- Вид работы: Статья
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 10,22 Кб
Стильові модифікації репертуару народних хорів
СТИЛЬОВІ МОДИФІКАЦІЇ РЕПЕРТУАРУ НАРОДНИХ ХОРІВ
Шевченко В.В., Ноздріна О.Ю., Павлюкова Г.В.
Київський національний університет культури і мистецтв
В статті зазначається, що одним з типів складів, які є досить поширеними в національному культурно-мистецькому середовищі – це народні хори. Актуальним питанням є розширення виконавського репертуару народних хорів, яке притаманне для сьогодення. За сучасних соціокультурних умов найбільш доцільним є функціонування колективів, які мають більш широкі виконавські можливості. Це стосується як професійної майстерності співаків у питанні вокально-голосової обдарованості, так і тих стильових напрямків, в яких вони співають. Народні хори є колективами, що з одного боку, здатні бути носіями національної музичної культури, а з іншого – можуть відповідати запитам сучасної слухацької аудиторії, для якої притаманна своєрідна універсальність смаків, що полягає у поєднанні різних стильових напрямків.
Ключові слова: народний хор, репертуар, стильові напрямки, слухацька аудиторія, фольклор.
співак майстерність вокальний голосовий
Постановка проблеми. В сучасному мистецькому музичному просторі України представлено чимало виконавських колективів, які працюють у різних стильових напрямках. Одним з типів складів, що є досить поширеними в національному культурно-мистецькому середовищі – це народні хори. Актуальним питанням є розширення виконавського репертуару народних хорів, яке притаманне для сьогодення. Причини та особливості перебігу даного процесу, а також усвідомлення можливих перспектив, повязаних з охопленням різних стильових відгалужень не знайшли ще наукового обґрунтування в українському музикознавстві.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Базовою розробкою, присвяченою дослідженню фольклору є робота І. Земцовського. Питання майстерності хорових виконавців розкривається в дослідженні Н. Перцової. Особливості творчої діяльності С. Павлюченка змальовуються в праці В. Ткаченко, а наукову розробку О. Волосатих присвячено спадщині Г. Верьовки. Український народний спів як синтез національної традиційності та академічного хорового виконавства розглядається в роботах О. Коломоєць та О. Скопцової.
Виділення раніше невирішених частин проблеми. Попри те, що історія хорового виконавства неодноразово ставала предметом дослідження в сучасному музикознавстві, проблема особливостей модифікації репертуару виконавських колективів не знаходила відображення в українській науковій думці.
Формулювання цілей статті. Метою дослідження є аналіз процесу розширення виконавського репертуару народних хорів, як відповіді на запити слухацької аудиторії.
Виклад основного матеріалу дослідження. Самобутнім явищем, метою якого було використання фольклорних компонентів та їх адаптації до масової культури, стало виникнення народних хорів. Поява такого виконавського колективу в першій третині XX століття ознаменувало новий етап у розвитку української національної культури. Попри досить негативне ставлення до народних хорів з боку прихильників автентичного виконання фольклору, велика кількість колективів та високий рівень вокальної майстерності її учасників приваблювали чималу слухацьку аудиторію.
