неї власної специфічної функції [5, c.8].
Підсумовуючи перше питання, можна сказати, інформацією є певні достовірні відомості про суспільство, навколишнє середовище тощо. Щодо документальної сфери, то по відношенню до інформації, закріпилися терміни: первинна і вторинна. Вторинна інформація, як одна із різновидів інформації, походить від первинної, а отже вона і є способом відображення факту первинного інформаційного явища вцілому.
1.2 вторинний документ як результат аналітико-синтетичної переробки вторинних документів
У Законі України „Про інформацію” наводиться визначення документа: «Документ – це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно -, відео -, фотоплівці або іншому носієві» [1].
Інше визначення документа подає Г.М. Швецова – Водка і вважає, що документ це – єдність інформаційного та речовинного (субстанціального) носія, яка використовується в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі як канал передачі інформації [49, c.12]. Беручи до уваги твердження О.Г. Кірічка, з’ясовується, що документом є засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумової діяльності людини.
Документом можна вважати будь-який матеріальний носій, на якому зафіксовано соціально значущу інформацію з метою передачі її в часі та просторі. Отже, з цього можна визначити і саме поняття документної інформації : “Документна інформація – це інформація зафіксована на будь-якому матеріальному носієві і форма фіксації значення не має [44, с.7].
У результаті аналітико-синтетичної переробки інформації, що міститься в документах, які потрапляють в інформаційну систему, створюються нові документи, ті документи, що потрапляють у систему “на вході”, звуться “первинними”, а ті, що створюються системою і передаються споживачам “на виході”, – “вторинними” [49, с. 12].
У Законі України “Про інформацію” подані такі визначення поняття первинного і вторинного документів: первинний документ – це документ, що містить в собі вихідну інформацію; вторинний документ – це документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів [1]. Н.М. Кушнаренко досліджує, що первинний документ – це документ, який створює автор і він безпосередньо відображає факти, події, явища реальної дійсності або думки автора. За її твердженням цей вид документа відображає результати наукової, виробничої, творчої діяльності. До них відносять відносять: наукові монографії, наукові статті, описи винаходів тощо [30, c.287].
Щодо визначення вторинного документа, Н.М. Кушнаренко визначає, що ним є результат аналітико-синтетичної обробки одного чи кількох первинних документів з метою пристосування інформації до інформаційних потреб споживача. Вторинні документи містять систематизовані відомості про первинні документи (опубліковані, неопубліковані, що не публікуються) або результат аналізу і синтезу даних, що є в першоджерелах [30, с.290].
С.Г. Кулешов зазначає відмінності між первинними і вторинними документами таким чином:
– первинні документи створюються в сфері науково інформаційної діяльності (це наукова, виробнича, учбова, довідкова та науково-популярна література);
– вторинні документи створюються в сфері науково-інформаційної дяльності (інформаційна література – характеристика одного чи певної сукупності (зведена характеристика) документів або формулювання певних суджень (оцінок, прогнозів) на основі аналізу їх тексту) [27, с.42].
Необхідність у створенні вторинних ресурсів виникла із зростанням масиву інформації, просторовими бар’єрами у соціальній комунікації та іншими причинами. Уникати цих бар’єрів дають змогу такі важливі властивості вторинних документів як: стислість, оглядовість інформації, яку вони містять, легкість сприйняття та запам’ятовування інформації, можливість розгортання інформації, а також забезпечення багатоаспектності пошуку первинної інформації [44, с.8].
При підготовці вторинних документів працівники інформаційної установи повинні володіти загальною, частковою та галузевою методикою підготовки вторинних документів.
Загальна методика підготовки вторинних документів – це сукупність методичних прийомів, які використовують при підготовці будь-якого вторинного документа.
Часткова методика – це сукупність специфічних методичних прийомів, що використовуються при створенні вторинних документів окремих видів та жанрів.
Методи, які застосовуються при створенні вторинних документів з певних галузей в своїй сукупності утворюють галузеву методику підготовки вторинних документів [23].
Вирізняють бібліографічні, реферативні, оглядові й аналітичні вторинні документи, які мають як загальні, так і специфічні ознаки видового різноманіття.
Досконалим видом вторинних документів, які повно і кваліфіковано висвітлюють не окремі першоджерела, а конкретну тему в згорнутому й узагальненому вигляді є аналітичні документи.
Аналітичні документи містять узагальнену інформацію, отриману в результаті всебічного, глибокого і критичного аналізу первинних документів, аргументовану оцінку стану і тенденцій розвитку проблеми, що розглядається, їх створюють у процесі поглибленого аналізу і синтезу первинних документів з метою вилучення, оцінки, узагальнення і використання інформації, що в них міститься. Для аналітичного документа характерною ознакою є наявність “аналітичної частини”, яку становлять як ідеї, концепції, погляди, висновки, запозичені з первинного документа, так і власні думки, ідеї, судження автора вторинного документа. Вони дають змогу уявити інформаційну модель проблеми. Це, перш за все, аналітичний огляд, інформаційно-аналітична довідка, інформаційний звіт про діяльність тощо. Для створення таких документів застосовують як загальнонаукові методи, так і інформаційно-прогностичні методики (контент-аналіз, івент-аналіз, моделювання, когнітивне карторування і т. ін.) [24, c.143].
Щодо оглядової інформації, то можна сказати, що вона має надзвичайно велику кількість різновидів. За ознакою згортання інформації, за характером вивідного знання всі різновиди огляду можна звести до трьох основних видів: бібліографічний, реферативний, аналітичний (монографічний).
