- Вид работы: Реферат
- Предмет: Культурология
- Язык: Русский , Формат файла: MS Word 41,36 kb
Життя і творчість С.П. Галябарди
ЗМІСТ
ВСТУП
БІОГРАФІЯ
ТВОРЧИЙ ДОРОБОК
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Зі здобуттям Україною незалежності вперше за багато років українська культура отримала можливість розвиватися без утисків і диктатури країн, під владою яких була Україна, без нав’язування тієї чи іншої ідеології, що суперечить українським культурним цінностям і традиціям. Проте виявилось, що разом з цим українська культура в теперішніх умовах зовсім не має підтримки з боку держави. Наша влада майже не сприяє розвитку і поширенню серед громадян високих зразків культури і мистецтва, особливо тих, що створюються нашими сучасниками.
У зв’язку з цим виникає необхідність детальніше ознайомлюватись з творчістю сучасних митців української культури, яка з різних причин є маловідома більшості громадян, проте має велику культурну цінність і заслуговує на визнання.
Нині в Україні живуть і працюють багато визначних особистостей, які своєю діяльністю збагачують національну культуру і аналіз творчості яких вартий особливої уваги.
Зокрема, дана робота присвячена дослідженню життя і творчості видатного українського поета-пісняра Степана Петровича Галябарди.
З-під його пера вийшли такі відомі пісні як «На Україну повернусь», «Новий день над Україною», «Яворина», «Несу свій хрест», «З роси й води» та інші, які вже стали народними. Але попри популярність цих пісень про творчість Степана Галябарди широкому загалу мало що відомо.
А поет-пісняр протягом своєї творчої діяльності випустив уже п’ять збірок високоліричних, мелодійних поезій, понад двісті з яких стали піснями і з успіхом звучать на українській естраді, а також, працюючи директором радіостанції «Промінь», він сприяє популяризації української пісні.
Тому життя і творчість відомого українського поета-пісняра Степана Галябарди заслуговує вивчення і глибокого аналізу.
БІОГРАФІЯ
Поет-пісняр Степан Петрович Галябарда народився 2 грудня 1951 року в селі Суходіл Гусятинського району Тернопільської області в простій сільській сім’ї. Батьки Петро Іванович (1914-1965) та Марія Антонівна (1920-2001) виховували майбутнього поета у національно свідомому оточенні. Вже з шести років він почав складати перші вірші.
Спочатку Галябарда навчався у Суходільській восьмирічній школі, а потім закінчив Гусятинську середню школу. Вищу освіту здобував у Чернівецькому державному університеті на факультеті філології з 1968 по 1973 рр., де отримав фах викладача української мови і літератури. Проте педагогічною діяльністю в подальшому так і не займався.
По закінченні університету півтора року пропрацював літературним працівником Чортківської районної газети. З 1974 по 1977 рр – лектор, керівник лекторської групи, заступник завідуючого відділом Тернопільського обласного комітету Ленінсько-комсомольської спілки молоді України (ОК ЛКСМУ). У 1977-1979 рр. – навчається у вищій комсомольській школі при ЦК ВЛКСМ на відділенні журналістики, що пізніше врятувало поета від проходження військової служби. З 1979 по 1984 рік працював інструктором, відповідальним організатором, завідуючим кабінету комсомольської роботи ЦК ЛКСМУ. [7]
Стосовно своєї десятирічної роботи в комсомольських органах Степан Петрович висловлювався: «Для мене це було дещо дивним і незвичним, адже виріс на Тернопільщині, виховувався у національно свідомому оточенні. Але то такі були часи, і я довгий час працював на різних посадах в комсомольських органах. Переважно займався написанням різноманітних текстів і виступів. Це в мене непогано виходило. До речі, лише три людини в ЦК комсомолу України говорили українською мовою, серед них був і я. Нас ще тоді називали "націоналістами".» [3]
Попри роботу в комсомольських органах Степан Галябарда підпільно знайомився з поглядами і творчістю поетів та письменників-націоналістів Василя Стуса, Левка Лук’яненка, Василя Симоненка та інших, що формувало національну свідомість поета.
Згодом доля привела його на телебачення. Головою Держтелерадіо в той час був Зіновій Кулик. Вони із Степаном Петровичем були сусідами та разом святкували підпільно і Різдво, і Великдень. Саме Кулик запропонував йому піти на телебачення, де він пропрацював два роки відповідальним секретарем дирекції телебачення, а згодом з 1986 до 1992 був головним редактором молодіжної радіостанції «Молода гвардія». [4]
Як редактор «Молодої гвардії» у 1987 році здійснив першу поїздку за кордон, в Америку, яка йому добре запам’яталася на все життя. Це був Горбачовський період і перший рік після Чорнобильської катастрофи. Ставлення тоді було до Радянського Союзу негативне, зокрема і через Чорнобиль. В Америці українські емігранти роздавали різні прокламації, книги, листівки. Тоді він вперше побачив книги Стуса. Через свою необачність кілька таких папірців взяв з собою, внаслідок чого у Москві в аеропорту мав великі неприємності. Довелося писати різні пояснення. [3]
Після знайомства з Левком Лук’яненком, який у 1989 році вийшов з в’язниці, Галябарда нелегально, вночі почав записувати його на студії, щоб вранці вистрелити в ефір публіцистичним словом. Він це робив не дивлячись на цензуру, яка тоді була вже досить ослаблена. Того року вперше зазвучало ім’я Степана Галябарди. Творчі люди відчули, що він може їм допомогти і потягнулися до Степана Петровича. Саме в цей час розпочалася активна творча діяльність поета-пісняра. [1]
З 1992 по 1994 рр. Степан Галябарда займає посаду заступника директора телевізійного творчого об’єднання «Молодість», а з 1994 року і донині працює директором другої програми Українського радіо «Промінь», яка виступає чистим джерелом всього національного. Там звучать пісенні прем’єри багатьох митців, а серед них і його твори.
За вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, високий професіоналізм Галябарді Степану Петровичу у 1996 році присвоєно почесне звання „Заслужений діяч мистецтв України”.
У грудні 2001 року його було нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Нині Степан Галябарда проживає в Києві з дружиною Людмилою Георгіївною (1950 року народження), яка працює вчителькою середньої школи №129. Разом вони виростили сина Андрія, який має юридичну освіту і працює головним спеціалістом управління юридичного захисту кордону Держкомкордону України. [7]
ТВОРЧИЙ ДОРОБОК
Видатний поет-пісняр сучасності Степан Галябарда за своє життя написав вже понад 200 пісень, які з успіхом звучать на українській сцені.
Поетичний талант Галябарди виявлявся ще з дитинства. З шести років він почав складати свої перші вірші. І хто б міг тоді уявити, що пізніше з-під його пера вийдуть шедеври української пісні, які лунатимуть по всій вітчизняній естраді.