Можна казати про декілька етапів розвитку колективів, що співають в народній манері. Після виникнення радянського союзу однією з активних культурних програм, прокламованих партійним керівництвом, стало стимулювання народної творчості, залучення мас до участі в різноманітних самодіяльних колективах. Безперечно на початку свого заснування народних хорів важко було казати про високий виконавський рівень. Проте згодом, завдяки діяльності видатних хормейстерів почалась «академізація» хорів, що призвела до зростання майстерності артистів. Розпочався більш жорсткий відбір до колективів. При хорах стали засновувати школи, студії. «Переборюючи великі труднощі, Товариство поширювало коло мобільних виконавських осередків, покликаних апробувати щойно написані твори, сприяти перевірці творчих експериментів, пошуку митців. Це капела-студія ім. Леонтовича (1922-1925 рр., керівники Г. Верьовка та Е. Скрипчинська), хор-студія ім. К. Стеценка (1922-1924 рр., керівники М. Вериківський та В. Верховинець), студентський оркестр при Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка (1925-1928 рр., керівники Д. Бертьє та Радзієвський)» [4, с. 13]. Диригентська та педагогічна діяльність таких хормейстерів, як Г. Верьовка та О. Скрипчинська, сприяла формуванню виконавських складів високого рівня. Г. Верьовка зазначав, що задля майстерного виконання твору необхідне його глибоке розуміння, а тому необхідно аналізувати хорові твори. «Такий аналіз має велике виховуюче значення. Нажаль, рідко до підвищення музичної освіти співака. А він має гарні наслідки. Наша Студія ніколи не намагалася «побити рекорд» у хоровому виконанні, але, на думку знавців, часом виконувала з такою майстерністю та артизмом, якого не досягають інші хори на Україні» [1, с. 152-153]. Крім цих дисциплін, також займалися постановкою голосу і звичайно ж вивченням теорії музики
Наступним етапом, який ознаменував зміни у вже сталій системі функціонування хорових народних колективів, стало проголошення незалежності України. Хори та ансамблі опинились перед необхідністю реформування творчих методів, що було зумовлено скороченням потреби у великій кількості подібних виконавських складів, порівняно з тим, яке було за часів СРСР. З одного боку, виникла хвиля популяризації фольклору, сприятливі умови для розвитку національної культури. Але через досить непрості економічні обставини, що супроводжували початковий етап формування державності, набагато більш успішною стала діяльність камерних складів – починаючи з сольних проектів та завершуючи вокально-інструментальними камерними ансамблями. За таких умов розквітає творча діяльність деяких естрадних виконавців, що звертаються у своїй творчості до елементів фольклору, в тому числі використовуючи народну манеру співу, як це здійснювала українська співачка Катя Chilly.
Можна відзначити, що хоча функціонування камерних складів в наш час залишається достатньо перспективним та тим, що активно розвивається, проте в останні десятиліття у звязку з виходом України на міжнародну арену збільшується інтерес до її національної культури як з боку європейських, так і східних країн. Внаслідок цього стимулюється розвиток концертної діяльності вітчизняних колективів, як в нашій країні, так і за кордоном, де значною популярністю користуються не тільки камерні, але й великі колективи. Відповідно виникає потреба в існуванні народних хорів, що здійснюють своєрідну ретрансляцію трансформованого фольклорного надбання. Отже, можна звернути увагу на те, який вплив здійснюють соціокультурні чинники на розвиток мистецької практики. Відбувається адаптація виконавських колективів та їх репертуару під запити публіки. Так фольклор є своєрідною та неповторною сферою, що вбирає в себе національний колорит. Одночасно, цікавими є розробки, повязані з синтезом різних стильових напрямків.
