- Вид работы: Доклад
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 8,58 Кб
Відмінності життєвого шляху і творчих результатів Йогана Окегема та Якоба Обрехта
Відмінності життєвого шляху і творчих результатів Йогана Окегема та Якоба Обрехта
Творчість молодших сучасників Дюфаї – Йоганеса Окегема (1415-1497) і Якоба Обрехта (1450-1505) – відносять вже до так званої другої нідерландської школи. Обидва композитори були великими постатями свого часу, які визначили розвиток нідерландської поліфонії в другій половині ХV століття.
Незважаючи на те, що Окегем і Обрехт були сучасниками, їхні музичні стилі істотно відрізняються. Майстрів можна віднести навіть до різних етапів!
Йоганес Окегем сконцентрував свою діяльність протягом більше сорока років в одному музичному центрі, і, скоріш за все, не прагнув в далекі краї. Проте це не завадило йому вдосконалювати свою майстерність, занурюватись в музичні труднощі і досягти заслуженого авторитету: його високо цінували в професійному середовищі Європи.
Якоб Обрехт жив в Італії і занурення в італійське мистецтво допомогло йому проявити імпульси до подальшого розвитку, здавалось б, вже сформованого стилю поліфонічної школи.
Характер мелодичного розгортання в Окегема менше повязаний зі словом, не підпорядкований словесному тексту, а є ближчим до власне самої музики, що сходилась тільки із загальним смислом відтворюваного. Обрехт цитує мелодії з пісень або церковних наспівів, використовуючи їх як основу для поліфонічного розвитку, які можна і «розкласти на шматочки» в творі, і «зібрати» в ціле наприкінці меси.
Майстерне комбінування – плід перебільшеного раціоналізму – поєднується в творчості Окегема з закрученою мелодикою, довгими вокальними дуетами, коли мелодії, що звучать в натуральних ладах, вільно розгортаються, підкреслюючи такий типовий для католицької музики «неземний» характер. Найповніше Окегем проявив себе в культовій музиці, в месах. Разом з тим Окегем, як і Дюфаї, не пройшов повз модного тоді жанру вишуканої бургундської chanson і світської культури паризького двору в філігранних триголосних піснях-мініатюрах. Тут явно проступає зв’язок Окегема з народною піснею.
Зовсім іншим був життєвий шлях Обрехта. На противагу Окегему, який сорок три роки безперестанку служив при французькому дворі, Обрехт провів неспокійне життя. Він змінив Утрехт на Камбре, Камбре на Брюгге, Брюгге на Антверпен, побував в Тулоні, у Феррарі. і завершив своє життя в Італії 1505 року не рідкісною на той час трагічною смертю від чуми в одну із епідемій «чорної смерті».
Іншим був і творчий образ Обрехта. В музиці Обрехта господарює визначення мелодики, рельєфний тематизм; чіткість загальної структури; все більше уваги приділялось розділам «акордо-контрапунктичного» складу.
Природа таланту Окегема і Обрехта конструктивна, вони були композиторами-інженерами, які розраховували кожний крок своєї композиторської фантазії. Саме вони створили теорію контрапункту: їм вдалось обчислити і вирахувати математичні формули поєднання музичних інтервалів, що дозволяють передбачити, якими стануть поєднання мелодій при певних умовах.
Тут доречно згадати, що в епоху Середньовіччя лідером в області музики були зовсім не Нідерланди, а скоріш за все Франція, або Італія. І раптом, в ХV столітті, композитори Нідерландів створюють такі відкриття, які виносять їх на перше місце в музичній культурі Відродження. В Ренесансі потрібно було пізнати закони Природи в музичному мистецтві, знайти ті правила музичного письма, які б дозволили користуватись цими законами. І першими «законодавцями» нової епохи стали суворі голландці. Справді, голландці небагатослівні, їм не властива артистична жвавість французів і запальний темперамент італійців. І щоб у всі подробицях розробити надзвичайно складну поліфонічну техніку «строгого письма», історія не випадково вибрала стриманих жителів Нідерландів. Голандці терплячі і настирні, їм властиві в найвищій мірі уважність і акуратність, які так потрібні в мистецтві контрапункту.
