Гуманістичні теорії розвитку культури Е. Фромма і А. Маслоу

• Вид работы: Реферат
• Предмет: Культурология
• Язык: Русский , Формат файла: MS Word 24,65 kb

Гуманістичні теорії розвитку культури Е. Фромма і А. Маслоу

Гуманістичні теорії розвитку культури Е.Фромма і А.Маслоу

Відчуження як риса сучасної культури

По Фромму, культурне, людське починається там, де кінчається природне, і воно корениться в специфіці людського існування, у відносинах людини до миру й суспільства, культурі в цілому. Подвійність людини як природної й надприродної істоти визначає основну історичну дихотомію разом із прагненням людини як мислячої істоти до волі й незалежності в ньому живе потреба до безпеки (втеча від волі), задоволення якого приймає в історії різні форми. Сполучною ланкою між індивідом і культурою служить соціальний характер. Пануючим типом такого характеру обумовлюється своєрідність культури. У формуванні соціального характеру Фромм значну роль відводить страху, що витісняє в несвідоме риси, несумісні з культурними нормами даного суспільства.

Е. Фромм думає, що людина як біологічна істота боїться смерті, а як культурна – самотності. Історичні форми соціального характеру Е. Фромм зв’язує з типами відчуження. Поняття відчуження має важливе значення при аналізі конкретних типів соціального характеру в європейській культурі раннього капіталізму й більше пізніх епох. Е. Фромм виділяє накопичуваний тип, що сполучить у собі скнарість, завзятість і педантизм; експлуататорський тип, що реалізує себе лише через руйнування об’єкта своїх відносин, і пасивний тип, що характеризує індивідів на протилежному суспільному полюсі розвитку. Самим же головним у зміні культури нової епохи (капіталізм) Э. Фромм уважає зміни психологічного відношення людей до миру, основний зміст яких – відчуження.

У процесі культурних змін, що відбувалися в Європі в XV – XVI ст. і трохи пізніше, людина стала більше незалежною і вільною, «але при цьому вона звільняється від зв’язків, що дали їй почуття впевненості й приналежності до якоїсь спільності. Вона уже не може прожити все життя в тісному куту, центром якого була вона сама: світ став безмежним і загрозливим… ЇЇ відносини з побратимами, у кожному з яких вона бачить можливого конкурента, придбали характер відчуженості й ворожості; вона вільна – це значить вона самотня, ізольована, їй загрожують із усіх боків… Рай втрачений назавжди; індивід стоїть один, віч-на-віч із усім миром, безмежним і загрозливої. Нова воля неминуче викликає відчуття непевності й безсилля, сумніву, самітності й тривоги».

З розвитком ринкових відносин почуття ізоляції й безпорадності лише підсилюються. «Конкретні зв’язки одного індивіда з іншим, – пише Е. Фромм, – втратили ясний людський зміст, придбали характер маніпуляцій, де людина розглядається як засіб. У всіх суспільних і особистих відносинах панує закон ринку… Людина продає не тільки товари, він продає самого себе й відчуває себе товаром».

Сучасну індустріальну культуру другої половини XX в. Е. Фромм уважав суспільством тотального відчуження, що породили ринковий тип соціального характеру, що позбавлений внутрішньої орієнтації. Йому властиві помилкові емоції, ідолізація, перекручене почуття любові й багатий набір невротичних патологій, пов’язаних з безглуздим, органічним (бездуховним) існуванням.

«Здорове» суспільство, гуманістичне орієнтована, а не репресивна культура повинні задовольняти екзистенціальні потреби людини. До них у першу чергу ставиться безкорислива любов (як ідеальна форма спілкування) у якості єдиної розумної відповіді на всі питання людського існування. Любов – це специфічне світорозуміння в області мислення. У діяльному аспекті вона виражається у вигляді творчості й самореалізації, у почуттєвому плані – відчуття єдності з іншою людиною й природою. За еталон почуттєвої любові Е. Фромм бере відносини, що виникають між родителями й дітьми, безкорисливу прихильність.

Ще одна екзистенціальна потреба людини – потреба у творчості як глибинна властивість людської природи, активна здатність до перетворення миру, створення миру духовних цінностей. Важливої є й потреба людини в глибоких коріннях. Вона може бути реалізована у формі батьківської любові, а також відчуття приналежності до роду культури.