Свої перші твори поет писав за жорсткого комуністичного режиму, коли неможливо було оприлюднити глибоко патріотичні поезії автора, сповнені любов’ю до Батьківщини, до українського народу, тугою за рідною домівкою. Про ті часи Степан Петрович говорить: «Довго не міг збагнути, що зі мною відбувається саме тоді, коли працював в комсомолі: ніби був в еміграції у своїй рідній країні. Моя душа була в еміграції, я не міг її відкрити, не міг винести на суд народу сокровенне, такі то були часи. Я писав, але більше, як кажуть, в шухляду.» [3]
Тільки наприкінці 80-х років з початком розпаду комуністичної тоталітарної системи Галябарда зміг активізувати свою творчу діяльність. Працюючи головним редактором радіостанції «Молода гвардія» він познайомився з музичним редактором радіостанції Олегом Слободенком, який навчив поета як формується пісня. Галябарда показав йому кілька своїх текстів, які він позитивно оцінив. Після того вийшла перша пісня «Не поверну човен», яку виконала Алла Кудлай. Знаковою у долі Галябарди стала пісня «На Україну повернусь», яку він написав разом з Остапом Гавришом у 1990 році. Потім уже за незалежності України поет писав навіть по три-чотири пісні у день. Його пісні почали виконувати відомі виконавці Зібров, Тищенко, Бобул, Білоножки, Сандулеса, Кудлай, Мозговий, Зінкевич та багато інших. [5]
Вся творчість поета-пісняра – це ностальгія за дитинством, за Батьківщиною, яка, на жаль, чим далі, тим стає все більш стражденнішою. Його пісні засвідчують здатність автора глибоко проникнути в душу рідного народу, зміцнити віру українців у свою Батьківщину.
У 1991 році під видавництвом «Молодь» вийшла у світ перша поетична збірка Степана Галябарди «Не поверну човен», яка складається з двох розділів «Біль України» та «Не поверну човен». У збірку увійшло багато віршів, які Галябарда присвятив рідному краю, його чудовим мальовничим краєвидам, своїм землякам.
У 1994 році видавництвом «Український письменник» випущено другу збірку поета «На Україну повернусь», яка наповнена глибоким патріотичним змістом, ностальгією, тугою за рідним краєм. [8]
Цього ж року Галябарда близько познайомився з Назарієм Яремчуком, який вже тоді був дуже популярний. Знайомство відбулося після концерту до Дня міліції в Києві. Вони сиділи поруч, розговорилися, почали згадувати Чернівці. Потім Назарій провів його до метро, де вони проговорили більше години, домовилися, що він напише для нього кілька пісень до нового альбому. Але, на жаль, Назарій встиг виконати лише одну пісню Галябарди – «Стрілецький романс». Передчасна смерть великого співака стала причиною написання поетом найдорожчої для нього пісні «Яворина», що присвячена пам’яті Назарія Яремчука. За словами Степана Петровича це сталося так: «Я написав її у день похорону Назарія Яремчука. Я тоді зламав ногу і сидів перед телевізором у гіпсі, а Чернівцями йшла траурна процесія. І тоді від якоїсь клятої люті і відчуття великої несправедливості мене так переколотило, що я буквально за півгодини написав рядки “Яворини” і включив її в книгу "Догорає калина". І, що цікаво, майже всі вірші з тієї книги стали піснями, і тільки "Яворина" чомусь залишалась на папері. З 1995 року я показував її багатьом виконавцям, композиторам, але… Ніхто її, мабуть, в той момент "не відчув". І тільки вже у 2001 році, зустрівшись в Івано-Франківську на пісенному фестивалі зі Степаном Гігою, вкотре запропонував ці слова, ось тоді й стався момент, якого я так довго чекав: через кілька днів серед ночі він передзвонив і наспівав мені приспів. Ми ще місяців два попрацювали над цим твором, і тепер маємо гарну пісню, присвячену Назарію. » [3]
Збірка «Догорає калина», в яку увійшла і «Яворина», вийшла у тернопільському видавництві «Збруч» 1997 року. В ній вміщено не тільки вірші різних років, а і пісні, написані у співдружності з багатьма відомими композиторами: Олегом Слободенком, Остапом Гавришем, Олександром Злотником, Олегом Марцинківським та іншими. У книзі кілька розділів, об’єднаних одним тематичним спрямуванням: любов до матері, любов до коханої, любов до Вітчизни. В окремий розділ увійшла шоу-вистава «Я — Роксолана» — про долю славетної українки з наших країв. На основі цього твору у 2000 році було створено однойменний мюзикл, співавтором якого є Галябарда.
Результатом тривалої співпраці Степана Галябарди та Павла Зіброва стала книга «Я чекаю тебе», яка була випущена видавництвом «Молодь-сюжет» у 1996 році. Вона складається з пісень Павла Зіброва на слова Степана Галябарди.
У 2001 році вийшла збірка «Пісні райського саду», головним твором в якій є «Яворина» («У райськім саду»), яка на той час вже стала піснею. [8]
Також у творчому доробку поета-пісняра є і один прозовий твір «За Україну, за її волю», що вийшов 1995 року. Це – літературний запис життя Левка Лук’яненка, з яким Степан Петрович був добре знайомий і співпрацював, коли знаходився на посаді головного редактора радіостанції «Молода гвардія». [7]
Усі свої книги автор змушений був видавати за власний кошт через відсутність спонсорів. Тому вони виходили невеликим тиражем і багато з них Степан Петрович роздаровував.
Ще одним виявом творчості Степана Галябарди став вихід п’яти аудіоальбомів його пісень: „Не поверну човен”, „На Україну повернусь”, „Я люблю тільки Вас”, „Два келихи вина”, „Тисячолітня Україна” – , а також компакт-диска „Пісні Степана Галябарди”. [5]
Також Степан Петрович активно проводить свої творчі вечори, на яких шанувальники його творчості мають змогу послухати улюблені пісні.
Перший бенефіс Галябарди відбувся у 1992 році, коли поет мав уже біля 30 пісень і разом з Павлом Зібровим зробив перший творчий вечір. Наступний творчий вечір було здійснено до 50-річного ювілею Степана Петровича у палаці «Україна», який зібрав найкращих виконавців та викликав великий ажіотаж. Такий успіх концерту підштовхнув поета-пісняра показати подібну концертну програму по всій Україні. З наступного року три творчі вечори відбулися у Львові, потім два в Івано-Франківську.