Оглядові документи – це вторинні текстові документи, що містять результати систематизованого розгляду досить великої кількості первинних інформаційних документів певної тематики за певний проміжок часу. Оглядові документи за мірою згортання інформації поділяють на аналітичні, реферативні та бібліографічні. За цільовим призначенням і “жанровими” ознаками розрізняють такі види оглядових документів: огляд, обґрунтування, щорічний огляд, щорічна доповідь, оглядова доповідь, оглядова довідка тощо.
Огляд, як інформаційний документ, утворюється шляхом логічної переробки документальної інформації з метою одержання необхідного вивідного знання про стан, розвиток та можливі шляхи розв’язання даної проблеми. Таким чином підготовка оглядових документів, це не стільки опис, аналіз, узагальнення документальної інформації, скільки аналіз стану та розвитку проблеми на підставі використання різних джерел інформації [36, с. 140].
Бібліографічна інформація – це синтез змістовної і формальної характеристики документа [5, c.8].
Бібліографічний посібник – документальна форма існування бібліографічної інформації, впорядкована множина бібліографічних даних, що об’єднані за змістом, формою та іншими ознаками. БП складається у декілька послідовних етапів: підготовчий етап – відбір та попереднє вивчення теми бібліографічного посібника, виявлення літератури; аналітичний етап – загальний бібліографічний аналіз, уточнення бібліографічного опису, анотування чи реферування, індексування чи предметизація, оформлення бібліографічного запису; синтетичний – це остаточний бібліографічний відбір та групування документів; заключний етап – складання довідкового апарату до БП, редагування БП та його оформлення.
Бібліографічні документи дають відомості про документи у вигляді бібліографічного опису та анотації, їх класифікують за такими ознаками як:
· за цільовим призначенням – державні, науково-допоміжні, рекомендаційні, професійно-виробничі;
· за об’єктом бібліографування – універсальні, багатогалузеві, галузеві, тематичні, персональні, бібліографічні, краєзнавчі;
· за методом бібліографування – вибіркові, реєстраційні, сигнальні, анотовані, реферовані, оглядові;
· за часом виходу в світ – поточні, ретроспективні, перспективні;
· за ознакою приналежності – видавничі, книготорговельні, бібліотечні;
· за формою організації матеріалу – бібліографічний покажчик, бібліографічний список, бібліографічний огляд, бібліографічний бюлетень, бібліографічний журнал, допоміжний покажчик до видання. [27, c. 42].
Щодо бібліографічних виданнь (БВ), слід зазначити, що вони містять упорядковану сукупність бібліографічних записів, які показують, що видано з певної галузі питання, яке цікавить спеціалістів. Завданням БВ є: сигналізувати про наявність документної інформації, вказувати на первинний документ, звідки можуть бути отримані необхідні відомості. В БВ основний текст складається з упорядкованих бібліографічних записів визначеного набору відомостей про первинні документи. Бібліографічні записи складається із визначених елементів: бібліографічний опис (БО), анотації або реферату, предметної рубрики, індексу, класифікації. Щодо БО, то вони виконують дві функції, тобто вони сповіщають про появу документа (сигнальна функція) і повідомляють необхідні відомості про його місцезнаходження (адресна функція). Слід підкреслити, те, що з бібліографічних записів складають покажчики і бібліографічні списки.
Бібліографічні покажчики (БП) складаються з переліку бібліографічних записів, часто без анотацій і рефератів. Вони з максимальною повнотою інформують про вихід у світ вітчизняної і зарубіжної літератури. Розрізняють БП за періодичністю: поточні, ретроспективні бібліографічні покажчики; за суспільним призначенням: науково-допоміжні, рекомендаційні; за тематикою вирізняють універсальні, галузеві та тематичні. БП є книги або брошури, в котрих видані списки літератури (книг, статей, рецензій, диссертаций і т. д.) з будь- яких галузей питань. Опис книг в них буває організоване різними способами — за абеткою, по предмету, за принципом систематичного каталогу, по авторах, по заголовках, по місцю видання, за типом видання тощо [8].
На відміну від бібліографічної інформації, реферативна інформація виконує завдання систематизації, пошуку, оцінки, узагальнення даних з першоджерел.
Згідно з науковими розробками О.А. Гречихіна та І.Г. Здорова, "під реферативною інформацією слід розуміти змістовний результат процесу реферування, який відображається в реферативному виданні у формі певного знакового (літературного) твору — реферату чи їх сукупності — для виявлення нової, цінної та корисної документальної інформації" [47, с. 120].
Реферування — це інтелектуальний творчий процес, що потребує осмислення, аналітико-синтетичної переробки інформації та створення нового документа — реферату, котрий має специфічну мовно-стилістичну форму.
Суть реферування полягає у зіставленні, порівнянні нової інформації з тією, що вже засвоєна та використовується в суспільній діяльності [48, c.5].
У комплексі бібліографічні, реферативні й оглядові видання являють собою багатофункціональну систему. Однак кожне видання в цій системі має свою спеціалізацію. Так, сигнальні та реєстраційні властивості, що є головними для бібліографічних покажчиків, втрачають провідне значення для реферативних і, особливо, оглядових видань. Разом з тим, інформативна, інформаційно-кумулятивна, науково-комунікативна функції з переходом від використання бібліографічних видань до реферативних і оглядових стають дедалі домінуючими, їх ефективність підвищується [47, c.130].
Підсумовуючи, можна сказати, що документом є матеріальний об’єкт, що спеціально створений людиною для фіксування та подальшої передачі в часі та просторі різноманітної інформації. Існують первинні та вторинні інформаційні документи. Останні, у свою чергу, на поділяються аналітичні, оглядові, бібліографічні, реферативні, які мають свої особливості та специфіку створення.