Істотним аспектом життєдіяльності людей є прагнення до уподібнення, ідентифікації, пошуку об’єкта шанування. Е. Фромм неодноразово використовував у своїх роботах образ індивіда, «занедбаного» у мир, що губиться в «самотній юрбі» і нужденного в ціннісній орієнтації для того, щоб зрозуміти самого себе. Потребою людини є також прагнення пізнати зміст навколишньої дійсності, свого місця у світі.

Реалізація цих екзистенціальних потреб-здатностей можлива в новому типі культури, що досягається шляхом трансформації – бюрократично керованого суспільства, у якому максимум виробництва й споживання є самоціллю… у гуманістичне суспільство, при якому соціальний пристрій підлеглий цілям повного розвитку людини й всіх його здатностей. У тому числі здатностей любити й мислити.

Як ідеальна модель, первинного організаційного рівня культури Е. Фромм пропонує «комунитарні спільності» людей, які знають один одного, тобто не анонімне суспільство, властиве сучасній культурі, а спільність знайомих один з одним людей (явище, характерне для традиційної культури).

Для виділення різних типів суспільств Е. Фромм звертається до досліджень культур М. Мид, Р. Бенедикт, Дж. Мердока. На підставі конструктивності – деструктивності (миролюбства – агресивності) він виділяв три типи культур. По суті, це три моделі можливої організації життя людей, їхньої культури. Перший тип, або система A – життєстверджуючі суспільства найбільш цікаві для нас. У цій системі всі ідеали, звичаї й вдачі спрямовані на збереження й розвиток життя у всіх сферах суспільства. Ворожість, насильство, жорстокість проявляються рідко, репресивні інститути майже відсутні. Тілесні покарання дітей не практикуються, діти виховуються в дусі дружелюбності й кооперації. Відношення до сексу позитивне й спокійне. Основна ідея цього типу спільності – колективізм. Майже не виявляються у відкритій формі заздрість, марнославство й жадібність. Чоловіки й жінки мають рівні права. В особистій власності перебувають тільки предмети індивідуального побуту. У міжособистісних відносинах переважає надійність, довіру, обов’язковість. У цілому в цій культурі переважає настрій комфортності, дуже рідкі депресії.

Гуманістична психологія А.Маслоу й образ сучасної культури

Особливість гуманістичної психології А. Маслоу (1908 – 1970) полягає в тому, що в сучасному суспільстві він бачить дві культури: одна утвориться людьми, схильними до вищих переживань і, що орієнтуються на вищі цінності буття (краса, істина, добро), інша втілює бюрократичну тенденцію в житті суспільства. Її становлять люди, не схильні до вищих переживань. А. Маслоу конструює у своїх дослідженнях модель ідеальної культури (еупсихія), що дозволяє людям розкрити їхні потенційні можливості. Ідеальну культуру створюють люди особливого складу, основна риса яких – прагнення до самовдосконалення, самоактуалізації. Людина повинна стати тим, ким вона може бути, – головний принцип створення нового суспільства.

Особливості вивчення культури й модель майбутнього А. Маслоу

А. Маслоу аналізував такі менш досліджені культурні феномени, як творчість, любов, гра, почуття гумору, щирість, чарівність, вищі цінності буття й екстатичні стани у формі вищих переживань.

Явища свідомості, свідомий досвід, переживання свідомості, пошуки людиною сенсу існування й цінностей буття стали сферою досліджень А. Маслоу. У світлі теорії мотивації А. Маслоу досліджував науку, релігію, керування (менеджмент) і організацію виробництва, навчання, психотерапію, медицину в цілому.

У поле зору Маслоу виявилася відносно нова для науки область: екстатичні стани людини як у релігійних ритуалах, так і в повсякденному житті. А. Маслоу по-новому бачить співвідношення норми й патології, що він інтерпретував поняттями «метапотреби» і «метапатологія». Метапотреби – це прагнення до цінностей буття: істині, красі, досконалості, самоактуалізації. «Їхнє придушення породжує певний тип патології, – пише А. Маслоу, – якому я дав назву метапатології. Це захворювання душі, які відбуваються, наприклад, від постійного проживання серед брехунів і втрати довіри до людей».

Таким чином, А. Маслоу поряд із традиційними типами патології (психози й неврози) виявляє ще один, специфічний, близький до неврозів тип. «Люди, яких ми називаємо хворими, – це люди, які не є тим, хто вони є, люди, які побудували собі всілякі невротичні захисти проти того, щоб бути людиною». Найбільш істотне питання, що хвилювало А. Маслоу у всіх напрямках його досліджень, – проблема духовного миру людини, буттєвих цінностей, які й становлять його вищу природу.