Звичайно ж основою репертуару народних хорів є пісні, оброблені для хорового виконання, а також твори написані для подібного складу. Досить часто колективи звертаються до опусів сучасних українських композиторів. Власне можна стверджувати, що сучасні професійні народні хорові колективи зазвичай поєднують всі досягнення вітчизняної і європейської хорової культури. Сучасний вітчизняний музикознавець О. Коломоєць вказує на те, що народні хори не прагнуть повністю передавати регіональні способи подачі звука чи діалектні особливості артикуляції при співі. «Репрезентуючи загальнонаціональну українську народну пісню, вони максимально наближаються до певного регіонального стилю народного співу завдяки високій професіональності і співацькому досвіду. Професійні хори (Закарпатський, Гуцульський, Черкаський, Поліській тощо) творчо розвивають і популяризують як народну хорову творчість і стильові особливості виконання, так і авторські твори у народному стилі, удосконалюючи традиційні, або народні, хорові прийоми засобами академічного хорового співу» [3, с. 37]. Власне, як зазначає Коломоєць, в цьому є різниця між професійним народним хором і фольклорним ансамблем. Адже фольклорні колективи прагнуть виконувати пісні виключно у автентичній манері, не долучаючи досягнення академічного вокалу. Варто зазначити, що хоча певна різниця й існує, але здебільшого виконавські традиції при народній манері співу залишаються константними. І. Земцовський зазначав, що «…у виконавській манері кожного народу є дещо суттєве, специфічне, чого не можна перенести в інший виконавський стиль. Більше того, манераспіву є одним із найстійкіших елементів народної традиції, а тому ознакою не тільки образною, а й етнічною» [2, с. 8]. Звичайно ж важко уявити народний голос без його характерного тембрального забарвлення. О. Скопцова дає наступне визначення тембру: «Тембр – особлива акустична якість співацького голосу, зумовлена характером коливань голосових звязок, обертоновим складом звука, його інтенсивністю у поєднанні з дією резонаторів. З погляду акустики, тембр є складним гармонічним рядом, що виникає внаслідок спонтанного поділу вібрато на рівні частини під час його коливання. Звук складається з основного тону, що визначає його висотне положення та цілого ряду звуків більших частот, що називаються обертонами, і звучання яких сприймається як тембр, або забарвлення голосу. Серед цих обертонів є різко виражені піки – обертони з великою амплітудою, що мають назву формант (від лат. їогтапБ – утворююча)» [6, с. 102].
Варто відмітити, що хоча народні хори зазвичай використовують певні елементи класичного хорового співу, існує й ряд відмінностей. Якщо в композиторських творах кожна хорова партія може виконувати провідний голос, натомість у функціях партій народних хорів є певні традиції. О. Коломоєць відмічає, що в народному хоровому музикуванні головна мелодія зазвичай знаходиться в середньому голосі, що відповідно стає провідним й найголовнішим в хорі. «У сучасних мішаних народних хорах таким провідним голосом є альтовий. Виконання головної мелодії вимагає інтенсивного звучання на фоні підголосків, що оточують її. Ця інтенсивність утворюється не надмірною гучністю альтової партії, а методом збільшення кількості співаків за рахунок приєднання до неї голосів з інших хорових партій, які є близькими за тембром і діапазоном…У народному хорі середній «пласт» відіграє важливу роль, бо сама будова пісень з підголосками вимагає особливо інтенсивного звучання середнього провідного голосу» [3, с. 40].
Відзначимо, що в XXI ст. відбувається планомірна зміна тих вимог, що висуваються перед виконавськими колективами. Ми розділяємо думку Н. Перцової, яка вказує на потребу універсалізації співаків, що є учасниками вокальних колективів. «В суспільстві XXI ст. дуже актуальним є питання підготовки артистів хору, які б могли бути універсальними співаками, що здатні виконувати будь-які твори, що мають різну стильову приналежність. Так само відбувається зростання вимог до зростання театралізованого, а також танцювального компонентів в рамках виступів хорових колективів» [5, с. 95]. Розвиток виконавської підготовки сприятиме більшій затребуваності колективів, які можуть виконувати не лише ті твори, що потребують народної манери співу, але й здатні настільки ж легко та майстерно співати у стильових напрямках, в яких лише частково присутні елементи фольклору.
