Художники-анімалісти

Подробнее о Культорологии: Скачать курсовую работу

Вид работы: Курсовая работа (т)
Предмет: Культурология
Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 1,96 Мб

Художники-анімалісти

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

Курсова робота

на тему: «Художники-анімалісти»

Виконав: студент гр. 442

Пучков А. С.

Перевірила:

Липчанська Ю. В.

Харків 2013 Зміст

Вступ

Розділ 1. Анімалістичний жанр в образотворчому мистецтві

.1 Поняття анімалістики

.2 Розвиток анімалістичного жанру

Розділ 2. Художники-анімалісти

.1 Василь Олексійович Ватагін

.2 Чарушин Євген Іванович

Висновки

Додатки Вступ

Темою наскальних малюнків, зроблених рукою первісного мисливця, були образи тварин. Вони безпосередньо впливали на почуття людини, викликали в його уяві сцени полювання, нагадували про засідки, переслідування і перемоги над тваринами; це емоційно готувало людей до майбутньої боротьби зі стихією природи, породжувала в них відвагу і доблесть.

У процесі еволюційного розвитку людство освоїло нові форми спілкування з тваринним світом: у прирученому звірі людина знайшла захисника свого благополуччя і відданого друга. Умовно-графічні зображення, характерні для нижчої цивілізації, поступаються місцем пластичним формам, творчому деталізованому опису образів тварин. Релігія та культові обряди наклали свій відбиток на розвиток художньої творчості: стародавній світ залишив нам поряд з чудовими проникливими образами тварин символічні зразки уособлення єдності тварини і людини у вигляді сфінкса, крилатого бика, кентавра. Тварина стає не тільки джерелом матеріального існування людини, а й засобом її духовного розвитку, втіленням краси і досконалості. Образ тварини займає значне місце в образотворчому мистецтві. З’явився окремий жанр, який отримав назву анімалістичний.

Ціла плеяда художників-анімалістів оспівує дивовижний світ живої природи. Тварини в творах В. А. Ватагіна олюднені, вони наділені певними людськими якостями, рисами характеру і почуттями, властивими людині (зарозумілість, суворість, значущість, зосередженість, туга і багато іншого). Ця аналогія між рисами обличчя людей і мордами тварин, між звичками тваринного і рухами, вчинками людини у творах анімалістичного мистецтва робить образи тварин ще більш зрозумілими, ємними і близькими. Не випадково художник Є. Рачев широко використовує цей прийом при створенні казкових або сатиричних образів.

Твори анімалістичного жанру закликають берегти, любити і вивчати тваринний світ, природу. «Багато необхідного, – пише В. А. Ватагін, – отримує і забирає у тварини людина, але він рідко пам’ятає і усвідомлює, що тварина не тільки шматок м’яса або фізична сила, що в його руках жива істота, покірно переносить насильство, глибоко чутлива страждання і разом з тим трепетно приймає всяке добре ставлення до нього і відповідає людині почуттям прихильності, глибокої відданості, почуттям любові…». Повний захопленого захоплення багатьма якостями тварин, художник сердечно і наполегливо рекомендує «з дитинства прищеплювати любов до тварини, звертати увагу дитини на красу тварини, на його користь, на материнську турботу про дитинчат, на те почуття прихильності, яким воно відповідає на всяке добре ставлення. Необхідно розвивати інтерес до тварини, до його життя, співчуття до нього ». Художник глибоко переконаний в тому, що любов до тварини допоможе людині стати людянішим.

Створення правдивих зображень тварин вимагає пильної вивчення їх життя, зовнішнього вигляду, поведінки, характеру і будови тіла, а також особливостей середовища проживання, що накладають свій відбиток на тваринах. Розділ 1. Анімалістичний жанр в образотворчому мистецтві .1 Поняття анімалістики

Анімалістика – (від лат. Animal – тварина, звір) – жанр образотворчого мистецтва, присвячений тваринному світу. Художників, що працюють в цьому жанрі, називають анімалістами.

Анімалістичний жанр поєднує природничо-наукові і художні початки і розвиває спостережливість і любов до природи. Художник-анімаліст приділяє основну увагу художньо-образній характеристиці тварини, його звичок, місця його існування (наприклад, в станковому живописі і скульптурі, в естампі): декоративна виразність фігури, силуету, забарвлення особливо істотна в парковій скульптурі, розписах, дрібній пластиці; часто (особливо в зображеннях казок, байок, в алегоричних і сатиричних зображеннях) тваринне «олюднюється», наділяється властивими людям межами, вчинками і переживаннями. Незрідка головним завданням анімаліста стає точність зображення тварини (наприклад, в зображеннях наукової і науково-популярної літератури).

1.2 Розвиток анімалістичного жанру

Приклад перевершеної досконалості в зображенні тварин дає первісне мистецтво. Наскальні малюнки, знайдені в Іспанії (Альтаміра), Франції (Ласко, Фон-де-Гом), Росії (Капова печера на Південному Уралі), вражають дивовижною життєвістю передачі образу і рухів тварин – биків, диких коней, оленів, ведмедів, бізонів. У Давньому Єгипті, в державах древньої Америки зображення тварин, у яких бачили втілення богів, зустрічаються в живописі, скульптурі, прикрасах, виконували часто роль «оберегів» від злих сил. У виробах скіфського «звіриного стилю» фігурки тварин і людей сплітаються у вигадливий орнамент. Рельєфні узори з казковими звірами прикрашають стіни давньоруських білокам’яних храмів (Дмитровський собор у Володимирі, церква Покрова на Нерлі). У середньовічному мистецтві звірі і птахи стали «говорящими» символами: собака означала вірність і захист, голуб – мир і надію, мавпи – ниці людські пристрасті і бажання. Особливе місце посів образ агнця (ягняти) – символ невинної жертви Христа. Ця символіка зберігалася і в ожденія, але разом з тим спрага нових знань спонукала художників пильно вивчати вигляд і звички тварин, зарисовуючи їх з натури. Звірі з’являються в альбомних начерках і живопису Пізанелло; А. Дюрер з точністю вченого відтворює кожну шерстинку у пухнастій шкірці зайця («Зайченя», 1502), із захватом замальовує екзотичного звіра («Носоріг»). (додаток 1)

Як самостійний жанр анімалізм склався в 17 ст. в Голландії і Фландрії, в 18 ст. У Франції, Англії, Росії. у картинах голландців П. Поттера, А. Кейпа, Ф. Ваувермана постає затишний, одомашнений світ природи – ферми та пасовища з коровами і вівцями, сільські двори. Тварини найчастіше зображені поруч з людиною, і навіть у «безлюдних» картинах відчувається незрима присутність дбайливого господаря. У Фландрії П. П. Рубенс, П. де Вос писали бурхливі сцени полювань. У Франції традиції фламандського живопису продовжував Ж. Б. Удрі, створював ескізи для шпалер і картини зі сценами королівських полювань. Англійці Д. Стаббста Д. Уорд писали «аристократичних» тварин породистих коней і собак, предмет гордості їх власників.