Фундаментальну роль у своїй концепції А. Маслоу відводив аналізу відчуження людини від людини й різних способів його подолання, різноманітним аспектам комунікації в сучасному індустріальному суспільстві.

По А. Маслоу, існують два типи людей: здатні до вищих переживань і нездатні. Спочатку він уважав, що люди, що не випробовують вищих переживань, не здатні їх сприймати. Але після подальших досліджень Маслоу змінив свою думку й став використовувати термін «людина, що не має вищих переживань», не стосовно індивіда, що не може сприймати такий психологічний стан, а до тих людей, які бояться подібних станів, пручаються їм і заперечують їх, відвертаються від них або забувають їх. Одна з головних рис характеру людей такого типу – заперечення емоцій, страх втрати контролю над ними. А. Маслоу порівнював відносини між людиною, що випробовує вищі переживання, і не випробовує таких, з «відносинами між самотнім містиком і релігійною організацією».

А. Маслоу думав, що в сучасному суспільстві важливим завданням є встановлення контакту, комунікації між двома виділеними типами людей. Він розумів, що вирішити подібне завдання не під силу організованої релігії через її складну бюрократичну систему: ключові пости в ній займають люди раціональні, що не випробовують вищих переживань, що вірують не по переконанню, а з розрахунку.

Утруднено виконання цього завдання й для людини, що глибоко переживає, оскільки «кожний індивід має свою власну релігію, що розвивається у відповідності зі своїм власним осяянням, що відкриває його особисті міфи, символи й ритуали… не значення, що мають, ні для кого іншого». Індивідуальна релігія не сприяє комунікації й не вирішує проблему співіснування двох зазначених типів людей.

А. Маслоу піднімав питання про розуміння людей один одним, про поліпшення комунікації між індивідами усередині спільності й між різними культурами: як досягти розуміння між «Ми» і «Вони» і як домогтися того, щоб «Вони» сприймалися лише як «інші», а не як «чужі»?

На думку вченого, для цього необхідно перебороти емоційно-психологічні бар’єри, відчуження людини від людини й однієї етнокультурної спільності від іншої. Розуміння один одного на раціональному рівні (розум) нероздільно зі спілкуванням на емоційно-почуттєвому (добро й краса).

Часткове подолання роз’єднаності А. Маслоу бачив у різних неформальних об’єднаннях, позбавлених бюрократичної структури. Але головне, на його думку, полягає в перебудові суспільства. Він був повністю солідарний з Е. Фроммом у тім, що необхідно перетворити «бюрократично керований індустріалізм… у гуманістичний індустріалізм, при якому соціальний пристрій підлеглий цілям розвитку людини й всіх його здатностей, у тому числі здатності любити й мислити».

У такому суспільстві важливу роль повинна грати гуманістична релігія, ідеологія, що поєднує людей, культ Добра, Істини й Краси, які замінять релігії сучасності. А. Маслоу розробив модель ідеального, «гарного суспільства» – гарного й гармонічного об’єднання людей. Істотними рисами такого суспільства є високий рівень безпеки й можливість для людини максимально розвивати свої здатності, реалізувати своє «Я».

Можна по-різному оцінювати модель майбутнього А. Маслоу. На думку одних, це наївно-утопічний проект світлого майбутнього, і в чомусь вони праві. Але можна й потрібно оцінювати ідеальну модель Маслоу у світлі можливих реальних перетворень. Адже головний предмет його досліджень – дійсно існуючі особистості. Імовірно, наївним здається й твердження Маслоу про те, що досить 8% людей такого типу для гуманістичного перетворення спільності, у якій вони живуть.

У сучасному суспільстві люди зв’язані один з одним безліччю взаємодій. Тому зробленою утопією було б уважати, що цей мир можна кардинально змінити шляхом швидких радикальних мір. Це лише приведе до катастрофи. У той же час при ближчому розгляді концепція А. Маслоу виявляється більше конструктивної, чим інші загальфілософські побудови, що мають загальсоціологічний статус.

Ієрархія потреб А. Маслоу

Гуманістична концепція А. Маслоу – це пошуки синтезу, своєрідна антропологія, загальфілософська концепція, у центрі якої – живий, що розвивається людина з його внутрішнім миром, повним переживань, міркувань, почуттів і прагнень. Маслоу думав, що його концепція – «філософія природи людини», новий погляд на людину, «нова загальна розуміюча філософія життя», застосовна до будь-якої області людського знання, до будь-якої професії, до будь-яких соціальних інститутів: родині, утворенню, релігії й т.д.