1.3 реферування як процес згортання вихідної інформації
Реферування почало формуватися як галузь бібліотечно – бібліографічної та журналістської діяльності більше ніж три століття тому. Виникнення і становлення реферативної періодики пов’язане з появою перших наукових журналів спочатку y Західній Європі (60-ті роки). Їх зміст містив не стільки наукові статті – як повідомлення про нові книги. Створення спеціалізованих реферативних служб, реферативних журналів почалося наприкінці 18 століття, як відповідь на швидкий розвиток природничих і прикладних наук [30, с.331].
Спочатку для реферування документів застосовували прийоми аналізу їхнього змісту, завданням реферування в ті часи було повне відображення змісту першоджерела. Увагу зарубіжних дослідників у 60-ті роки привернуло визначення поняття «реферат», виявлення збірностей і розбіжностей, визначення типів реферату, їхнього обсягу, виявлення можливостей використання оцінного методу для визначення трудомісткості реферату.
У наш час майже всі розвинуті країни світу мають реферативні служби, що діють на основі централізації (у Франції, Японії, Угорщини, Російської Федерації та інші) або децентралізації (у США, Німеччини та інших). У незалежній Україні реферативні служби складаються двома провідними науково – інформаційними центрами держави – Національною бібліотекою ім. В. І. Вернадського та Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України [6, с.25 ].
Інформаційна діяльність є невід’ємною частиною всіх сфер суспільного життя. Вона має певні цілі та завдання, для реалізації яких існують конкретні засоби, що сприяють отриманню необхідних результатів. У нашій державі існують спеціальні інформаційні установи, що складають систему інформаційного забезпечення користувачів документальною інформацією універсального, галузевого, проблемно-тематичного змісту .
Науково-інформаційна діяльність (НІД) є ключовим напрямом інформаційної діяльності. Вона має свій предмет і методи дослідження, що відображено у Законі України "Про науково-технічну інформацію" (1993). НІД визначається у цьому Законі як "сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітико-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні" [2].
Одним з найпоширеніших видів НІД і є реферування. Витоки практичної реферативної діяльності, як відомо, зародилися й набули розвитку в бібліотечно-бібліографічній практиці.
Реферування – це методика згортання вихідної інформації, яка передбачає виявлення ключових положень тексту і передачу їх споживачеві у більш концентрованій, стислій формі. Результатом реферування є цілісний текст вторинного документа, в якому збережено логічні зв’язки між відібраними положеннями вихідного документа. Методика реферування ефективна при опрацюванні великих масивів інформації. Основний принцип реферування: тема та зміст інформаційного реферату обумовлені темою і змістом документа, що реферується [45, с. 15].
Слід зазначити, що реферуванням також називається і сам процес інформаційної діяльності, і логічний метод досягнення поставленої мети. Завдяки логічній переробці документальної інформації маємо інформаційне повідомлення, що й називають рефератом. Тому слід цілком погодитися з визначенням наведеним у термінологічному словнику з інформаційної теорії та практики, згідно з яким "реферування — це процес аналізу первинного документа й складання реферату" [47, с.132].
Методика реферування полягає у послідовному здійсненні операцій, пов’язаних з оцінкою, відбором, аналізом і узагальненням відомостей, які містяться у первинному джерелі. Слід підкреслити, що процес реферування базується на виконанні логічних операцій. Однією з основних специфічних особливостей, на яку необхідно зважати у ході реферування, а особливо у складанні реферату, є його повна змістова та деяка формальна залежність від первинного документа [47, с.133].
Основні етапи реферування є такі:
Перший етап – загальне ознайомлення з вихідним документом;
Другий етап – читання вихідного документа та виділення інформативних фрагментів;
Третій етап – аналіз інформативних фрагментів та відбір основної інформації.
П’ятий етап – написання тексту реферату.
На першому етапі здійснюють ознайомлення з основним змістом первинного документа, його тематичною спрямованістю, структурою, цільовим та читацьким призначенням, обсягом. З цією метою і переглядається зміст вихідного документа, титульні елементи, видавнича анотація, передмова, післямова, структура.
На другому етапі у тексті виділяються змістові фрагменти тексту (частини первинного документа, які містять різні аспекти його змісту).
На третьому етапі визначається основна інформація з кожного інформативного фрагменту, неінформативні відомості відкидаються.
На четвертому етапі відібрана інформація має бути систематизована, тобто об’єднана у нову цілісність при збереженні змістової характеристики первинного документа. Для логічності викладу інформації складається робочий план реферату.
На п’ятому етапі складається текст реферату.
Рефератом є стислий виклад змісту наукового документа. При розгляді особливостей реферату як інформаційного документа такого визначення не достатньо [48, с.5].
З’ясуємо особливості інформаційних рефератів. Перша особливість реферату як інформаційного документа полягає в тому, що це повідомлення вторинного характеру. Його тема та зміст обумовлені темою та змістом документа, що реферується. Це специфічна риса реферату як вторинного документа: повнота змістова та часткова формальна залежність від первинного документа. В такому розумінні слід розглядати реферат як інтегральну модель документа, який реферується. Інтегральна модель первинного документа дає змогу здійснювати інформаційний пошук, подає загальне уявлення про вихідний документ. Реферат дає змогу здійснювати ці функції, отже його ми можемо віднести до інтегральних моделей, в яких інформація подається в узагальненому вигляді [24, с.25].
