- Вид работы: Практическое задание
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 16,91 Кб
Матеріали з фольклорної практики
Практична робота з теми:
Матеріали з фольклорної практики
Колядки та щедрівки
Добрий вечір тобі, пане Господарю!
Добрий вечір тобі, пане Господарю:
Радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Застеляйте столи, та все килимами:
Радуйся,
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Та кладіть калачі з ярої пшениці:
Радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Бо прийдуть до тебе три празники
В гості: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Ой перший же празник – то Різдво
Христове: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А другий же празник – Василя
Святого: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А третій же празник – Святе
Водохреще: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А що перший празник зішел тобі
Втіху:радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А що другий празник зішле тобі
Щастя: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А що третій празник зішле всім нам
Долю: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Щедрик-ведрик
Щедрик-ведрик, дайте вареник,
Грудочку кашки, кільце ковбаски.
А як каші не дасте, м Візьму вола за ріжок,
Поведу на торжок,
Куплю собі пиріжок.
Дайте коляду,
Бо вам хату завалю.
Дайте книш,
Бо напущу вам в хату миш.
Дайте пиріг,
Бо потягну хату за ріг.
(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В.Г.)
Весняні і русальні
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати.
Ой була я на колодці,
Моргала на хлопців:
Гаю, хлопці, гаю,
Гарні брівоньки маю.
Гарні брівоньки маю,
Я ними хлопців маню
… „Ой біжить, біжить мала дівонька,
А за єю та русалонька.
„Ти послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадоньки,
Як угадаєш – до батька пущу,
Не угадаєш – до себе візьму:
Ой що росте без коріння,
А що біжить без повода,
А що цвіте да без цвіту?"
„Камінь росте без коріння,
Вода біжить без повода,
Папороть росте да без цвіту".
Панночка загадочок не вгадала,
Русалочка панночку залоскотала…"
(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С.М.)
Купальські, жнивні
Ой на Івана, на Купала
Вийшла Галина чистая паня.
На неї хлопці зглядаються,
Привітатися стидаються.
Один Іван не стидався –
Узяв за ручку і повитався.
Котився віночок з лану
Аж під панськую браму.
З-під брами до стодоли,
А з стодоли до комори.
А з комори на нивочку
В щасливую годиночку.
Ой вийди, паночку, вийди.
Або панночку вишли,
Та ми будемо знати,
Кому віночок дати.
А наш пан молоденький,
Під ним коник вороненький.
По Женчиків приглашає.
Живо, женчики, живо,
Буде горілка й пиво.
(Записано від К.Я. Ткач у c. Житин)
Весільні
Горіла Сосна і Явір
Весільна
Горіла Сосна і Явір
Сподобав мі ся Кавалір
Горіла Сосна й Смерека
Сподобав мі ся здалека
Горіла Сосна й палала
Під Нею Дівка стояла
Під Нею Дівка стояла
Русую Косу чесала
Ой Коси-коси ви мої
Вірно служили ви мені
Більше служить не будете
Під Білий Вельон підете
Під Білий Вельон під Фату
Більше я вас не заплету
Під Білий Вельон з Китицями
Більше не підеш Вулицями
Під Білий Вельон під Вінок
Більше не підеш у Танок
Під Білий Вельон під Стужку
Більше не підеш за Дружку
Під Білий Вельон під Стяжку
Тепер ти підеш за Свашку
Ой там у Лузі Качата
Будьте здорові Дівчата
Ой там у Лузі Горобці
Будьте здорові всі Хлопці
(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В.Г)
Замовляння
Спинити кровотечу
Іван Богослов, не однослов,
море потоптав, рожу посадив;рожа не прийнялась ?
у нарожденного, хрещеного раба Божого (ім’я)
кров уйнялась!
В неділю рано Пречиста Діва плугом небо орала,
Небо орала, руту сіяла.
Рута не зійшла, щоб кров не йшла.
Йшов Ісус Христос через море,
Загнав собі дерево у ноги.
Став він дерево виймати
Та й став кров замовляти:
"Кров не вода, рікою не біжить".
Там на горі тури орали, красну рожу сіяли;
Красна рожа не зійшла; там стояла дівка;
Коло синього моря без ребра овечка стояла;
Край червоного моря червоний камінь лежить.
Де сонце заходить, там кров знімається;
Де сонце заходить, там кров запікається.