31 травня 2003 року творчий вечір Степана Галябарди відбувся у місті його студентської молодості – Чернівцях, у Літньому театрі парку культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка, завдяки давньому знайомству з міським головою Миколою Федоруком та за сприяння міської ради. Вів поет-пісняр свято досить уміло, підігріваючи зал читанням своїх глибоко ліричних поезій. Було дуже багато відомих і молодих чернівецьких виконавців: Іво Бобул, Василь Зінкевич, Валентина Степова, Степан Гіга, Лілія Сандулеса, Алла Кобилянська та багато інших. «Чернівці для мене — місто особливе. Це – колиска мого Слова. Можливо, цей концерт для мене навіть відповідальніший, аніж у Києві. Багато людей пам’ятають мене ще студентом, думаю, вони будуть приємно здивовані цим творчим вечором. Це буде духовна, душевна сповідь перед землею, з якої почалося моє Слово», – говорив Степан Галябарда перед концертом в одному з інтерв’ю. [2]
Після свята міський голова Микола Федорук у своєму виступі відзначив: «Степан Галябарда активно сприяє популяризації буковинських митців. А його мистецька зоря поета-пісняра зійшла завдяки пісні у виконанні Іво Бобула «На Україну повернусь», яка стала популярним шлягером на роки. «Яворина», навіяна відходом Назарія Яремчука, а через сім років виконана Степаном Гігою, стала народною. Пісня «Два образи» у виконанні Оксани Савчук та Івана Кавацюка стала, як засвідчила поїздка до Італії, духовним заповітом багатьох українців, які працюють за кордоном. Пісня «Моя Україна» у виконанні Василя Зінкевича стала справжнім народним гімном Батьківщині». Також Микола Федорук у цьому виступі дав рекомендацію прізвище Степана Галябарди вкарбувати в Алею зірок Чернівців. Його пропозицію підтримали всі присутні на бенефісі. [2]
У 2006 році Галябарда провів творчий вечір до свого 55-річчя у Тернополі, на своїй малій Батьківщині.
«Де б я не був, мене завжди тягнуло на свою малу Батьківщину. Мабуть вже у зрілих літах приходить розуміння, що рідний край є величезною цінністю, яку не можна втратити. Тут я відчуваю натхнення і тому саме тут я хочу зустрітися зі своїми друзями та земляками, провести цей своєрідний творчий звіт. Адже коли тобі п’ятдесят, ти розумієш, що це вже багато. Коли тобі п’ятдесят п’ять, з’ясовується, що життя тільки починається», – відповідав поет на запитання кореспондентів, чому він вирішив відзначати ювілейний вечір саме у Тернополі. [4]
Варто відзначити, що поет-пісняр і надалі активно здійснює свою творчу діяльність, пише нові пісні та співпрацює з багатьма композиторами.
ВИСНОВОК
Отже, підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що Степан Галябарда є яскравим представником сучасної української творчої еліти, який своєю пісенною і поетичною діяльністю відчутно збагачує українську національну культуру і підносить її на якісно новий рівень розвитку.
Також варто зазначити, що на українських теренах справжніх поетів-піснярів є дуже мало. Адже, щоб написати пісню, потрібно не просто мати поетичні здібності, а і відчувати всі тонкощі творення пісні, бути щирим у висловлюваннях, вміти передати образ і емоції через Слово, щоб воно викликало відгомін у кожному серці. Поет-пісняр повинен писати, як дихати, жити сьогоднішнім днем. Усі ці якості і вміння однозначно притаманні Степану Галябарді.
Читаючи вірші, слухаючи пісні на слова Степана Галябарди маємо змогу насолодитися красивим і високим поетичним словом, оригінальною образністю і тонкою ліричною щирістю автора, вмінням торкнути найсокровенніші струни людської душі.
Тому, чим більше таких людей як Степан Галябарда буде на українській землі, тим краще розвиватиметься українська культура і, зокрема, українська пісня, яка завжди підносила духовність українського народу.
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
1. «В Україні дуже мало людей, які люблять українську культуру»// газ. «Буковина» – 2003.- №46 (4 червня), С. 14.
2. «На чернівецькій алеї зірок»// газ. «Буковинське віче» – 2003.- №24 (13 червня), С. 9.
3. «Степан Галябарда: «Чернівці – місто особливе, це колиска мого слова»»// газ. «Доба» – 2003.- №39 (23 травня), С.12
4. «Зірок стане більше»// газ. «Чернівці» – 2003. – №24 (13 червня), С. 16.
5. «Засвітилися нові мистецькі зірки»// газ. «Чернівці» – 2003. – №40 (3 жовтня), С. 2.
6. http://www.pisni.org.ua
7. http://dovidka.com.ua
8. http://uk.wikipedia.org/wiki/Галябарда_Степан
ДОДАТКИ
Слова С.Галябарда муз. С. Гіга
пам’яті Назарія Яремчука
«У райськім саду»
(«Яворина»)
Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля – тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.
Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але видно Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.
Приспів (2):
На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.
Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,
Де таких, як і я, назліталася ціла сім’я.
Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,
Як мені не всміхнеться донька-сиротинка моя.
У далеких світах якось раптом усе я покину,
Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем,
І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину,
І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.
Приспів.
«А на дворі такий мороз»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
А надворі такий мороз –
Віконні шибки замерзають,
І на тремтинках твоїх вій
Бринять ламкі крижинки сліз.
Кохана, більше не журись,
До тебе знову я вертаюсь
З холодних виріїв чужих,
І з незагоєних жалів.
Приспів:
Тільки з тобою вдвох
Ми зігріваєм світ
Ніжним теплом сердець,
Душ наших двох, душ наших двох.
І не спалить мороз
Наших наступних літ,
Будем з тобою вдвох,
Тільки удвох.
В каміні розкладу вогонь,
Спалю несправджені вагання,
І твої плечі загорну
У материнську білу шаль.
І хай мороз собі тріщить,
Але не вимерзне кохання,
Моє кохання молоде,
Душі прекрасна пектораль.
Приспів.
«Болять слова»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Юрій Дерський
Любов у нас була така красива,
Якою в світі є лише любов.
Її я щиро в господа просила,
І він почув – і в серце ти прийшов.
Але від щастя ліків ще немає,
Коли сказали: "Іншу полюбив".
Повірила. Чому? – Сама не знаю,
А ти мій гнів тоді не остудив.
Приспів:
Болять слова, кричать слова – а я німа,
Тебе на світі цьому більше вже нема.
Тепер даремні мої сльози і слова,
Моя любов тепер – невтішена вдова.
Чому так пізно розумнішаємо ми?
Коли вже туга б’ється чорними крильми,
І як навчитися знов вірити й любить,
Щодня з тобою і щoдня без тебе жить.
І знов приходить мій самотній вечір,
Настояний на гіркоті розлук
І ти вже не кладеш мені на плечі
Чарівну шаль своїх небесних рук.
Тебе і досі, милий, я кохаю,
З тобою в парі до зірок лечу,
Тобі, як богу, я молюсь і каюсь,
І тихо плачу, щоб ніхто не чув.
Приспів. (2)
«Весна, полковнику, весна…»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
Весна, полковнику, весна…
Вертають з вирію лелеки.
Вони ще вчора, як і ти, були далеко,
А нині зустрічає вас весна.