Висока майстерність музного конструювання і вміння писати, оглядаючись на незчисленні обмеження, дозволили Окегему і Обрехту стати творцями Строгого стилю в буквальному значенні цього слова. Їхня мелодична манера вже не схожа на вибагливі візерунки Арс Нова, мелодична лінія випрямлена, її прямі розчерки нагадують скоріше горизонталі ренесансного храму, ніж таємничі лабіринти готики, з якими можна порівняти мелодичний стиль 14 століття. Agnus Dei із месси «Maria Zart» Обрехта – типовий приклад ясного, чіткого класичного «строгого стилю».
До кінця 15 століття багатоголосся втратило відтінок імпровізаціонності, співвідношення голосів упорядковані і розраховані до такої міри, що поліфонію нідерландців можна називати музичною математикою! Композитор Окегем справді був видатним математиком. Відомі і в наш час «задачі Окегема». Йому належить одне із чудес поліфонії 15 століття – канон на тридцять шість голосів, коли кожний голос постійно повторює в своєму русі все, що заспівали інші, і при цьому прозорість і рівність звучання нічим не порушується!
Нідерландська школа висунула за короткий термін ряд крупних талантів: майстра першого покоління Гійома Дюфаї (1400-1474), який керував музичною діяльністю собору в бургундському місті Камбре; поціновувача готичних традицій, який однак став методистом в поліфонії, Йоганеса Окегема (1415-1497) – він сорок років служив в придворній капелі французького короля; композитора Якоба Обрехта (1450-1505), який вдосконалював гармонічне багатоголосся. Обрехт працював в Антверпені, де при соборі Богоматері склалась найбільша в Європі орова капела, і в Італії, при дворі герцогів дЕсте у Фераррі.
Окегем відкрив світові закони «строгого письма», закони благозвучного поєднання декількох мелодій. Будучи математиком, Окегем вичислив, як потрібно діяти, щоб створені композитором плавні і тягучі теми ніколи не перетворювались в різкі дисонанси. Окегем знав, які нові поєднання можна виплести із вже існуючих поєднань; він був найбільш ретельним і мудрованим у всій Європі мислителем різноманітних мелодичних поєднань. Музика Окегема дуже динамічна, мелодична лінія рухається в широкому діапазоні, має широку амплітуду. Разом з тим для Окегема характерні плавність інтонації, чиста діатоніка, стародавнє ладове мислення. Його мелодії були ідеально прямими, вони ніби ширяли в повітрі над землею! Музиці Окегема властиве відчуття безконечності і незайманого спокою. Йоганес Окегем вважав, що голос даний людині, щоб возхваляти Творця і захоплюватись його досконалістю. Окегем, математик і богослов, посвятив своє життя розумінню законів гармонії Всесвіту – законів математики. І їх музичним зображенням стало створене ним «строге письмо».
Окегем – автор величних хорових мес, мотетів і вишуканих поліфонічних світських пісень-мініатюр. За віртуозне володіння мистецтвом поліфонії Окегема називали «головним майстром» контрапункта. Окегем затвердив панування повнозвучного 4-голосся в хоровому стилі a capella, довів до досконалості мистецтво контрапункту з вільним рухом самостійних голосів. Вирізнявся віртуозною майстерністю імітації (крім імітацій в приму й октаву, він використовує кварту й квінту; зустрічаються три-, чотири- і п’ятиголосні імітації) і канонічного письма (збагатив поліфонічну техніку стретами, інверсіями і т.д.); він будував свої композиції на основі математичних розрахунків, повязаних з прихованою релігійно-філософською символікою. Відомі складні «загадкові» канони і меси Окегема, в яких виконавцям задавались математичні задачі обчислення невиписаних голосів: в 4 голосній «Missa prolatіоnum» виписані тільки 2 голоси; знаменитий 36-голосний канон «Deo gratia», який складається з чотирьох 9-голосних послідовно введених канонів; «Missa cuiusvis toni» допускає виконання з будь-якого тону звукоряду. В творчості Окегема викристалізувались універсальні принципи поліфонічного розвитку і формотворення. В своїх творах він досягав плавного розгортання мелодичних ліній, повноти хорового звучання і глибокої виразності. Музика Окегема (її називають «містичним співом») з піднесеною експресією, що доходила екзальтації, по характеру відповідала змісту канонічних текстів і користувалась виключним визнанням в Німеччині після Реформації.