Іван Богослов, не однослов,
море потоптав, рожу посадив;рожа не прийнялась ?
у нарожденного, хрещеного раба Божого (ім’я)
кров уйнялась!
В неділю рано Пречиста Діва плугом небо орала,
Небо орала, руту сіяла.
Рута не зійшла, щоб кров не йшла.
Йшов Ісус Христос через море,
Загнав собі дерево у ноги.
Став він дерево виймати
Та й став кров замовляти:
"Кров не вода, рікою не біжить".
Там на горі тури орали, красну рожу сіяли;
Красна рожа не зійшла; там стояла дівка;
Коло синього моря без ребра овечка стояла;
Край червоного моря червоний камінь лежить.
Де сонце заходить, там кров знімається;
Де сонце заходить, там кров запікається.
(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С.М)
Прислівя, приказки
. Були б пиріжки – будуть і дружки
. Борода по коліна, а розуму , як у дитини
. Бовть, мов козел у воду!
. Бачить глаз, а зуб не дістане й раз
. Батогом обуха не переб’є?
. Батога з піску не сплете?
. Буває, що й черенок блищить
. Багато, хоч греблю гати!
. Бачить так, як та сова вночі
. Бережи, як ока в лобі
(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С.М)
Загадки
Вдень у небі гуляє, а ввечері на землю сідає. (Сонце)
Ходить полем з краю в край, ріже чорний коровай. (Трактор)
Маленький, чепурненький крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов. (Гриб)
Летить птах через ліс, через дах – на полі сідає. (Літак)
Сам червоний, а чуб зелений. (Буряк)
Стукотить, грюкотить, мов сто коней біжить. (Поїзд)
По синьому морі золотий човник пливе. (Місяць)
(Записано від К.Я. Ткач у c. Житин)
Соціально-побутові пісні
ОЙ ЗАЦВІЛА РОЖА КРАЙ ВІКНА
Ой, зацвіла рожа край вікна… (2)
Ой, мала я мужа,
Ой, мужа я мала,
Ой, мала я мужа
Пияка.
Нічого не робить, тільки п’є, (2)
Як прийде додому,
Як додому прийде,
Як прийде додому,
Жінку б’є.
Не бий мене, мужу, не карай, (2)
Бо покину діти,
Бо покину дрібні,
А сама пойду
За Дунай!
Ой, як я на лодку сідала, (2)
Правою ручкою,
А білим платочком,
А білим платочком
Махала.
Ой, вернися, жінко, додому, (2)
Бо горшки не миті,
І миски побиті,
Горе ж мені жити
Самому!-
Ой, як я вернулась додому, (2)
І горшке побиті,
І миски не миті,
Ой, а діти плачуть,
Їсти хтять.
ПОСАДИЛА ОГІРОЧКИ
Посадила огірочки
Близько над водою,
Поливала огірочки
Дрібною сльозою.
Ростіть, ростіть, огірочки,
В чотири листочки!..
Не бачила миленького
Аж три вечорочки!
На четвертий побачила,
Як череду гнала,
Не сказала «добривечір»,
Бо мати стояла.
Летить орел сизокрилий
Та й, летючи, кряче:
«Перекажи дівчиноньці,
Що за мною плаче!
Нехай вона та й не плаче,
Бо я не журюся:
Нехай вона заміж іде,
А я оженюся!»
«Бодай тебе та й женила
Лихая година.
Ізв’язала мені руки
Малая дитина!»
(Записано від К.Я. Ткач у c. Житин)
Родинно-побутові
Пила, пила Невмириха на меду,
Та пропила свою дочку молоду.
Нащо ж мати моя мене караєш,
Що за того Шинкаренка оддаєш?
Наступила чорна хмара, темна нiч.
Ой не люблю Шинкаренка, пiду прiч.
Пiшла, пiшла Невмирiвна горою,
А за нею Шинкаренко другою.
Як нажене Невмирiвну та не б`є,
А все гострими словами картає.
Чого, чого, Невмирiвно, пiшки йдеш?
Хiба в мене коней в стайнi немає?
Нащо ж менi твої конi воронi?
Ти багатий, не пiд мисленьки менi.
Пiшла, пiшла Невмирiвна пожарем,
А за нею Шинкаренко сам конем.
Як нажене Невмирiвну, та не б`є,
А все гострими словами картає.
Чого, чого, Невмирiвно, боса йдеш?