Реферат широко застосовується в науково-інформаційній діяльності. Підготовка друкованих реферативних журналів вимагає певної уніфікації підготовки рефератів. Тому, у державному стандарті „Реферат и анотация”, затвердженому у 1977 році (доп. 1981, 1985 рр.) наведено таке визначення реферату:
– скорочений виклад змісту первинного документа (чи його частини) з основними фактичними відомостями та висновками. У стандарті визначено структуру реферату, його елементи, види інформації, які мають бути включені в реферат [30, с.173].
Два реферати, складені на основі одного й того ж первинного документа, матимуть різницю. Для першого виду домінуючою буде інформативність, для другого –індикативність.
Інформативний – це реферат-конспект, він стисло викладає зміст основних положень первинного документа та може заміняти споживачу першоджерело в окремих інформаційних процесах.
Індикативний (реферат-резюме) – такий реферат, що вказує про що йдеться в первинному документі [31, с.173].
За читацькою адресою реферату, тобто його призначення певним читацьким групам, виділяють загальні та спеціалізовані реферати.
Загальним рефератом є інформація, яка може бути використана широкими колами споживачів. Він орієнтується не на конкретний інформаційний запит, а на потреби всієї галузі, для якої здійснюється реферування масиву первинної інформації. Спеціалізований реферат складається для задоволення інформаційних запитів. Вони орієнтуються на конкретного споживача або на інформаційні запити конкретної групи споживачів [26, с.31].
Слід зазначити, що найпоширенішими видами реферативними документами є:
· реферативний журнал;
· реферативний збірник
· експерс-інформація;
· інформаційний листок.
Реферативним журналом (РЖ) являється періодичний документ журнальної або листової форми, що містить реферати опублікованих документів або їхніх частин.
Реферативним збірником (РЗ) є періодичне, продовжуване, або неперіодичне видання, що містить реферати неопублікованих документів [6, с.25].
Експрес-інформація – це оперативний документ, який висвітлює реферативні вітчизняні і зарубіжні досягнення у формі розширених статей, описів винаходів, скорочених перекладів тощо.
Щодо інформаційного листка, то ним називається реферативний документ відомостей про передовий досвід або науково-технічні досягнення [6, с. 25].
Отже, можна зазначити, що реферативні журнали, реферативні збірники та експрес-інформація є засобом відносно оперативного повідомлення користувачів інформації про вихід у світ найзмістовніших первинних документів з відповідної галузі науки та техніки.
Підводячи підсумки першого розділу, можна сказати, що були чітко визначені поняття, які стосувалися характеристики вторинних інформаційних ресурсів. Були дослідженні і коротко охарактеризованні бібліографічні, аналітичні, реферативні й оглядові видання, що являють собою багатофункціональну систему і відносяться до певного різновиду вторинних документів, значна увага приділялась реферуванню, як інтелектуальному творчому процесу, що потребує осмислення та аналітико-синтетичної переробки первинної інформації та створення нового вторинного документу — реферату.
Розділ іі. Вторинні ресурси, як результати діяльності бібліотек україни
2.1 діяльність бібліотек україни у створенні та розповсюдженні вторинних ресурсів
Бібліотечно-інформаційна діяльність посідає особливе місце у житті суспільства, оскільки спрямована на підтримку всіх її сфер: науки, освіти, виробництва, техніки, сільського господарства, соціальної, економічної сфери тощо.
Бібліотека традиційно розглядалась як соціальний інститут, головним напрямом діяльності якого є накопичення, збереження і розповсюдження інформаційного ресурсу, який є важливою складовою стратегічних ресурсів України — національної інфраструктури держави [16, с.19].
Аналітико – синтетична переробка вхідного документального потоку є традиційною функцією бібліотек. Сьогодні для більшості з них вона полягає лише в каталогізації, систематизації, предметизації та підготовці бібліографічних покажчиків. Менше коло бібліотек здійснює поряд з бібліографічною й більш глибоку інформаційну обробку вторинних ресурсів, тобто створення реферативної, оглядово-аналітичної та прогностичної інформації тощо [29, с.35].
Для створення і розповсюдження достовірної, релевантної вторинної інформації з різних галузей знань, в Україні плідно функціонують такі бібліотечні установи як: Національна парламентська бібліотека України (НПБУ), Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського (НБУВ), Державна наукова сільськогосподарська бібліотека (ДНСГ УААН), Державна науково-технічна бібліотека України (ДНТБУ) та інші. Діяльність даних книгозбірень базується на створенні, розповсюдженні, видавництві вторинних ресурсів, а також забезпечення доступу до них, як традиційного так і електронного.
Вторинна продукція даних установ є різноманітною, вона включає рекомендаційні бібліографічні видання, бібліографічні покажчики, списки, огляди, каталоги, картотеки, дайджести з різною галузевою тематикою тощо.
Досліджуючи Національну бібліотеку ім. В.І. Вернадського (НБУВ), можна сказати, що вона є найбільшою бібліотекою України, головним науково-інформаційним центром держави і входить до числа десяти найбільших національних бібліотек світу.
НБУВ являється науковою установою в галузі науково-інформаційної діяльності, бібліотекознавства та суміжних наук. Щорічно проводить міжнародні наукові конференції, видає науково-теоретичний та практичний журнал, такий як "Бібліотечний вісник" і низку збірників наукових праць: "Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития", "Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського", "Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів", "Українська біографістика", "Українсько-македонський науковий збірник" тощо [33].
Спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України бібліотека видає "Український реферативний журнал «Джерело»" [46, с.10].