Шляхи анімалізму в 20ст. визначили В. А. Ватагін та С. Єфімов. У малюнках і скульптурах Ватагіна точність погляду вченого поєднується з яскравою емоційністю образів звірів («Моржі», 1909; «Рись», 1919). Єфімов загострює характерні риси тварин, посилюючи в своїх роботах декоративні якості («Ягня», 1912; «Жирафа», 1938). Розділ 2. Художники-анімалісти

.1 Василь Олексійович Ватагін

Василь Олексійович Ватагін – російський графік, скульптор, один з кращих художників-анімалістів XX століття. Основоположник московської анімалістичної школи, народний художник РРФСР (1957), професор (з 1965). Автор численних книжкових ілюстрацій і станкових творів.

Василь Ватагін народився в Москві. Природа, тварини, птахи цікавили його з дитинства, а улюбленим заняттям було малювання. «Будинки і в гостях, отримавши папір і олівці, я міг малювати годинами не нудьгуючи. Малював я звірів і птахів і тільки екзотичних ».

За освітою Василь Олексійович Ватагін – біолог. Він закінчив природничий факультет Московського університету. Однак основною стала для нього професія художника.

«З тих пір, як я пам’ятаю себе, моїм улюбленим заняттям було малювання», – згадує Ватагін у своїх автобіографічних замітках. Слід додати, що в цьому малюванні головна роль була відведена тваринам і можна тільки дивуватися разючою вірності Ватагіна своєму дитячому пристрасті, так як усе життя художника була віддана вивченню та зображення світу тварин.

Незважаючи на настільки явне пристрасть до малювання, після закінчення гімназії хлопець вступив на відділення природничих наук фізико-математичного факультету Московського Університету (1902-1907). Як він сам згадував, тому, «що в тому колі, де я виріс, вважалося необхідним отримання вищої університетської освіти Іл. В. Ватагіна до книги Ч. Роберта.

Навчаючись на другому курсі Університету, Ватагін став відвідувати (1904-1906) студію художника К. Ф. Юона. Там він навчався малювати «людську фігуру», вивчав різні техніки малювання, теорію малюнка і живопису.

Саме в ці роки перед Василем Олексійовичем постало питання, вирішенню якого він присвятив усе життя. «Я вже самостійно малював кольорові композиції птахів у натуральну величину (кречетів) на пейзажі як ілюстрації для зоологічних робіт професора М. А. Мензбіра.

У 1898 році Ватагін надходить до студії художника-аквареліста Н. А. Мартинова. Педагогічна система Мартинова полягала у відсутності будь-якої системи. Він ставив перед учнем опудало якого-небудь звіра і надавав того діяти, як він уміє, вимагаючи лише «закінченості» малюнка. Провчившись таким чином кілька років, Ватагін, як згадує він сам, «придбав звичку доводити малюнок до кінця, передавати подробиці, часто нудні, і сумлінно виконувати роботи мало цікаві».

У 1903році, будучи студентом другого курсу університету, Ватагін надходить в художню школу К. Ф. Юона. Яке ж було його здивування, коли, показуючи роботи вчителю, він почув запитання: «А де ж мистецтво?» Вперше дізнається про існування принципів техніки, про характер кольору, лінії, форми, про закони композиції. З цього часу починається «боротьба» науки і мистецтва у творчості Ватагіна. Це було тим більше важко, що протягом всього життя Ватагін працював в області наукової ілюстрації, що вимагала від нього якраз точного «наукового» малювання. Вчений-зоолог і художник-анімаліст насилу уживалися в одній людині. Сліди цієї боротьби помітні на багатьох творах художника.

Стиль робіт Ватагіна початку 1900-х років складався під впливом його численних подорожей по Росії і за кордоном. Він об’їздив північ і південь Росії, протягом кількох років малював в зоопарках Європи, збираючи матеріал про екзотичних тварин для Московського університету, відвідав Грецію, Сицилію, Константинополь. Сторінки його альбомів заповнені малюнками звірів упереміж з начерками руїн Акрополя, Олімпії, Мікен, акварельними краєвидами Палермо, Неаполя, Помпеї. Він залишив кілька десятків грубезних папок з малюнками і акварелями, по них можна простежити всю складну і різноманітну «географію» його життя.

Весь вільний час Ватагін проводив у музеях, вивчаючи в оригіналах найбільші твори світового мистецтва. У Афінському музеї його вразила єгипетська скульптура. Відтепер мистецтво Єгипту з його повними значущості образами тварин, лаконізмом форми, вишуканістю силуету надовго підпорядкує собі уява художника.

Перші скульптурні досліди Ватагіна відносяться до 1908 року і носять сліди наслідування єгипетському мистецтву – це рельєфи «Кондор», «Бізон», «Мавпа», (додаток 2) кругла скульптура в дереві та камені. Одна з кращих робіт цього періоду – «Голова білого ведмедя» (1911, дерево). Потужна, виразна, вирубана конкретно і сміливо, – скульптура створює образ, повний «звіриного гідності». Звернення до єгипетського мистецтва і до дерева як матеріалу, що вимагає більш умовного рішення форми, було частиною свідомої боротьби художника з подолання властивою йому схильності до натуралізму.

Подальші зусилля художника спрямовані до створення емоційного і живого образу звіра, його характерних жестів, звичок, пластики, до досягнення «простоти і зрозумілості зображення». Він працює серйозно і поглиблено, намагаючись вийти за межі зоологічної трактування образу. Поступово він виробляє мову простий і ясний. Його «палітра» збагачується, крім дерева, він працює в мармурі, фаянсі, теракоті, майоліці, ріже по кістці. Він досконало вивчив можливості різних матеріалів і навчився ними користуватися.

