- Вид работы: Курсовая работа (т)
- Предмет: Культурология
- Язык: Украинский, Формат файла: MS Word 15,9 Кб
Заснування міста Харкова
Вступ
Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє. Тож вивчення минулого своєї країни, а насамперед свого рідного міста, є для мене дуже цікавим та важливим.
Харків є одним з найвизначніших міст нашої держави. Історія міста – цікава й багатогранна. Харків, як і всі середньовічні міста, виник як військової фортеці. Вона була побудована українськими переселенцями, які, рятуючись від польської шляхти, осідали тут з дозволу московського царя. Фортеця, яка виникла на місці, де зливалися річки Лопань і Харків, мала 10 веж і довжину стін понад одного кілометра. Однак за весь час існування фортеці не довелося пережити жодного штурму, жодної облоги.
Століття 18 провів зміну пріоритетів – з військової фортеці Харків перетворюється на крупний торговий центр. Межа Російської держави відсунулася на південь, татари більше не турбують і юний Харків зі всім запалом віддався іншому заняттю – торгівлі.
Наступні кардинальні зміни прийшли разом з новим століттям: у Харкові в 1805 році був відкритий третій в Російській імперії університет. Значення цієї події для Харкова переоцінити важко. Звичайне губернське місто, що оживало лише під час ярмарків, перетворилося на науковий і учбовий центр. У другій половині 19 століття до торгівлі і науки додається могутня промисловість – і Харків, спираючись на ці основи, упевнено зробив крок в 20 вік, що став для міста часом зльоту. Тож не дивлячись на свою порівняно коротку історію (власне, як місто Харків існує лише з ХVII століття) Харків став відомим культурним, науковим і історичним центром Лівобережної України, що займає гідне місце в ряду міст Європи і світу.
Розділ І. Теорії про дату заснування міста
Кожне місто має свою відправну точку відліку – умовну дату від якої ведеться час його існування. Проте, не можна говорити, що місто виникає в один рік, який історики та джерела, а часом і партійні мужі, відвели для відзначення, пошанування та гучних святкувань.
Коли ж було засновано місто Харків? З якого часу слід вважати його за місто, а не городище чи поселення? Слід відзначити, що джерела подають різні дати заснування Харкова. Найдавнішу за 1630 р. письмову згадку про жителів міста подано в «Описание городов и знатных местечек в провинциях Слободской губернии» (документ ХVIII ст.). У ще одному документі ХVIII ст. «Топографических описаниях Харьковского намесничества» підкреслено, що Харків побудовано за часів правління московського царя Олексія в 1653 р. Інші джерела заснування міста Харкова називають 1654 р. Так, у «Наказній памяті», (різновид тогочасних ділових паперів) від 30 вересня 1654 р. говорилося: «Которые черкасы построились в Чугуевском уезде промеж речек Харькова и Лопани о городовом строении, и что вы по их челобитью в Чугуев к Г.Спешневу писали, а велели ему городового места осмотреть и описать и чертеже чертить и черкас переписать».
Із приходом цієї групи переселенців і повязано найвірогідніше заселення Харківського городища. Уже в 1654 р. переселенці спорудили тут багато будинків, а в наступному навіть звели деякі укріплення. Про це у чолобитній харківського воєводи до царя сказано так : «И в прошлом государь во 1655 г. по твоему государеву указу построен в той Николаевской вотчине на реке Харькове и на Лопани твой государев новый Харьков – город…, а строил тот город по твоему государеву указу стоильщик и воевода Воин Селифонтов».