Літа, полковнику, літа
Вплели у коси срібло нині.
Так довго ти служив не Україні,
Так мало щастя знав в чужих світах.
Бої, полковнику, бої
Ти вигравав не на папері,
Не раз і смерть вже відчиняла двері
І сумно так співали солов"ї.
Зірки, полковнику, зірки
Тобі сідали на погони.
А ти не мав від себе оборони
І бачив в снах свій сад біля ріки.
Жива, полковнику, жива
Душа додому повертає.
Тебе тут Україна так чекає
І, слава Богу, мати ще жива.
Весна, полковнику, весна
Любов"ю в серці розцвітає.
Лелека в небі синьому літає,
Від нині ми вже разом – назавжди!
Весна, полковнику, весна…
«Вчора»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
Догорають в саду, догорають в саду маргаритки,
Осінь казку несе, осінь казку несе на крилі.
Я так хочу тебе, я так хочу тебе знов любити,
Але пізно мені, але пізно мені в королі.
Двадцять років твоїх, двадцять років твоїх, як світанок,
Сорок років моїх, сорок років моїх — сад пісень.
Ти ще можеш кохати, ще можеш кохати безтямно,
Я ж ніколи не зможу забути вчорашній наш день.
Приспів:
Вчора, вчора, вчора — в небо любов пішла.
Вчора, вчора, вчора — ти ще моєю була.
Вчора, вчора, вчора ми обнімались крильми,
Вчора, вчора, вчора — навік розлучалися ми.
Відцвіли вже мої, відцвіли вже мої маргаритки
У чужім королівськім, чужім королівськім саду.
Я повинен тебе, я повинен тебе розлюбити
Чи на щастя моє, чи на радість чужу, чи біду.
Я не буду тебе, я не буду тебе пам’ятати
Кращу пісню свою, кращу пісню свою із пісень
Тільки фото твоє, тільки фото твоє цілувати
Буду я кожен день, буду я кожен день, кожен день.
Приспів.
«Вчорашній вальс»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
З вечірніх вікон рок-н-рол
І джаз лунають хором.
Ах раптом вальс наплив,
Немов кохання перший сором.
І я згадав той давній час
І танцівницю милу,
Яка мене цей модний вальс
Тоді невтомно вчила.
Приспів:
Вчорашній вальс, як сон, пливе,
Струну душі тремтливо будить.
Вчорашній вальс живе, живе
І ми його вже не забудем.
Лиш раз, два, три – та я не міг
Трьох кроків цих навчитись,
Іскрився сміх в очах твоїх—
Я ж ладен був не жити.
…Літа не розлучили нас,
Всі танці я шаную,
Та тільки вальс, вчорашній вальс
З тобою я танцюю.
Приспів.
«Гілка калини»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Марія Шалайкевич
Нам доля не дозволила в єдиній родині
Жити в щасті і добрі.
Радіти рідній гілочці калини,
В саду кохатись ніжно до зорі.
Шептати разом на Різдво молитву,
І на Великдень славити Христа.
До слів чужих немов до леза бритви
Ми ранимо щодня свої уста.
Припів: (2)
Гілку калини, птахи візьміть
За море синє її несіть.
Без України на чужині
Хтось доживає літа сумні.
Нам пізно повертатися додому,
Як жили – висох наш чумацький шлях.
І пісня, що ізмалечку знайома,
Розтанула вже десь в чужих димах.
Та раптом серце скинеться як птиця,
І вже його не встигнемо зловить.
Ім’я твоє, Вкраїно да святиться,
В останній путь ти нас благослови.
Приспів. (2
«Два келихи вина»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Анатолій Матвійчик
Ти, сину, ще малий і не збагнеш:
Чому нас у квартирі тільки двоє,
Що є у тебе рідний батько теж,
Та він не часто бачиться з тобою.
Я не сховала світ його очей,
І залила любов мене, як повінь,
Я все забула в трепеті ночей,
І не питала: "Чий він? Звiдки? Хто він?"
Приспів:
Два келихи вина, два келихи вина,
В однім – кохання мед, а в іншому – провина.
Два келихи вина ми вип’ємо до дна
За наш солодкий гріх – за сина.
Звичайно, в тому не його вина,
Що я ні наречена, ні дружина.
Я долю власну вибрала одна,
І в мене є сьогодні ти, мій сину.
Я все йому простила в світі цім,
І, що тепер я вдіяти повинна:
Сьогодні він прийде до нас у дім,
Адже він батько твій, твій батько, сину.
Приспів.
Не маю я ні болю, ні жалю,
Хоч дні і ночі зимні і порожні.
І я нікого більш не полюблю,
Хоч це не раз було зробити можна.
Я за коханим двері зачиню,
Сама у світ самотності порину,
І сто надій від себе віджену,
І батька знов чекатиму для сина.
Приспів. (2)
«Дивний сон»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Ю. Савченко
Мені приснився сон, що навкруги зима,
Так холодно мені – не вимовлю ні слова,
І снилось, що тебе у мене вже нема,
Ні погляду твого, ні ласки, ні любові.
Розлуку заметіль стелила на поріг,
І серце, наче птах тривожилось у грудях,
І так я захотів цей розтопити сніг,
І сподівався я, що ти мене розбудиш.
Приспів:
О слава Богу, ти у мене є,
О слава Богу, поруч ти зі мною.
Чому ж мені ж спокою не дає
Цей дивний сон, де ми чужі з тобою?
Чи може я у чoмусь завинив,
Чи може маю гріх перед тобою?
Я так тебе без пам’яті любив,
І знов люблю великою любов’ю.
І я з останніх сил вернувся з небуття,
І радісно відчув, що знов душа у тілі,
Стояла тиха ніч, ти спала мов диття,
І щось собі у сні губами шепотіла.
Я ніжно нахиливсь до милих твоїх вуст,
І клявся, що тебе ніколи не ображу,
Лиш тільки б ти була у сні і наяву,
Бо що без тебе я у цьому світі важу?
Приспів. (2)
«Жінки й вино»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
Ми сидимо з тобою, друже, у кафе
В Одесі, в Києві, в Нью-Йорку, в Санта-Фе.
Смачне шампанське чи бургундське п’єм вино
І поглядаємо з тобою у вікно.
А за вікном літає пух, пливуть віки
І ходять гордо найчарівніші жінки.
І ми хмеліємо не стільки від вина,
А більше з того, як подивиться вона!
Приспів:
Жінки й вино,
Жінки й вино –
То наша згуба чоловіча вже давно.
Але якщо вино і жінку не любити,
Тоді навіщо нам у цьому світі жити.
Жінки й вино,
Жінки й вино –
То наша згуба чоловіча вже давно.
Але якщо вино і жінку не любити,
Тоді навіщо нам у цьому світі жити.
І кожен з нас уже не раз в житті п’янів
І від вина, й від поцілунків гарних дів.