Почуття невичерпної любові до тваринного світу, захват і захоплення його вражаючим розмаїттям і досконалістю, – лежали в основі творчості Ватагіна. Він часто звертається до жанру звіриного портрета: «Голова орангутангу», «Голова горили», «Голова левиці» та ін. (додаток 3) У них він допитливо і доброзичливо проникає у внутрішній світ звіра. В жанрових скульптурах він вміє тактовно і неясно передати прояви звіриної ласки, дружби, любові. Такі його «Гравці пантери», «Гравці ведмеді», «Мавпа з дитинчам» і багато інших. Ватагін мав «почуттям звіра», як говорив він сам, що допомагає йому любити і творчо осмислювати світ живої природи.

Пробував Ватагін працювати і в жанрі декоративної паркової скульптури. Так, у 1931-1932 роках він оформив вхід на нову територію Московського зоопарку, а в 1935 році за 12 днів виліпив три величні фігури левів, що прикрашають спуск до моря в одному з кримських санаторіїв. Багато займався керамікою, створюючи як унікальні роботи, так і твори для масового виробництва. Добре відома його серія «Промислові звірі СРСР».

Як вже згадувалося, Ватагін все життя займався науковою ілюстрацією. Він ілюстрував підручники, зоологічні таблиці, путівники по зоосаду. Багато років працював для Дарвінівського і Зоологічного музеїв, створивши більше 400 живописних панно і близько 100 скульптур і скульптурних груп на мотиви первісної культури. Не можна сказати, щоб ця робота гнітила митця. Вона була близька Ватагіну-вченому. До того ж Ватагін наділив наукову ілюстрацію тією часткою художності і жвавості, яка в той час була їй недоступна.

Ще в 1910 році, будучи в Берліні, Ватагін вивчав техніку літографії в майстерні відомого німецького графіка Капштейна. У цій техніці виконані багато роботи Ватагіна: альбом «Індія», що з’явився після його поїздки до Індії в 1913 році, альбом «Малюнки» – за матеріалами замальовок у Московському зоопарку, серія кавказьких пейзажів за враженнями експедиції 1929 року. У 1938 році Ватагін випускає дві серії: «Звірі» та «Викопні», а в 1944 році серію «Звірине і пташине дитинство і материнство». І, звичайно, найвідоміша графічна робота Ватагіна – ілюстрації до його улюблену книгу «Мауглі». (додаток 4)У ній об’єдналися його глибоке знання тваринного світу й фантастичні спогади подорожі художника Індії.

Крім «Мауглі» Ватагін проілюстрував велика кількість дитячих книг з творами А. Чехова, Л. Толстого, Джека Лондона, Сетон-Томпсона і інших.

Багато років свого життя присвятив Ватагін науково-дослідній роботі. Їм створили працю «Образ тварини в мистецтві», в якому його цікавили роль і значення анімалізму в різні епохи розвитку мистецтва.

Все життя В. А. Ватагін малював, ліпив, вирізав з дерева і тесав з каменю звірів. Професійний біолог (він закінчив відділення природничих наук фізико-математичного факультету Московського університету в 1907 р.), мистецтву Ватагін навчався в приватних студіях Н. А. Мартинова (1894-1902) і К. Ф. Юона (1904-06) в Москві, К. Капштейна в Берліні (1910), де вивчав техніку автолітографії.

Дві професії об’єдналися в одній справі: художник малював зоогеографічні атласи, складені відомим зоологом М. Мензбіра, ілюстрував суто наукові видання, робив скульптури для зоологічних музеїв. Він багато подорожував по Росії і за її межами, малював тварин у різних зоопарках світу. Але так само невтомно все життя замальовував анімалістичні зображення – від первісних, що збереглися в древніх печерах, до кістяних фігурок, вирізаних сучасними ескімосами, від давньоєгипетських священних статуеток до російських народних дерев’яних і глиняних іграшок. Його хвилювала таємниця перетворення реального звіра в далекий від подібності натурі, але яскравий і живий образ. Все-таки у власній творчості біолог, знавець анатомії та повадок звірів весь час боровся з художником, готовим побачити у тваринному свого "молодшого брата". Скульптури Ватагіна анатомічно правильні, але це не наукові посібники, вони узагальнено, пластично виразні, образні. Художник працював у твердих матеріалах – камені, дереві, знав і умів використовувати їх природні властивості. Серед його творів, виконаних у дереві, – "Сидяча мавпа" (1912), "Орел" (1913), "Рись" (1918), "Кенгуру" (1921), "Пантери" (1923), "Гепард" (1963) та ін.; в мармурі – "Удав" (1911), "Тапір" (1912); в металі – "Кабан" (1921), "Сім’я бегемотів" (1954), "Той, хто йде зубр" (1955); в кераміці – "Кречет" (1936), "Панда" (1964) та ін.

Крім наукових видань, художник ілюстрував та дитячі книги. Його приваблювали твори Е. Сетона-Томпсона (1922), Р. Кіплінга (1920-50-е), І. С. Тургенєва (1926), Дж. Лондона (1926), Л. М. Толстого (1933, 1940), В. В. Біанкі (1941) та інших письменників. Ілюстрації його були часом сухуваті, як в атласі, але в кращих роботах він уміло підпорядковував зоологічно бездоганно намальованого звіра течією літературного, навіть казкового сюжету. Більше всього це вдалося йому в багато разів перевидано "Мауглі" Р. Кіплінга (1926).

Ватагін ілюстрував і власну книгу – "Зображення тварини. Записки анімаліста", яка була вперше опублікована в 1957 р. У ній він розповідає про обрану професію, ділиться секретами майстерності.

Ватагін був прекрасним педагогом, він викладав у Москві в 1-х ГСХМ (1919), у ВХУТЕМАСе (1921), МВХПУ (1963-69, з 1965 професор).

Чарівність особистості художника, його роботи вабили до нього багатьох; більшість радянських анімалістів вважали його своїм учителем, хоча формально він ним був далеко не завжди.

Безкорислива відданість Ватагіна справи свого життя, вимогливість до себе, здатність вчитися до кінця своїх днів зробили його однією з видатних фігур в анімалістичному жанрі. Його можна назвати основоположником московської анімалістичної школи.

Василь Олексійович Ватагін був великим трудівником – вражає величезна кількість робіт, що залишилися після нього. Твори Ватагіна зберігаються в багатьох музеях країни, в тому числі в Третьяковській галереї і в Російському музеї.

Помер Ватагін в Москві 31 травня 1969.