Даючи коротку характеристику Українському реферативному журналу (УРЖ) «Джерело», можна сказати, що це є періодичне інформаційне видання, призначене для оперативного відображення змісту друкованих в Україні наукових видань із сільськгосподарських, природничих, технічних, суспільних і гуманітарних дисциплін.
Слід зазначити, що даний УРЖ видається у 4-х серіях, які виходять з періодичністю 1 раз у 2 місяці (6 разів на рік). Серія 1 має назву – Природничі науки, серія 2 – Техніка. Промисловість. Сільське господарство, серія З – Суспільні та гуманітарні науки. Мистецтво і остання серія 4 називається – Медицина. Медичні науки.
У даних серіях УРЖ «Джерело» реферуються монографії, збірники наукових праць, матеріали конференцій, посібники для вузів, серіальні (періодичні та продовжувані) видання, автореферати тощо.
Допоміжний апарат УРЖ складається з авторського покажчика та покажчика періодичних видань. Кожному запису в УРЖ присвоюється номер, який включає такі елементи: порядковий номер УРЖ у поточному році; буква, що відповідає певній галузі знань згідно з Рубрикатором НБУВ; порядковий номер реферату у випуску.
Слід також підкреслити, що запис у реферативному журналі включає бібліографічний опис документа, реферат (замість рефератів можуть використовуватись авторські резюме та анотації), а також шифр зберігання в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.
Узагальнюючи характеристику УРЖ «Джерело», можна додати, що матеріали для РЖ готуються за єдиною методикою – з використанням рубрикатора НБУВ, який розміщується у систематичному порядку. Джерелом інформації для підготовки УРЖ є обов’язковий примірник творів друку України, що надходить до Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. На сьогодні УРЖ «Джерело», за комплексністю у своєму форматі видання по праву можна віднести до кращих у країні (Див. додаток 1).
Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, видає вторинну продукцію, яка присвячена багатогалузевій тематиці, це: ретроспективні покажчики, як «Історія техніки: Бібліографічний покажчик літератури, що вийшла на Україні в 1946-1955 рр»; „Видання Академії наук УРСР (1919-1967): Фізико-технічні та математичні науки”(К., 1970); "Применение математических методов в биологических науках, в химии и химической технологии: Указ. отеч. и зарубеж. лит. (1958-1969)" (К., 1971); "Применение математических методов в технике. Основы промышленного производства. Металловедение, металлургия. Машиностроение: Указ. отеч. и зарубеж. лит. за 1950-1970 рр". (К., 1976); "Кадры научных библиотек: Библиогр, указ., 1970-1978" (К., 1979)., тощо. Слід підкреслити, що бібліотекою підготовлено і видано бібліографічні покажчики, присвячені видатним діячам науки, письменникам, громадським діячам. Всі вони в свою чергу інформують і викликають інтерес у спеціалістів різних галузей знань [50, с.84].
Протягом багатьох років регулярно видавалися поточні багатогалузеві і галузеві покажчики: "Охорона природи та раціональне використання природних ресурсів Української РСР" (К., 1977-1992); "Соціально-економічні проблеми науково-технічного прогресу в Українській РСР" (К., 1978-1988); та ін.
Разом з тим у НБУВ, готуються, і видаються науково-допоміжні покажчики з окремих тем, переважно— ювілейного характеру, наприклад: "Центральна наукова бібліотека імені В. І. Вернадського Академії наук України; Бібліогр. покажч., 1918-1993 рр.: До 70-річчя від часу заснування" (К., 1993), "Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського, 1918-1998: Бібліогр. покажч. л-ри за 1993-1998 рр." (К., 1998) та ін. [50, с. 85].
Останнім часом бібліотека головну увагу приділяє створенню електронних каталогів і баз даних з підготовки та виданню універсальних ретроспективних покажчиків як частини українського бібліографічного репертуару. На сайті бібліотеки www.nbuv.gov.ua і висвітлюються ці дані.
НБУВ, як багатогалузевий інформаційний центр організував роботу реферативної бази, яка являється потужним інформаційним ресурсом. Загальнодержавна реферативна база даних „Україніка наукова" – один з ключових елементів національних інформаційних ресурсів.
Беручи до уваги вторинну продукцію Національної парламенської бібліотеки України (НПБУ), можна сказати, що вона є найбільшим в Україні центром створення рекомендаційних бібліографічних посібників (РБП). Згідно з домовленістю щодо координації діяльності бібліотек України в галузі рекомендаційної бібліографії (РБ), за НПБУ закріплено галузі суспільствознавства та сільського господарства (остання – у співробітництві, тобто кооперуванні, з Центральною науковою сільськогосподарською бібліотекою Української Академії аграрних наук (ЦНСГБ УААН) [50 с.105].
Слід вказати, що колишня Державна республіканська бібліотека УРСР ім. КПРС, на даний час це є Національна парламенська бібліотека України та Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека Південного відділення ВАСГНІЛ, тобто Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна у свій час видавали спільні рекомендаційні покажчики сільськогосподарської тематики. Укладачами яких були такі науковці як: М. С. Пікуль, Н. В. Андрощенко, Н. А. Шматок та ін. Можна навести приклади таких: М. С. Пікуля рекомендаційний БП «Кормовиробництву – індустріальну основу і прогресивну технологію» (К.,1983р.), а також БП М.С. Пікуля у співробітництві з Н. А Шматок – «Племінна справа у тваринництві» (1983р.). Дані рекомендаційні покажчики є спільною вторинною інформаційною продукцією вище зазначених бібліотек.
НПБ України регулярно видає поточний покажчик «Нові надходження з питань суспільних та гуманітарних наук», який з 1999 р. став зведеним каталогом кількох бібліотек України. У 1988 році вийшов рекомендаційний БП «Сільськогосподарська книга України», який з’явився лише раз і відноситься до поточних галузевих РБП НПБУ.
