- Вид работы: Отчет по практике
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 17,13 Кб
Фольклорна практика
Національний університет «Острозька академія»
Документація по проходженню
фольклорної практики
Студентки 1 курсу
гуманітарного факультету
групи У-11 спеціальності
«українська мова та література»
Твердун Наталі Максимівни
Керівник: викл. Криловець. Р.А.
Дитячий фольклор
Летів шпак через попів мак
Летів шпак через попів мак
Та сів на воротях в червоних чоботях.
А ворота впали, телята побили,
Телята ревнули, а люди почули, попові сказали.
А піп з хати – та побив п’яти,
А попадя з полу – та вломила ногу,
А наймичка з печі – та побила плечі,
А наймит з-під груби – та повибивав зуби.
Дитина з колиски – та побила писки,
А сучка з-під полу – дитину за ногу.
Треба шпака вбити та чоботи зшити,
Та Миколі дати,
Щоб тепленько спати.
Вийди, вийди, сонечко
Вийди, вийди, сонечко
На попове полечко.
Там піп косит,
Бога просит,
А всі дзвони дзвонят,
Хмару розбивают,
Сонечко добувают.
Губи, губи
Губи, губи,
Сходіться докупи.
Маремушки, ковпачки,
Взувайтеся в ходачки,
Чобітки зелені,
Сходіться до мене.
Ганка-дранка кучерява
Ганка-дранка кучерява
Під решетом ночувала.
Як решето подереться,
Ганка лиха набереться.
Жив-був дід та баба
Жив-був дід та баба,
Була в них вівця,
Почнемо з кінця:
Жив-був дід та баба,
Була в них вівця,
Почнемо з кінця… і т. д.
Ти був у лісі?
Ти був у лісі?
(Той, до кого звертаються, має відповідати)
А їв горісі?
…
А вовка бачив?
…
А боявся?
( Після цих слів той, хто задає питання, дмухає в очі)
Бігли коні
Бігли коні по вигоні,
Позбивали копити.
Лєнти, банти,
Вийди ти.
Не йди, не йди, дощику
Не йди, не йди, дощику,
Зварю тобі борщику.
Поставлю на горі,
Щоб не з’їли комарі.
Гойда-гойда-гойдаса
Гойда-гойда-гойдаса,
Де кобилка, там й лоша.
А кобилка в лісі,
А лоша у стрісі.
Люлі-люлі
Люлі-люлі,
Пішла баба по цибулю,
А дід по петрушку,
Щоб зварити (Ірі) юшку.
Прислів’я та приказки
На злодійові шапка горить.
Встань Аполон, хай Калістер сяде.
Кожна жаба своє болото хвалить.
Знайшов сокірку під лавкою.
З сімома няньками дитина плаче.
Візьміть і мою куцю до череди, я теж панський чоловік
Всякий ласий на чужі ковбаси.
І риба – жаба, бо в воді сидить.
У сови погані совенята, а їй найкращі.
До нашого берега завжди припливе як не кізяк, то тріска.
Зарікалася коза на ярмарок йти.
Краще розумним ногам вклонитися, ніж дурній голові.
На язик гарячий, до роботи ледачий.
Як нелюба жінка, то чоловікові вдома і борщ смердить.
У лісі вовки виють, а на печі страшно.
Мати голівку миє – пригладжує, а мачуха миє – прискубує.
Не знає сова, яка сама, зате інших бачить.
За чужим столом сиди, а правдою суди.
Щастя – не курка, решетом не накриєш.
Не той друг, хто медом маже, а той друг, хто правду каже.
Загадки
Коли можна воду в решеті носити? (Коли замерзне)
Без рук, без ніг, а на тин виліз. (Хміль)
Без вікон, без дверей, повна хата людей. (Гарбуз)
За чорним лісом діжа сходить. (Сонце)
Біле, як сорочка,
Пухнате, як квочка,
Крил не має,
А гарно літає.
Що за птиця,
Що сонця боїться? (Сніг)
Кінь біжить, аж земля дрижить. (Грім)
Що до сонця вік свій пнеться
І його ім’ям зоветься? (Соняшник)
. Йдеш – заженеш,
Сядеш – виймеш. (Будяк)
Сидить баба серед літа
В сто сорочок одіта. (Капуста)
. Стоїть півень над кручею,
С**** заткана гонучею. (Димар)
Пісні
Колядки та щедрівки
Добрий вечір тобі, господару
Добрий вечір тобі, госпадару!