Якщо мене спитати нині або вас,
То кожен каявся за це уже не раз.
Та тільки вечір гляне радо у вікно, –
В дзвінких бокалах знову піниться вино,
А спрагле серце переповнює любов –
І від жінок, й вина хмеліємо ми знов!
Приспів.
«Журавлі»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Арнольд Святогоров
Пливе човен вранці в повен
Хвилі моря, сльози горя,
Як тужливі журавлі,
Що над нами пролітають
До чужинських берегів.
Чи повернуться – не знаю, |
І про це гіркий їх спів. | (2)
Приспів:
Журавлі, журавлі, журавлі,
Скиньте з неба мені хоч пір’їну.
Журавлi, журавлі, журавлі,
Поверніть мене на Україну.
Пісня лине журавлина
І надією живе,
Що їх рідна Україна
Знов до себе позове.
А в неволі моя доля
Певно крилонька складе,
І додому вже ніколи |
В небі стежку не знайде. | (2)
Приспів. (2)
Журавлі, журавлі,
Скиньте з неба мені хоч пір’їну.
Журавлі, журавлі, журавлі,
Поверніть мене на Україну…
Поверніть мене на Україну…
На Україну…
«З роси й води»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Анатолій Карпенко
Життя у кожного своє,
Нам Бог лиш раз його дає
І в вічність простеляє шлях.
І ми виходимо у світ,
Радіти сонцю і росі
І сумувать по журавлях.
І щиро хочемо щоб нам
Весь вік цвіла в душі весна.
Щоб нам усім з роси й води,
І хліб, і пісня щоб завжди
В оселі сонячній були,
Вуста солодкий мед пили.
І щоб любов в серцях жила,
Дітей на радість вам дала,
І щоб вночі і в денний час
Оберігала доля вас від біди.
Осінні айстри відцвіли
І заметілі відмели –
Знов усміхається весна.
І кличе знов життя "на біс",
Часом не заздриш і собі,
Йти проти вітру треба нам.
І знову віримо що ми
В житті залишимось людьми.
Щоб нам усім з роси й води,
І хліб, і пісня щоб завжди
В оселі сонячній були,
Вуста солодкий мед пили.
І щоб любов в серцях жила,
Дітей на радість вам дала,
І щоб вночі і в денний час
Оберігала доля вас від біди.
«Колискова»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
Спи, моя донечко, спи, моє сонечко,
Нічка прийшла і привела за руку сон.
Спи, моя лялечко, хай тобі змалечку
Щастя й красу в дім принесуть твої ангели.
Приспів:
Я так люблю тебе, я так люблю тебе,
Ти щастя, що у мене є.
Я прихилю тобі світи, щоб у добрі зростала ти,
Доню – сонечко моє.
Личко з рум’янчиком, губоньки бантиком.
Швидше рости і будеш ти коханою.
І щоб здійснилося все що наснилося
Мамі й мені радісні дні ти подаруєш.
Приспів.
«Левиця»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Людмила Єрмакова
Народилася я на світанку
Під яскравою зіркою Лева
I з тих пір я його полонянка,
Свого Лева земна королева.
Я спокійна, я лагідна й мила,
Все для тебе зроблю, як годиться
Лиш мене не хвилюй ти, мій милий,
Бо в душі я – нестримна левиця.
Приспів:
Левиця, левиця, левиця,
Левиця молода,
Коли мене голубиш ти
Я тиха, як вода
Та тільки погляд іншої
Хоча б один злови,
Буде летіти пір’ячко
З твоєї голови!
Я азартне люблю полювання,
Гарну здобич умію спіймати,
Щоб збудити жагу у коханні,
Треба Лева, як слід годувати,
Але знайте, нікому не вдасться
Мою зірку спіймати в свій невід,
Бо найвище в житті моїм щастя –
Цілувати коханого Лева.
Приспів.
«Ложка дьогтю»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Олександр Злотник
Я собі жила, квіткою цвіла,
Бджілкою в садах літала,
І солодкий мед вольності пила,
Горя і біди не знала.
В конкурсах краси першою була,
Від очей моїх світ охкав,
Поки аж тебе на свій мед знайшла,
Наче добру ложку дьогтю.
Приспів:
Ложка дьогтю в діжці меду –
Мед солодкий загірчить,
Але я без цього меду
Вже не можу й дня прожить.
Ложка дьогтю в діжці меду –
Мед солодкий загірчить,
Тільки я тепер без тебе,
Тільки я тепер без тебе
Вже не можу й дня прожить.
Прогуляв би я певно й сотню літ,
Жив би може й непогано,
Але ти мені засліпила світ
Поглядом з телеекрану.
І нікому я в світі не віддам
Свого щастя золотого.
А тепер скажу: "Я не знаю й сам –
Хто з нас – мед, а хто з нас – дьоготь".
Приспів. (2)
Ложка дьогтю в діжці меду –
Мед солодкий загірчить,
Але я без цього меду
Вже не можу й дня прожить.
Ложка дьогтю в діжці меду –
Мед солодкий загірчить,
Але я без твого меду,
Але я без твого дьогтю
Вже не можем дня прожить.
«На березі життя»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Олександр Злотник
Пливе моє життя у вічне синє море
З малого джерела батьківської землі.
Пливуть по нім човни і з радості, і горя,
Летять над ним роки, як сиві журавлі.
Багато, що було, що нині не сказати:
Для тебе я плекав високі почуття,
Та їх зуміла ти безжально розтоптати
Й лишилася сама на березі життя.
Приспів:
На березі життя і зорі, і світи,
На березі життя і зустрічі й прощання,
На березі життя стоїш, незгасла ти,
Як наше молоде кохання.
Ти інколи в мені засвітишся, мов осінь,
І руку покладеш на стомлене плече,
Але твої вуста прощення все не просять,
І я його не дам, хоч серце запече.
Я сам собі суддя і сам собі підсудний,
І твій колишній крок не мaє забуття.
Пливе моя ріка і все в житті ще буде:
Лиш ти стоїш, мов тінь на березі життя.
Приспів. (3)
На березі життя стоїш, незгасла ти,
Як наше молоде кохання…
Кохання…
«Якби ще ти була чужа»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Володимир Кузнєцов
Я у житті щасливий чоловік,
Бо гарну жінку бог мені послав,
За це йому молитимусь повік,
Такої жінки ще ніхто не знав.
На неї гляну – все у неї є:
Уста і коси, руки і душа.
Як тільки схочу – все вoно моє,
Якби іще вона була чужа.
Приспів:
Якби ще ти була чужа,
То не було б тобі ціни.
Якби ще ти була чужа,
Не знав би нині я вини.
Якби ще ти була чужа,
Ніхто б мене вже не спинив.
Якби ще ти була чужа,
Тобі б я небо прихилив.
Прийду додому, тут уже вона
Мене чекає хоч би цілу ніч.