Та хiба чобiт у мене не має?
Нащо менi будуть чоботи твої?
Ти багатий, не пiд мисленьки менi.
Ой дай менi, Шинкаренку, ножечка,
Та й одрiзати бiлого рубечка.
Зав`язати свою бiлу нiженьку,
Щоб ступити знову на дорiженьку.
Не врiзала Невмирiвна рубечка,
Лиш порiзала щирого сердечка.
Бери ж мене, Шинкаренку, на коня,
Тепер буду, Шинкаренку, вся твоя.
*****
Ой оддала мене мати
Далеко од хати,
Заказала менi мати
Сiм год не бувати.
А я матерi не чула,
У год прилинула.
По-над хатою лiтала,
Матiр виглядала.
(Записано від К.Я. Ткач у c. Житин)
Пісні, балади
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала – не дожала
І до сходу сонця тополею стала…
Прийшов син до хати: – Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати? –
Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки – рубай тополину.-
Як ударив вперше – вона й похилилась,
Як ударив вдруге – вона й попросилась:
Не рубай, коханий, бо я – твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина.-
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси.
(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В.Г)
Казка
Як народилася Веселка
Колись земля була ще чорно-білою і сірою. Жили на ній чорні білуни. (Такі тоді були люди.) Ці люди були безрадісні. Вони жили без сміху і сліз, були зовсім спокійні, і нещасні.
У них були свої вчені, які займалися вивченням різних наук: економіки, права, фізики, математики. Навіть природодослідники були. І якось один учений, на імя Вишеслав, припустив, що світ може бути більш радісним. І він заявив на весь світ, що радість може принести колір. Звісно, тоді кольорів не було, і ніхто з людей не знав, що таке колір і навіщо він.
Довго мудрував Вишеслав і придумав виростити кольори в лабораторії.
Спочатку він взяв зернинку колоска. Поклав її трохи достигнути в баночці, перед цим тричі скупавши у росі. Учений думав, що колосок ріс на сонці: він має дати дуже гарний – якийсь теплий – колір.
Тоді він узяв апельсин. Великий, круглий, солодкий – Вишеславу здавалося, що від цього всього теж віє якимсь теплом. Потримавши зернинку на сонці, вчений залив її апельсиновим соком. Потім Вишеслав вирішив покласти зернинку у стиглі трави – аби вона набралася травяних соків – учений думав, що трави при їх пухнастості і пахучості, мають гарні властивості.
Затим учений направився до моря. Він опускав зернинку у воду – аби вона і водну міцну стихію увібрала в себе. Тоді Вишеслав вирішив помістити зернинку у надра землі, аби вона далі розвивалася, як і будь-яке інше сімя.
Учений попросив друзів стояти чергувати біля місця, де мала прорости зернинка.
Усі люди переживали: і чим же проросте це сімя?
Поливати і доглядати те місце збиралися тисячі охочих.
Аж якось на світанку сталося те, чого чекали – зернинка проросла. Але не просто проросла. Поки втомлені люди спали, над усією землею стала осяйна різнобарвна дуга. Але найголовніше – все довкола стало кольоровим.
Люди не впізнали світ того ранку. Усе було таким кольоровим! Вони ще не знали, що то колір. Сам Вишеслав був здивований – він чекав чогось іншого. Не такого великого і красивого.
З тих пір життя на землі перемінилося. Люди стали добрішими. Разом з кольорами зявилися емоції. А Вишеслав, звісно, увійшов в історію.
(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В.Г)
Легенди, перекази
КОЗАЦЬКЕ ЖИТЛО
Січ – ото в запорожців кріпость. Коло неї були окопи, вали, а всередині дзвіниця була така, що в неї й гармати ставлялися… А жили вони скрізь по степах кущами, в землянках, або по-їхньому, бурдюгах: так чоловік по п’ятнадцять, двадцать, а то й менш.
У Січі – так там жили все по куренях, по скільки там сот чоловік. Та й курені були великі. Ставлялись курінь до куреня причілком, а в них були стовпи й сволоки. А в бурдюзі так просто все було: одні двері та одне віконце,- маленьке та таке, як тарілочка, кругле,- а то й зовсім без вікна.
Оце викопа козак яму, обставить її чим там попало, обліпить, обмаже, поставить піч хліб пекти, зробить кабицю страву варити та й живе. Димарів тоді не було. Зимою як розпалить камінь, так він аж горить – уже холодно не буде.