Сьогодні в будівлі Державної Третьяковської галереї на Кримському Валу відкривається перша масштабна ретроспектива Василя Ватагіна, прославленого скульптора-анімаліста і ілюстратора багатьох книг, включаючи «Мауглі» Р. Кіплінга. Виставка присвячена 125-річчю з дня народження майстра і триватиме до 15 лютого 2009 року.

Василь Олексійович Ватагін (1884-1969) стояв біля витоків сучасної російської анімалістики. Однак, пам’ятаючи ватагінську скульптуру в зборах Третьяковській галереї, публіка не знає багатьох граней творчості художника, який працював у різних видах мистецтва – від наукової ілюстрації до монументальних розписів. Так, ніколи раніше не виставлялася його живопис, що зберігається в Дарвінівському музеї. На ювілейній виставці в ГТГ вона вперше показана не як навчальний посібник або декоративно-оформлювальна робота, але як художнє явище.

Разом з тим глядач отримує можливість оцінити роль, зіграну художником у формуванні сучасного «екологічного» погляду на світ. Сьогодні Ватагін-мислитель особливо цікавий що бачила в природі взірець довершеності і гармонії, раніше багатьох він позначив морально-етичні проблеми відношення до природи, актуальність яких зростає з кожним днем.

Присвятити себе зображенню живої природи Ватагіна змусили два рівновеликих захоплення – наука і мистецтво. Заняття живописом, скульптурою і графікою він поєднував з діяльністю вченого-зоолога, а виставлятися почав зі студентських років. Важливу роль у становленні майстра зіграв К.Ф. Юон, коли студентом природного відділення Московського університету Ватагін відвідував художню школу К. Ф. Юона та І.О. Дудіна. Спочатку Ватагін був здивований негативною реакцією маестро на малюнки, сумлінно передають натуру. Пам’ятаючи питання Юона: «А де ж мистецтво?», – Ватагін довгі роки зживав в собі вченого-натураліста, домагаючись достовірного, але узагальненого образу тварин.

Артистичний почерк Ватагіна складався в тому числі і під впливом враження від подорожей – по Росії, в Грецію, Італію, Німеччину, Індію тощо Збираючи матеріал про екзотичних тварин для Московського університету, майбутній художник робив замальовки в зоопарках Західної Європи і вивчав оригінали світового мистецтва в музеях. Від скульптури Стародавнього Єгипту – міць і узагальненість ватагінських образів, експресія і лаконізм форми, вишуканість силуету. Маестро Ватагіна тим більше дивна, що ремеслом скульптора він опанував без спеціальної освіти, а трудомістку обробку дерева та каменю виконував самостійно, обходячи без помічників.

Спираючись на фундаментальне знання природи, майстер одним з перших ввів у мистецтво нове для своєї епохи поняття психології тварин. Він помічав пластику і звички кожного звіра, підкреслював унікальне і характерне, наділяв образ емоціями. У прагненні до виразності скульптор використовував можливості різних матеріалів: мармуру, фаянсу, теракоти, майоліки, різьблений кістки. Але всім їм віддавав перевагу дерево, яким захопився в 1910-і роки слідом за А. С. Голубкіної та С. Т. Коненкова (нерідко їх роботи сусідили на виставках з ватагінськими). Активно удосконалюючи майстерність, знаючи сучасні тенденції, на рівних із професіоналами він входив до Московське товариство художників (1909-1924) та Товариство російських скульпторів (1926-1932).

Ретроспектива базується на зборах двох музеїв – хранителів найбільших колекцій робіт Ватагіна (ГТГ і ГДМ) і охоплює всі періоди його творчості. Серед кращих ранніх робіт – рельєфи «Сидячий кондор» і кругла скульптура «Мавпа» (обидва – 1908), «Той, хто йде слон» (1911), «Орел» (1913). Образ «звіриного гідності» у Ватагіна нерідко забарвлений ліризмом і м’яким гумором. Аж до кінця життя художник не втратив здатності вести з тваринним світом діалог на основі чуйного розуміння і поваги, відчутного і в пізніх шедеврах «Ведмідь, що балансує на кулі» (1955), «Пінгвін з пташеням» (1960).

Колекція музею міста Таруси, де художник жив з 1913 року і був похований, і архів сім’ї Ватагін допомогли Третьяковській галереї змалювати творчий діапазон майстра і розсунути жанрові рамки його творчості. Відкриттям для глядача стануть виконані в 1920-ті роки «Портрет В. Полєнова» з Тарусского картинної галереї і «Портрет матері» із зібрання родини автора.

Властива Ватагіну-скульптору монументальність, ясність мови відбилася і в його великоформатної графіку, і в роботі живописця-монументаліста. Багато сил художник віддав оформлення експозиційного простору музеїв: історичного, Зоологічного музею МДУ, але перш за все Дарвінівського. Державний Дарвінівський музей, де майстер працював протягом майже всього життя, з 1908 по 1961, надав Галереї понад 60 графічних і живописних робіт, створених у 1920-1950-і роки. Яскраві панно «Північні олені на переході» (1920), «Райські птахи» (1930-е), «Пума в джунглях Бразилії» (1946) та ін. вперше виходять із запасників на суд глядача.

Виставка, що зібрала близько ста експонатів, супроводжується каталогом, де поряд з творами Ватагіна вперше опубліковані архівні фотографії.

2.2 Чарушин Євген Іванович

художник анімаліст тварина картина

У день смерті великого німецького зоолога Альфреда Едмунда Брема в невеликому російському містечку Вятка в сім’ї губернського архітектора Івана Аполлоновича Чарушина народився хлопчик, чиї малюнки до дитячих книг про тварин прославилися на весь світ.

Євген Іванович Чарушин – російський графік, письменник, заслужений діяч мистецтв РРФСР (1945). Оформив кілька десятків книжок для дітей. Ілюстрував власні розповіді. Його книжки виходили в Англії, США, Японії, Індії, Болгарії, інших країнах; їх загальний тираж перевищує шістдесят мільйонів примірників…

Чарушин Є. І. – один із самих улюблених дітьми художників світу тварин. Він був найкращим художником-анімалістом. Рівних йому не було. Але Євген Чарушин був і одним з тих добрих і гуманних дитячих письменників, які зберегли безпосередність і свіжість дитячого погляду на світ тварин і дитячого сприйняття життя, які зуміли по-доброму і з ясною простотою донести цей погляд до дитячої свідомості. Мистецтво Євгена Чарушина, добре, людяне, радує вже не одне покоління маленьких читачів і вчить їх любити чарівний світ звірів і птахів.