Смачна вечеря, пляшечка вина,
І усмішка її чарівних віч.
Аж стрепенуся, задзвеню, як сталь,
Від незбагнених і палких бажань,
Ти підійди, хоч поруч мене стань,
От якби ти іще була чужа.
Приспів.
Я у житті щасливий чоловік,
Бо гарну жінку бог мені послав,
За це йому молитимусь повік,
Такої жінки ще ніхто не знав.
Приспів.
Якби ще ти була чужа,
То не було б тобі ціни.
Якби ще ти була чужа,
Не знав би нині я вини.
Якби ще ти була чужа,
Ніхто б мене вже не спинив.
А ти моя і не чужа,
Тому нема тобі ціни.
«Я чекаю тебе»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
Чи мені ти з марева з’явилась,
Чи приснилась раптом уві сні.
І мене навіки полонила,
Застелила білий світ мені.
Ти мене одразу полонила,
Зав’язала білий світ мені.
Приспів:
Я чекаю тебе поки ніч не прийде,
Я чекаю, чекаю, чекаю.
Я чекаю тебе, я бажаю тебе,
Я кохаю тебе, я кохаю.
Я чекаю тебе поки ніч не прийде,
Я чекаю, чекаю, чекаю.
Я чекаю тебе, я бажаю тебе,
Я кохаю тебе, я кохаю.
Як вітрильник в морі без вітрила,
Так у цім житті без тебе я.
Добре зрозумій, дівчино мила,
Що уже я твій, а ти моя.
Добре зрозумій дівчино мила,
Що уже я твій, а ти моя.
Приспів.
«Я люблю тільки Вас»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
Вже приходить призначений час,
Вас чекаю на щиру розмову,
Щоб сказати Вам знову і знову:
"Я люблю тільки Вас, тільки Вас".
Ваші очі я бачу і в сні
Ваш портрет на папері малюю.
Хоч розлуку нам доля готує,
Все ж Ви дайте надію мені,
Все ж Ви дайте надію мені…
Як я мрію, кохана, про те,
Щоб забрати Вас з Вашого замку,
І блукати до самого ранку
У саду, де жоржина цвіте.
Я б учора до Вас підійшов,
Як ішли Ви із церкви додому,
Та була Ви така в голубому,
Що їй богу я слів не знайшов,
Що їй богу я слів не знайшов…
І сьогодні кляну я свій страх,
І картаю себе за несмілість,
О зробіть перший крок, Ваша милість,
Все в моїх прочитайте очах.
А якщо не зуміємо вдвох
Серед тисяч себе розпізнати,
Всеодно буду Вaс я кохати,
Та поможе нам стрітися бог,
Та поможе нам стрітися бог…
«Шикидим»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Cезен Аксу
Я відлітаю знов в рідний край,
Ти мене більше не зустрічай,
Поглядом серце своїм не край,
Ти – моє щастя, – так і знай.
Рідна, кохана, ніжна Шикидим,
Берег турецький – то твій дім,
А Україна – то мій рідний край,
Я відлітаю, пробач, прощай.
Тільки любов збережи,
"Милий мій" – ще раз скажи,
Ти відпливаєш, мов дим,
Зірко моя, Шикидим,
Моя Шикидим, моя Шикидим…
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, |
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, |
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, | (2)
Знов повернусь туди, де живеш. |
Я залишу свій рідний дім,
Скажу "так треба" друзям всім своїм
І повернуся знов туди,
Де сходить зірка Шикидим.
Я залишу свій рідний дім,
Скажу „так треба” друзям всім своїм
І повернуся знов туди,
Де сходить зірка Шикидим.
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, |
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, |
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, | (2)
Знов повернусь туди, де живеш. |
Кажу, мамо, я без неї не проживу,
Бачу у снах її і наяву,
Погляд звертаю щодня на Схід –
Там моє кохання минулих літ.
Тільки любов збережи,
"Милий мій" ще раз скажи,
Ти напливаєш, мов дим,
Доле моя, Шикидим,
Моя Шикидим, моя Шикидим.
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, |
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, |
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, | (2)
В серці моєму навік мила Шикидим. |
Я залишу свій рідний дім,
Скажу "так треба" друзям всім своїм
І повернуся назавжди,
Де співає Шикидим.
Я залишу свій рідний дім,
Скажу "так треба" друзям всім своїм
І повернуся назавжди,
Де співає Шикидим.
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, |
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, |
Ой мамо, Шикидим, Шикидим, | (2)
В серці моєму навік мила Шикидим, |
Моя Шикидим,
Моя Шикидим,
Моя Шикидим,
…Ти – моя Шикидим.
«Чоловічий вогонь»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Арнольд Святогоров
Невже це є моє кохання?
Невже це мій жіночий час?
Незрозуміле це бажання –
Його побачити ще раз.
Коли дивлюсь у горді очі,
То відчуваю ніжний щем.
Я божевільна, але хочу
Спалитися його вогнем.
Приспів:
Чоловічий вогонь, чоловічий вогонь
Обпікає і серце, і тіло,
Через сто заборон у душевний пoлон
Я потрапити радо хотіла б.
Це є дивний полон, цей солодкий полон,
Що від нього рятунку не треба.
Я навіки в полоні у тебе.
Але в полоні важко жити,
Коли тебе не бережуть,
Якщо лиш будеш ти любити –
Тебе любов’ю обкрадуть.
Я знаю ти мене загубиш,
Та не боюсь цього нічуть,
Якщо мене ти не полюбиш,
То я з полону утечу.
Приспів. (2)
Чоловічий вогонь…
Чоловічий вогонь…
«Холодний вітер»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
Холодний вітер котить долю, як пір’їну,
Через епохи, і кордони, і моря.
І вже далеко, так далеко Україна,
Моя одвічна недосягнена зоря.
І вже далеко, так далеко Україна,
Моя одвічна недосягнена зоря.
Приспів:
Я вже ніколи повернутися не зможу
У край батьківський, де калина й солов’ї.
Я тільки ввечері на зорях поворожу,
І тільки вранці сльози висохнуть мої.
Тут є усе, чого душа лише бажає,
І лиш самій душі не можу дати лад.
А вже роки мої, як птахи відлітають,
І жоден з них не повернувся ще назад.
А вже роки мої, як птахи відлітають,
І жоден з них не повернувся ще назад.
Приспів.
Я поважаю і Нью-Йорк і Кароліну,
Вже тут онуки мені щастя принесли.
Та ще б хоч раз в житті побачити Вкраїну,
А потім хай би і на цвинтар віднесли.
Та ще б хоч раз в житті побачити Вкраїну,
А потім хай би і на цвинтар віднесли.
Приспів.