Цей документ свідчить, що Харківське поселення в 1655 р. уже існувало і воєводою там був Воїн Селіфонтов. Таким чином, ця скарга дає підставу думати, що перша група переселенців із 37 родин прибула на місце майбутнього міста ще до 1654 р., можливо 1653 або навіть у 1652 р. Дуже багато документів повязують виникнення Харкова з 1655 роком. Серед інших слід назвати «Наказну память» із Розрядного приказу чугуївському воєводі Спешнєву від 23 лютого 1655 р. У ній йшла мова про те, що до уряду звернулося 800 чоловік переселенців із Придніпровя на чолі з отаманом Тимофєєвим із проханням дозволити оселитися їм в урочище Лопані і Харкова і це прохання було задоволено. Ще одним джерелом, яке датується 1655 р., є поіменний реєстр мешканців Харкова. 1656 роком датова «Жалоба воеводы
Селифонтова на харьковских черкас», яка була адресована царевичу Олексію. Воєвода скаржився, що поселенці не хочуть будувати фортецю, замість споруджених донедавна невеликих захисних споруд. Аналіз документу свідчить, що на 1656 р. Харківське городище було уже щільно заселене.
Зараз харківські археологи розкопали в центрі міста залишки фортеці, спорудження якої датовано ХІІІ – ХІV ст., а це, у свою чергу, віддаляє вік міста на кілька століть. Б. А. Шрамко та В. В. Скирда у своїй книзі «Рождение Харькова» також виводять існування міста від легендарного поселення часів Київської Русі.
Таким чином, в історичних документах немає єдиної дати заснування міста, тому не можуть дійти згоди щодо загальновизнаної дати й історики.
Розділ ІІ. Теорії про походження назви міста
Досить проблемною є і визначення походження назви міста Харкова. При цьому слід виділити легенди та наукові гіпотези вчених. І. Ю. Саратов у своїй монографії «Харкове, звідки ім’я твоє?» наводить більше десятка гіпотез походження назви міста. На жаль, жодна з них не має достатньої кількості документів для підтвердження чи спростування. Серед перших авторів, які звернулися до цієї проблеми був російський вчений Василь Федорович Зуєв, який у 1787 р. опублікував книгу «Подорожние записки Василия Зуєва с Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 г.». Під час цієї подорожі він відвідав Харків і записав легенду про заснування міста та виникнення його назви від «от первого поселенца Харитона». «Наименование свое Харьков имеет от первого поселенца Харитона, вышедшего со многими семьями и поселившегося здесь. Он был пасечник или пчеловод, трудами своими и способностью места разжился он скоро так, что многие из других мест стали к нему приходить для сожительства, а как в общежитии, наипаче у малороссиян, обыкновенно называют друг дружку полуименем, то называя его Харько, прозвали «Харьков хутор», «Харькова слобода», «Харьков город». Про засновника міста Харкова – козака Харка писали навіть поеми. Так у журналі «Харьковский Демокрит» у січні 1816 р. було надруковано поему «Основание Харькова», написану видавцем цього журналу В. Г. Масловичем.
Автором першої наукової гіпотези про найменування міста Харкова, на думку І. Ю. Саратова, був архієпископ Харківської єпархії Філарет (у миру Дмитро Григорович Гумілевський (1805-1866 рр.). Дослідник, ретельно проаналізувавши всі відомі йому документи ХVII i XVIII ст., у яких була мова про заснування Харкова, і спираючись на відомості «Книги Великого Чертежа», висловив аргументовану гіпотезу щодо найменування міста Харкова. У праці «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» він писав так: «…название реки Харьков было известно еще тогда, когда существовал городок Донец, т.е. в ХІІ в. Отсюда понятно, что город Харьков получил название от реки Харьков, как город Олешня от реки Олешни, город Лебедин по озеру Лебедину, и что известие будто городу Харькову дал свое имя первый поселенец казак Харько – несправедливо». Таким чином, Д. Г. Гумілевський вважав, що ім′я місту дала річка, яка протікала поблизу. Однак він не розшифрував слово «Харків» і не сказав, звідки з′явилося ім′я самої річки. Професор Харківського університету Микола Якович Аристов (1834-1890 рр.) у 1877 р. висунув гіпотезу, що Харківське городище – це залишки половецького міста Шарукань; а половецьке слово «Шарукань» із часом трансформувалося і до ХVII ст. перетворилося на Харків. Він висловив припущення: можливо, давнє городище, на місці якого виріс Харків, було залишком половецького міста Шарукань. У перекладі з тюрського слово «шарукань» означає «стійбище скотарів». Назва міста Шарукань, котре з часом зникло, нібито перейшло у назву місцевої річки, яку стали звати «Харьков», а вже звідси назва поширилася і на місто, засноване українськими козаками. Проте, на сьогодні немає достатньої кількості даних, які б могли підтвердити точку зору М. Я. Аристова.