Де в яких землянках було і вбранство: по стінах висіла зброя всяка, а на покуті стояли образи,- усі розмальовані, під золотом. Попід стінами ставляли лавки, ослончики, щоб було де сісти.
Землянок запорожці ніколи не замикали. Як їдуть куди або йдуть, то так і кидають їх: ніхто нічого не зачепить. У них так, що хто хочеш, той заходь у землянку. Як хочеш їсти, розводь вогонь, бери казан, вари страву, яка там зоставлена, їж, пий, спочивай – заборони не було. А приїде хазяїн, так ще й рад гостеві, бо то тільки й родини йому на широкому степу. Він йому рад, він його і привітає.
Тепер увійдеш у хату, так вона красить кутками, а не красить пирогами, а тоді було не так: усякого нагодують. Хазяїн їде куди, так ще й зоставляє страву для прохожого. Хто хоч, заходь. Та й заходять, було. Наїдяться, нап’ються на дурничку та зроблять хрест, поставлять його серед землянки – це значить, що були гості й дякують господареві.
ТРИ БРАТИ – ЗАСНОВНИКИ КИЄВА
Поляни ж жили в ті часи окремо і володарювали родами своїми… І були три брати: один на ймення Кий, а другий – Щек, а третій – Хорив, і сестра їх – Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив – на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею. І збудували вони городок в честь свого старшого брата, й нарекли його Києвом. А навколо города був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодення.
Деякі ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником, бо нібито тоді біля Києва був перевіз з тієї сторони Дніпра, тому й говорили: «На перевіз на Київ». Проте, коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Царгорода. А втім, цей Кий княжив у роді своєму і ходив він до царя – не знаємо лишень до котрого, але знаємо, що великі почесті, як оповідають, віддав йому той цар, при якому він приходив. Коли ж Кий повертався, прибув на Дунай, і уподобав місце, і збудував малий городок, і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і донині називають придунайці те городище Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, тут і скончався. І брати його Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут померли.
БОГАТИРІ
Запорожці богатирі були – земля не держала!
У нього, у того запорожця, сім пудів голова! А вуса в нього такі, що як візьме було він їх у руки та як розправить одного туди, а другого сюди, то і в двері не влізе, хоч би ті двері були такі, що через них і тройка коней з возом проскочила б.
Запорожці дванадцятьма мовами вміли говорити, із води могли сухими виходити. Коли треба, вміли на людей і сон насилати, й туман напускати, вміли й у річки переливатися. Вони мали в себе такі дзеркала, що, дивлячись у них, за тисячу верст бачили, що воно в світі робиться. Оце як іти куди в похід, то той, хто там у них був за старшого, – чи ватажок який, чи сам кошовий, – візьме в руки дзеркало, подивиться в нього та й каже:
Туди не йдім, бо там ляхи йдуть; і туди не йдім, бо там турки або татари заходять. А сюди йдім, бо тут аж нічогісенько немає…
БОРОТЬБА З ОРДИНЦЯМИ
Колись були великі набіги.
Оце що по степу могили,- тут було все стоять верхові козаки і виглядають орду. Як тільки побачать здалеку куряву або звір біжить звідки, – ото вже й знай, що орда недалеко. Козаки тоді й дають знати в слободи або кошовому.
Вночі, було, припаде козак до землі та й слухає. Як стугонить земля, то ото суне орда. Тоді запорожці розкладають на могилах вогнища, а самі – на коней та й скачуть до свого стану. Поки добіжать, то кошовий уже й на коні грає, уже й літаври гудуть.
ЧУДОДІЙНА КРИНИЦЯ
Жив один дід із бабою – старі-старі.
От пішов раз дід у степ на полювання. Ходив-ходив і нічого не вбив. Аж дивиться: криниця! Він узяв, напився води, а тоді ще й умився – і став молодий! Тоді він зараз же й додому. А баба його насилу впізнала.
Дід і послав бабу, щоб теж умилася та помолоділа. А баба зраділа! Аж побігла!
Побігла – й нема. Дід ждав-ждав, а баби все нема та й нема. Пішов він тоді до криниці її відшукувати. Прийшов до криниці – нема, тільки щось за дівчинка тут цяцьками грається.