Стережи, Боже, твоєго товару.
Твоєго товару від всякого спадку,
Щоб не було якого припадку.
Хорошеньку господиню маєш,
Хорошенько її поважаєш:
Як чашечка у меду,
Як соловейко у саду.
Там барвінок в саду процвітає,
Там чоловік жону вихваляє.
Тече річка невеличка
Тече річка невеличка.
Приспів:
Щедрий вечір, добрий вечір! (Повторюється після кожного рядка)
На тій річці плине листочок.
Плине листочок яблуневий,
На тім листочку написано,
Написано сонце й місяць,
А що місяць – то господар,
Ясне сонце х- господиня,
Ясні зірки – його дітки.
. Що й у нашого панотця
Що й у нашого панотця
Золотії ворітця,
А за тими ворітьми
Стоять стовпи золоті,
А за тими стовпами
Стоять столи заслані,
А за тими столами
Сидить батько з синами,
Пише листа перами.
Що на небі молодик –
Да то божий чоловік,
Що на небі зоря –
Да то божа жона,
Що на небі зірочки –
Да то божі діточки.
Що за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким
Що за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким
Приспів:
Щедрий вечір, добрий вечір! (Повторюється після кожного рядка)
Та ходив коник вороненький,
Ніхто того коника не спіймає,
Тільки спіймає молодець Іван.
Він спіймає й осідлає,
Та й поїде та до тестя в двір.
Тесть вибігає, коня розпрягає,
А теща у хаті столи застеляє.
Із новим годом та з усім родом!
. Ой чи є, чи нема пан господар вдома
Ой чи є, чи нема
Пан господар вдома?
Щедрий вечір, добрий вечір,
Пан господар вдома?
Ой нема, ой нема,
Та й поїхав до млина.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та й поїхав до млина.
Та й муки змолотить,
Меду-пива спетлювать.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Меду-пива купувать.
Меду-пива купувать,
Щедрівників частувать.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Щедрівників частувать.
Ой устань, устань, господареньку
Ой устань, устань, господареньку,
Побуди всю свою челядоньку.
Ой хай же вона раненько встає,
Світлі світлоньки позамітає,
Дубові столи позастиляє,
Пшеничним хлібом позакладає,
Бо прийдуть до вас гостеньки,
Гостиньки-колядниченьки.
Веснянки
Подоляночка
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона впала,
До землі припала,
Сім літ не вмивалась,
Бо води не мала.
Устань, устань, подоляночко,
Устань, устань, молодесенька,
Умий личко, так як шкляночку,
Та візьмися в боки,
Покажи нам скоки,
Пливи до Дунаю,
Бери дівку з краю.
Вийди, вийди, Іванку
Вийди, вийди, Іванку,
Заспівай нам веснянку!
Зимовали, не співали,
Усе весни дожидали!
Весна, весна, наша весна!
Да що ж ти нам принесла?
Старим бабам по кийочку,
А дівчатам по віночку.
Звила ж я віночок вчора звечора
З зеленого барвінку
Та й повісила на кілочку.
Матуся вийшла та віночок зняла,
Та нелюбові дала.
Коли б же я теє знала –
Я б його розірвала,
Ніж нелюбові дала.
Ти, зозуленько сива
Ти, зозуленько сива,
Ти нас розвеселила,
Як почала кувата –
Повиходили з хати.
Ой вийшла сестра з братом,
Ой вийшла мама з татом,
Ой вийшли усі дівоньки –
Виводять гаївоньки.
Ой виходить, дівчата
Ой виходьте, дівчата,
Та в цей вечір на вулицю
Весну красну вітати.
Будем весну стрічати
Та віночки сплітати,
А віночки сплетемо,
Хороводом підемо.
Русальські пісні
. Ой проведу я русалочку
Ой проведу я русалочку до броду,
А сама вернуся додому.
Ідіть, русалоньки, ідіте,
Та нашого житечка не ломіте.
Бо наше житечко в колосочку,
А наші дівочки у віночку.
Подорожничок мій зелененький
Подорожничок мій зелененький,
Ой луги ж мої всі зеленії!
Ой коли ж ти зріс, коли зелен став?