Серед ретроспективних науково-допоміжних покажчиків, виданих НПБУ, можна відзначити: «Бібліографознавство України» (1981-1990), (1991-1995), (1996—2000рр) [50, с. 83].
Даючи коротку характеристику поточному покажчику «Бібліотекознавство України», слід зауважити, що він довгий час систематично задовольняв професійні потреби науковців та практиків бібліотечної справи, бібліографії та книгознавства і до сьогодні не втратив актуальності.
В цілому, даний бібліографічний покажчик має багатий зміст, високий науковий рівень, значну повноту відображення матеріалу, його випуск сприяє подальшому накопиченню ретроспективної бібліографічної інформації з бібліотекознавства України та забезпечує її ретроспективний пошук. Покажчиком легко і зручно користуватися, про що засвідчують відгуки про нього викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів. БП цього типу дуже потрібен для фахівців бібліотечної галузі, а особливо для усіх, хто її вивчає і бере участь у її науковому та практичному забезпеченні [19, с. 12-13].
Бібліотечною установою, яка створює вторинну продукцію сільськогосподарської галузі є Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук (ДНСГ УААН), можна сказати, що вона є однією із найстаріших книгозбірень і має найбільш повне зібрання документів сільськогосподарської тематики, основна мета якої – забезпечити кожному мешканцеві України можливість вільного доступу до національних і світових інформаційних ресурсів по сільському і лісовому господарству, усього за роки свого існування видала понад 100 наукових видань (монографій, збірників, бібліографічних покажчиків) і близько 600 науково-методичних матеріалів, статей та інших наукових публікацій тощо [18].
ДНСГ УААН є галузевим інформаційно-бібліографічним центром з питань сільського господарства. З 90-х років минулого століття бібліотека значно розширила тематику науково-бібліографічних видань. На сьогодні видано понад 60 поточних і ретроспективних науково-допоміжних бібліографічних покажчиків, розрахованих на керівників галузі, науковців та фахівців сільськогосподарського виробництва, істориків аграрної науки. Це, зокрема, «Наукові праці Іванівської дослідно-селекційної станції» (1901-1997 рр.), «Періодичні видання з агрономії в Україні. 1918-1940 рр.», «Українська сільськогосподарська книга у фондах ДНСГБ УААН» (1901-1910; 1911-1917; 1918-1922; 1923-1932; 1933-1934; 1935) тощо [9, с. 90].
Дана бібліотека видавала також біобібліографічні покажчики, які присвячені відомим ученим – Ф. Ф. Ейснеру, В. І. Глазку, М. М. Кулешову, М. А. Кравченку, О. А. Янаті, О. П. Довгополій, І. К. Котку та іншим загальновідомим діячам, а також бібліографічні покажчики, присвячені видатним вченим у галузі аграрних наук [12].
Протягом багатьох років ДНСГ УААН видавала поточні покажчики: «Нові сільськогосподарські книги», які базувались на основі нових надходжень в бібліотеку, та БП «Генетика, селекція і насінництво сільськогосподарських культур» (1991р.).
У 1992 році започатковано випуск поточного науково-допоміжного покажчика «Проблеми і перспективи розвитку українського села». Видаються також ретроспективні тематичні бібліографічні покажчики: «Статистичні й інформаційні видання з питань сільського господарства Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізованих установ», «Вирощування олійних культур на Україні», « Масличные культуры» та ін.
ДНСГ УААН працює над створенням бібліографічних баз даних: «Наукові праці академіків УААН», «Виноград», «Генетика», «Аграрна економіка» та ін. [50, с.87].
У серії «Академіки Української академії аграрних наук» (започаткована в 1998 р.) опубліковано 32 покажчики, що відображають саме життя і творчий шлях провідних українських вчених – М.В. Зубця, В.П. Ситника, В.П. Буркага, П.І. Коваленка, М.П. Лісового, І.І. Мартиненка, В.Ф. Пересипкіна, В.В. Юрчишина, О.О. Созінова, П.М. Василенка, В.Ф. Сайка, В.П. Рибалка [9, с. 86].
Як науково-інформаційний центр, ДНСГБ УААН щорічно видає по 4 випуски реферативного журналу «Агропромисловий комплекс України» та «Бюлетеня ДНСГБ УААН». Аналізуючи РЖ «Агропромисловий комплекс України», можна вказати, що він розпочав відлік свого існування від квітня 1999 р., містить 28-30 рубрик відповідно до основних напрямів розвитку АПК. У визначених рубриках кожного випуску журналу міститься від 400 до 450 рефератів, тобто щороку реферується приблизно 1600-1800 публікацій українських науковців і виробничників з найактуальніших питань ведення сільського господарства.
В минулому році, а саме в 2009 р. виповнилось 10 років РЖ «Агропромисловий комплекс України». На момент десятирічного ювілею, вийшли друком 39 випусків РЖ «АПК України» базового формату (наклад кожного 500 примірників). Аналітична інформаційна база агросектора збагатилася 15881 фактографічним рефератом актуальних теоретико-прикладних публікацій. Структура наповненості узагальнених предметних рубрик у відсотковому відношенні є такою: тваринництво і ветеринарія – 28,3; рослинництво – 23,0; землеробство, екологія і сільськогосподарська меліорація – 22,3; економіка, організація та управління сільськогосподарським виробництвом – 8,0; сільськогосподарські машини та знаряддя – 6,9; харчова і переробна промисловість – 4,9; лісове господарство – 4,5; історія аграрної науки – 2,1 [11, с.34].