А то ж і була його баба. Як прийшла вона до криниці та як допалась умиватися, то вмивалась, аж поки дитиною не стала.
(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С.М)
Анекдоти
Бичачі вигадки
Пасовище. На ньому бик і корова. Спека, робити нічого, бика млості бьють.
Нарешті вигадує.
Слушай, корова, – каже, – видишь вот тот дуб?
Ну вижу, а че?
Делать то все-равно нечего, давай так: ти подойдешь к дубу, упрешься него рогами, а я разгонюсь і в тебя ка-ак запердолю!..
Хм… Ну давай.
На підішла корова до дуба, уперлася рогами, потім озиртається назад (попід ноги) і бачить: на неї стрімголов несеться здоровенний бицюра. Корова, сама до себе:
Ого – нет. Я че дурная – такой бичара! – і в останню мить відходить від дуба, а бик з розгону врізається головою в дуб, непритомніє і валиться на землю…
Але поволі оклигує, – бачить повз нього їжачок сіпотить. Питає бика:
О бик, а ти че ето здесь лежишь?
А че нам, бикам, – на*бемся и лежим…
З життя конів
Жив був собі кінь. Звали його Довгі яйця. Тож пасеться він, нікого не чіпає… як повз нього пробігає їжачок і питає коня:
Коню, а ти чого то тут стоїш – там така кобилка! – Велика піхва зветься…
Де!?
На пояснив їжак, як до тієї кобили дістатись, і кінь пострибав… Несеться крізь ліс, через чагарники, хащі, через трісця, обриває десь собі свою гордість, але ніц не помічає – летить, врешті прибігає:
Кобила (спогорда): – Я кобила Велика піхва! А ти ж хто?
(гордо) – А я Кінь!.. (і тут він заглядає собі попід ноги, і, уже ніяково) просто кінь.
Одкровення
Вирішили Чебурашка і крокодил Гена пихнути шмалі. На купили собі коробок, але Гена каже:
Чебурашка, давай не будемо зразу смалити – я спочатку піду помиюся.
Пішов. Чебурашка сидить-сидить, чекає-чекає, набридло йому чекати. Думає я зараз собі маленький косячок заб’ю, пихну. На пихнув, сидить, якраз вставило, тут Гена з ванної кричить:
Чебурашка, принеси мені рушника, бо я забув.
Чебурашка, думає: "І-х-х.. Шо? Хто? А! Що він хоче? Рушник. А я ж прийду, він зразу все вичислить,.. так треба швидко,.. ні, спочатку причешусь, так рушник – швидко дати і назад. Значить так, заходимо, даємо і назад…" Заходить, дає:
Чебурашка, ти навіщо
Село і німці
Жили у селі двоє сусідів – Петро і Микола. Прийшла війна, зайшли у село німці. Петро пішов у ліс, партизанити, а Микола у селі лишився.
Тож приходять німці до Миколи, кажуть, як скажеш, де партизани ховаються, дамо корову і лантух картоплі. Подумав Петро, подумав, – і Петра, звичайно, шкода, і… А!…
(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С.М)
Історичні пісні
Єднаймось, брати-українці,
Не час на роздори, не час,
Бо нам ще Великдень настане,
І доля всміхнеться до нас.
Від Чорного моря до синіх Карпат –
Одна нероздільна родина.
Без панства, без рабства, насильства і зрад –
Одна самостійна Вкраїна.
Почують ще гори і доли
І блескот гарматний і спів,
А жовто-блакитні прапори
Замаять наш Київ і Львів.
Тоді усміхнеться Вкраїна,
І вільне козацтво, і Січ
І знову та слава засяє,
Засяє на цілий світ.
(Записано від К.Я. Ткач у c. Житин)
Стрілецькі, повстанські
В Горах Грім гуде
В Горах Грім гуде, хоч Зима паде,
Землю зорали гармати.
Гримить війна, дуднить Луна,
Дрижать зранені Карпати. (2)
Хто живий, вставай, боронити Край,
Вкритий вогнем і мерцями,
Не буде Тобі сумно в Боротьбі,
Між Січовими Стрільцями. (2)
Лютий кат прийшов проливати кров,
Взяти Народ Наш в неволю,
І море сліз у Край приніс,
Розбій і смерть, і недолю. (2)
Та вступився кат із Верхів Карпат,
Втік, наче вовк, манівцями,
Або тут і впав як у Бій попав
Із Січовими Стрільцями. (2)
Хто ж то там іде і Перед веде?