Ой зріс же я дрібним дощиком,
А я зелен став красним сонечком.
Ой ти, дівчинко, ой ти, красная!
Ти коли зросла, коли виросла?
Росла ж то я в свого таточка,
Я кохалася в рідної мамочки.
Ой луги ж мої всі зеленії!
На святій неділі
На святій неділі
На білій березі
Ей рано, рано,
На білій березі
Сиділа русалка
Да питала літа.
Ей рано, рано,
Да питала літа:
Чи бувало літо,
Чи ще не бувало?
Ой я молодая,
Літа не вгадала.
Ей рано, рано,
Літа не вгадала.
Мене, молодую,
Горечко наспіла.
Ей рано, рано,
Горечко наспіло,
Гулять не пустило.
Ей рано, рано,
Гулять не пустило.
Купальські пісні
На Івана, на Купайла
На Івана, на Купайла
Що Іван діє?
Гречку сіє.
У нашої гречки чорнії вершечки.
Було ж тобі, Іванку, не купатися,
Було ж тобі, Іванку, з нами гратися.
Що Іван діє? – Пшеницю сіє.
У нашої пшениці золоті косиці.
Було б тобі, Іванку, не купатися,
Було б тобі, Іванку, з нами гратися.
Наша Яринка-купалочка
Наша Яринка-купалочка
Посеред річки купалась,
На бережку білилась,
Вийшла на вулицю, хвалилась:
У мене личко, як яблучко,
У мене брови чорнесенькі,
Зовсім я дівка складнесенька.
Жниварські пісні
. Там у полі криниченька
Там у полі криниченька,
Навколо пшениченька.
Там женчики жали,
Золоті серпи мали,
Срібнії перевеслочки,
Що в’язали снопочки.
Добрії були женці –
Дівчата й молодиці.
Дівчата – косаті,
А хлопці – вусаті,
Молодиці – білолиці.
. Бувай здорова, нива
Бувай здорова, нива,
Сто кіп жита вродила.
Вийди, господарю, вийди,
Бо не маєш від нас кривди.
Пожали, пов’язали,
В кіпоньки поскладали.
Кіпоньки, як гіроньки,
Сніпоньки, як зіроньки.
Ой чиє ж то поле
Ой чиє ж то поле,
Що довгії ниви?
Ой то ж того козаченька,
Що чорнії брови.
Ой чиє ж то жито,
Колос похилився?
Ой то ж того козаченька,
Що ще не женився.
4. Кругом, женчики, кругом
Кругом, женчики, кругом,
Понад зеленим лугом.
Женчики кружляють,
Пшниці дожинають.
Кінець нивоньці, кінець,
Будем плести вінець.
То з жита, то з барвінку
На хорошую дівку.
В нашого господаря
Мальовані одвірки,
Зробимо сьогодні обжинки.
Весільні пісні
. Ой глянь, мати, та на мій посад
Ой глянь, мати, та на мій посад,
Усі дівки та й у косах сидять.
А на мою та й роса впала,
Щоб я її та й розчесала.
Розчешу я та й по волосині,
Як житечко по колосині.
Розчешу я та й по волосочку,
Як житечко по колосочку.
2. Що ти думала
Що ти думала,
Що ти гадала,
Марусенько молодая,
Що не гуляла,
Не дівувала,
Світ собі зав’язала.
Зав’язала світ
Та на увесь вік
Білою серпанкою,
Щоб не бути тобі
Та панянкою.
Щоб не бути тобі
Та панянкою,
А бути тобі хазяйкою.
Ліричні пісні
А зозуля: «ку-ку»
Мене мати одружила, ку-ку.
Мене мати одружила,
До роботи не привчила,
А зозуля: «ку-ку».
Мащу хату, щітки знати, ку-ку.
Щітки знати,
Не навчила мене мати,
А зозуля: «ку-ку».
Варю борщ, сиплю чаю, ку-ку.
Варю борщ, сиплю чаю.
Милий січе кулаками,
А зозуля: «ку-ку».
Милий січе кулаками, ку-ку.
Милий січе кулаками.
Чого чай з буряками?
А зозуля: «ку-ку».
Як взяв мене за халяву, ку-ку.
Як взяв мене за халяву,
Пустив мною аж під лаву,
А зозуля: «ку-ку».