Якоба Обрехта сучасники вважали одним із найвеличніших музикантів епохи. Його стиль відрізнявся витонченістю і віртуозністю письма. Обрехт зберігав ясність музичного викладу і відчуття міри при контрапунктичному поєднанні голосів. В свої творах використовував фламандські і німецькі народні пісні, теми яких майстерно вплетені в поліфонічну тканину музики. Обрехт розвив і збагатив техніку нідерландського контрапункту, придав темам більш чіткий, рельєфний характер. Один з його улюблених прийомів – дотепне комбінування cantus firmus (тем) і варіювання їх мотивів, що поставило початок розвитку тематизму. Особливої віртуозності досягав в техніці «пародії» («Missa diversorum tenorum»), в мистецтві поступового додавання голосів. З включенням нових наспівів (missa «Sub tuum praesidium»). Повтори народних поспівок у всіх голосах вносять свіжість в культову музику Обрехта, придають їй простодушний характер. В порівнянні з творчістю попередників (Окегем), твори Обрехта зрозуміліші і визначеніші по мелодиці, ритміці (часто танцювальній) і гармонії (більш консонантна, з акцентованими кадансами). В той же час елементи декламаційної виразності грають меншу роль. Музиці Окегема притаманна типово ренесансна впорядкованість, чіткість композиційних побудов.
По середньовічній традиції, Обрехт як музикант вчений (можливо, також математик-філософ), захоплений ідеями неоплатоніків і космологією піфагорейства. Засновує свої композиції на складному числовому плані, повязаному із символічним значенням чисел та імен (вони звучать точно в розраховані моменти) і на строго вичислених пропорціях, створюючих «божественну рівновагу». Водночас для нього характерні емоційність, гуманістична жива виразність, яскраве орнаментування і забарвлення.
Творчості Обрехта характерне типові протиріччя мистецтва 15 століття: інтелектуальне начало, раціоналізм і сила почуттів, сміливість фантазії.
Творчість Обрехта була більш життєва, реалістичніша, ніж Окегема; вона мала більш земний характер, ніж «не від світу цього» містична (хоча строго розрахована!) музика Окегема. Це визначило і інші особливості його музичної мови: визначеність ритму, структури, акордові вертикалі – багато цих рис характерність для народної творчості. Ось тому, зовсім не випадково, Обрехт широко використовує народну мелодику, паралельний рух голосів, парний розмір, багаторазове повторення «поспівок».
Віртуозне контрапунктичне мистецтво Окегема і Обрехта могло б бути музичною ілюстрацією до відомого вислову Леонардо да Вінчі: «Найбільшу радість тілу дає сяйво сонця, найбільшу радість духу – ясність математичної істини».
Я б хотіла завершити цю роботу певною думкою, до якої я дійшла читаючи різні матеріали, відшуковуючи факти творчості і життя композиторів, слухаючи сучасні записи творів Йоганнеса Окегема і Якоба Обрехта.
Наш час, наш світ зараз є в зовсім іншій площині, ніж Ренесанс. А хотілось б, щоб люди трохи зупинялись, і прислухались до ритму планети (народні природні танцювальні мотиви і космічні медитації). Єдність із Всесвітом – ось до чого прагнули композитори Відродження! Ці композитори були справжніми художниками!
Ця робота є про відмінності їхнього життєвого шляху і творчих стилів. Так, кожен прожив своє неповторне життя, творили за різними принципами. Але, було в них дещо спільне, те, що обєднує їх обох … це прагнення до Гармонії.
Сучасній людині, якій чуже пантеїністичне світосприйняття Відродження, важко помістити у своїй свідомості творчу свободу і Закон. Адже пантеїзм – це радісне єднання з Богом і Природою, виконання своїх обовязків по відношенню до них. Закон не сковує уяву композиторів Відродження, а тільки служить йому природньою основою. Ми ж, «підкорили» Природу собі і пожинаємо зараз гіркі плоди такого відношення до неї, ми не можемо повністю розчинитись в Природі, відчути себе частинкою її і вільно творити по її законам – вони здаються нам якимись обмеженнями, що сковують нашу фантазію. Тому і система музичного мислення під назвою «строге письмо» вічно залишиться для нас недоступною таємницею.
окегем обрехт мелодичний майстерність