Диво! Це Наші Дівчата:
Личко як Мак, кругом Козак,
Душа Стрілецька Завзята. (2)
Не цілуйте Їх, на війні це гріх,
Краще вберіть Їх Вінками,
Слава цим Дочкам, Щирим Козачкам
Між Січовими Стрільцями!* (2)
Завтра вранці – в останній бій
Слова: Олександр Василюк
Музика: Олександр Василюк
Повстанська пісня
Завтра вранці – в останній бій,
Рукопашний, – нема набоїв…
Йде в атаку повстанський рій.
Я прикрию тебе собою.
Приспів:
Моя мила, не плач, не плач:
Наша карта не є ще бита!
Ще побачимо ми Космач,
Помандруємо ще по світу! *
Завтра другом буде багнет – **
Проти смерті повстане сила:
Не врятує орду кулемет –
Лють московську прийме могила!
Приспів.
Завтра нас порятує ліс,
Рідне поле і рідні гори.
Ще послужить нам вірний кріс,
Захистять смерекові бори.
(Записано від К.Я.Ткач у c.Житин)
Антирежимні
А вже років двісті (три голоси)
Слова: Анатоль Свидницький (?)
Музика: народна
Обробка слів, переклад: народна
Обробка мелодії: Василь Триліс
Спасительна: світ не по Правді – Доля
А вже років двісті, як козак у неволі,
По-над Дніпром ходить, викликає долю:
Гей, вийди, доле, із води,
Визволь мене, серденько, із біди!
Не вийду, козаче, не вийду, соколю,
Не вийду, серденько, бо й сама у неволі,
Гей, у неволі, у ярмі,
Під московським караулом у тюрмі.
У ярмі, в кайданах од часів Богдана –
Від нього самого у неволю оддана.
Гей, ти, Богдане, гетьмане,
Занапастив Україну і мене!
Вставаймо, браття-українці!
Слова: Вадим Крищенко
Музика: Павло Мрежук
Хай білий світ і нас побачить,
Узнає, скільки нас тут є.
Не треба більше смутком й плачем
Засіювать життя своє.
Ми кращої достойні долі,
Бо волю в серці берегли.
Хай хвилі злості та сваволі
Не б’ють об наші береги.
Приспів:
Вставаймо, браття-українці,
Здіймаймося на повен зріст.
Вставаймо всі, не поодинці,
Щоб завиднілося ускрізь.
Вставаймо, браття-українці,
З’єднавши помисли свої,
Ми в рідній хаті – не чужинці,
Ми в рідній хаті – хазяї.
Хіба в нас вичахла відвага,
Святий вогонь в душі погас?
Під майвом пращурського стяга
Нехай Господь єднає нас.
І хай світліють наші лиця,
Відчувши віри передзвін.
Вставаймо, браття-українці,
Вже час вставати із колін.
Приспів.
Бог, Україна, Свобода!
(Перемога)
Слова: Хрест
Музика: Хрест
На небо дивлячись благаєм,
Щоб були сили у душі,
Щоб розірвати ті кайдани,
"На нашій не своїй землі"…
Ми зброю свою освятили,
Нас бій залізом гартував,
І опівночі вовчим виєм,
Нас дух той у степи скликав…
(нас дух до помсти той скликав…)
Приспів:
Порве кайдани гнів народу,
Постане Воля на Землі;
Та й заспіває перемога:
Бог, Україна, Свобода!
"Борітеся – поборите",
Нам сила Волю принесе,
І нова вільна і соборна,
Міцна Держава постане!..
Підкріпем слово люте чином,
І не страшний нам тяжкий гніт,
"Бо плач не дав Свободи ще нікому,
а хто борець – той здобуває Світ!"
Приспів.
В поклін Христу упадуть люди;
На рало обернуть списи;
Молітесь люде – все то буде,
Отож єднаймося, брати!
(гартуйте до бою штики!)
Приспів.
(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В.Г.)
Колискові, забавлянки
А-а, кицю
А-а, кицю,
Пішла киця по водицю
Та й упала у криницю,
Пішов котик витягати,
Не знав, за що кицю брати.
Узяв кицю за хвостицю
Та й ударив об стовпицю:
Ото тобі, кицю,
Не лізь у криницю,
А будь, кицю, весела,
Поїдем до села
Хліб-сіль купувати,
Малих діток годувати.