А з під-лави до порога, ку-ку.
А з під-лави до порога,
Що аж носом запорола,
А зозуля: «ку-ку».
«За що б’єш, за що лаєш, ку-ку.
За що б’єш, за що лаєш,
Яку взяв – таку маєш!»
А зозуля: «ку-ку».
Коло переєзда стояла береза,
А хто йде, хто їде – березу ламає.
Тому горе жити, хто жінки не має,
А ще гірше тому, хто жінки не любить.
Прийде темна нічка – до другої ходить.
А прийде день біленький – приходе миленький.
Двери одчиняє, сам спати лягає.
До стіни очима, до хати плечима.
До стіни говорить – стіна не промовить.
Хто ж мене роздягне, хто ж мене роззує?
Хто ж мене милого пригорне й сім раз поцілує?
Обізвалась мила в сінях на порозі,
На пекучім морозі.
Я ж тебе роздягну, я ж тебе роззую.
Я тебе пригорну, сім раз поцілую.
Отступися гидка, отступися бридка,
Отступись погана, є в мене кохана.
У вишневому садочку
У вишневому садочку
Колисала дівчинонька
Сина й дочку.
Колисала і плакала:
«Ой чого ж я, молоденька,
Дочекала?
Дочекала дві послузі,
Куди іду, чи що роблю –
Серце в тузі.
Сестро моя, сестро рідна,
Поколиши мої діти,
Бо я бідна.
Поколиши хоч разочок,
А я піду на гуляння на часочок.
А я піду на часочок,
Хай почую миленького голосочок.»
«Веліла б я серпом жати,
Як я маю твої діти колисати.
Серпом жати – не нажнуся,
Двоє дітей колисати я втомлюся.»
Ой за горою кам’яною
Ой за горою кам’яною
Голуби літають.
Не зазнала розкошоньки –
Вже літа минають.
Запрягайте коні в шори,
Коні вороніїї.
Сядем доганяти
Літа молодії.
Ой догнали, ой догнали
На кленовім мості.
Верніться, літа мої,
Хоть до мене в гості.
Не вернемось, не вернемось,
Немає кудою.
Треба було шанувати,
Як свого здоров’я.
5. Ой йду, п’яна, йду
Ой йду, п’яна, йду,
Та й додому не зайду.
Сини мої, соколи,
Додомоньку завели.
Невісточки, вражі дочки,
Вечерять не дали.
Одна каже: «Не палила»,
Друга каже: «Не варила»,
Третя каже: «Я забула,
Йди, мамо, туди, де була.»
Лягла стара на печі,
Розплакалася вночі.
Старий стару питає.
Чого стара пхинькає?
«Ой ти, старий не питай,
Ти не знаєш, який жаль.
Такі діти мати –
Без вечері спати.»
«Ой вставайте, невістки,
Варіть мамі галушки,
Нехай мама вечеряє,
Нехай дому тримає!»
6. Посію рожу
Посію я рожу,
Поставлю сторожу.
Нехай мати знає
З ким дочка гуляє.
Погана сторожа,
Поламана рожа.
Мати дочку лає,
Гулять не пускає.
Мати дочку лає,
Гулять не пускає.
Батько жарти знає,
Дочку гулять пускає.
Гуляла, гуляла,
Поки не дістала.
Лихої години,
Малої дитини.
Посію я рожу,
Поставлю сторожу.
Нехай мати знає
З ким дочка гуляє.
Закувала зозуленька
Закувала зозуленька в саду на погості,
Приїхало до дівчини три козаки в гості.
Один іде – коня веде, другий коня в’яже,
Третій стукає в віконце – добрий вечір каже.
Добрий вечір, стара мати, дай води напиться,
Кажуть люди – гарна дівка, дай хоч подивиться.
Вода в сінях, у циберці, піди та й напийся,
Дівка сидить у світлиці, піди подивися.
Вода твоя не холодна – піду до криниці,
Дівка твоя не хороша – піду до вдовиці.
А у вдовиці – дві світлиці, ще й третя кімната,
А у дівчини одна хата і та не прибрата.
Закувала зозуленька в саду на погості,
Приїхало до дівчини три козаки в гості.
Йшли три козаки.