На думку І. Ю. Саратова, імя нашому місту залишили давні племена хорватів, а назва «Харків» походить від назви одного із східно-словянських хорватських племен, а саме – племінного обєднання черкасів, які у ті далекі часи населяли місцевість на південному сході Європи. Через звичай носити темний одяг сусідні племена називали їх «чорними». Можливо, це були нащадки кіммерійців, яких стародавні мореплавці-фінікійці називали «темними», а, можливо, меланхлени. Звязок сучасних хорватів зі своїми південно-східними предками можна простежити за наступним ланцюжком, кожну ланку якого так чи інакше можна довести: хорвати – серби, серби – сіверяни. Слід зазначити, що більшість вчених все ж таки повязують назву міста із назвою річки Харків.
Вони аргументують свою точку зору тим, що назва річки в джерелах зустрічається набагато раніше, ніж назва міста Харкова.
Розділ ІІІ. Заснування міста Харкова
Місто Харків засноване в середині XVII століття, але археологічні знахідки свідчать про те, що на цій території були поселення ще в епоху бронзи у ІІ тисячолітті до н.е. Знайдено сліди перебування тут скіфів (VI-III ст. до н.е.) і сарматів (ІІ-І ст. до н.е.); поселення Черняхівської культури (ІІ-VI ст.) Та слов’янське місто Донець, відоме і за літописами, і по "Слову о полку Ігоревім. Місто Донець зруйнували орди хана Батия в середині XIII століття.
Місто Харків було засновано на височині, де зливаються річки Лопань і Харків. Переселенці із Задніпровя побудували тут свої житла й обнесли їх частоколом – острогом. Зробили вони це, по свойому українському звичаю, щоб захистити себе від татар, але ся огорожа не вподобалася московському воєводі, котрий велів зробити кріпость по московському зразку.
3.1 Українське коріння перших поселенців міста
Оттак спочатку виявилися дві влади і у стихії культури – українська і великоросійська. Але у складі населення Харків був, можна сказати, чисто українським містом, бо сюди одразу явилася чимала купа українців – 587 чол. козаків, а з жінками і дітьми се вийде, мабуть, до 2000 чол. Вони з’єдналися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки, з отаманом, сотниками і десятниками на чолі.
Сучасний харківський дослідник Д. М. Чорний, зауважує, що на користь переселенців із Наддніпрянщини, ймовірно Чернігівщини, свідчать ікони, які вони везли з собою. Про українське коріння говорять і прізвища переселенців. Д.І.Багалію пощастило розшукати в архиві і надрукувати список сих харківців – із нього видно, що се були українці – Іваненки, Тимошенки, Єфименки, Гордієнки, Олексієнки, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець, Ткач, Кравець. Бачимо там Журавля, Дудку, Стріху, Ломаку, Тетерю, Сироїжку, Горобця й таких інших
На користь українськості Харкова свідчить «Именной список жителей г. Харькова 1655 года», в якому значилися імена черкас, тобто українців, що склали 6 сотень.
.2 Будівництво Харківської фортеці
березня 1656 р. за наказом царя Олексія Харків відокремився від Чугуївського воєводства у самостійне воєводство. Того ж року під керівництвом воєводи Воїна Селіфонтова почалося будівництво фортеці, яка входила до системи укріплень, передбачених для захисту південних московських земель від кримських татар.