Сім’я губернського архітектора Івана Аполлоновича Чарушина жила широко і дуже дружно. У будинку збиралися музиканти, художники, а сам будинок був наповнений незвичайними речами, привезеними дядьком маленького Жені з Китаю, В’єтнаму, Японії, з Сахаліну.

Любов до природи батьки прищеплювали сина з дитинства. Мати, Любов Олександрівна (уроджена Тихомирова), навчала дитину «дивитися і дивуватися силі і красі природи і всьому її різноманітності та пишністю…». Батьківський будинок з величезним, зарослим садом був густо населений тваринами: поросятами, індичатами, кроликами, курчатами, чижами, омелюхи, щигля, подстрелкамі різних птахів, яких виходжували й лікували.

Улюбленим читанням для нього були книжки Сетона-Томпсона, Лонга, Біара, але особливо, подарунок батька – сім томів Брема, які Євген Іванович зберігав і перечитував все життя.

Закінчивши середню школу у В’ятці (1918), де він навчався разом із Юрієм Васнєцовим, Чарушин пішов в армію, служив помічником декоратора в Культпросвіт Політвідділу штабу Червоної Армії Східного фронту. Лише в 1922 році він повернувся до мирного життя. Взимку навчався в декоративних майстерень В’ятського губвоенкомата, а восени того ж року вступив на живописний факультет в Петербурзьку Академію мистецтв (ВХУТЕІН).

Після закінчення навчання (1926) і короткострокової служби в лавах Червоної Армії, Чарушин прийшов до Дитячого відділ Держвидаву, яким завідував Володимир Лебедєв. У ті роки перед художниками ставилося завдання створити принципово нові книги для маленьких громадян радянської держави, книги високохудожні і, в той же час, інформативні та пізнавальні.

Перша ж книга з ілюстраціями Євгена Івановича – розповідь В. Біанкі «Мурзук» (1928) – привернула увагу не тільки маленьких читачів, але і знавців книжкової графіки, а малюнок з неї був придбаний Державної Третьяковської галереєю. (додаток 5)

У 1929 році Чарушин зробив кілька книг: «Дикі звірі», «Різні звірі», «Вільні птахи», «Як ведмедик великим ведмедем став».

У 1930 році Чарушин спробував писати невеликі оповідання. Вже в першому його оповіданні – «Щур» (1930) – виявилося не тільки знання звіриних характерів, а й гарне почуття гумору. До війни Євген Іванович створив близько двох десятків книг: «Пташенята» (1930), «вовчика та інші» (1931), «Облава» (1931), «курчачі місто» (1931), «" Джунглі "- пташиний рай» (1931), «Тварини жарких країн» (1935), а також продовжував ілюструвати інших авторів, серед яких С.Я. Маршак, М.М. Пришвін, В.В. Біанкі, А.І. Введенський…

Окрім роботи у видавництвах, Євген Іванович активно співпрацював з дитячими журналами – «Мурзилка» (з 1924 р.), «їжаком» (1928-1935 рр..) Та «Чижем» (1930-1941 рр..); Робив настінні естампи для дітей, інколи працюючи без авансів і гонорарів.

Під час війни Чарушин виїхав з Ленінграда на батьківщину, у Кіров (В’ятку). Він малював плакати для «Вікон ТАРС», писав картини на партизанську тему, оформляв спектаклі в Кіровському театрі драми, розписував приміщення дитячого саду одного з заводів і фойє будинку піонерів і школярів. І – займався з дітьми малюванням.

У 1945 році художник повернувся до Ленінграда. Останньою книгою Чарушина стали «Дітки в клітці» С.Я. Маршака. А в 1965 році йому посмертно була присуджена золота медаль на міжнародній виставці дитячої книги в Лейпцигу.

Творчість Євгена Івановича Чарушина емоційно і багатозначно. Воно зворушливо і чудово, як усмішка дитини. Художник і письменник, він дарує дитині з ранніх років його життя неповторне відчуття краси рідної природи, рідного краю, Батьківщини. Воно живе у пам’яті, зверненої до перших років життя, першим враженням, і причетна до всього земного, що оточує людину з моменту народження. Тому творчість Чарушина близько не тільки дітям, а й дорослим. Воно не дозволяє забути, що всі дорослі «родом з дитинства», а дітям дає зрозуміти, який прекрасний світ.

В автобіографічній замітці «Моя робота» письменник докладно розповідає про захоплення дитинства – розведенні птахів і кроликів, пристрої «пташиного раю», дресирування собак, приручення диких птахів. «Переповненість до країв спостереженнями дитинства», за словами самого Чарушина, викликала потреба викласти свої враження на папері, поділитися ними з читачами. Розповіді – при всій різноманітності тематики – споріднює щось загальне: образ самого автора, що стоїть як би за рядками творів. І читач, вільно чи мимоволі, починає «бачити» перед собою співака землі російської.

На сторінках його оповідань не зустрічаються моралі і вказівки, але, прочитавши або прослухавши їх, дитина починає розуміти, що доброта і любов повинні правити світом, що краса – це, перш за все відсутність егоїзму, що збереження життя і дбайливе ставлення до всього живого – – перший показник моральності людини. Твори Чарушина сильні тим, що, як би поволі, вчать добру, відповідальності і причетності людини до всього, що його оточує. Вони близькі російському фольклору для маленьких.

Саме тому, як і у фольклорі, «між рядків» і в підтексті читається більше, ніж у самому творі. Не випадково дослідники-лінгвісти вважають, що Чарушин широко користується казковою манерою оповіді. Як і у фольклорі, так і в творах майстра кожен відкриває для себе стільки, скільки може пропустити через своє серце, розум і почуття. Сказане дозволяє помітити: при видимій простоті викладу твору Чарушина вимагають особливої педагогічної культури піднесення їх дітям. Стикаючись з творчістю Чарушина, педагог повинен вміти підтримати авторську думку і подати твір співзвучно їй. Останнє вимагає від нього тонкого сприйняття світу. Іншими словами, дорослий повинен пропустити через себе почуття автора, зрозуміти його основну думку і в точності донести до свідомості дитини.

Тільки він, дорослий, цілеспрямовано організовуючи навколишній предметний світ дитини, розкриє в своїх діях і відносинах його сутність: він як би одушевить цю навколишнє середовище, зробить її для малюка зрозумілою і доступною.