Перший каже: «Я Марусю люблю»,
Другий каже: «Я кохати буду»,
Третій каже: «Я ще молоденький,
Єсть у мене коник вороненький,
Я своїй Марусі зілячко достану.»
Ішов козак кругом берегами,
Стала йому зозуля кувати:
«Нащо тобі козаче те зілля,
Як у твоєї Марусі весілля.»
Йде козак кругом берегами,
Йде Маруся з своїми дружечками.
До дружечок шапочку здіймає,
До Марусі шабельку виймає.
Ото тобі Марусю весілля,
Що послала козака по зілля.
. Чогось мені так сумно
Чогось мені так сумно,
Чогось мені так жаль.
На серденьку досада,
А на душі печаль.
Візьму я відеречка,
Шовкові поводи.
Побачу Василечка
Та наберу води.
Стихесенька ступаю
З холодною водою,
Й чую де співає
Василько під вербою.
Не сам Василь співає,
Маруся почала.
Цілує, обіймає
Маруся Василя.
Цілує, обіймає,
За рученьку бере.
І все його питає,
Чи любиш ти мене.
Марусечка, Маруся,
Коханая моя,
Моєю тоді будеш,
Як з війська прийду я.
На мурманській дорожці
Стояло дві сосни.
Прощалася Маруся
До будощій весни.
Ой слаба я, не здорова
Ой слаба я, не здорова,
Болить моя голова.
Ой біжіте приведіте
Мого милого сюда.
Біжіте приведіте
Мого милого сюда.
Нехай я подивлюся,
Чи то парочка моя.
Мостом, мостом, мостовая,
Де мій милий проходжав.
Мостовая вломилася,
А мій милий в воду впав.
Ой ви хлопці-риболовці.
Закидайте поводи.
Витягайте, доставайте
Мого милого з води.
Як витягнете живого –
Буду річку прчищать.
Витягнете неживого –
Буду річку закидать.
Ой ти річко, ти проклята,
Очеретом зарости.
Що ти мого миленького
В край далекий занесла.
В край далекий, / 2р.
Ще й в чужую сторону.
Розплелися гарні кудра
По глибокім Дунаю.
11. Копав, копав криниченьку
Копав, копав криниченьку,
Ой у вишневому саду.
Чи не вийде дівчинонька
Врано-вранці по воду.
Вийшла-виийшла дівчинонька,
Стала воду набирать.
А за нею козаченько
Веде коня напувать.
Просив відеречка –
Вона йому не дала.
Дарував колєчко –
Вона його не взяла.
Знаю-знаю дівчинонько,
Чим я тебе прогнівив.
Що я вчора, їз вечора
Із другою говорив.
Вона ростом невеличка,
Ще й на личку рум’яна.
Коса в неї до пояса,
В косі лєнта голуба.
. Йшли воли
Йшли воли та з діброви,
А овечки з поля.
Заплакала дівчинонька
З козаченьком стоя.
«Куди їдеш, виїжджаєш,
Сизокрилий орле?
А хто ж мене молодую
До серця пригорне?»
«Пригортайся, дівчинонько,
Товаришу мому.
Но не кажи тої правди,
Що мені самому.»
«Як же мені тої правди
Йому не казати?
Осінь довга, нічка темна,
Нізким розмовляти.»
Жартівливі пісні
Коли б мені ступка й жорна,
Коли б мені жінка моторна,
Я б її цілував, обіймав,
А до печі куховарку найняв.
А на річечку – прачку,
А до її сорочок – швачку.
Кум до куми борозенкою йшов,
Й куль соломи найшов.
А в тому кулі – черевички нові.
Як стала кума взуватися,
То кум став приглядатися,
Що кума має.
Ні чорненьке, ні біленьке, ні руде.
Сказав би, що курка, то не така дзюрка.
Рило, не рило – дивитися мило.
Легенди та перекази
Хресто-Воздвиженьська церква
Ця історія сталась дуже давно, коли ще татари нищили і грабували українські землі. Багато раз вони хотіли пограбувати і наше село (с.Волиця-2), але довгий час їм це не вдавалося, тому що люди викопали таємний хід з нішами в криниці і там пересиджували набіги. Але одного разу, під час свята Пасхи, коли всі люди зібрались біля дзвіниці, яка стояла посеред села, татари застали їх зненацька. Вони запропонували людям прийняти їхню віру, сказавши, що хто обусурманиться, то залишиться живим. Жодна людина на це не погодилась. Вони перерізали все село, після цьго почався дуже сильний дощ і криваві ріки текли з того горбка, де стояла дзвіниця.