Харківська фортеця, будівництво якої завершилося в 1659 р., була розташована в межах сучасних майданів Конституції, Соборності, Палацу праці, вулиці Клочківської й мала довжину стін понад 1 км. Фортеця в цей час мала 10 башт різної висоти від 9 до 13 метрів. Деякі з них мали ворота і називалися «проїзними» – глухі. Башти, що були по кутах фортеці називалися «наугольними». Їх було чотири, і кожна з них мала свою назву: Різдвяна, Протопопівська, Деркачівська та Нікольська. Останню також називали Вістовою, бо вона була найвищою, і саме тут знаходилася постійна сторожа для нагляду за степом. На ній було встановлено десятину – довгий дзвін, що своїм звуком сповіщав про татарську небезпеку. Між «наугольними» було споруджено ще шість башт: Московська, Лопанська, Чугуївська, Тайницька та ще дві без спеціальних назв. Ті, що були «проїзними», мали міцні ворота із залізними затворами. Фортецю, відповідно до тогочасних фортифікаційних правил, оточував глибокий рів та вал. Від центральної частини фортеці в бік річок Лопані і Харкова, а також лісу (сучасний район саду імені Т. Г. Шевченка) вели підземні ходи. На озброєння фортеці, відповідно даних 1663 р., було 12 гармат, 402 ядра та 8 діжок пороху.
У другій половині XVIІ ст. Харківська фортеця мала вигляд споруди чотирикутної форми, оточеної укріпленнями, характерними для багатьох міст середньовіччя, а тим більше для міст, що були прикордонними фортпостами. Вона була витягнута вздовж берега річки Лопань, з трьох боків захищена ровом та валом, на якому здіймалися дубові стіни та башти. Із західного боку над урвищем річки Лопань фортечної стіни не було. ЇЇ, як і раніше, замінював деревяний частокіл.
На території Харківської фортеці були розташовані адміністративні та казенні споруди:
·«приказная изба» (де зберігалися офіційні документи, грамоти, листи)
·так званий «государев двор», а в ньому – «две горницы с сеньми, да конюшня да житниця да стайня», де мешкав воєвода
·«съезжая изба»
·казенний пороховий льох (в ньому – 70 пудів пороху й 30 пудів свинцю в діжках)
Крім того, як зазначає Д. І. Баглій, у місті була тюрма, в якій сидів один «тюремный сиделец» – біглий селянин Івашка Єремеєв. Не мав Харків і свого ката, досить поширеної та поважної, як на ті часи, професії.
Від часу свого будівництва Харківська фортеця декілька разів зазнала перебудови та реконструкції. Уже в 1660-1662 рр. до неї було добудовано приміське укріплення, що мало в обводі понад 500 м. Загалом, перебудову фортеці, яка називалася старе місто, проводили у 1670 р., а добудоване нове укріплення – острог. Наступна перебудова відбулася в 1686 р.
Від початку свого існування невеличка територія Харківської фортеці не могла задовольнити потреби переселенців, тому частина населення змушена була оселитися за її межами, на слободах. Поступово поселення навколо фортеці – слободи і подоли – розширювалися. Про проживання козаків та служивих людей поза стінами Харківської фортеці в другій половині XVIII ст. яскраво свідчить виникнення церков за її межами. З кожним роком кількість переселенців, які прибували до Харківської фортеці збільшувалося. Не маючи можливості розміститися в її межах харківці, як їх називав Д.І.Багалій, почали селитися навколо укріплень.
.3 Перші вулиці та площі міста Харкова
У звязку з ростом населення міста уже в другій половині 17 ст. у Харкові з’явилися перші вулиці. Більшість їх, по суті, були дорогами, що вели в різні міста Московської держави. Такі дороги розходилися від фортеці в різні боки, а між ними був незабудований простір, так звані, левади. Одночасно з Харківською фортецею виникла Московська вулиця. На місці сучасного Радянського провулку знаходилася Московська «проїзна» башта, від якої вела дорога на Москву. У кінці XVIІ ст. на Московській дорозі, за річкою Харків, знаходилась охоронна сторожа від чуми. Трохи пізніше зявилася Сумська вулиця, названа від давньої дороги, що вела на Cуми.