Нині загальний обсяг оригінального видання становить 768 аркушів. Поміж тим, для задоволення інформаційних запитів галузевих інституцій додатково випущено чотири спецвипуски РЖ: «Ветеринарна медицина» (2005 р); «Сільськогосподарська меліорація і водне господарство» (2006 р).; «Лісове господарство» (2007 р).; та «Ветеринарна медицина і тваринництво України» (2007 р.).
Можна сказати, що попри певні невизначені перспективи, у свій 10-річний ювілей колектив редакції РЖ «Агропромисловий комплекс України» продовжує пошук оптимальності щодо його конкурентоспроможності на ринку інформації з максимальним наближенням до світових реалій.
Згідно з новим «Положенням РЖ «АПК України», журнал, почавши з № 1 у 2009 p., змінив свій дизайн, і розширив доступність його сприйняття колегами з-за кордону через додатковий опис вихідних даних кожного реферату англійською мовою, що являється великим здобутком і перспективою подальшого розвитку [11, с.38].
Даючи коротку характеристику такому вторинному ресурсу ДНСГ УААН, як «Бюлетень», то можна зазначити, що в ньому міститься інформація про різнотематичні наукові читання і конференції, які проводить Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека.
У кожному з випусків «Бюлетеня» є сторінка привітань, де колектив може висловити щирі вітання з нагоди ювілеїв відомих українських вчених-аграріїв, з нагоди річниць зі дня заснування навчальних і наукових закладів тощо. Здійснюючи аналіз «Бюлетеня Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН», можна зазначити, що він включає такі розділи як:
1.Землеробство.
2.Рослинництво.
3.Зоотехнія.
5.Харчова і переробна промисловість.
6.Механізація та електрифікація.
7.Аграрна економіка і земельні відносини.
8.Регіональні центри забезпечення .
9.Історія аграрної науки і біографістика.
10.Видання з інших галузей знань.
Оскільки цими десятьма розділами не охоплюється все коло питань, то за основними розділами було закріплено підрозділи. Наприклад, до розділу «Землеробство» входять питання з екології і охорони навколишнього середовища, до розділу «Зоотехніка» включено всі питання тваринництва. В розділі «Історія аграрної науки і біографістика» відображені всі історичні джерела, що надходять до бібліотеки,а також персоналії і бібліографічні та біобібліографічні видання. До останнього розділу «Видання з інших галузей знань» вміщено всі посібники з різних суміжних галузей знань [20, c.599]
З’ясувалось, що на даний час, через фінансові труднощі кожен з випусків «Бюлетеня» малий за обсягом. Як правило, зшиток має не більше ста сторінок при висоті видання 20 см. Кожного разу при створенні макету працівники сектора довідково-бібліографічного обслуговування змушені ретельно відбирати статті, нормативні документи, регулювати обсяг покажчика нових надходжень, списку використаних джерел [20, с. 600].
Отже, охарактеризувавши коротко бібліографічну діяльність та вторинні ресурси ДНСГБ УААН, давши аналіз бібліографічним покажчикам, а особливо тим, які саме у певній мірі стосуються сільськогосподарської галузі, РЖ «Агропромисловий комплекс України», випускам «Бюлетеня», можна зазначити, що сьогодні ДНСГБ УААН продовжує спрямовувати свої зусилля на створення та формування інформаційного ресурсу та інтегрувати його у світовий науково-інформаційний простір.
Координація діяльності бібліотек України в галузі рекомендаційної бібліографії передбачає такий розподіл обов’язків відповідно до галузей знань: Одеська державна наукова бібліотека імені О.М. Горького є центром рекомендаційної бібліографії природознавства її БП: «Нова література з природознавства»(1994р.), «Природа і природні ресурси Північного Причорномор’я»(1993р.); Харківська державна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка є центром рекомендаційної бібліографії техніки та промисловості і зробила значний внесок в рекомендаційну технічну бібліографію [50, с.106]
Державна науково-технічна бібліотека України (ДНТБ) є головною бібліотекою національної системи науково-технічної інформації, є науково-методичним центром для мережі науково-технічних бібліотек, довідково-інформаційних і патентних фондів державних територіальних і галузевих органів НТІ, підприємств і організацій України [15].
ДНТБ України – одна з найбільших бібліотек країни з унікальним 21 млн. фондом вітчизняної та іноземної науково-технічної літератури і документації. ЇЇ діяльність спрямована на створення, розповсюдження різних видів вторинних ресурсів, щорічно ДНТБ України готує і розповсюджує вторинні бібліографічні реферативні журнали тощо.
Аналізуючи покажчик «Іноземні науково-технічні журнали, виписані бібліотеками України на поточний рік», слід зазначити, що він видається бібліотекою щорічно і містить інформацію про іноземні науково-технічні журнали з різних питань науки, техніки, економіки та інформатики. У покажчик включено перелік журналів, а також перелік бібліотек – учасниць.
Даючи коротку характеристику реферативному журналу «Депоновані наукові роботи», слід вказати, що в ньому відображаються депоновані в ДНТБ України наукові роботи, тобто статті, огляди, монографії, матеріали конференцій, з’їздів, нарад вузькоспеціального характеру, що надходять від установ і організацій з природничих та точних наук, техніки, економіки [15].
Беручи до уваги «Покажчик патентного фонду ДНТБ», слід констатувати, те, що він відображає склад патентного фонду ДНТБ України і міжгалузевих територіальних центрів по країнах і видах патентних документів. Даний БП призначений для фахівців, винахідників, раціоналізаторів та новаторів виробництва, а також працівників патентних інформаційних служб, служить довідковим посібником при проведенні патентно-інформаційних робіт і комплектуванні фондів.