«Тобі вклонюся, доленько моя»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Степан Гіга
Сміється в небі жайвір молодий
Голубку голуб радісно цілує
І білим світом світяться сади
Зозуля так багато літ віщує;
У серця батьківщини щирий дар,
Його за гріш на ринку не купити,
Його ціную з малку як буквар,
Який навчав мне у світі жити
Згорає осінь сніг вітри несуть
І журавлі летять у теплий вирій,
Але джерела знов з під криги б’ють
І ріг кирпатий аж на рік ще виріс
І десь у світі жде любов моя,
Я знаю, що пройду землею чесно
І вірю з кожним днем все більше я
У щастя і земне і піднебесне
Тобі вклонюся доленько моя,
Зате, що на землі цій народився
Що Українське слово знаю я, |
Що пісні материнської навчився. | (2)
«Стрілецький романс»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Остап Гавриш
Україну, як попіл, забуття засипає
І не чути уголос їхніх звань та імен.
Ех, стрільці січовії, хто вас нині згадає,
Хто устами торкнеться шовку ваших знамен ?
Ех, стрільці січовії, хто вас нині згадає,
Хто устами торкнеться шовку ваших знамен ?
Ви носили в петлицях ясносині блавати,
Ви плекали у серці до Вкраїни любов.
Ех, стрільці січовії, є за що помирати,
Є за що проливати єорогів наших кров.
Ех, стрільці січовії, є за що помирати,
Є за що проливати єорогів наших кров.
Вже Господь не відверне наших втрат і поразок,
Вас усіх памятають Соловки й Колима.
Ех, стрільці січовії, нині мусимо разом
Повертатись додому, жде нас мати сама.
Ех, стрільці січовії, нині мусимо разом
Повертатись додому, жде нас мати сама.
І для кожного сина шлях нелегкий проляже.
Та яка б ця дорога те терниста була.
Ех, стрільці січовії, і ніщо вже не важить,
Тільки щоб Україна нас усіх прийняла.
Ех, стрільці січовії, і ніщо вже не важить,
Тільки щоб Україна нас усіх прийняла.
«Сохрани, Боже»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Остап Гавриш
Як листки за зимним вітром відлітають,
По одному мене друзі покидають,
Залишаючи у серці біль утрати,
Бо усі колись ми маєм помирати,
Та, якби ж хоч на жертовнім полі бою
Рідну землю заслоняючи собою,
А то тихо у безпомічних палатах,
Від розбуджених Чорнобелів проклятих!
Приспів:
Сохрани, Боже, друзів моїх, ще живих,
Упокій душі, хто спочив у глибокому сні.
Хто ж мені руку вірну подасть замість них?
Як проб’ють дзвони України, хто дасть віру мені?
І свою я відчуваю в тім провину,
Що лягають мої друзі в домовину.
Не спізнавши ані слави, ані віна.
Плач за ними, безталанна Україно.
І не знаю, хто нам в горі цім зарадить,
Підкладе плече і душу, а хто зрадить?
Але друзі йдуть за обрій по одному,
І ніколи не повернуться додому!
Приспів.
Сохрани, Боже, друзів моїх, ще живих,
Упокій душі, хто спочив у вічному сні…
«Солов’ї»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Олег Марцинківський
Солов’ї вертаються додому,
До своїх зраділих, рідних гнізд.
Я тобі так вірила одному,
Як в коханні клявся ти мені.
Та сказав, що мусиш ненадовго
У чужі поїхати краї,
І тоді повернешся додому,
Як лиш заспівають солов’ї.
Солов’ї…
Приспів:
Солов’ї співають, сoлов’ї,
Повертаючись у росяні краї,
І цілують аж до досвітку своїх
Найвірніших в цілім світі солов’їв.
Не бентежте мою душу, солов’ї,
І в піснях не ворушіть жалі мої,
Тільки вам єдиним ще повірю я,
Що свого я дочекаюсь солов’я.
Солов’ї щасливо відспівали,
І понесли у вирій солов’ят,
А тебе я так і не діждалась –
Відцвіла сама весна моя.
Лиш мене розпитує кохання:
"Де ж зимують наші солов’ї?"
Може знов весна настане рання,
І почую я пісні твої.
Пісні твої…
Приспів.
Солов’ї,
Тільки вам єдиним ще повірю я.
Солов’ї,
Що свого я дочекаюсь солов’я.
Солов’ї вертаються додому,
До своїх зраділих, рідних гнізд.
Я тобі так вірила одному,
Як в коханні клявся ти мені…
«Роксолана»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Олег Слободенко
Як за часів турецької навали
Iз України гнали в степ ясу,
Моїх дівчат на ринках продавали,
В гаремах марнували їх красу.
Ридала Україна безталанна,
Сміявся хижо місяць-ятаган,
Тоді повстала горда Роксолана
I склав життя до ніг їй Сулейман.
Приспів:
Роксолано, Роксолано,
Україну продають,
В ріднім домі, в ріднім домі
Яничари ростуть.
Роксолано, Роксолано,
Твоє ім’я, мов дзвін
Піднімає, піднімає
Мій народ з колін.
Вона оберігала Україну
Від зла і рабства цілих сорок літ
I цю її життя найвищу ціну
Забуть не сміє український рід.
Цей образ із далекого туману
До мене промінцем надії йде.
О, де ти, де ти, панно Роксолано?
Тебе так довго Україна жде.
Приспів. (2)
«Поверни мене, доле»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Микола Свидюк
І знов наснилась рідна хата
І я маленький ще тоді,
А на подвір’ї батько й мати
Стоять ще зовсім молоді
До них я простягаю руки,
Але не можу підійти,
Бо роз’єднали нас розлуки
І розлучили всі світи
Приспів:
Поверни мене доле шляхами
У дитинство мене поведи,
Хай там знову побачу я маму,
Наберу із криниці води;
Хай почую знов батьковий голос,
Разом з ним скошу в лузі траву
Тільки жаль, що ніколи – ніколи
Цього вдруге я не проживу.
Я перейшов з весни у літо
Живу у місті стільки літ,
І вже мої зростають діти –
Летять лелеками у світ
Та враз присняться винувато
Немов в образі на роки
Моя стара батьківська хата
І молоді мої батьки.
Приспів.
«Перевал»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
Знов у гори я іду
До вершини перевалу.
Може дівчину знайду,
Що мене колись кохала.
Йшли ми з нею в гори. вдвох
Чисті, світлі, як ангели.
І світився щастям бог,
Падали зірки на скелі.
Приспів:
Перевал, перевал,
Сорок років життя – перевал.
Вже зозулі любов
Відкували для мене й для тебе.
Перевал, перевал,
Ми і досі тебе пам’ятаєм,
Бо у нашім житті
Став ти високим і чистим, як небо.
Перевал в глибокім сні
Знову друга зустрічає.
Мовчимо ми з ним одні,
З нами дівчини немає.
Раптом бачу я сліди
На засніженім кришталі.
І збагнув я, що і ти
Тут була на перевалі.