А-а-а-а! А-а-а-а!
Потягусі, потягусі
Потягусі, потягусі,
На Галю ростусі.
Щоб Галочка росла,
Росла-виростала,
Щоб Галочка своїй мамці
Скоріш в поміч стала.
У поміч стала,
Діток колихала
Й хату доглядала.
(Записано с. Козлин, рівненського р-ну зі слів Кажан В.Г.)
Лічилки, дражнили, мирилки
Котилася торба
З великого горба,
А в тій торбі
Хліб, паляниця,
Кому доведеться –
Той буде жмуриться.
Вийшов зайчик погулять –
Раз, два, три, чотири, п’ять,
Як нам бути, що зробити –
Треба зайчика зловити.
Будем знову рахувать:
Раз, два, три, чотири, п’ять.
Мир – миром,
Пироги з сиром,
Варенички в маслі,
Ми дружечки красні.
Поцілуймося!
Брехач-клепач, трюкач, пустий квач
(Записано с. Гориньград, рівненського р-ну зі слів Марченко С.М.)
Актуалізовані тексти різних фольклорних жанрів
народний колядка фольклорний жанр
Тексти дум.
Терпкими соками суворої і величної історії, волелюбністю народного серця і незміренною любов’ю до рідної, навпіл засіяної зерном і кров’ю землі вирощена українська дума. Не в затишку біля домашнього вогнища, а на сплюндрованих вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючий посвист петлі татарського ординця і зловісний блиск турецького ятагана народжувався наш героїчний епос. Народжувався він там, де жив, страждав і боровся український народ: на велелюдних, розколиханих тяжкими звістками майданах і в орлиних гніздах Запорозької Січі, в турецькій неволі і в кривавих січах проти чужоземних людоловів і поневолювачів. Тому ми й крізь віки вчуваємо в українській думі кипучу пристрасть наших предків, разючий свист козацьких шабель, брязкіт невільницьких кайданів і ясу перемог.
Історія нашого народу-трудівника склалася так, що він на протязі довгих століть мусив тримати в одній руці серпа, а в другій – зброю. Ніколи наш народ – народ великої душі і доброго серця – не косував і не зазіхав на чула краї. А на його землю в гонитві за зиском і чорноземом сунули і татарські ординці, і турецькі яничари, і німецькі ландскнехти, і шведські владолюбці, і польські магнати. Тут, на обездолених займищах і кресах, вони шукали ситого життя і слави, тут вони мріяли навіки залишити своє коріння й насіння, а залишили свою зганьблену зброю і могили.
Епосу
Рідна земля! Нема в світі нічого дорожчого за неї для нашого серця. Вона ще над колискою немовляти погойдує сонячний промінь і лагідну колисанку матері, вона підводить своїм гірким і солодким хлібом дитину на ноги і входить в її очі та душу своєю безмірною красою, вона дарує своїм дітям велич людини і, скільки може, захищає тебе в лиху годину і сама потребує твого самовідданого захисту.
Рідна земля! Вона уся оповита нашою любов’ю, звіку напоєна кров’ю своїх синів і возвеличена духом людини в найкращих її творах. Згадаймо, як бринить вона у безсмертному «Слові о полку Ігоревім»,- і ми відчуємо, як вона озивається в думах.
Нічого нема гіршого для людини, як неволя. А турецька неволя-каторга своєю сумною славою стала відома па весь світ. Досить заглянути в літописи і свідоцтва минулих віків, щоб збагнути увесь жах і муки невольників на турецьких галерах, щоб почути брязкіт скупаних в людській крові кайданів, щоб побачити, як горде людське чоло, на якому окреслюється мужність і розум, навік пропалює розпечене залізо. Але й на кривавих невольничих торговицях, на які зїжджалися покупці рабів із трьох материків, і на турецькій каторзі невольники не забувають своєї рідної землі. І ця любов особливо зворушливо озивається в невольницьких плачах-думах, де майже кожен, характерний лише для думи, рядок підкреслює різницю між своїм добрим і чужим лихим краєм, що виплодив людоловів:
До костей козацькеє тіло молодецькеє оббивали,
Кров християнську неповинно проливали.
То як стали бідні невольники на собі кров забачати,
Стали турка клясти-проклинати:
«Ой ти, турок проклятий, віро бусурмлянська,
Розлуко християнська!