На тому місці зробили велику могилу, а пізніше збудували церкву у формі Ноєвого ковчега.
Під час комунізму, коли руйнували всі церкви, цю церкву також хотіли зруйнувати, але влада не могла знайти жодної людини, яка б погодилася скинути хреста. Все ж такий чоловік знайшовся. І коли він зачепив хреста мотузкою й почав його скидати, у ньго почався крововилив. Він відмовився довести діло до кінця і через місяць помер, а ще через якийсь час вимерла вся його сім’я. Потім цю церкву тричі підпалювали, але вона жодного разу не загорілася (хоч побудована з дерева).
Старі люди говорять, що у цій церкві має статися ще не одне диво.
2. Незабудки
Гуляла якось закохана пара берегом річки. Вони ходили, розмовляли і
сталось так, що парубок потрапив у драговину, дівчина ніяк не могла
допомогти йому. Він тільки встиг сказати їй: «Не забудь мене!». Невдовзі на тому місці виросли такі ж голубі квіти, як очі того хлопця.Після того в народі їх так і прозвали – незабудки.
фольклор українська пісня легенда
3. Про дівчину, яка татаркою стала
Колись, дуже давно, по наших селах ходили татари. В той час у нашому селі жив один чоловік з жінкою. Мали вони дочку, хоч малу, та дуже гарну.
Якось чоловік дізнався, що татари мають прийти в село. Почав він з жінкою думати, де б це їм дочку заховати. Та й вирішили сховатися у лісі, але так поспішали, що забулись те дівча взяти.
Прийшли татари. Нікого не застали в хатах, тільки ту дівчинку. Та й забрали її.
Спливло багато років. Та мала дівчинка виросло в татарах і стала ще кращою. Один татарин взяв за жінку. Вона народила йому синочка, але біля нього потрібно було ходити і колисати. Тоді зібрались татари в село за людьми, пішов з ними і чоловік тієї дівчини. І вийшло так, що прийшли вони у те ж село і забрали там всіх людей. А той татарин взяв собі бабу, яка б колисала його дитину.
Привів татарин ту бабу до своєї жінки. І баба зразу впізнала у ній свою дочку, а дівчина не впізнала її. Вона сердито прийняла стару бабу і дала їй зразу три роботи, сказавши, що якщо їх стара зробить, то буде доброю служницею, а якщо ні, то їй голова буде з плеч.
Маєш, стара, руками прясти, ногами дитя колисати, а очима за стадом дивитися.
Розплакалась баба:
Донечко моя, я ж тебе виростила, вигудувала, а ти на старості років таку роботу даєш?
Вдарила тоді дівка матір свою і кричить:
Яка я тобі донечка? Брешиш, стара!
А чи пам’ятаєш, доню, як ти житечко жала і порізала собі мізинчик на лівій руці?
Тоді дівчина впізнала свою матір, заплакала і поцілувала її. І більше ніякої роботи їй не давала робити.
4. Білі коні
Одна з доріг, яка веде у наше село, простягається над урвищем.
Одного разу, пізно вночі, тією дорогою їхали люди, які поверталися з весілля, а їхали вони возом, який був запряжений двома білими жеребцями. Ніч тоді була дуже темна, на небі не було жодної зірочки, і чоловік, який керував кіньми зовсім не бачив дороги, а потрібно було повертати. І тут йому здалося, що він побачив дорогу, він повернув коні і віз з людьми полетів в урвище.
Кажуть, що якщо йти тією дорогою вночі, то чується іржання коней, а дехто подейкує, що бачив, як темними ночами двоє білих коней паслося біля урвища.
5. Калина
Жила в одному селі дуже гарна дівчина і звали її Калинкою. Була вона дуже доброю, завжди всім допомагала, за що люди і любили її. Та от тільки була вона сиріткою і жила у дуже злої мачухи.
Настав час Калинці заміж виходити, кохала вона парубка, але такого ж бідного як і вона. А мачуха хотіла посватати її за багатого й старого діда і коли дізналась, що Калинка має намір повінчатись з бідняком, то дуже розлютилась і хотіла силою змусити її вийти заміж за багатія.