Ієрархія основних потреб людини, запропонована Маслоу, була вперше опублікована в журналі «Психологічний огляд» в 1943 р. Американський психолог виділяв п’ять рівнів потреб: фізіологічні; безпеки й самозбереження; спілкування й любові; самоствердження й визнання; самоактуалізації.

Потреби одночасно є й цілями людини, тобто вони динамічні. Фізіологічні потреби (голод, спрага й т.д.) необхідні для функціонування організму. Потреба в самозбереженні, безпеці, світі також найважливіша умова людського існування на рівні індивіда, спільності, людства в цілому.

Прагнення до спілкування з людьми й до любові Маслоу вважав невід’ємною якістю людини, відсутність подібних потреб – патологією. «Хто сказав, – запитував Маслоу, – що недолік любові менш важливий, чим недолік вітамінів?» При цьому психолог-гуманіст підкреслював, що любов – це не синонім сексу. Секс він відносить до фізіологічних потреб, сексуальне поводження підлегле любові й прихильності як найбільш розвиненим формам взаємодії людей. Проявом потреб цього ж типу є необхідність спілкування людини з іншими людьми, без якого він не може існувати ні органічно (фізіологічно), ні духовно.

Всі люди прагнуть до самоствердження, визнанню. А. Маслоу підрозділяв цей рівень потреб на два види: бажання самоствердитися, досягти в обраній області діяльності волі й незалежності; прагнення до досягнення престижу, визнання в очах навколишніх.

Нарешті, вищою потребою А. Маслоу вважав самоактуалізацію – бажання самовираження, реалізації своїх потенційних здатностей і безперервне вдосконалювання їх. Це потреба у творчості й красі. «Це не тільки кінцевий стан, але й процес актуалізації своїх можливостей» . Це потреба в праці, для людей зникає поділ «праця – радість» . Самоактуалізація – це «праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити… Людина завжди хоче бути… настільки гарним, наскільки він може бути».

Одним з моментів самоактуалізації є вищі переживання – здатність побачити мир з дитячою безпосередністю. Це радість творчості, що поєднує вченого, художника, винахідника, – «миті екстазу, які не можна купити…».

Проблеми, сформульовані А. Маслоу і його послідовниками наприкінці 60-х років, а саме: реалізація потенційних можливостей, актуалізація схованих резервів людського організму, вивчення поводження людини в екстремальних умовах – стали предметом різнобічних досліджень психологічної антропології, нейробіології, біохімії, космічній психології й іншим наукам у наступні роки.

Сюди ставляться й проблеми вселяння, дослідження можливостей народної медицини, здатностей людини контролювати процеси, що відбуваються в його організмі, тобто такі, які стали предметом не тільки науки, але масового інтересу наприкінці 80 – початку 90-х років за рубежем і в нашій країні. Не випадково в наше століття сверхстрессів і перенапруг, нервових зривів значну й стабілізуючу роль грає психотерапія. Різні форми групової психотерапії, розроблені в гуманістичній психології, в основному виконують дві функції – розвивають здатності людини, що не знайшли застосування в рамках трудового процесу, і знімають стрес, викликаний темпом розвитку індустріального суспільства.

Тим самим охоплюються різні аспекти функціонування людини в єдності його душі й тіла. А. Маслоу надавав фундаментального значення вдосконалюванню особистості, змінам у галузі освіти. Гуманістичний підхід підкреслював важливість емоційно-афективної сторони в утворенні, у формуванні інтересу до знань, у розвитку творчих здатностей, необхідність не авторитарного підходу до способів викладання.

Щире навчання, думає Маслоу, повинне навчити бачити, чути й створювати красу духу й природи. «Одна із цілей утворення – навчити тому, що життя гарне». У гуманістичній психології були розроблені різні форми й техніка актуалізації здатностей. Немаловажне значення мало прилучення до вищих переживань, використання змінених станів свідомості.

Природним продовженням і логічним доповненням представляється застосування принципів теорії А. Маслоу до керування й організації виробництва. Це одержало відбиття як у фундаментальних дослідженнях з теорії керування, так і в практичній діяльності ряду провідних фірм США, таких, як «Кодак», «Леви Страус» і інших, прагнучих максимально використовувати потенційні здатності працівників. На думку ряду вчених, у тому числі автора післямови до книги «Мотивація й особистість» Р. Коха, теорія Маслоу багато в чому стала фундаментом для концепції економічного розвитку Японії в 70 – 80-е роки.