В останні десятиліття деякі вітчизняні та зарубіжні психологи по-новому інтерпретують раннє і дошкільне дитинство. Вважається, що дитина не пасивний споглядач світу, а навпаки, його активний учасник.

І ось що, мабуть, найголовніше: з раннього дитинства малюк як би «йде» назустріч дорослому, який представляється йому не тільки самим інформативним об’єктом, але і найбажанішим. Саме він, дорослий, емоційно наповнює і розцвічує його життя. Пізнаючи ставлення дорослого до світу предметів, матеріальної і духовної культури, до природи і суспільства, дитина, наслідуючи, вчиться жити в суспільстві, засвоює його ціннісні орієнтації. Він ніби «виглядає» в дорослого як у дзеркало, засвоюючи, що добре, а що погано. Соціальне середовище, таким чином, виконує виховує функцію: дитина буде таким, яким зробить його найближче оточення. У зв’язку з цим слід говорити про гуманізацію виховного процесу в цілому, і культурі виховання зокрема. Що це означає? Те, що ми, дорослі, власним прикладом, способом життя, своїми почуттями, словами та справами формуємо у дитини морально-етичні норми поведінки; симпатії та емпатії, толерантність і альтруїзм, доброту і турботу, дбайливе і любовне ставлення до всього живого, що його оточує. Саме тому гуманізація виховного процесу виступає як принцип сучасної педагогіки, що припускає виховання красою і добротою. Доброта не може бути некрасивою. Не випадково Федір Михайлович Достоєвський стверджував: «Краса врятує світ». Малюка ми, дорослі, зобов’язані вчити помічати цю красу, творити її, виховувати побожне ставлення до неї. Адже дитина так само сприйнятливий і чуйний до світу, як і ми, дорослі. Просто він інший і по-іншому реагує.

Цю особливість дитини знав і враховував Євген Іванович Чарушин, в творчості своєму тонкий педагог і чуйний психолог. Гуманізм його творів, написаних півстоліття тому, прекрасно «проектується» на принципи сучасної психології та педагогіки, вони як би Передбачаючи автором ще багато років тому. Ось чому творчість майстра не втратило своєї актуальності. Воно співзвучно часу.

Техніка письма, манера передачі образу у Чарушина дійсно відповідають реалістичної спрямованості, прагненню передати і рух, і настрій тварини, якого так і тягне погладити. Вдивіться в його по-дитячому розгубленого, безпорадного, самотнього ведмедика – «героя» оповідання Ніни Смирнової «Як ведмедик великим ведмедем став», що залишився без мами-ведмедиці. Так і хочеться його пошкодувати, захистити. Ще один наочний приклад – ілюстрації до книги Самуїла Яковича Маршака «Дітки в клітці». Дивовижне злиття віршованого тексту та ілюстрацій. Дитинчата тварин на обкладинці книги, на першому розвороті… Як живі! І два ведмедика, з усіх ніг тікають від маленької зебри; та левеня, яка дивиться прямо на читача, як би хто запитує нас про щось. На розвороті всі зайняті своєю справою – бігають, граються, з цікавістю дивляться один на одного, але у кожного свій характер, свої звички, захоплення. Кожен живе своїм дитячим життям. І немає сумніву, яке захоплення вони викликають у дітей – почуття радості, добра і… прагнення захистити малюка. Зверніть увагу, як реалістичні звірі в змалюванні. Так, колірна гамма ілюстрацій досить скупа, проте дивно виразна – тонко поєднуються чорні, коричневі, жовті, білі мазки, плями, іноді жовтий колір стає золотисто-охристим; дуже точні деталі зображень.

Зовсім інші відтінки проглядаються в книзі «Пташенята». І текст, і ілюстрації рудо-коричневі, жовті, сині, чорного кольору зовсім небагато – тільки для того, щоб підкреслити окремі пір’їнки, виділити дзьобик, лапки пташенят. Особливо запам’ятовується ілюстрація на розвороті (Чарушин взагалі майстер композиції в розвороті), третя частина якого – товстий кремезний стовбур. Ліву частину займає позначене чорно-рудими штрихами гніздо і в ньому – кричали воронята.

Дуже скупі, але мальовничі пейзажні зображення. Не полінуйтеся, знайдіть ілюстрації Євгена Чарушина до розповіді М. Смірнової «Ведмедик один» (з книги «Як ведмедик великим ведмедем став»). По діагоналі через білу сторінку (сніг) – тонке деревце, на якому сидить ведмедик. Або ведмедик у весняному лісі: у середині білої сторінки сам ведмедик, а навколо нього ліс – дві ялинки, позначені кількома штрихами, кущик і чотири лаконічних квітки. І все подано чорним кольором на білому снігу. Цей пейзаж: і обмеженість колірного рішення як не можна більш виразно підкреслюють тугу самотності маленького ведмедика…(додаток 6)

Згадуючи сьогодні Євгена Івановича Чарушина – талановитого майстра пензля і слова, ми не можемо не відзначити ще один бік його таланту – педагогічну. Художник-педагог, безпосередньо працював з дошкільнятами, надавав великого значення керівництву дитячою творчістю, пропонуючи дорослому направляти утримання дитячого малюнка, надавати допомогу у формуванні образу, в пошуках засобів виразності. Особливу турботу становила техніка роботи дітей олівцями і фарбами. Технічну легкість процесу малювання Чарушин вважав одним із збудників створення образу. У статті «Мій метод малювання з дітьми», опублікованій у другому номері журналу «Дошкільне виховання» за 1943 рік, він писав: «Якщо дитина неправильно тримає олівець і пензель (в кулаці, скорченими пальцями), то рука швидко стомлюється, процес зображення не може, і дитина позбавляється радості творчості ».

З тієї пори пройшли роки… Однак художній дар чарівника слова і графіки, чудового педагога і до цього дня бачимо і для дітей, і для дорослих.