Та одного дня Калинка втікла з дому і знаючи лиху вдачу мачухи, яка ніколи б не дозволила повінчатись з коханим, кинулась у прірву.
На тому місці, де розбилася Калинка, виріс кущик з червоними ягідками, кісточки яких були схожі на її добре серце. І люди на честь дівчини назвали той кущ калиною.
Казки
1. Лисичка і глечик
Якось жінка пішла в поле жито жати. Взяла з собою глечик молока і поставила його в холодочку. Тут біжить лисичка, та й побачила глечик з молоком, встромила туди голову, молочко випила, а голови назад ніяк не може витягнути.
Ну, глечик, досить, давай мені голову назад!
А глечик не віддає.
Качалась вона, качалась під кущем, а глечик як сидів на голові, так і сидить. Розлютилась лисиця та й каже:
Ну, клятий глечику, я побіжу до річки та й втоплю тебе!
Пішла вона до річки, всунула глечик в воду, а він набравсь води та й потяг лисицю за собою, так вона і втопилася.
. Чарівна вода
Жалілася молодиця, що чоловік її дуже б’є. Хто б що підказав! Хто б порадив!
От взяла вона качку, та й пішла до попа
Так і так, отче, допоможіть, бо не знаю, що мені робити.
Так може ти не догоджаєш йому в чому?
Та ні! Все роблю, як він скаже.
То як ж він тебе б’є? Отак, ні через що і бити починає?
Спочатку кричить на мене, а потім починає бити.
А піп був розумний, та й каже:
Візьми цю пляшку чарівної води і як тільки чоловік почне на тебе кричати – набери її в губу та й тримай собі.
А вона – води в губу! Він кричить, а вона б і обізвалася, та не можна воду виливати. Чоловік кричав, сварив її, та бачить, що жінка мовчить та й замовк і не бив її.
Відтоді так і пішло: Як тільки чоловік починає сваритись, жінка набере води в губу і тримає її. Чоловіка як підмінили, не б’є більше жінки. От як чарівна вода допомагає!
Всьому є кінець, закінчилась і вода! Як її не стало – знов бійка.
Взяла жінка курку, та й знову до батюшки.
Поможіть, отче! Дайте мені ще тої води! Бо поки вона була, то й в хаті був мир і спокій. А не стало води – ще зліший став!
Жінко! То ж така сама вода, як у тебе в криниці! Набери в губу води і не сварися, то й чоловік бити не буде!
Щоденник
проходження фольклорної практики
студентки 1 курсу НаУОА групи У-11
спеціальності «українська мова та література»
Твердун Наталі Максимівни
1 липня (четвер)
Свій перший день практики я проводжу в селі Волиця-2 Красилівського району
Хмельницької області.
Моїм інформатором сьогодні стала сімейна пара: Пахольчук Віра Гаврилівна 1934 р.н. та Пахольчук Василь Васильович 1931 р.н.
Василь Васильович – музикант, відомий на все село. Він знає безліч
пісень, адже без нього не обходилось жодне весілля.
2 липня (п’ятниця)
Другий день практики я також проводжу у своєму селі Волиця-2.
Сьогодні я завітала до двох сестер: Цимбалюк Марини Павлівни 1935 р.н. та Цимбалюк Калини Павлівни 1924 р.н.
Марина Павлівна та Калина Павлівна були доярками, вони також розповідали, що часто збиралися вечорами поспівати пісень. Саме від них я записала багато пісень.
3 липня (субота)
Цього гарного суботнього дня моєю співрозмовницею стала Костюк Христина Миколаївна 1925 р.н. з села Волиця-2.
Від цієї веселої бабусі я записала жартівливі пісні, багато приказок, прислів’їв та загадок.
липня (неділя)
Моїм інформатором сьогодні стала Верем’юк Надія Францівна 1942 р.н., жителька села Волиця-2.
Надія Францівна виховала шестеро чудових діточок, бавила внуків і дочекалась правнуків. Вона знає багато забавлянок, колискових і віршиків. Тому саме від неї я записала чимало зразків дитячого фольклору.
5 липня (понеділок)
Сьогодні я відвідала моїх сусідів – Різдванецьку Станіславу Володимирівну 1943 р.н і Різдванецького Григорія Радіоновича 1941 р.н.