Для культури сьогодення притаманна надзвичайно велика різноманітність музичного матеріалу. Розвиток естрадної музики, яка користується великою популярністю серед населення, відбувається повсякчас та характеризується значною стильовою палітрою. Серед течій, що займають провідні місця у міжнародних музичних рейтингах, чільне місце відводиться тим, в яких використовуються елементи народних, етнічних, фольклорних культур. Так серед напрямків, в яких використовуються специфічні народні лади, музичний інструментарій, характерні інтонаційні звороти можна згадати world music, етно-джаз, етно-рок (або фолк-рок). Можна виділити також ряд поп-виконавців, творчість яких має яскраво виражений національний колорит, зумовлений взаємодією з фольклорними витоками. Варто зазначити, що в рамках пісенного конкурсу «Євробачення», який проходив в 2017 році в Києві, на початку другого півфіналу яскравою «родзинкою» став номер, в якому було представлено попурі з пісень переможців останніх років: «Euphoria» Лорін (Швеція), «Fairytale» Олександра Рибака (Норвегія), Хелени Папарізу «My number one» (Греція), «Rise like a Phoenix» Кончіти Вурст (Австрія). Головними виконавцями-солістами стали українські ведучі – Олександр Скичко та Володимир Остапчук, які не лише грали на сопілці та акордеоні, але й співали. Номер справив неабияке враження, адже разом з ними виступав Український народний хор ім. С. Павлюченка, високопрофесійне та майстерне виконавство яких допомогло зробити цікаву інтерпретацію хітів європейських співаків. Серед інших подібних виконавських складів Український народний хор ім. С. Павлюченка Київського національного університету культури і мистецтв давно посів чільне місце. В. Ткаченко відмічає досягнення цього хору, вказуючи на значні позитивні чинники, повязані з диригентською діяльністю С. Павлюченка, який тривалий час його очолював. «Український народний хор Київського національного університету культури і мистецтв, по суті навчальний студентський хор, під орудою С. Павлюченка вийшов на рівень діючого концертного колективу, став постійним учасником концертів присвячених видатним музикантам та поетам, брав участь у численних хорових асамблеях, міських, регіональних, Всеукраїнських та міжнародних фестивалях, виступав у концертах поряд з професійними колективами, такими як Театр фольклору «Берегиня», Черкаський народний хор, Ансамбль пісні і танцю «Льонок», Національний академічний заслужений український народний хор ім. Г. Верьовки, Білоруський державний народний хор ім. Г. Цітовича» [7, с. 83].
Власне участь народного хору у пісенному конкурсі Євробачення сприяла не лише його популяризації на території України, а й на світовому музичному просторі. Концертний номер став своєрідною трансляцією ключових національних символів: народних костюмів, українського танцю (гопак), народних інструментів (сопілка, цимбали, бандура та ін.). Майстерне візуальне оформлення сцени, яке відтворювало елементи традиційних візерунків, що використовуються на вишиванках (як в кольоровому забарвленні, так і в структурі), а згодом й віночка створили неповторне враження. Причому враховуючи світовий рівень даного конкурсу, для якого вкрай важливим показником є необхідність вплинути на глядацьку аудиторію, поставлена мета була досягнута та ще й засвідчила високу майстерність у створенні шоу європейського рівня.
Висновки з даного дослідження і перспективи
Список літератури
1.Волосатих О. Григорій Верьовка. Роки становлення / / Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. – 2014. – Вип. 112. – С. 139-156.
.Земцовский И. И. Фольклор и композитор: Теорет. этюды о рус. сов. музыке. – Л.; М.: Сов. композитор. Ленингр. отд-ние, 1978. – 174 с.
.Коломоєць О. М. Український народний спів як синтез національної традиційності та академічного хорового виконавства / О. М. Коломоєць // Проблеми сучасної педагогічної освіти: зб. наук. праць. – Вип. 37, ч. 1: Серія: Педагогіка і психологія. – Ялта: РВВ КГУ, 2012. – С. 36-41.
.Пархоменко Л. О. Вступ // Історія української музики в шести томах. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 5-20.
.Перцова Н. О. До питання розвитку професійної майстерності артиста хору в XXI ст. / Н. О. Перцова // Молодий вчений. – 2017. – № 2. – С. 93-96.
.Скопцова О. М. Народно-виконавська манера як художньо-стильова ознака українського народного хорового виконавства / О. М. Скопцова // Молодий вчений. – 2016. – № 12. – С. 100-103.
.Ткаченко В. В. Творча діяльність Станіслава Павлюченка (до 80-річчя від дня народження) / В. В. Ткаченко // Молодий вчений. – 2017. – № 4. – С. 80-85.