У південній частині міста виникла Зміївська вулиця. У другій половині XVIІ ст. на її місці була дорога на Зміїв і лише згодом вона перетворилася на вулицю. Сьогодні – це проспект імені Юрія Гагаріна. Цікаво склалася доля сучасної вулиці Полтавський шлях. Як її тільки не називали у минулому: і Полтавською, і Новоросійською, і Катеринославською і навіть на імя діяча більшовицької партії Свердлова. Вулиця виникла в останній четверті XVIІ ст., як дорога на Полтаву, тому довгий час вона називалася Полтавською. В цей час вулиця була настільки багнистою, що для проїзду транспорту на Холодну гору її мостили хмизом. Поселення, що зявилося навколо Харківської фортеці в кінці XVIІ ст. називали «підгородними слободами». Першою виникла Залопанська слобода. Вона розташовувалася на правому березі річки Лопань і знаходилася під захистом Харківської фортеці. Пізніше зявилися Журавлівка, Панасівка, Гончарівка та слободи. На території окремих слобід у XVIІ ст. виникали вулиці, на яких селилися ремісники одного фаху. Звідси зявилися назви таких вулиць як: Кузнечна, Чоботарська, Римарська, Гончарівська, Коцарська та інші. На Коцарській вулиці жили ремісники, які виготовляли килими з довгою ворсою – коци, звідси пішла назва вулиці. Римарська вулиця була облюбована ремісниками – римарями, які займалися вичинкою шкіри та виготовленням шкіряних виробів.
.4 Герб міста Харкова
У 70-80 рр. XVIII ст. в Російській імперії особливого поширення набув процес складання гербів для міст. Російський Сенат довірив складання гербів для міст Харківського намісництва геральдмейстеру О. О. Волкову. Після завершення його роботи малюнки гербів Харківського намісництва з описами були подані до Сенату, який їх схвалив.
вересня 1781 р. доповідь Сенату про герби міст Харківського намісництва було подано на розгляд Катерини II, яка затвердила герб намісницького міста Харкова та герби повітових міст.
Герб Харкова – мав вигляд геральдичного щита французької форми (чотирикутний із загостренням донизу), на зеленому полі якого був зображений ріг достатку і кадуцей, який також називають жезлом Меркурія. Зелений колір символізував надію, радість та достаток. Ріг достатку символізував природні багатства краю (чорноземні ґрунти, ліси, численні річки, теплий клімат). Кадуцей мав вигляд крилатої палиці з оливкового або лаврового дерева, яку обвивали дві змії, жезл бога Меркурія, який у давньоримській міфології вважався покровителем мандрівників, купців, парламентерів. Цим і пояснюється його окриленість, а змії, що обвивали палицю, уособленням мудрості. Із розвитком торгівельних відносин кадуцей став символом торгівлі.
У XIX ст. герб міста Харкова та Харківської губернії двічі змінювався: у 1878 р. і у 1887 р. Проект нового герба було затверджено урядовим наказом 5 липня 1878 р. З цього часу і до 21 травня 1887 р. Харків мав такий герб: на срібному щиті чорна кінська голова з чорними очими та червоним язиком, золота шестикутна зірка між двома візантійськими монетами. Кінська голова символізувала наявність у губернії кінських заводів, хоча за іншим даними, кінська голова – швидкісний рух. Зірка – університети, візантійські монети – торгівля і багатство. Щит був увінчаний імператорською короною і обрамлений дубовими листям та Андріївською стрічкою. Автором герба був барон Б. В. Кене. Проте харківське дворянство досить негативно зустріло новий герб, тому вже у жовтні 1882 р. Харківські губернські дворянські збори ухвалили подання до харківського губернатора щодо повернення попереднього герба з рогом достатку та кадуцеєм.