Значення гуманістичного підходу до людини

Гуманістичний підхід до людини, розроблений американськими ученими робив і впливає на ряд областей наукових досліджень: релігії, вивчення особистості й психологію науки, теорію й практику керування й ін.

На думку А. Маслоу, для вивчення духовних цінностей і внутрішнього миру людини непридатна позитивістські орієнтована наука. Він відкидав «емпіричний» підхід до внутрішнього миру через виключення духовних цінностей людського буття зі сфери розгляду наукою й декларування питань, пов’язаних з ними, безглуздими. Інакше кажучи, А. Маслоу виступав проти науки, звільненої від людського змісту, а також і проти організованої релігії, що монополізувала духовне життя. Він був упевнений, що варто відкинути «старі претензії організованої релігії бути єдиним арбітром у питанні віри й моралі». Позитивістська наука ігнорувала так звані релігійні проблеми, повідомляючи їх не існуючими для науки.

А. Маслоу був переконаний, що відповіді релігії на питання про сенс життя, про духовні цінності наука відкидала справедливо, але самі питання відкинути було не можна. Позитивісти не бажали бачити за релігійною оболонкою земний, людський зміст проблем, ними що зачіпаються. Маслоу ж прагнув звільнити духовні цінності від релігійних нашарувань і розкривав роль позитивістської науки, що своїм индифферентизмом у значній мірі надає підтримку релігії.

Змінити таке положення можна, згідно А. Маслоу, лише домігшись змін у науці, насамперед в областях, пов’язаних з вивченням людини. Ці зміни повинні стосуватися загального підходу до аналізу предмета науки й самого предмета. Їм повинен бути цілісна й особлива людина, що розвивається в певній культурі. Досліджувати його необхідно в рамках інтеграційного підходу.

Іншим найважливішим аспектом трансформації науки повинне бути включення в предмет дослідження проблеми цінностей, переживань, краси й т.п. Релігія також повинна була стати предметом аналізу трансформованої науки, у цьому випадку гуманістичної психології або філософії. Це завдання А. Маслоу вирішив в одній зі своїх найбільш популярних книг «Релігії, цінності й вищі переживання» (1964). Її основна спрямованість – проти бюрократично організованої релігії, що нав’язує індивідові догматичний окостенілий погляд на мир і людину.

«Організована релігія, церкви, – писав Маслоу, – остаточно можуть стати головними ворогами релігійного переживання й людей, що випробовують такі переживання, – це основна теза моєї книги». Своє завдання американський психолог бачило в доказі того, що «духовні цінності мають природне походження й не є винятковою приналежністю організованих церков» . Іншими словами, релігійні почуття й цінності – окремий випадок світських, а не навпаки.

Відкидаючи організовану релігію, А. Маслоу зосереджував увагу на релігії індивіда, на специфічних переживаннях віруючі з його особистісними відтінками. Строго говорячи, індивідуальна релігія може бути сукупністю ціннісних етичних установок, норм, приписань, опосередкованих етнокультурними особливостями особистості. Сутність релігії, по Маслоу, щось властиве всім віровченням: релігійність як така, основним моментом якої є «особисте осяяння, одкровення або екстаз якогось гостро, що почуває пророка» . У релігії, таким чином, полягає лише один з типів вищих переживань, властивих людям як індустріальних, так і традиційних культур.

Отже, концепція А. Маслоу являє собою певну філософію життя, філософію людської природи і є однієї з перших спроб побудови синтетичної теорії Людини. Гуманістичний підхід ученого до людини є певний світогляд, а також загальфілософська система бачення людини у світі. Істотно при цьому, що його теорія одержала реалізацію в різних галузях науки й у практичній діяльності людини. У роботах А. Маслоу й у наступних дослідженнях вічні філософські питання ставляться трохи по-новому: як співвідношення індивідуальної свідомості (Дух, Воля), його вплив на тіло (організм) людини, як розуміння комунікації людей, їхнього спілкування один з одним.

Література

1.Малиновский Б. Смерть и реинтеграция группы // Религия и общество: Хрестоматия по социологии религии. М., 1996.

2.Мид М. Культура й світ дитинства. – К., 1988.

3.Мосс М. Суспільства. Обмін. Особистість. – К., 1996.

4.Психоаналіз і культура: Вибр. праці К. Хорні й Е. Фромма. – К., 1995.

5.Фромм Е. Втеча від волі. – К., 1990.

6.Гуревич П.С. Культурология. М., 1996.