На сучасному етапі поряд з вторинними паперовими ресурсами, існують і вторинні електронні, які представленні в локальній мережі, на сайтах бібліотек тощо. Слід зазначити, що у ДНТБ України функціонують такі бази даних як :
· БД «Іноземні науково-технічні журнали, виписані бібліотеками України на поточний рік», тип – бібліографічна;
· БД «Депоновані наукові роботи», тип – реферативна;
· база даних патентно-правової літератури, тип – бібліографічна;
· БД «Стандарти України», тип – бібліографічна.
Підсумовуючи, можна зазначити, що вище зазначені БД забезпечують вільний доступ до первинних інформаційних ресурсів та дають змогу ознайомитись з реферативними та бібліографічними виданнями, в електронному вигляді [15].
Отже, коротко аналізуючи Державну науково-технічна бібліотеку України, можна сказати, що її зусилля щодо створення і розповсюдження вторинних ресурсів забезпечують її продуктивну діяльність та задовільняють в повному обсязі потреби користувачів щодо вторинної інформації.
Підбиваючи підсумки вище досліджуваного питання, слід зазначити, що діяльність бібліотек України по створенню і розповсюдженню вторинної інформації є досить різноманітною, багатогалузевою, продуктивною. Кожна бібліотечна установа видає свою вторинну, різного роду тематики, бібліографічну продукцію, яка користується популярністю серед споживачів.
2.2 Аналіз діяльності рівненської державної обласної бібліотеки
3 лютого була прийнята Постанова бюро обкому КП(б)У про відкриття Рівненської обласної бібліотеки для дорослих. На даний час це Рівненська державна обласна бібліотека.
Організатором і першим директором був Мина Романович Блажко. Штат бібліотеки, що складався з місцевої інтелігенції, у вересні 1940 року був підсилений за рахунок молоді, яка прибула після закінчення Харківського бібліотечного інституту. Обслуговування читачів розпочалося в кінці квітня 1940 року. Книжковий фонд формувався з конфіскованих видань приватних бібліотек, бібліотеки князів Любомирських, міського музею, польської гімназії, польської бібліотеки вчителя, повітового відділу молодіжної освітянської бібліотеки, поліцейської бібліотеки [40].
У передвоєнний період бібліотечний фонд налічував 30000 примірників, які у більшості були знищені під час війни. 2,5 тис. документів, що уціліли, зберігаються в бібліотеці і нині. Серед них література XVIII-XIX ст., рідкісні твори друку з усіх галузей знання, а саме: з природознавства, медицини, історії, літературознавства, мистецтва, також література іноземними мовами тощо. Робота бібліотеки відновилася у жовтні 1944 року після звільнення обласного центру від німецько – фашистських військ. 2 жовтня 1945 року директором був призначений О.С. Польохін – випускник Харківського державного бібліотечного інституту, фронтовик, який перебував на цій посаді 27 років [10]. З 1960 року книгозбірня стала державною обласною науковою бібліотекою універсального профілю, центральним книгосховищем вітчизняних творів друку, рукописів, літератури іноземними мовами, науково-методичним центром державних масових бібліотек, базою обласного управління культури по координації та кооперуванню діяльності бібліотек усіх систем і відомств на території Рівненщини. Штат бібліотеки становив 26 працівників, обслуговувалось 10 тис. читачів, фонд нараховував 219,8 тис. примірників книг.
Бібліотека мала сучасну розгорнуту структуру обслуговування читачів: абонемент, спеціалізовані читальні зали, відділи іноземної літератури, краєзнавчої літератури і бібліографії, редакційно-видавничий відділ, сектор статистики і контролю із столом довідок, лекційну залу. У різні роки книгозбірня отримувала від 18 до 25 тис. назв книг щорічно.З 1986 року Рівненську державну обласну бібліотеку очолює Валентина Петрівна Ярощук, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України, доцент РДГУ [40]. У 1990 році започатковано впровадження нових автоматизованих технологій. РДОБ має бібліотеку електронних документів, а також найстарішу в Україні бібліографічну базу даних: електронний каталог (ЕК), який почав формуватися з 1991 р., електронну картотеку статей, розпочату у 1993р.
На базі інформаційно-бібліографічного і краєзнавчого відділів створено Регіональний інформаційний центр (РІЦ), в якому підтримується і надається користувачам інформація з електронного каталогу. У секторі акумуляції та створення інформаційних ресурсів "Регіонального інформаційного центру" формується частина електронного каталогу, а саме: аналітичний розпис з періодичних видань, створюється база даних бібліографічних описів краєзнавчих документів, регіональна БД рішень обласної та міської рад та розпоряджень обласної адміністрації, готуються актуальні тематичні списки веб-сторінок [39, с.16].
У 2003 році РДОБ придбано нове програмне забезпечення ІРБІС, яке почало відігравати велику роль у формуванні електронного каталогу, що дозволяє значно скоротити час на всі процеси оброблення документів, починаючи від замовлення і закінчуючи їх списанням, вести статистичний і індивідуальний облік документів та їх звітність, а також здійснювати пошук в різних БД, тобто розпочато перехід на формування ЕК в новому програмному забезпеченні [39, c.76].
Щодо характеристики офіційного веб-сайту РДОБ ( www.gntb.n-t.org. – Загол. з екрану.
15. Государственная научно-техническая библиотека Украины [Електронний ресурс]. – Режим доступу: #”#”>/