Усі історії, про які повідав нам Є.І. Чарушин, будь то смішні або сумні, кумедні або героїчні, завжди мають велике виховне значення. Воно полягає в тому, що викликає у дитини добрі почуття: чуйність, бажання піклуватися про слабких, захищати беззахисних. Звертаючись до юних читачів і глядачів, Є. І. Чарушин пише: «Подивився картинки? Прочитав цю книжку? Дізнався, як звірі й птахи своїх хлопців навчають їжу добувати, себе рятувати? А ти – людина – господар всієї природи, тобі все знати потрібно. Заходь у світ природи! Заходь уважним і допитливим, добрим і сміливим. Більше дізнавайся, більше вмій. Для цього ми й існуємо, щоб ти виріс вмілим і добрим, щоб вся природа обернулася для тебе великою Батьківщиною »

Живої натури для юного художника цілком вистачало. Вона була всюди. По-перше, сам батьківський будинок з величезним зарослим садом був густо населений всілякої живністю. Це був справжній домашній зоопарк – кудахчущій, хрюкають, ржущих, нявкаючий і гавкаючий. У дворі жили поросята, індичат, кролики, курчата, кошенята і всіляка птах – чижі, омелюхи, щиглики, різні підстрелені ким-то на полюванні птиці, яких виходжували й лікували. У самому будинку жили кішки, на вікнах висіли клітки з птахами, стояли акваріуми і банки з рибками, а ще в будинку жив хтось Бобка.

Це був пес про трьох лапах, добрий друг маленького Жені Чарушина. Цей пес «лежав завжди на сходах. Все про нього спотикалися і лаялись. Я ж пестив його і часто розповідав йому про свої дитячі прикрощі ». По-друге, крім всього цього рухається і ворушилося достатку натури завжди можна було збігати в майстерню чучельника, що знаходилася в двох кроках від будинку Чарушина. Там звірів можна було розглянути у стані спокою.

Улюбленим читанням Жені Чарушина були книги про життя тварин. Сетон-Томпсон, Лонг, Біар – ось його улюблені автори. Але одного разу батько подарував йому на день народження 7 важких фоліантів. Це була книга А. Е. Брема «Життя тварин». Таке вже це був збіг, що Чарушин народився в день смерті великого німецького зоолога Альфреда Едмунда Брема. Його фундаментальна праця в семи томах була найдорожча для Євген Іванович Чарушина книга. Її він берег і перечитував все життя. «Я читав його запоєм, – згадував Чарушин, – і ніякі« Нат Пінкертони »і« Нік Картери »не могли зрівнятися з Бремом». І те, що малював художник-початківець все більше звірів та птахів, в цьому теж чимала частка впливу Брема.

Після закінчення в 1918 році середньої школи, де він навчався разом із Юрієм Васнєцовим, Чарушин був призваний в Червону Армію. Там його використовували «за фахом», і він був призначений помічником декоратора в Культпросвіт Політвідділу штабу Червоної Армії Східного фронту. Відслуживши 4 роки, практично всю громадянську війну, він повернувся додому і вирішив вчитися на професійного художника. У В’ятці можна було вчитися тільки в декоративних майстерень В’ятського губвоенкомата Але це було не серйозно, справжньої школи малювання губвоенкомат дати не міг. Юний Чарушин це розумів, і восени того ж року він виїхав до Петербурга. Заповітна мета будь-якого художника-початківця – це Академія. І Євген Чарушин вступив на живописний факультет в Петербурзьку Академію мистецтв (ВХУТЕІН), де займався п’ять років, с1922 по 1927 рік, у А. Карева, А. Савінова, М. Матюшина, О. Рилова.

Після закінчення навчання Чарушин прийшов зі своїми напрацюваннями в Дитячий відділ Держвидаву, яким завідував в тоді знаменитий художник Володимир Лебедєв. У ті роки влада перед художниками завдання – створити принципово нові книги спеціально для маленьких громадян радянської держави. Книги повинні були бути високохудожніми і, в той же час, інформативними і цікаво-пізнавальними. Чарушінські малюнки зі світу тварин сподобалися Лебедєву, і він підтримав молодого художника в його розвідках і творчості. Перша книга, ілюстрована Євгеном Івановичем, була розповідь В. Біанкі «Мурзук». Вона привернула увагу не тільки маленьких читачів, але і знавців книжкової графіки, а малюнок з неї був придбаний Державної Третьяковської галереєю.

У 1930 році, «сповнений до країв спостереженнями дитинства та мисливськими враженнями я став, при гарячому участі та допомоги С. Я. Маршака, писати сам». Чарушин Є. спробував писати невеликі оповідання для дітей про життя тварин. Дуже тепло про оповіданнях автора-озвався Максим Горький. Але це виявилося важкою справою в його житті, так як за його власним визнанням, ілюструвати чужі тексти йому було набагато простіше, ніж свої власні. У своїх текстах дуже часто виникали суперечки між Чарушином-письменником і Чарушином-художником.

До війни Євген Іванович Чарушин створив близько двох десятків книг: «Пташенята», «вовчика та інші», «Облава», «курчачі місто», «Джунглі – пташиний рай», «Тварини жарких країн». Продовжував він ілюструвати інших авторів – С. Я. Маршака, М. М. Пришвіна, В. В. Біанкі.

Під час війни Чарушина евакуювали з Ленінграда на батьківщину, у Кіров (Вятку). Він малював плакати для «Вікон ТАРС», писав картини на партизанську тему, оформляв спектаклі в Кіровському театрі драми, розписував приміщення дитячого саду одного з заводів і фойє будинку піонерів і школярів. І займався з дітьми малюванням.

У 1945 році художник повернувся до Ленінграда. Крім роботи над книгами, він створив серію естампів із зображеннями тварин. Ще до війни він захопився скульптурою, розписував чайні сервізи, а в повоєнні роки робив з порцеляни фігурки тварин і цілі декоративні групи.

Останньою книгою Чарушина стали «Дітки в клітці» С. Я. Маршака. А в 1965 році йому посмертно була присуджена золота медаль на міжнародній виставці дитячої книги в Лейпцигу.

На все життя художник і письменник Чарушин зберіг дитяче світовідчуття і якийсь дитячий захват перед красою світу природи. Він сам розповідав про себе: «Я дуже вдячний моїм рідним за моє дитинство, тому що всі враження його залишилися для мене і зараз найбільш сильними, цікавими і чудовими. І якщо я зараз художник і письменник, то тільки завдяки моєму дитинству…

Світ тварин посеред первозданної природи – його батьківщина. Він все життя розповідав про неї і малював цей чудовий зниклий світ, намагаючись зберегти і передати дітям його душу.

Є. І. Чарушин проілюстрував багато книг В. Біанкі, М. Пришвіна, С. Маршака, а також свої власні книги про тварин. І вже в перших малюнках проявився особливий почерк художника-анімаліста. Розмивами туші, акварелі Є. Чарушин по-особливому передає пухнасте хутро звірів.