Григорій Радіонович багато подорожував, побував у багатьох країнах. Сьогоднішній день був дуже цікавим і пізнавальним.
6 липня (вівторок)
В цей день я спілкувалася з жителькою села Кошелівка Красилівського району Хмельницької області – Даньчук Галиною Василівною 1955 р.н.Галина Василівна – головний зоотехнік кооперативу «Промінь». Вона дуже розумна жінка, яка знає багато фольклорних зразків.
7 липня (середа)
Цього липневого дня моїм інформатором стала Пасічник Ганна Іванівна 1925 р.н. з села Волиця-2.
Ганна Іванівна багато пережила. У роки війни вона потрапила в концтабори Німеччини і Австрії. Вона зізнається, що саме надія і рідні пісні допомогли їй пережити ті важкі часи.
липня (четвер)
Сьогодні я спілкувалася з Данилюком Петром Михайловичом 1921 р.н. з села Волиця-2.
Петро Михайлович – ветеран війни, але він не тільки воював, а й піднімав дух солдатів, граючи на гармошці і співаючи їм пісень.
липня (п’ятниця)
На дев’ятий день практики я відвідала свою вчительку – Галайду Наталю Петрівну 1959 р.н. з села Дворик Красилівського району Хмельницької області.
Наталя Петрівна – вчителька української мови та літератури. В неї я записала приказки, легенди і казки.
10 липня (субота)
Сьогодні я була в гостях у моєї бабусі – Агафонової Ніни Дмитрівни 1941 р.н. та прабабусі – Малинецької Агафії Йосипівної 1917 р.н. з села Моньчинці Красилівського району Хмельницької області.
Бабуся Гапка рано залишились сиротою, тому їй доводилось наймитувати, доглядаючи чужих дітей. Вона не вміє писати, але знає дуже багато пісень, забавлянок, загадок, приказок і переказів.
11 липня (неділя)
В цей день моїми інформаторами стала моя бабуся – Остап’юк Таїсія Костянтинівна 1950 р.н., яка проживає в селі Мала Клітна Красилівського району Хмельницької області.
Таїса Костянтинівна працювала дояркою, жила в багатьох областях України (Закарпатській, Херсонській, Житомерській), вона знає багато історій, переказів і легенд.
12 липня (понеділок)
Сьогодні я переглянула весь свій матеріал і побачила, що мені не вистачає тільки декількох зразків фольклорних матеріалів, тому я звернулась за допомогою до своєї мами – Агафонової Тетяни Василівни 1972 р.н.
13 липня (вівторок)
Цього чудового липневого дня я взялась за систематизацію і упорядкування зразків фольклорних матеріалів.
липня (середа)
Ось і осатаній день практики, матеріал упорядкований і готовий до друку.
Висновки
Фольклор – це невичерпна скарбниця народної мудрості, яка формувалась не роками, а століттями. Він не стоїть на місці, адже є явищем динамічним і фольклор однієї епохи значно відрізняється від попередніх та наступних. І тільки глибоко ознайомившись з широким колом фольклорних явищ, які є душею народу, можна набути правильне уявлення про народну культуру.
Фольклорна практика мені дуже сподобалась, адже я дізналась для себе дуже багато нового і цікавого. Але я також зіштовхнулась з рядом проблем, які уповільнили мою роботу. Найбільшою проблемою є те, що більшість моїх інформаторів дуже мало пам’ятають через свій вік, адже більшість із них прожили немале життя. Молодші ж люди можуть взагалі не назвати жодної старовинної пісні, не говорячи вже про молодь. Тому, якщо ознайомлення з фольклором у традиційному середовищі навіть ще пів століття тому відбувалося природним
шляхом, тобто спілкуванням поколінь, то сьогодні це явище відсутнє. Адже для молоді це не є цікавим, для них це пережитки минулого, їхні мізки засмічені всякою «попсою», бо це ж «модно»! Безперечно, це нове покоління і це їхні пісні, які їм також потрібно знати, та все ж ми не повинні бути байдужими до народного слова, адже це наше життя, наша історія, яку ми повинні знати і пам’ятати, як свій родовід.
Фольклорні матеріали потрібно записувати, домагаючись мінімальних втрат, адже близьким є той час, коли ми будемо знайомитись з фольклором через посередництво друкованого слова.