.5 Хронологія основних подій зміни статусу Харківської землі
1627 р. – Перша згадка про місто
р. – Писемний документ про місто
р. – Цар Олексій Михайлович дає місту статус самостійного воєводства
р. – Центр Слободсько-Української губернії
р. – Центр Харьківського намісництва
р. – Центр Харківської губернії
р. – Столиця України
р. – Центр Харківської округи
р. – Центр Харківської області
Розділ IV. Сучасний розвиток та дійсність міста Харкова
Протягом десятків і навіть сотень років Харків був і залишається одним із найбільших центрів культури не лише України, але й світу.
Завдяки вдалому географічному положенню він швидко перетворився на адміністративний, торговий, а згодом промисловий і транспортний центр. Майже 200 років тому в Харкові був заснований перший в Україні університет. Це стимулювало розвиток усього спектра наукового, культурного життя регіону. Тут відкрився перший театр, перший художній музей, перший часопис, перші музичне і художнє училища, найстаріші зоопарк і цирк. Перший в Україні журнал сатири і гумору Харьковский Демокрит, перший словник української мови теж були видані в Харкові. Перший в Україні літературний альманах Сніп, в якому друкувалися поети Слобожанщини. Перші літературні об’єднання Плуг, Гарт, Молодняк. Першоджерелом української журналістики по праву вважається газета Харьковский еженедельник.
У 20 ст. Харківщина перетворюється на гігантський будівельний майданчик: в Харкові будуються нові житлові квартали, заводи, фабрики, наукові та культурні установи. Медицина та сільське господарство, літакобудування та ядерна фізика, машинобудування та архітектура – все це та багато-багато іншого стало надбанням нашого краю, звеличеного працею своїх мешканців.
За рекордно короткий строк, лише за три роки, піднялася перша висотна споруда в СРСР – будинок державної промисловості. В Харкові зібраний перший радянський велосипед, початок роботи цивільної авіації в Україні покладено в Харкові.
Сільськогосподарське виробництво характеризується багатогалузевою структурою.
Місто та регіон мають потужній науковий потенціал, широко розгалужену мережу вищих, середніх, спеціальних і загальноосвітніх учбових закладів, культурних і культурно-освітніх установ.
Висновок
Харків, заснований у 50-х рр. XVII ст. українськими переселенцями, у своєму розвитку пройшов шлях від невеликого поселення до центру Харківського полку, у XIX ст. – центру губернії, у XX ст. – навіть на деякий час став столицею України. Точно не встановлені дата та походження назви міста, а легенди про його походження додають йому ореолу загадковості. Єдине твердження, що немає сумніву – це українське походження міста, яке кілька століть поспіль вихолощували під єдині стандарти Російської та Радянської імперій.
фортеця вулиця місто харків
Список використаної літератури
1.Альбовский Е. А. Харьковски козаки. – Х.: ХЧМГУ, 2005. – 240 с.
2.Багалій Д. І. Історія Слобідської України. – Х.: Дельта, 1993. – 256-258 с.
.Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет существования (с 1655 года). – Репринт. изд. – Х.: Б.в., 2004. – Т. I. – 586 с.
.Зайцев Б. П., Скирда В. В. та ін. Історія рідного краю (Харківщинознавство). Ч. 2. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2001. – 179 с.
.Саратов І. Ю. Історія Харківських гербів. – Х.: ХДАМГ, 2000. – 277-285 с.
.Саратов І. Ю. Харкове, звідки ім’я твоє? – Х.: ХНАМГ, 2005. – 246 с.
.Харків – 350. Історія, сучасність, стратегія розвитку: Історико-економічний огляд. – Х.: Золоті сторінки, 2004. – 320-324 с.