Приспів.
«Осінні вітражі»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Павло Зібров
Каштани падали під ноги,
Цвіли осінні вітражі.
Не розбираючи дороги,
Ми йшли з тобою вже чужі,
Ми йшли з тобою вже чужі.
Мене ти чути не хотіла
І зрозуміти не могла.
Як птаха в вирій вже летіла,
Думками з іншим вже була.
Приспів:
Зачекай, зачекай,
Ти не все ще мені розповіла,
Чом печаль, як вуаль,
На твоєму обличчі лежить.
Я кохаю тебе,
Тільки цього ти не зрозуміла,
Як без тебе тепер,
Як без тебе тепер мені жить?
Не остудив осінній вітер
Твого гарячого чола.
Ти в листя викинула квіти,
Не оглядаючись, пішла,
Не оглядаючись, пішла.
Та знай, тобі я буду снитись
Красивий, гордий, молодий.
Ще схочеш ти мене любити
Й шукати тут мої сліди.
Приспів.
«Новий день над Україною»
(«Це моя Україна день новий зустрічає»)
Слова: Степан Галябарда
Музика: Богдан Кучер
Знову сонце ласкаве промінь свій посилає
і степам, і долинам, і потокам гірським.
Це моя Україна день новий зустрічає –
моя лагідна мати усміхаєтмся всім.
Там, де Січ Запорізька духом вольності віє
і козацькії чайки в Чорне море пливуть.
А на київських кручах сяє злото Софії,
і на гору Чернечу нас дороги ведуть.
Світлу сонця радіє Буковина й Поділля.
І над краєм Донецьким в небі жайвір співа.
А з карпатського літа лине голос трембіти.
Все то є Україна – наша пісня жива.
Це моя Україна день новий зустрічає!
Величава княгиня усміхається всім.
Слобожини вітають запашним короваєм.
Закарпаття частує хмелем чистих медів.
А у древньому Львові пані всі гонорові.
Полтавчанок, киянок як побачиш – умреш!
Синьоокі красуні – молоді волинянки…
так подивляться в душу – очі не відведеш.
А як засвіту встануть молоді козаченьки –
вміть честь боронити і любити дівчат.
І покличе Полісся на купальське весіля…
І принесут лелеки молодих козачат…
Бо козацькому роду та й нема переводу.
І у вічному небі наші зорі горять.
Це моя Україна день новий зустрічає!
Величава княгиня – погляд ясних очей.
І гостинно, і радо, щиро вас привітає… | (x2)
І запросить до хати, як поважних гостей. |
«Несу свій хрест»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Остап Гавриш
В стару світлину я вдивляюсь знову,
Вона всe знає, що колись було.
Тоді сказав оте єдине слово,
Яке в душі, мов квітка розцвіло.
Ім’я твоє молитвою шепочу,
Хоч фото посвітліло вже від літ.
Коханий мій, я знов до тебе хочу,
Бо заступив мені ти цілий світ.
Приспів:
Несу свій хрест через літа,
Через жалі і пересуди,
Ти все забув десь у світах,
Я не забуду.
Несу свій хрест, свою вину,
Свою любов, як кару божу,
Ти зрадив легко, як дихнув,
А я не можу.
Яка була щаслива наша пара,
Яка весна довкола цвіла,
Але біда за нами йшла, мов кара,
І відвернуть її я не змогла.
Тобі за це не скажу ані слова,
І дорікати тим мені не смій.
В стару світлину я вдивляюсь знову,
Де ти лиш мій, коханий, тільки мій.
Приспів. (2)
Ти зрадив легко, як дихнув,
А я не можу…
«Ненавиджу й кохаю»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Т. Реніс
Залиш мене, благаю,
Та серце лиш нікому не віддай!
Забути наші ночі намагаюсь, –
Та як забути рай!?
Без тебе світ безмежний та порожній,
Холодний як зима.
З тобою сонце світить та сміється,
Хоч спокою нема…
Але без тебе я помру один…
Тебе я люблю!
– Тебе я люблю!
І знову, знову, знову я тобі кажу,
Що я тебе люблю!
З тобою я в гірких сльозах,
З тобою я на небесах,
На небесах святих…
З тобою я живу і сміюсь,
Нічого я у світі не боюсь!
– Бо ми з тобою вдвох!
Ненавиджу й кохаю,
Знов люблю і знов тікаю,
Я кохаю все одно…
– Тебе я люблю!
І знову, знову, знову я тобі кажу,
Що я тебе люблю!
Люблю тебе і ненавиджу,
Але без тебе не живу ні дня!
– І я сумую за тобою!
З тобою я – небесний птах,
А на землі долаю страх самотності!
Ненавиджу й кохаю,
Знов люблю і знов тікаю,
Я кохаю знов!
Тебе я люблю, тебе я люблю,
І знову, знову, знову я тобі кажу,
Що я тебе люблю!
Злітаю птахом в небо…
– І я лечу до тебе…
Кохання і ніжність назавжди
Тобі віддам, бо я тебе люблю…
Люблю…
«Нев’януча любов»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Микола Мозговий
У синім небі голуби літають,
І наші душі зігрівають знов,
І хоч літа назад не повертають,
Та не стирає крил свята любов.
І скоро діти вже дорослі стануть,
Хоч за горами осінь золота,
А нашого кохання цвіт не в’яне,
Як в ті юнацькі, трепетні літа.
Приспів:
Нев’януча любов, нев’януча любов
І серцю крила дасть, і горе переможе.
Нев’янучу любов, нев’янучу любов
До віку зберегти, о дай нам, боже.
Тепла шукають у чужих родинах,
Тепла невзявши із своїх родин,
А потім мучить вже життя провина
За те, що сиротою виріс син.
Струсніть із себе сірий порох втоми,
Погляньте в рідні очі, як колись.
Ніде нe краще, аніж в ріднім домі,
В якому ми любов’ю поклялись.
Приспів. (2)
«На Україну повернусь!»
Слова: Степан Галябарда
Музика: Остап Гавриш
Є у мене дім, одіж і авто,
Ранок, вечір, ніч, є вишневий сад.
Це у мене вже не візьме ніхто,
Як мої літа не вернуть назад.
Тільки раптом задзвенить
Мого серця тятива,
Як почую хоч на мить
Українськії слова.
Приспів:
На Україну повернусь
Через роки, через віки,
Устами вдячно притулюсь
До материнської руки.
Сяду у літак, стріну земляків.
Поєднаємо всі свої жалі.
Ляже довгий шлях нам у край батьків,
І наздоженем, певно, журавлів.
Може, хліб черствіший тут,
Та душа враз ожива.
Бо фіалками цвітуть
Українськії слова.
Приспів. (x2)
До свого гнізда полечу я знов,
Певно, там уже діти підросли.
А залишу тут віру і любов,
Може, назавжди повернусь колись.
Приспів. (x2)