Точно обрана поза, вираз очей, руху так виразні, що малюнки відразу полонять дітей.

Білизна нефарбованого листа імітує нескінченність сніжного простору. Два легких торкання кисті – ось тобі і хвойні гілочки. Художник навмисно спрощує малюнок, так як розуміє, що головне – розповісти про свого героя. Він зосереджує увагу дитини на образі і тому опускає зайві деталі. Дуже своєрідна манера письма художника: кольоровими плямами створювати враження силуету та об’єму. Для своїх малюнків Чарушин використовує всього 3-4 фарби. Але це не заважає йому домагатися відчуття колірного багатства хутра, оперення. Герої його немов живі. Тому вони такі близькі і зрозумілі дитині-дошкільника.

У своїх ілюстраціях до казки «Горобчик» М. Горького художник знайомить нас з героями цього твору: горобиної сім’єю та кішкою. Як дивно точно передав Чарушин позу кішки: ось-ось схопить вона маленького горобця пудиків.

«Я хочу зрозуміти тварина, передати його звичку, характер руху. Мене цікавить його хутро. Коли дитина хоче помацати мого звірятка – я радий. Мені хочеться передати настрій тварини, переляк, радість, сон і т.п. Все це треба спостерігати і відчути », – так писав про себе Є.І. Чарушин.

Є.І. Чарушин – прозаїк, дитячий письменник. Протягом багатьох років ілюстрував книги Чуковського, Маршака, Пришвіна, Біанкі і ін. дитячих письменників. У 1930-і роки став одним з кращих художників дитячої книги, дизайн якої в той час вже остаточно склався в особливий напрямок у російській мистецтві. У 1930 був надрукований перший його оповідання для дітей. З тих пір письменник і художник Є. І. Чарушин опублікував багато ілюстрованих книжок для дітей молодшого шкільного віку про звірів, птахів, про полювання, про дітей. У пройнятих теплим гумором, виконаних в манері вільного акварельного малюнка анімалістичні ілюстрації Чарушина до своїх власних книг («вовчика та інші», 1931; «Микитка та його друзі», 1938; «Про Томка», 1957) і творів інших авторів («Дітки в клітці »С. Я. Маршака, вид. в 1935) для дітей молодшого віку пізнавальні цілі органічно поєднуються із завданнями виховання етичної свідомості та любові до природи. Його ілюстрації, естампи, порцеляновий скульптура, книги експонувалися на багатьох міжнародних виставках в Софії, Лондоні, Парижі.

В ілюстраціях Е І. Чарушина, художника-анімаліста, світ звірів розкрито в яскравих образах, з великою теплотою і гуманністю. У нього свої прийоми передачі форми, кольору і фактури. Його герої реалістичні, і казкові одночасно. Він прагне лаконічними засобами виразити характер кожного звіра, передати радість спілкування з живим.

Є.І. Чарушин докладно і конкретно вивчив тварин, що, створюючи свої малюнки, міг не думати про точність передачі форми або пропорції, так що це малося на увазі вже саме собою. Такий підхід допомагав зосередитися на створенні образів. Кожна ілюстрація не схожа на іншу, в кожної свій власний емоційний образ – певний характер в певному стані.

Герої Е І. Чарушина ласкаві, чарівні. Вони легко входять в казковий світ. Художник любив зображати звіриних дитинчат – пухнастих, м’яких і ще зовсім безпомічних.

Е І Чарушин виробив свій метод ілюстрування – суто мальовничий. Він малює не контурно, а, можна сказати антіконтурно, надзвичайно майстерно, плямами і штрихами. Звір може бути зображений просто "кошлатим" плямою, але в цьому плямі відчувається і настороженість пози, і характерність руху, і особливість фактури – пружність піднятою дибки довгою і жорсткої вовни разом з пуховою м’якістю густого підшерстя.

"Я привчався з дитинства розуміти тварину – розуміти його рухи і міміку. Мені зараз навіть якось дивно бачити, що деякі люди зовсім не розуміють тварина". Висновки

Розглядаючи питання анімалістичного мистецтва, художники-анімалісти зупиняються на його природу і межі самостійного побутування. Треба сказати, що в радянському мистецтві склалася точка зору на анімалістичний жанр як другорядний, призвела до помилкової думки про його відносній легкості. Намалювати звіринку вважалося дрібницею. Багато художників і глядачі, визнаючи специфіку пейзажної, жанрової або портретного живопису, заперечують таку специфіку в анімалістичному мистецтві. Подібно іншим жанрам, анімалістика має багаті можливості для зйомки вигляду тварини у всіх видах образотворчого мистецтва: монументальному, декоративному, станковому. Узагальнені, лаконічні форми і строгість пропорцій тваринного органічно вписуються в дію монументальних і станкових композицій, гармонійна відповідність, ритмічність форм відповідає законам декоративного мистецтва. Причому тварина для анімаліста, як самостійний об’єкт, цікаво перш за все в якості рухомого істоти, як жива виразна індивідуальність. Воно завжди мінливе, сприймається в швидкоплинних позах, у виразах різних емоцій. Можна порівняно легко замалювати метеликів або жуків з колекції, красиві раковини, заспиртованих риб, опудала звірів і птахів. Але все це будуть вираження мертвих тварин-писав В. Ватагін.

Любов і знання є головними критеріями підходу до зображення тварини у анімалістів. Саме ці якості, що містять у собі особливий інтерес до світу звірів, породжують почуття тварини. Без цього почуття художник-анімаліст важко підійти до створення образу тваринного як моделі живий, одухотвореної природи. Красота-любов-знання – така, може бути, кілька умовна схема, яка випливає з діяльності художника-анімаліста, за родом своєї професії покликаного обертатися в складному і різноманітному природному світі. Любовний, зацікавлене ставлення художника до своєї моделі збагатить думка, розкриє шляху образної інтерпретації. Безумовно, ці якості важливі в роботі майстрів інших жанрів. Проте не обов’язково любити модель, скажімо портретованого, до того ж якщо мова йде про репрезентативному портреті. Інша річ – анімалістичний образ. Тут необхідно природне почуття, яке є не у кожного. Тварина в даному випадку є складним об’єктом, робота з яким вимагає великого уміння і самих різноманітних навичок. Малюнок з живої натури постає найважливішим і відповідальним етапом роботи художника-анімаліста. Саме від нього залежить подальший успіх та ступінь проявленого майстерності.

Додаток 1

Художники-анімалісти